Інтерв`ю Україна

Війна на виснаження ресурсів: Анатолій Кінах пояснює, чому Україні треба зміцнювати самодостатність економіки

18 Квітня 2025 15:59

Війна на виснаження з російським агресором — це не лише бойові дії на лінії зіткнення, а насамперед протистояння ресурсів, державних систем управління та готовності продовжувати боротьбу. Кожен рік «повномасштабки» не проходить безслідно — ми бачимо дедалі більше негативних проявів воєнного стану в політиці та економіці, змінюється наше соціальне життя — збільшується розрив між добробутом українців та європейців.

Системний погляд на ці та інші проблеми, які роз’їдають країну під час війни, про майбутні вибори та потенціал для розвитку нової індустріальної економіки — у великому інтерв’ю UA.News розповів Анатолій Кінах, колишній секретар РНБО та експрем'єр-міністр України, президент Українського союзу промисловців та підприємців. Публікуємо першу частину інтерв’ю.

Про деформацію економіки під тиском війни

Повномасштабне російське вторгнення на територію України стало затяжною війною на виснаження ресурсів. Ворог цілеспрямовано руйнує нашу житлову, транспортну, енергетичну і промислову інфраструктуру. За даними Світового банку, масштаби тільки прямих втрат наближаються до $600 млрд. Це офіційна статистика. На жаль, це величезні обсяги.

Зараз Україна має приблизно 78% від того ВВП, який у нас був у 2021-му році. Тобто втрата — мінус 22%. Зупинюсь на ключових напрямках руйнацій.

Енергетична інфраструктура. До початку повномасштабної війни загальних потужностей генерації електроенергії було приблизно 18 ГВт. Зараз у нас залишилося близько 9 ГВт, тобто зруйновано 50% всієї генерації. Насамперед це стосується теплової енергетики. Ми втратили найбільшу в Європі атомну станцію — Запорізьку АЕС, яка давала Україні мінімум 20% всієї енергогенерації.

Житловий сектор. Зруйновано десятки мільйонів квадратних метрів житла. Для порівняння — максимальні обсяги, які планували ввести в експлуатацію до війни, сягали близько 11 млн м². Зараз зруйновано, за різними оцінками, мінімум 60 млн м². І ці втрати відчуваються постійно.

Транспортна логістика. Теж масштабні руйнування, ускладнене ефективне використання наших портів, насамперед на Чорному та Азовському морях. До повномасштабної війни ми постачали через морські порти близько 80% всієї експортної продукції гірничо-металургійного комплексу, аграрної та інших галузей.

Втрати дуже серйозні. На них потрібно не просто звертати увагу, а діяти вже сьогодні. Оскільки це проблематика втрати самодостатності економіки і негативного впливу на обороноздатність держави. Так, за 2024-й рік ми профінансували державні видатки за рахунок надходжень від української економіки тільки на 48%. А 52% — була зовнішня допомога, яку здебільшого треба повертати: кредити, позики. Державний борг України різко зріс: якщо у 2021 році він становив 49% ВВП, то на початок 2025-го — вже 92% ВВП. Це величезне боргове навантаження.

Про людський капітал і соціальні стандарти

Україна зараз втрачає найцінніше — людський потенціал. Без людей нічого не буде. 7 млн українців за кордоном у статусі біженців. Починаючи з 2014 року, бо війна розпочалася у 2014-му, офіційно всередині країни маємо ще 4,7 млн внутрішньо переміщених осіб. Це внутрішні біженці, які втратили все.

Безпрецедентно загрозлива сама демографічна ситуація. За офіційним даними, у 2024 році зареєстровано 177 тис. новонароджених, а смертей — 495 тис. Смертність в Україні зараз майже втричі перевищує народжуваність. Формується дуже загрозлива демографічна яма. Вже сьогодні треба створювати якісну стратегію демографічного розвитку і виконувати її.

Особливо зверну увагу на соціальні стандарти. За період війни ця сфера зазнала ще більшої деформації. Головна проблема у тому, що зростає розрив між стандартами якості життя в Україні та сусідніх державах Східної Європи. Наведу офіційні дані за 2025 рік. В Україні нормативно затверджений рівень місячної мінімальної заробітної плати дорівнює 8 тис. грн. У Польщі — 47 тис, у Чехії — 35 тис, у Німеччині — 98 тис. у гривневому вимірі. А нам необхідно повертати українців на рідну землю. Ви розумієте, яке рішення ухвалять наші громадяни на тлі такого розриву на рівні соціальних стандартів?

