Останнім часом переговорний процес довкола українського кейсу абсолютно застопорився. Після кількох раундів у Стамбулі, які взагалі-то відбулися виключно через серйозний тиск з боку адміністрації Дональда Трампа, сторони фактично ні до чого не прийшли.
А потім сталося серйозне загострення: операція «Павутина», посилення терористичних атак РФ на українські міста, ескалація на фронті, нова війна Ізраїля з Іраном… На цьому складному внутрішньому та зовнішньому тлі переговори довкола України фактично припинилися на декілька тижнів.
Однак зараз і президент США Дональд Трамп, і російський диктатор Володимир Путін, і інші представники Кремля кажуть, що переговори можуть поновитися «після 22 червня». Адже саме тоді закінчиться термін виконання досягнутих раніше домовленостей стосовно обмінів полоненими, пораненими та тілами загиблих.
Чи матимуть нові переговори якусь перспективу і чи є в них взагалі якийсь сенс? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Як провалилися переговори в Стамбулі
Навесні переговори у Стамбулі отримали свій головний імпульс під сильним тиском Дональда Трампа та членів його адміністрації. Саме Америка вирішила виступити ключовим миротворцем по українському кейсу і змусити сторони сідати за переговорний стіл.
Та цей ініціативний підхід виявився, на превеликий жаль, радше театром для одного глядача — власне, американського лідера. Тобто йшлося про ситуативний комунікаційний хід, спрямований на демонстрацію готовності до миру без реальної політичної волі по обидва боки. Саме тому жодного миру чи бодай стійкого перемир'я так і не сталося.
У Стамбулі відбулося кілька раундів переговорів, сторони спробували про щось домовитися, але ключовою стала лише гуманітарна частина: обмін полоненими та пораненими. Це, безумовно, надважлива ініціатива, яка врятувала тисячі людських життів. Проте варто зазначити: для таких рішень не потрібні високі дипломатичні переговори. Обміни і так постійно відбуваються через спецслужби, уповноважені органи та різні неформальні канали.
Отже, сама суть переговорів у Стамбулі полягає не в мирному врегулюванні. Це імітація, демонстрація діалогу, політична технологія і бажанні зіграти на сцені перед глядачем з Вашингтону, аби не змусити останнього сумувати і розчаровуватися в своїх візаві. І тому фактично переговори провалилися. А після червневої ескалації діалог взагалі припинився.
Наразі не видно жодних конструктивних зрушень. Заяви про можливість поновлення переговорів після 22 червня — це лише символічна обіцянка. Так, є досить велика вірогідність, що вони дійсно відбудуться. Але перспективи таких перемовин виглядають туманно.
Дипломатія як шанс на диво
Попри очевидний застій, насправді сенс у продовженні переговорів однозначно є. Історія будь-якої війни показує закономірність: після серйозної ескалації завжди настає період нехай дуже відносного, але затишшя — і це дає новий шанс для політичного маневру. Утім, цей шанс не виникає автоматично, а формується поступово.
Саме в ситуативному затишші з’являється можливість «промацати» позиції протилежної сторони: чи не змінилася вона під тиском бойових дій, економічних санкцій чи внутрішньополітичної кризи. З цього можуть з’явитися слабкі сигнали — внутрішній протест в РФ, збурення в елітах, або, з іншого боку, втома в Україні і зовнішній тиск на Київ з боку США. І вже тоді дипломатія може створити «чудо».
Тобто сенс переговорів у тому, що доля іноді вирішується не силою, а взаємним визнанням нескінченності кровопролиття і відсутності сенсу в ньому. Тому навіть один шанс з тисячі — це все ще шанс, який заслуговує на увагу.
Водночас будьмо реалістами: реальні перспективи завершити війну в найближчому майбутньому мінімальні. І не тому, що переговори безглузді, а тому, що ключові суб’єкти — Росія та Україна — не мотивовані на жоден компроміс.
Росія вірить, що може і далі тиснути на фронті. Це логіка Москви, перевірена часом: війна — це інструмент, котрий приносить результат сам по собі, у вигляді війни заради війни. І в Кремлі не хочуть погоджуватися на невигідні, з їхньої точки зору, умови, бо думають, що зможуть домогтися більшого.
Україна також не готова до миру на чинних умовах. З точки зору Києва, поступка — це втрата національних інтересів, територій і безпеки. Отже, компромісної бази в гіпотетичній мирній угоді обидві сторони не бачать, що і зумовлює подальше продовження бойових дій.
Тут важливо усвідомити: дипломатія — це не лише великі угоди, а й дрібні збої в рушії військового механізму. Обміни, тимчасові перемир’я, переговорні паузи — усе це і є дипломатією. І краще бодай якась дипломатія, ніж повна її відсутність.
