Сьогодні, 11 червня 2026 року, Україна вперше офіційно відзначає День безпілотних систем. Відповідний указ Володимир Зеленський підписав буквально напередодні, і цей крок став логічним визнанням того факту, що Сили безпілотних систем перетворилися на один із ключових, якщо не визначальний, компонент сучасної української армії.
Але шлях до цього визнання був довгим, звивистим і сповненим як технологічних проривів, так і гірких уроків, оплачених кров’ю. Щоб зрозуміти, чому саме сьогодні ми говоримо про безпілотники не як про допоміжний інструмент, а як про окремий рід військ, варто повернутися на 10-15 років назад і простежити, як усе починалося. Детальніше — в матеріалі UA.News.
Епоха «байрактарів» і перші кроки в небі Донбасу
Коли сьогодні згадують про перші безпілотники в українській армії, у пам’яті одразу спливає турецький Bayraktar TB2. Це й не дивно: саме цей апарат став справжньою медійною зіркою на початку повномасштабного вторгнення. Про нього співали пісні, а іменем Байрактар окремі (найбільш оригінальні) батьки називали своїх дітей.
Проте було б великою помилкою вважати, що історія українських безпілотників почалася в 2022 році. Насправді її коріння сягає значно глибше — у ті щасливі часи, коли саме слово «дрон» асоціювалося радше з іграшкою для блогерів та весільних фотографів, аніж із грізною зброєю.
Перші спроби використання БПЛА в ЗСУ припадають на період після початку російської агресії у 2014 році. Тоді, коли українська армія перебувала в стані глибокої кризи після десятиліть хронічного недофінансування та розпродажу техніки, про жодні сучасні безпілотні комплекси не йшлося. Армія воювала тим, що мала, а мала вона переважно напівіржаву радянську спадщину. Втім, саме тоді з’явилися перші паростки того, що згодом перетвориться на потужний технологічний рух.
У 2014-2015 роках на фронті почали з’являтися перші волонтерські безпілотники. Це були здебільшого цивільні квадрокоптери, які активісти закуповували за власні кошти або за гроші благодійників і передавали військовим. Найпоширенішими моделями стали DJI Phantom — ті самі «весільні» дрони, які раптом опинилися на передовій і почали виконувати зовсім не святкові функції. Їх використовували для аеророзвідки, коригування артилерійського вогню, виявлення ворожих позицій, тощо. Жодного озброєння вони не несли, ударних функцій не виконували, але саме ці маленькі пластикові апарати з камерами стали «очима» української армії, якій катастрофічно не вистачало сучасних засобів спостереження.
Паралельно з цим почали з’являтися й перші розробки українських інженерів. Ще у 2015 році волонтерські групи та невеликі приватні компанії почали створювати безпілотники власної конструкції. Серед найвідоміших ранніх проектів можна згадати безпілотний авіаційний комплекс «Фурія», розроблений київською компанією «Атлон Авіа». «Фурія» стала одним із перших українських безпілотників, які офіційно прийняли на озброєння ЗСУ.
Ще одним знаковим проектом того періоду став безпілотник «Лелека-100», створений компанією DeViRo. Цей апарат виявився настільки вдалим, що його модифікації досі залишаються в строю. «Лелека» міг літати на відстань до 100 км, мав майже безшумний електричний двигун і був відносно дешевим у виробництві. Саме ці якості — доступність, простота, ефективність — згодом стануть визначальними для всієї української безпілотної доктрини.
Окремо варто згадати про радянську спадщину. На момент початку війни на Донбасі в Україні були на озброєнні безпілотні комплекси «Стриж» і «Рейс» ще радянської розробки, але вони перебували в жалюгідному технічному стані й практично не використовувалися. Спроби реанімувати ці системи робилися неодноразово, але здебільшого безуспішно.