Вражає недалекоглядність, зокрема, і наших урядових структур, включно з парламентом. У ситуації, коли необхідно повертати з-за кордону мільйони людей, вони заморозили соціальні стандарти, включно з мінімальною заробітною платою на рівні 8 тис. грн на три роки вперед аж до 2027 року. Закрили навіть це маленьке світло в кінці тунелю. Це неприпустимо.

Навпаки — треба робити все, щоб піднімати виробництво своїх ресурсів, економіку. І на цій базі доводити людям, що держава буде робити максимум, щоб покращувати соціальні стандарти, щоб була якась перспектива і надія.

Ризики і статистика, яку я назвав, дуже болючі. Але це та правда, яку громадяни повинні знати. Бо тільки так можна формувати точні системні рішення, спрямовані на те, щоб Україна вийшла з цієї величезної трагедії, величезного іспиту, більш сильною.

Ще раз підкреслюю — нам потрібно не тільки захищати свою свободу, територіальну цілісність, свій цивілізаційний вибір. Нам треба зараз дуже серйозно та поетапно відновлювати нашу економічну самодостатність, не чекаючи завершення війни. Умовно кажучи, наступного ж дня після оголошення миру чи перемир'я, ми повинні одразу задіяти весь наш потенціал, мати готові програми, проекти для розвитку сучасної та конкурентоздатної держави.

Про оборонно-промисловий комплекс України

Закономірно, що оборонно-промисловий комплекс зараз демонструє достатньо високі темпи розвитку. Це підтверджує, що в України є великий науково-технічний, промисловий та кадровий потенціал. Це з позитивного. Щодо проблем, які треба вирішувати.

Перша проблема. Дотепер у нас немає чіткої державної політики, програми реформування і розвитку промислового комплексу. А ситуація кардинально змінилася. Особливо потрібно підсилити напрямок державно-приватного партнерства. В обсягах виробництва українського ОПК частка приватного бізнесу в рази перевищує показники державних підприємств. Але, на жаль, ставлення до приватних компаній зберігається, як кажуть, за залишковим принципом. Це треба змінювати і створювати умови для ефективного залучення в оборонно-промисловий комплекс приватного бізнесу та капіталу. Для цього потрібні рівноправні прозорі умови.

Друга проблема — недостатнє завантаження оборонно-промислового комплексу. За офіційними даними, у 2024 році український ОПК був завантажений максимум на 40%. Здебільшого через те, що не працює кредитна система. Рівень кредитування реальної економіки у нас (а ми держава, яка воює) найнижчий у Європі. Є такий показник — обсяг кредитів до ВВП. У нас він становить до 15%, а в Чехії та Польщі — 70-88%. Тобто уряд, парламент та Національний банк не мають комплексного підходу для формування ефективних умов кредитування ОПК. Це необхідно вирішувати терміново.

Третя проблема. Важливо розуміти, що дрони, боєприпаси, патрони — це розхідний матеріал на війні. Така зброя повинна виготовлятися індустріально-серійними методами. Нам потрібне конвеєрне виробництво. Так, у нас є деякі позитивні зміни у випуску артилерійських снарядів, мін, патронів і дронів. Але у нас досі немає індустріально-інноваційних програм, під які могли б сформувати відповідні оборонні замовлення. Адже серійне виробництво передбачає замовлення мінімум на два-три роки вперед. Це дуже серйозний виклик. Бо ми розуміємо, що таке дефіцит боєприпасів на фронті.

Потрібно якомога швидше на основі цільових програм переходити до індустріально-серійного виробництва зброї і спецтехніки. Ця робота триває і пішла швидше. Але ми ще відстаємо, необхідно ще більше прискоритися. Особливо в умовах геополітичних ризиків із надходженням допомоги від союзників. На жаль, ми бачимо тренд до скорочення такої допомоги, і повинні максимально нарощувати виробництво власної зброї.

Четвертий виклик — адаптація українського ОПК до стандартів технічних регламентів НАТО, в цілому до міжнародних стандартів. Це величезний обсяг роботи. На жаль, ця система дотепер не сформована. Ми зараз над цим працюємо. Бо вже зараз питома вага зброї, спецтехніки та боєприпасів, виготовлених за стандартами НАТО, у Збройних силах України сягає 60%. Ми повинні бути спроможними обслуговувати цю зброю, ремонтувати її, а також створювати умови для виробництва нової — за міжнародними стандартами і регламентами. Для цього потрібні конкретні цільові програми.

Про дискусії навколо експорту зброї

Присутність українського ОПК на зовнішніх ринках — ще одне важливе питання. Наші виробники мали непогані позиції закордоном, але з початку повномасштабної війни діє заборона на експорт. Це було логічне рішення — у пріоритеті Збройні Сили України. Але за період війни, особливо в приватному секторі, сформовані потужності, які набагато перевищують платоспроможний попит на внутрішньому ринку.