Як може закінчитися війна в Україні
В контексті всього вищенаписаного актуалізується питання: а як взагалі може завершитися протистояння між Києвом і Москвою? Безліч експертів дають різні прогнози та окреслюють різні варіанти ситуації. Зокрема, німецьке видання Welt пише про три основні сценарії.
Перший — мирне врегулювання через переговори. Цей сценарій передбачає укладення політичної угоди між Україною та Росією. Але він малоймовірний, оскільки сторони займають непримиренні позиції. Його реалізація можлива лише у випадку радикальної внутрішньої трансформації в одній зі сторін — наприклад, зміни влади в Росії або суттєвого тиску на Україну з боку західних союзників.
Другий — заморозка. Німецькі аналітики вважають, що це найбільш ймовірний сценарій на середньострокову перспективу. Він означає припинення активних бойових дій без остаточного мирного договору. Лінія фронту фіксується, але війна не завершується юридично. Ситуація нагадуватиме Корейську війну, де сторони існують у стані тривалого протистояння без дипломатичного врегулювання.
Нарешті, третій варіант — військова перемога однієї сторони. Такий сценарій можливий лише у довгостроковій перспективі й потребує повного виснаження одного з учасників — як матеріального, так і психологічного.
Думки експертів
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік пояснює: така дата обрана тому, що до 22 червня сторони виконують ті домовленості, які були досягнуті під час другого раунду переговорів в Стамбулі. Мова йде про обмін тілами і захопленими особами до 25 років, старше 60 років, поранених, тяжкохворих, тощо.
«Мають бути виконані ці умови. І після відкриється потенційна можливість діалогу і дорога для визначення наступного раунду переговорів. І, можливо, вже на наступному тижні ми почуємо якусь певну дату і місце проведення наступного раунду переговорів… Переговори, як ми бачимо, зараз йдуть паралельно з війною. Це є наслідком розвалу свого часу Мінського переговорного процесу. Це демонстрація крайньої недовіри між сторонами, особливо з боку Росії до України і Заходу. Оскільки Росія вважає, що будь-яка зупинка бойових дій буде грати на руку Україні і повториться ситуація з Мінськими угодами. І, швидше за все, в такому треку ми будемо знаходитися і надалі. Час від часу ескалації, ракетно-бомбові чи ракетно-дронові удари, а також зміни ситуації на фронті — все це буде впливати на переговорний процес, який буде незмінний щонайменше до осені цього року», — каже експерт.
За словами Бортніка, перспективи успіху у цих переговорах залишаються. Але, на жаль, така вірогідність є достатньо малою.
«Україна і Росія не спроможні йти одна одній на глибокі поступки, і навіть припинення вогню може бути досягнуте лише фактично за рахунок поступок США. Ці переговори сьогодні залишаються в ручному управлінні лідерів і значно залежать від їхніх амбіцій, в меншій мірі навіть залежать від громадської думки, в більшій мірі від амбіцій. Тому і продовження чи припинення війни, як і досягнення миру, може бути досить раптовим і неочікуваним для суспільств», — резюмував Руслан Бортнік.
Політолог, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко каже, що новий переговорний раунд у Стамбулі, скоріше за все, відбудеться. Але його успішність під величезним питанням.
«Сьогодні абсолютно очевидно, що ці переговори не призведуть до завершення війни. Росія зараз не збирається домовлятися про закінчення війни, а інших варіантів немає. Ну, хіба що капітуляція. Але очевидно, що Україна на це не піде. Тому на даний момент, на перспективу найближчих місяців вірогідність успішних мирних переговорів майже нульова. Але навколо переговорів триває тактична гра. І той, хто виходить з переговорів, буде виглядати як сторона, яка не бажає припинення війни. На це і робиться ставка. Для Путіна ж це особиста гра з Трампом, Кремлю треба демонструвати, що він нібито готовий домовлятися. Але фактично це затягування переговорів і намагання дотиснути Україну», — резюмував Володимир Фесенко.
Підсумовуючи: переговорний процес на даному етапі — це скоріше театр, ніж реальний інструмент миру. Стамбул був імпульсом, але його результати поки суто гуманітарні. Що вже немало, однак це не є головню метою політичних зустрічей у Туреччині.
Проте абсолютно ігнорувати переговори також не можна. Вони дають простір для тестування позицій та залишають нехай абсолютно мінімальний, але все ж шанс зупинити війну.
Тож чи варто чекати справжніх перемовин після 22 червня? Перспективи відверто сумнівні. Але навіть малий шанс вартий того, щоби інструментарій діалогу не був заблокований остаточно.
