Останні декілька днів міжнародний інформаційний простір охопила нова хвиля повідомлень, що стосуються потенційного завершення війни в Україні. Десятки провідних західних медіа, включаючи Financial Times, The Telegraph, The New York Times, Axios та інших, почали публікувати матеріали про нібито таємно розроблений США та РФ мирний план, який, за їхніми даними, пропонується Києву в ультимативній формі.
Цей документ, що складається з 28 пунктів, виник у момент глибокої вразливості України, спровокованої гучним корупційним скандалом. Зокрема, в адміністрації Трампа, як стверджується, вважають, що скандал із «плівками Міндіча» настільки послабив політичні позиції української влади, що вона буде змушена піти на будь-які умови.
Суть цього плану полягає у вимозі радикальних поступок від України, які точно не сподобаються чинній владі та багатьом українцям. Окремі медійні спікери та навіть західні ЗМІ вже заговорили про «капітуляцію».
В чому ж полягає новий гіпотетичний «мирний план», що з ним не так і чи прийме Україна такі умови? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Політична криза та послаблення позицій Києва
Поява нового «мирного плану» (якщо він взагалі існує, адже офіційно його існування фактично ніким не підтверджувалось) як мінімум частково корелює з політичною кризою, яка охопила Київ. Вже 10 днів як розпочався гучний скандал довкола «плівок Міндіча» — розслідування НАБУ щодо мільйонної схеми відкатів у «Енергоатомі». Це розслідування швидко вийшло за рамки боротьби з корупцією, торкнувшись найближчого оточення президента Зеленського.
Наслідки скандалу були миттєвими та руйнівними для політичної вертикалі. Криза призвела до вимог переформатування Кабміну та до закликів опозиційних сил і навіть окремих представників правлячої партії «Слуга народу» щодо відставки багатьох високопосадовців — зокрема і керівника ОП Андрія Єрмака. У системі влади, яка склалася в Україні, останній вважається фактично незамінною людиною.
Це була не тільки політична, але й управлінська криза, що суттєво послабила здатність Офісу Президента формувати свій порядок денний та ефективно управляти державою в умовах війни. На цьому тлі президент Зеленський був змушений заявити про необхідність відновлення мирного процесу, про що свідчить його візит до Туреччини 19 листопада, якраз-таки спрямований на надання нового імпульсу переговорному треку.
Ситуативна слабкість Києва швидко була ідентифікована зовнішніми акторами як «вікно можливостей». Є конспірологічна версія, що американські партнери, незадоволені постійними корупційними скандалами, могли свідомо дозволити кризі розгорітися, аби використати послаблення Банкової як інструмент примусу до швидких мирних ініціатив. Підтвердженням серйозності дипломатичного тиску стала новина про відставку спецпосланця США з питань України Кіта Келлога, який вважався одним з прихильників України.
Таким чином, на тлі управлінської та політичної кризи в Києві США та РФ нібито сформували свій спільний план.
Архітектура «28 пунктів»: які поступки вимагаються
Повідомлення про 28-пунктовий план, що обговорювався між спецпредставником США Стівом Віткоффом та російським емісаром Кирилом Дмитрієвим у Майямі наприкінці жовтня, швидко стали домінуючою темою в міжнародній пресі. Дмитрієв навіть оптимістично заявив, що позиція Росії нарешті «справді почута». Це свідчить про те, що основи архітектури документа максимально відображають вимоги Кремля.
Ключові вимоги плану стосуються трьох взаємопов’язаних сфер: територіальних, військових та культурних поступок.
Найбільш болючим елементом є територіальні вимоги: Україна має відмовитися від усього Донбасу, включаючи території, які ще не захоплені Росією. На цих територіях створюється демілітаризована зона. Офіційного юридичного визнання втрати територій від Києва не вимагають. Нібито обговорюється навіть концепція так званої «землі за гроші», згідно з якою РФ могла б сплачувати таку собі «орендну плату» за фактичний контроль, залишаючи за Україною формальну юридичну власність.
Крім того, передбачається заморожування лінії фронту в Запорізькій та Херсонській областях — причому Росія, можливо, поверне частину цих формально анексованих, але не повністю контрольованих територій. Також триватимуть торги стосовно Сумщини, Харківщини і Дніпропетровщини: вірогідніше за все, Москва також готова буде повернути захоплене в цих регіонах.
Що стосується військових вимог, то документ передбачає різке скорочення чисельності армії. Джерела вказують на скорочення в 2-2,5 рази, або ж до 400 тисяч військовослужбовців. Однак є важливий момент: йдеться лише про ЗСУ. Про будь-які інші мілітарні формування (Нацгвардія, ДПСУ, бойові частини СБУ, ГУР, СЗР, тощо) розмова не велася. Це створює потенційну можливість для обходу цього пункту — та й, врешті, армія України до початку повномасштабного вторгнення взагалі складала 240 тисяч бійців.