Зараз ми наполягаємо на тому, щоб поступово відкривати можливості нашим підприємствам і компаніям ОПК для формування експортної політики. Безумовно, ЗСУ залишаються у пріоритеті. Але коли є профіцит продукції, ми повинні робити все, щоб вона була присутня на зовнішніх ринках, був заробіток, який дозволяв би зміцнювати наше ОПК і обороноздатність. Це питання зараз починає дискутуватися. Але знову ж таки є фактор часу.

Ми вважаємо, що це робиться дуже мляво, безсистемно і може заважати нашому ОПК. Особливо якщо після оголошення, умовно, перемир'я будуть скорочувати обсяги оборонних замовлень. При цьому наші підприємства не будуть готові експортувати свою продукцію на зовнішні ринки.

Подальша заборона експорту може призвести до вимушеної релокації цих підприємств за кордон. І такі приклади є. Маємо декількох провідних компаній-виробників дронів вже релокованих за кордон, бо там є попит і ринки збуту. Зволікання щодо відкриття експорту може також призвести виробників до зупинки чи банкрутства. Тому часу обмаль.

У рамках УСПП, Антикризового штабу стійкості економіки в умовах воєнного стану ми вже провели певні зустрічі з цього питання із представниками урядових структур та Укроборонпрому. Наполягаємо, щоб такі рішення ухвалювалися набагато швидше. Щоб прискорити цей процес (я відкрию деяку інформацію), ми підписали системну угоду про співпрацю з Укроборонпромом, створили спільну робочу групу.

Зараз готуємо перше засідання, на якому одним із головних питань буде експортна політика. Вирішувати це треба динамічно, системно, враховуючи потреби обороноздатності України. Але це дуже актуальна тема. Маю надію, що ми максимально прискоримо вирішення цього питання.

Експортна політика має бути невід'ємною складовою розвитку оборонно-промислового комплексу, включно з прогнозом подальшого розвитку ОПК, зокрема у повоєнний період. Це стосується і вирішення проблеми дефіциту кваліфікованих кадрів. Бо мобілізація та бронювання — це складний процес пошуку балансу між обороноздатністю і потребами економіки. Це вимагає потужних навчальних програм підготовки фахівців, зокрема кваліфікованих робочих професій. А особливо — конструкторів, інженерів.

Про бізнес-клімат і настрої підприємців

Варто не допускати, щоби проблеми бізнес-клімату постійно висвітлювалися, як наслідки повномасштабної війни. Треба чітко розподіляти наступне. Є війна, ризики, гарантії безпеки, є цинічний підлий ворог, з яким ми повинні боротися. І ми будемо робити це далі. Але є питання, які я називаю, законами розвитку, законами бізнес-клімату. Вони діють і їх треба виконувати, незалежно від назви держави.

Почнемо з того, що Україна — офіційний кандидат на вступ до Європейського Союзу. З червня 2024 року ми ведемо офіційні переговори. І ми повинні виконувати головні вимоги у формуванні бізнес-клімату, особливо щодо приватного капіталу: верховенство права, прозора конкуренція, захист прав інвестора, власника, ефективна антимонопольна політика. Це все, що робить бізнес-клімат сприятливим. Адже приватний капітал йде тільки туди, де є стабільність, прогнозованість, вигідні результати інвестування.

Над умовами для бізнесу треба працювати, бо вони серйозно порушуються. Я не буду наводити приклади про якість нашої судової гілки влади, прозору конкуренцію, численні перевірки, силовий тиск, блокування податкових накладних. Або ж про підвищення податків заднім числом. Що б’є по інвестору, який має фінансовий план, а йому різко змінюють умови діяльності. Якщо коротко, ми ведемо жорстку дискусію з парламентом, Урядом і податковою щодо цього.

Я переконаний, що треба дотримуватися такого принципу: якщо є потреба збільшувати доходи держбюджету, то спочатку варто створити сприятливі умови для бізнесу. Не намагатися все вирішувати тільки через фіскальний чи силовий тиск. Бо апріорі це дає від’ємний результат. Ми це бачили не раз. Тому зараз, з точки зору бізнесу і бізнес-клімату, дуже принципово, щоб діяв постійний діалог між законодавцями, фіскальними структурами, регуляторними, силовими. Ми постійно наполягаємо на цьому.

Один із напрямків діяльності Антикризового штабу якраз передбачає, що будь-які зміни повинні відбуватися на засадах постійного діалогу, комунікації.

Як приклад – «Укрзалізниця» з її тарифами. Нагадаю, у червні 2022 року, коли український бізнес був у критичному стані: зруйновані транспортні та логістичні напрямки, маса проблем. У той час, без погодження, без розрахунків, «Укрзалізниця» підвищила тарифи на 70%. Завдали нещадного удару, особливо експортерам.