Справжнім проривом у свідомості й тактиці стала поява тих самих турецьких Bayraktar TB2. Перші «байрактари» Україна придбала ще у 2019 році. Апарати могли нести керовані авіабомби й ракети, перебувати в повітрі понад 12 годин і діяти на відстані до 150 км від наземної станції керування. Проте станом на початок 2022 року загальна кількість «байрактарів» в Україні обчислювалася навіть не сотнями — десятками. Вони були штучним, дорогим і дефіцитним інструментом. Ніхто тоді не міг уявити, що всього за кілька років ситуація зміниться кардинально і безпілотники стануть не просто доповненням до артилерії й авіації, а головною ударною силою на полі бою.
Велика війна і FPV-революція
24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення РФ, і саме з цього моменту системи БПЛА почали відігравати абсолютно нову роль. У перші тижні та місяці війни на перший план вийшли саме «байрактари» — вони завдавали нищівних ударів по колонах російської техніки, і кадри цих атак облетіли весь світ. Але швидко стало зрозуміло, що жодних «байрактарів» не вистачить на всю лінію фронту, яка розтягнулася на тисячі кілометрів. До того ж росіяни поступово адаптували свою ППО, і великі безпілотники літакового типу ставали дедалі вразливішими.
Саме тоді, навесні та влітку 2022 року, почалася справжня FPV-революція. Спочатку такі дрони використовувалися виключно для розвідки, але дуже швидко хтось придумав підвішувати до них саморобні вибухові пристрої — і це змінило все.
Ідея була геніальною у своїй простоті: дешевий дрон вартістю кілька сотень чи максимум тисяч доларів міг знищити танк вартістю в мільйони. FPV-дрони стали ідеальною зброєю асиметричної війни, де на перший план виходить співвідношення «ціна-ефективність». У 2022 році виробництво FPV-дронів в Україні нагадувало радше гаражну кооперацію. Десятки й сотні невеликих майстерень по всій країні збирали дрони з китайських комплектуючих, замовлених через інтернет. Волонтери, інженери-ентузіасти, просто небайдужі люди з паяльниками в руках створювали те, що згодом назвуть «народним дронобудуванням». Держава на цьому етапі відігравала радше координуючу роль, а основна рушійна ініціатива йшла знизу. Паралельно з цим розвивалися й більш традиційні безпілотні системи.
Вже до 2023 року масштаби виробництва й застосування дронів зросли на порядки. Якщо у 2022 році рахунок ішов на сотні й тисячі, то у 2023 — вже на десятки й сотні тисяч. Український ВПК отримав потужний імпульс. З’явилися нові виробники, нові моделі, нові технічні рішення. Дрони стали більш захищеними від засобів РЕБ, отримали кращі камери, більшу дальність польоту, потужніші боєприпаси, тощо. Дальність ударів також постійно зростала: спочатку 10 км, потім 30, потім 50, а згодом і понад 100.
Окремої згадки заслуговує еволюція морських безпілотників. Україна першою в історії почала масово застосовувати безекіпажні надводні катери для ударів по ворожому флоту. Ці апарати, завантажені вибухівкою, атакували російські кораблі в Чорному морі, змусивши противника ховати залишки свого флоту подалі від українських берегів.
Від волонтерських майстерень до окремого роду військ
Усвідомлення того, що безпілотні системи перетворилися на окремий і самодостатній вид збройної боротьби, прийшло не одразу. Протягом 2022-2023 років дрони організаційно належали до різних родів військ — ними користувалися і піхотинці, і артилеристи, і розвідники, і спецпризначенці, і бозна-хто ще. Не існувало єдиного центру управління, єдиної доктрини застосування, єдиної системи підготовки операторів, тощо. Все це створювало хаос і знижувало ефективність.