Крім того, згідно з інсайдами ЗМІ, Україні заборонять володіти далекобійною зброєю, яка зараз використовується для ударів по цілях глибоко всередині РФ. Також план включає заборону на розміщення будь-яких іноземних військових підрозділів на території України — хоча аналогічні речі і так діють як в українському законодавстві, так і в Конституції.
Окрім територіальних та військових поступок, «28 пунктів» містять вимоги стосовно культурної політики. План нібито зобов'язує Київ визнати російську офіційною державною мовою або надати їй якийсь схожий статус. Для багатьох це звучить дратівливо, однак взагалі-то окремий статус російської мови і так прописаний в Конституції, в Статті 10. Тож фактично Кремль вимагає те, що і так існує в Основному законі України. Окрім цього, згідно з планом Київ має припинити будь-які дії стосовно УПЦ.
В обмін на всі ці поступки Вашингтон нібито обіцяє Україні гарантії безпеки. Однак поки що немає жодної конкретики стосовно того, якими вони будуть. В результаті виникають аргументовані побоювання, аби це не стало повторенням сумнозвісного «Будапештського меморандуму» в новій ітерації.
Жорсткі умови чи капітуляція?
Аналізуючи зміст розпіарених в ЗМІ «28 пунктів», необхідно чітко розрізняти концепції «капітуляції» та «жорстких умов миру». У класичному розумінні термін «капітуляція» передбачає повне військове підкорення, «білий прапор», зміну політичного режиму та/або знищення державності.
План, що його обговорюють у ЗМІ, зберігає суверенітет України, 75% її території, міжнародну підтримку та армію. Тому назвати це «капітуляцією» в академічному сенсі не можна: цей план слід кваліфікувати як важкі та суворі умови миру. Історія, на жаль, свідчить також, що такі жорсткі умови часто залишають ресентимент у жертви, а в агресора — бажання «повернутися і взяти більше».
Саме стратегічна небезпека, закладена в цих умовах, робить їх політично неприйнятними для Києва. Навряд чи цей план, якщо він взагалі існує і якщо його навіть втілять у життя, стане «вічним миром». Це більше схоже на певну паузу, яка аж ніяк не гарантує, що війни більше ніколи не буде. Втім, з іншого боку навряд чи бодай якийсь документ у світі може подібне гарантувати.
Крім стратегічних ризиків для держави, існує також фактор політичної неспроможності чинної влади прийняти такі умови. Пасіонарна частина українського суспільства категорично відкидає будь-які поступки. Уряд, який піде на це, може швидко втратити легітимність, особливо в нинішніх умовах. Влада сьогодні вже завтра може перестати нею бути, для неї це означатиме політичне самогубство. А тому навряд чи варто очікувати, що подібний план схвалять на вищому рівні.
Крім того, нав’язування цього плану є інструментом тиску не лише на Україну, але й на європейських партнерів Києва. Останні відчувають страх і несприйняття перед ідеєю віддати Путіну те, що він хоче, оскільки бояться, що це лише заохотить його до подальших вторгнень. Таким чином, якщо план взагалі існує, а не є лише способом дипломатичного тиску для маніпуляції очікуваннями, його нереалістичність дає привід прогнозувати, що він не буде прийнятий.
Резюмуючи, «28 пунктів» нового мирного плану з'явилися на тлі внутрішньої політичної кризи в Україні, пов'язаної зі скандалом довкола «плівок Міндіча». Але чи пов'язані ці речі напряму — сказати складно, оскільки спільні американо-російські мирні пропозиції — це явно не те, що пишеться «на колінці» за тиждень. Скоріше, моментом ситуативної внутрішньої кризи просто скористалися, але одне не витікає з іншого.
Тим не менш, умови плану, які ми бачимо в ЗМІ, відверто важкі і неприйнятні для української влади та пасіонарної частини суспільства. Хоча цей документ (якщо він існує десь, окрім як у ЗМІ) і не є капітуляцією в класичному військовому сенсі — оскільки зберігається суверенітет держави і все, що з цим пов'язане — він містить положення, які можуть створити суттєві довгострокові ризики. Зокрема, і ймовірність відновлення військових дій після певної паузи.
Рішення про прийняття або відхилення цих умов повністю лежить на українській владі. В ідеалі потрібно було б винести проєкт мирних угод на всеукраїнський референдум, віддавши право вирішувати своє майбутнє народу України, однак в чинних умовах це виглядає як нездійсненна фантастика.
Зважаючи на високий рівень суспільного неприйняття територіальних та військових поступок, згода на такий план несе для керівництва країни значні політичні ризики, пов'язані з внутрішньою стабільністю. Зрештою, якщо план, попри свій ультимативний характер, буде відхилений — війна продовжиться і ескалюватиметься так само, як і до цього — з усіма відповідними наслідками для населення і держави.
