В останні місяці фіксуються помітні зміни як у політичній риториці лідерів США та Росії, так і в глобальних стратегічних комунікаціях як таких. Адміністрація американського президента Дональда Трампа дуже активно працює над налагодженням відносин із Росією. З публічного дискурсу фактично щезла риторика про агресію та військові злочини Кремля. Натомість на перший план вийшла ідея нової «відлиги», розрядки в стосунках та пошуку взаємовигідних компромісів. Москва ж на це відповідає схожими компліментарними заявами.
Це чудово демонструється недавнім голосуванням за резолюцію по Україні в Радбезі ООН. В тексті документу не згадувалося, що РФ є агресором. Натомість Київ і Москву закликали якомога швидше порозумітися та припинити бойові дії.
І що найбільше інтригує в цій загальній картині – позиція Китаю. Вперше за багато останніх років США, РФ та КНР абсолютно синхронно підтримали міжнародний документ, і не абиякий, а на рівні Ради безпеки ООН. Пекін же сьогодні активно схвалює зближення Вашингтона та Москви, називаючи цей процес «вікном можливостей» як для миру в Україні, так і для глобальної стабілізації у світі.
Здавалося б: за логікою протистояння між Америкою та Китаєм, останній мав би протидіяти будь-яким спробам американців та росіян примиритися. Але ні, все з точністю навпаки.
І це змушує задуматися: а що взагалі відбувається між сторонами? Це тактичні маневри та політична риторика – чи формування нового глобального альянсу? Чому такий союз є абсолютно можливим, а його головною жертвою може стати не лише Україна, але й уся Європа? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в ситуації.
Стратегічна зміна парадигми
Головна стратегічна зміна у зовнішній політиці США епохи Трампа стосується того, що РФ офіційно перестає бути для Америки головним противником на геополітичному рівні. Натомість артикулюється необхідність домовлятися та шукати компроміси. Звідси і плани по співробітництву з рідкоземельними металами у Росії (idée fixe Трампа), і підкреслено компліментарні риторичні прийоми, тощо. До того ж і президент США, і члени його команди неодноразово заявляли, що головна загроза для Америки – це не Росія, а Китай.
Даний підхід є дуже вигідним для РФ. Адже багаторічний конфлікт із США та західними країнами загалом був і залишається для Москви досить виснажливим. Безпрецедентна кількість санкцій, часткова ізоляція, постійний дипломатичний тиск тощо – все це не йде на користь жодній державі. Тож потепління та розрядка стосунків з Америкою дає Кремлю шанс на оновлення та вихід зі стратегічного глухого кута. Навіть якщо ціна за це – ті чи інші компроміси.
Однак найбільш неочікуване в цьому кейсі – знову ж таки реакція Китаю. Схоже на те, що КНР вважає «розморожування» діалогу між США та РФ чимось дуже позитивним і корисним для себе. Про це свідчить як вже згадане вище спільне голосування за резолюцію по Україні в Радбезі ООН, так і риторика з боку МЗС країни. Китайці постійно вітають потепління у стосунках, схвалюють будь-які контакти, висловлюють надію на «консенсус» між Америкою та Росією, тощо.
І ця підтримка розрядки виглядає досить дивно для Китаю. Особливо враховуючи той факт, що трампісти неодноразово називали КНР головним противником для США. Однак це парадокс лише на перший погляд. Якщо ж розібратися у причинах, то Пекін і справді може бути зацікавленим у тому, що зараз відбувається.
По-перше, для Китаю важлива стабільність у Європі. Війна в Україні створює серйозні економічні ризики, посилює напругу та заважає торгівлі – а це основа китайської «геополітики через гроші». Якщо США та Росія домовляться про завершення війни чи хоча б про її заморозку, це укріпить позиції Китаю як ключового торгового партнера ЄС.
По-друге, Росія цікавить Китай в якості «буферу» між ним і Заходом. Москва здатна грати балансуючу роль та згладжувати гострі кути американо-китайського протистояння, бути медіатором між сторонами.
