На тлі всіх гучних внутрішніх подій в Україні — на кшталт ситуації між владою та антикорупційними органами — досить непомітно пройшла подія, яка взагалі-то має ключове значення для майбутнього країни. Йдеться про новий, третій за рахунком раунд мирних переговорів з РФ у турецькому Стамбулі, який стався 23 липня.
Складно переоцінити важливість мирного процесу. Однак через низку причин він давно набув відверто технічного характеру, коли обидві сторони самі розуміють, що навряд чи зможуть досягти якогось прориву.
Так сталося і цього разу: якихось великих сюрпризів у підсумку переговорів немає. Тим не менш, делегації все ж таки домовилися про деякі речі, а також обмінялися своїми пропозиціями на майбутнє.
Як це було? Про що домовилися представники України та РФ? Як взагалі відбувалися всі попередні переговори і чому вони жодного разу не призвели до результатів? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Третій раунд стамбульских переговорів: деталі
Власне, ключовий висновок — жодного прориву не сталося. Втім, останнього ніхто і не очікував, про що абсолютно відверто заявляли обидві сторони, а також казали експерти.
Склад делегацій в основному залишився таким самим, як і в попередніх раундах. З боку Україну переговорну групу очолив Рустем Умеров. Єдина зміна: зробив він це вже в якості секретаря РНБО, а не міністра оборони. Російську сторону традиційно представляв псевдоісторик Володимир Мединський.
Програма візиту була досить короткою. Спершу делегати комунікували з турецькою стороною, яка і приймала переговори. Далі вже пройшла зустріч України та Росії. Весь переговорний процес тривав менше години — абсолютно зрозуміло, що домовитися ні про що фундаментальне за настільки короткий час просто неможливо.
Втім, до деяких речей сторони все ж прийшли. Перше і головне — домовилися про нові обміни полоненими та тілами загиблих. Власне, майже одразу по завершенню вчорашніх переговорів відбувся черговий обмін. В подальшому може йтися про обмін 1200 полонених. Також росіяни нібито готові передати Україні тіла 3 тисяч загиблих захисників. Серед іншого, вдалося домовитися і про повернення частини утримуваних громадян з числа звичайних цивільних.
Однак на цьому і все. Фактично всі результати третього раунду мирних переговорів уміщуються в один абзац тексту. Ні про що конкретне більше домовитися не вдалося. Хоча сторони, зокрема, висунули деякі пропозиції стосовно подальших дій.
Так, Україна знову наполягає на оголошенні безумовного та повного припинення вогню по всій лінії фронту. Окрім цього, Київ пропонує Москві до кінця серпня організувати особисту зустріч президента Зеленського з російським лідером Путіним. Втім, цю пропозицію росіяни фактично відкинули, заявивши, що до подібних речей ще «дуже далеко».
В свою чергу, РФ пропонує періодично оголошувати короткочасні (2-3 дні) перемир'я на окремих ділянках фронту, аби мати змогу забирати загиблих та поранених без перехресного вогню. Окрім цього, Росія пропонує фактичне відтворення Тристоронньої контактної групи (ТКГ), яка існувала до повномасштабного вторгнення. А саме сформувати три окремі робочі групи, які будуть займатися переговорами по військовим, політичним та гуманітарним питанням в режимі онлайн.
Тобто по суті все, до чого дійшли сторони — подальші обміни, а також «домовленість домовлятися». У РФ вже прямо підтвердили, що нічого не очікували від цих переговорів, а тому не здивовані результатами чи то їхньою відсутністю.
Загалом же переговорний процес сьогодні, на жаль, має суто прикладний характер. Вірогідність якоїсь перспективи тут майже нульова. Зустрічі в Стамбулі потрібні для того, аби імітувати діалог для президента США Дональда Трампа, а також для конкретних технічних речей на кшталт обмінів полоненими та тілами загиблих.
Виходить парадоксальна ситуація: бойові дії загострюються, РФ наступає, а обстріли мирних українських міст стають все більш жорстокими та смертоносними. Разом із тим десь у «вакуумі» в Стамбулі існує переговорний майданчик, на якому домовляються домовлятися та роблять видимість того, що діалог триває.