Логічним кроком стало створення у 2023-2024 роках спеціалізованих підрозділів БПЛА у складі різних бригад, а згодом і формування окремих батальйонів і полків. Цей процес йшов паралельно як знизу — військові самі організовувалися в роти ударних дронів — так і зверху — Міноборони поступово вибудовувало нормативну базу. Нарешті в 2024-му офіційно оголосили про створення Сил безпілотних систем як окремого роду військ.
Створення СБС дозволило централізувати підготовку операторів, уніфікувати технічні вимоги до дронів, оптимізувати логістику постачання і, найголовніше, розробити єдину тактику застосування. Тепер БПЛА діють не розрізнено, а як єдина система, де розвідувальні апарати виявляють цілі, ударні — знищують їх, а засоби РЕБ прикривають свої дрони від ворожих.
Сьогодні, станом на літо 2026 року, масштаби застосування безпілотників вражають навіть тих, хто стояв біля витоків цього руху. Українська промисловість виробляє дрони мільйонами (!) одиниць на рік. Щодня на фронті використовуються тисячі, а в дні найбільш інтенсивних боїв — десятки тисяч FPV-дронів та інших безпілотних систем. Це вже не допоміжний інструмент, а основний засіб ураження, який за своєю ефективністю наближається до артилерії, а за точністю — значно перевершує її. Втім, варто визнати, що й противник, на жаль, не відстає у цьому процесі і дзеркально нарощує свій дроновий потенціал.
Розвиток ШІ додав дронам нових можливостей. Сучасні українські безпілотники здатні самостійно розпізнавати цілі, обходити перешкоди й навіть діяти в умовах повного придушення сигналу — коли зв’язок з оператором втрачено, дрон продовжує виконувати завдання автономно. Це стало відповіддю на постійне вдосконалення російських засобів радіоелектронної боротьби. Гонка озброєнь у сфері безпілотників не припиняється ні на день: сьогодні ми створюємо дрон, завтра противник знаходить спосіб його знешкодити, післязавтра ми створюємо новий дрон, який долає цей захист — і так по колу.
Українське дронобудування за ці роки пройшло шлях від одиничних кустарних зразків до потужної індустрії, в якій працюють десятки тисяч людей. З’явилися дрони-винищувачі, які полюють на ворожі безпілотники. З’явилися дрони-ретранслятори, які забезпечують зв’язок на передовій. З’явилися дрони-мінери й дрони-розмінувальники. Безпілотні системи проникли в усі сфери військової справи, і тепер важко уявити собі поле бою без постійного «дзижчання» над головою.
Резюмуючи, історія українських безпілотних систем — це історія про те, як критична необхідність породжує неочікувані інновації. У 2014 році Україна не мала майже нічого — десятки радянських апаратів на межі працездатності, жменька волонтерських коптерів і величезне бажання вижити. У 2019-2021 роках з’явилися перші «байрактари» й перші серійні українські розробки — це був крок вперед, але ще дуже обережний. У 2022-23 роках почалася справжня революція: FPV-дрони змінили саму природу війни, зробивши її війною операторів і інженерів не меншою, а то й більшою мірою, ніж війною солдатів і генералів. А сьогодні, у 2026 році, ми бачимо результат цієї еволюції: окремий рід військ, мільйони вироблених апаратів, десятки тисяч вильотів щодня, тактика масованих роїв і штучний інтелект на полі бою.
День безпілотних систем, який Україна вперше відзначає 11 червня 2026, є визнанням того факту, що БПЛА стали невід’ємною частиною сучасної армії, а люди, які з ними працюють — оператори, інженери, розробники, інструктори — цілком заслуговують на власне професійне свято.
І хоча, звісно, в самому факті існування бойових дронів мало приводів для радості — ми взагалі-то говоримо про технології масового вбивства людей, у «вакуумі» тут немає нічого хорошого — все ж не можна не визнати: українські безпілотні системи врятували безліч життів, взявши на себе ту роботу, яку раніше доводилося виконувати людям з набагато більшим ризиком. І, схоже, це тільки початок великої дронової революції у військовій справі.