По-третє, Китай зацікавлений в ослабленні Європи. І Пекін, і Москва, і Вашингтон розглядають ЄС не як самостійну силу, а як об’єкт міжнародної політики, своєрідний економічний трофей. Як хлопців, які заплатять за все і всіх. Тож якщо РФ та США вирішать свої головні проблеми самостійно, Європа фактично залишиться наодинці, ще більш слабкою та роз’єднаною, ніж колись. Це дозволить Китаю закріпити та посилити власний вплив на континенті.
Підбиваючи підсумки цього блоку, ми бачимо надцікаву картину. Фактично глобальні інтереси всіх трьох держав ситуативно співпадають – просто-таки зворушлива єдність. США хочуть сфокусуватися на розрядці з РФ та на стримуванні Китаю, але без «війни на два фронти». Росія хоче повністю вийти з ізоляції та закріпити за собою зони впливу. Китай бажає економічно домінувати в усьому світі, і перш за все – у ЄС.
Виходить, що в плюсі тут всі. Всі, окрім Європи та України як частини європейської спільноти.
Європа як головний трофей «трикутнику сили»
Якщо три великі міжнародні полюси та центри сили – США, РФ і КНР – ситуативно об’єднаються задля досягнення своїх цілей, постає головне питання: хто буде стороною, яка програла? Кого змусять за все заплатити? Кого поділять – звичайно, не територіально, а з точки зору фінансів, технологій, доступу до ринків, інвестицій та капіталів, тощо? І відповідь напрошується лише одна: цим «геополітичним невдахою» стане Європа. І, звичайно ж, Україна як частина цього блоку та спільноти – не формально, але по суті.
Сучасний Європейський Союз – це дуже багате, але при цьому слабке та хитке об’єднання. ЄС не має власної скоординованої позиції, не має внутрішньої єдності, не має власних збройних сил. У питаннях безпеки він тотально залежний від США, у питаннях економіки – від Китаю, США та навіть частково РФ. Тож в рамках потенційного «трикутнику сили», цього нового «Троїстого союзу» можливий наступний сценарій:
- Східна Європа та деякі балканські країни почнуть активніше дрейфувати в бік Москви, як це було за часів Радянського Союзу та «Варшавського блоку»;
- Західна Європа залишиться під військовим та політичним контролем США, але сильно ослабне економічно;
- Центральна та Південна Європа стануть полем для фінансової та технологічної експансії Китаю;
- Україна в цьому сценарії або опиниться під впливом Москви в умовно нейтральному статусі, або продовжить знаходитися у зоні впливу США, при цьому залишаючись внутрішньо роз’єднаною.
Тобто за описаної вище моделі Європа ризикує перетворитися з суб’єкта міжнародної політики на об’єкт, який просто «поділять» між собою сильні цього світу. Ринки, ресурси, гроші та технології Європи стануть призом у великій геополітичній грі. Але і це не стане основою для довгострокового міцного миру, адже йтиметься про світ, де панує право сили, а не сила права.
На якийсь час європейських ресурсів вистачить, аби задовольнити апетити осі «Вашингтон-Москва-Пекін». Але це будуть роки, а не десятиліття миру. І врешті-решт три глобальних гравця знову зіткнуться лобами один з одним, з перспективою вже по-справжньому великої війни, про сценарій якої навіть не хочеться писати.
Думки експертів
Відомий український політолог Віктор Небоженко, коментуючи цю ситуацію, звернувся до новітньої історії. Він нагадав, що не так давно вже була спроба вибудувати подібний альянс, але замість Вашингтону тоді був Берлін. Зараз же ситуація певною мірою повторюється.