Переговори з РФ з 2022: як вони відбувалися
В цьому контексті цікаво та повчально згадати всю загальну історію україно-російської дипломатії після 24 лютого 2022 року. В умовах, коли російські війська стояли на околицях Києва, коли щодня гинули сотні цивільних та військових, українська сторона погодилася на проведення перемовин — спочатку в Білорусі, а згодом у тому самому Стамбулі за посередництва Анкари. Переговори тривали з кінця лютого до початку квітня 2022 року й мали на меті знайти політичне рішення для припинення бойових дій.
У березні 2022 року в Стамбулі сторони навіть дійшли до попереднього проєкту мирної угоди. Згідно з нею, Україна погоджувалася на нейтральний статус (за умови безпекових гарантій), а Росія — на відведення військ до кордонів станом на 23 лютого.
Однак вимоги Москви щодо «демілітаризації», «денацифікації» України та визнання Криму й Донбасу частиною Російської Федерації були для Києва неприйнятними. Крім того, з боку української влади згодом були повідомлення про те, що Захід тоді переконав українське керівництво не поспішати з компромісами, сподіваючись на зміну ситуації на фронті. А після того, як стало відомо про звірства росіян у Бучі та інших звільнених містах Київської області, політичний діалог повністю зупинився.
Упродовж наступних трьох років жодної офіційної зустрічі між делегаціями не відбувалося. Переговори стояли на паузі. Війна ж поступово перетворилася на затяжне протистояння, в якому обидві сторони робили ставку на виснаження противника.
Україна, спираючись на західну військову допомогу, спершу проводила успішні (у 2022) та не дуже (у 2023) контрнаступальні операції, намагаючись звільнити окуповані території. Росія, натомість, спочатку перейшла до стратегічної оборони й часткової мобілізації, прагнучи зберегти контроль над захопленими землями, а потім перейшла у «повзучий наступ», який триває дотепер.
Навесні 2025 році, після тривалого дипломатичного застою, переговорний процес відновився в Стамбулі, знову за посередництва Туреччини та при максимально активному наполяганні з боку новообраного на той момент президента США Дональда Трампа. Однак і цього разу обидві сторони підійшли до діалогу в умовах стратегічного глухого кута.
Україна, попри жахливі втрати та руйнування, зберегла свою державність та бойовий потенціал. Росія, хоча й контролює частину українських територій, також не досягла своїх стратегічних цілей. Та замість щирого прагнення до компромісу обидві делегації зайняли жорсткі позиції. Київ наполягає на повному виведенні російських військ та відновленні територіальної цілісності, Москва — на визнанні «нових реалій на землі» (тобто окупації українських територій) та гарантії нейтралітету України.
У підсумку, переговори знову завершились безрезультатно. Жодного прориву не відбулося.
Причини тут абсолютно очевидні: кожна зі сторін вважає, що зможе досягти більшого на полі бою, ніж за столом переговорів. Україна розраховує на нові пакети західної допомоги, збільшення виробництва озброєнь та кризу в Росії. РФ сподівається на втому Заходу та Україну, політичні зміни в США та ЄС, а також на свою чисельну й ресурсну перевагу.
Окрім цього, схоже на те, що Путіну просто щиро подобається сам процес війни. Він буквально «світиться» зсередини кожного разу, коли мова заходить про бойові дії або якісь новітні російські ракети. Помітно, що ця тема викликає у літнього диктатора непідробний інтерес та надає сенс його беззмістовному існуванню.
У таких умовах будь-яка перспектива політичного врегулювання виглядає відверто примарною. Війна триває щоденно і щоночі, вона стає все більш інтенсивною і кровопролитною, забираючи життя військових і цивільних, руйнуючи економіку та надії на майбутнє.
Станом на сьогодні немає жодних ознак, що сторони готові до реального компромісу. Тож бойові дії продовжується, а переговори залишаються лише фоном до жорстких баталій на фронті та регулярного повітряного терору мирних українських міст.