«Років 20 тому Німеччина почала потроху сходитися з Путіним. А Путін став сходитися з Китаєм. І сформувалася така невидима геополітична вісь «Берлін-Москва-Пекін». Американці тоді були розлючені, вони не вірили, що таке може статися. Але у Німеччини вже тоді виникали проблеми з Євросоюзом. І з Італією, і з Польщею. А ось відносини Берліна з Москвою були ідеальними. А у Москви починалися гарні відносини з Китаєм. І вже тоді ця трійця замислювалася над створенням такого собі союзу. Але понад усе їм заважала «проамериканська» Україна. Вони чомусь вирішили, що ми тут всі страшенно любимо Америку. Хоча еліти, звичайно, орієнтувалися на Америку та Захід», - згадує Небоженко.
Політолог вважає, що США сьогодні дійсно важливо знайти спільну мову з Москвою. Але робити це будуть за рахунок України та Європи.
«Це дуже складна схема. Адже Європу ніхто так не «кидав» уже сотні, якщо не тисячі років – з часів Римської імперії. А тепер Європа та Україна не потрібні. І США пропонують по-різному освоїти цей континент. Але якщо Трамп не знайде спільну мову з Путіним, він почне шукати її з Китаєм напряму. Це означатиме одне: після такого, після Європи, наступною жертвою цього дерибану стане Росія», - зазначає Небоженко.
На думку експерта, насправді китайцям дуже неприємно, що путінська Росія почала загравати зі Штатами. Риторика – це одна справа, а ось реальність геть інша.
«Тут справа навіть не в економіці, а в тому, що китайцям потрібна ядерна зброя, «ядерна парасолька» Росії. Але в підсумку в цьому протистоянні мають залишитися тільки двоє», - резюмував Віктор Небоженко.
Схожої думки дотримується і політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. Експерт вважає, що у відносинах між США, РФ і КНР зараз куди більше риторики, яка до того ж не завжди відповідає реальній політичній дійсності.
«Ймовірності такого союзу немає. Китай занепокоєний активним зближенням Трампа і Путіна. Так, риторика, яка стосується припинення війни — є. Але по-перше, Китай сам хоче приєднатися до мирного процесу. А по-друге, він реально занепокоєний. Бо одна з головних цілей активного зближення США з Росією — відірвати РФ від Китаю, і всі це розуміють. Не створення якогось союзу, немає таких утопічних проєктів. Домовлятися, як поділити світ на трьох — теоретично це можливо. Деякі фахівці таку думку припускають. Але головна мета — відірвати Росію від Китаю. І при цьому навряд чи це вдасться», - прогнозує політолог.
На думку Фесенка, Путін не піде на повний розрив із КНР. Він буде балансувати між двома полюсами, але не більше.
«Китаю це не дуже подобається. Він буде застосовувати свої важелі впливу. Він гратиме на протиріччях між США і Росією і буде використовувати Європу. Але при цьому Китай наполягає на тому, що і Європа, і Україна мають брати участь у врегулюванні війни, у переговорах. Це дуже важливий момент… Я думаю, згодом Китай може і заявити про себе. Наприклад, нагадати про свій мирний план. Особливо якщо зависнуть переговори між РФ та США. Головне ж те, що принципові протиріччя між усіма учасниками так і не подолані. Вони залишаються. Тому я вкрай скептично ставлюся до припущення про союз між США, Росією та Китаєм», - резюмував Володимир Фесенко.
Під кінець варто поставити головне питання: чи може вісь «Вашингтон-Москва-Пекін» стати новим «Троїстим союзом»? Насправді, в повноцінному сенсі слова «союз» - дійсно навряд чи. Фундаментальні розбіжності між цими державами зберігаються і нікуди не йдуть. Але вони можуть об’єднатися у ситуативний альянс по інтересах, такий собі «трикутник сили» з трьох автократичних і прагматичних лідерів. Що підтверджується і висновками експертів.
Ця коаліція може призвести до того, що ключові міжнародні гравці тимчасово домовляться між собою про розділ сфер впливу – якраз те, чого так прагнув Путін. Європа ж разом із Україною ризикує піти під ніж цього глобального перерозподілу. І схоже, що і в Києві, і в Брюсселі це розуміють – тому так відверто пручаються тиску з боку США.
Микита Трачук