Зараз хочуть повторити — підвищити тарифи на залізничні перевезення на 37%. Добре, що ми аргументовано заблокували цей процес. І це стосується багатьох питань. Наприклад, є пропозиція підвищити військовий збір чи додатково оподаткувати підприємців фізичних осіб, як це часто-густо робиться. Ми запитуємо: «А яке техніко-економічне обґрунтування? Як це вплине на бізнес, на його конкурентоздатність?».

Розрахунків немає, є тільки заклики тиснути на кнопки. А потім ми фіксуємо, наприклад, за останні місяці різке скорочення чисельності підприємців-фізосіб, або збільшення частки бізнесу, який релокується за кордон. У Польщі за 2024 рік український бізнес став лідером за кількістю операцій з нерухомістю та відкриттям нових компаній. Хто від цього виграє? Ми втрачаємо величезний потенціал через те, що дуже неефективно та непрофесійно змінюються правила гри для бізнесу в Україні.

Я завжди наполягав і буду наполягати, що влада, перед тим, як змінювати умови для бізнесу та інвесторів, повинна провести глибокі техніко-економічні розрахунки, аналітику і прогноз наслідків. Якщо прогноз наслідків від'ємний, то краще не чіпайте.

Спочатку треба працювати над зниженням рівня корупції, наведенням ладу на митниці, створенням умов доступу до кредитів (у нас кредитна система майже заморожена). Потрібно створювати умови підтримки національного бізнесу, як робить весь світ. І тільки після цього повертатися до підвищення податків. Поки не вичерпаний цей потенційний ресурс, не чіпайте і не тисніть на бізнес, бо результат буде протилежний. Такий рівень державної відповідальності повинен бути.

В Антикризовому штабі ми сформували таку позицію: як наші бійці на фронті ціною свого життя та здоров'я захищають кожен метр української землі, так і ми зобов'язані боротися за кожне робоче місце. Бо без ресурсів нічого не буде: ані перемоги над ворогом, ані життєвої діяльності в тилу. Такий принцип має бути в основі змін в оподаткуванні, в умовах для бізнесу та інвесторів. І чиновник, який цього не розуміє, не має ані морального, ані професійного права залишатися на своїй посаді. Така атмосфера повинна бути в Україні. У цьому суть мобілізованої економіки.

Наведу ще такі офіційні дані. За підсумками 2024-го року офіційний рівень безробіття в Україні становив близько 15%. А рівень завантаженості ОПК — 40%. У ворога, за офіційними даними, рівень безробіття — 2,5% (для них історичний мінімум), а військово-промисловий комплекс завантажений цілодобово — 24х7. Це в умовах війни на виснаження ресурсів. Тобто бачимо, наскільки ми неефективно використовуємо власний потенціал.

Про діалог влади з громадянським суспільством

Ще на першому етапі повномасштабного російського вторгнення наша влада зробила стратегічну помилку, коли закрила кордони. Це було неприпустимо. І це моя принципова позиція. Вважаю, що це був приклад безпрецедентної недовіри до власних громадян.

З лютого 2022 року я постійно перебуваю в Україні. Був свідком, коли на початку повномасштабної війни, з-за кордону поверталися десятки тисяч наших хлопців, добровільно залишаючи затишну Європу. Вони йшли на фронт захищати свою державу. Біля військкоматів стояли черги.

Останнім часом я цю тему загострюю, бо бачу негативні зміни. Представники ТЦК, наприклад, виловлюють людей на вулицях. Я запитую себе і багатьох: що змінилося у нашій ментальності та патріотизмі за ці три роки? Коли так різко змінюється ставлення громадян до святого обов'язку захищати свою державу.

Навіть штатні психологи того ж Генерального штабу погоджуються, що проблема дуже серйозна. Частина громадян України перестає вірити, що живе і захищає справедливу державу, а частина взагалі вже у це не вірить. Проблема справедливої держави — дуже гостра і на фронті. Її треба вирішувати, бо вона — не другорядна. А робити це можна тільки завдяки гідному ставленню до власних громадян, чесного діалогу з ними.

Безумовно, під час воєнного стану певна інформація має бути закритою. Але в цілому, з точки зору реального стану справ, поетапного вирішення цих проблем та серйозної відповідальності кожного за результат — такого діалогу, на жаль, у нашому інформаційному просторі немає.

Такий підхід треба змінювати. Необхідно роз’яснювати людям, що відбувається, які є наміри, стратегії, об'єктивні оцінки і тенденції. Щоб громадяни в період, коли гостро стоїть питання перезавантаження системи, а є необхідність її перезавантажувати, могли бути критично мислячими виборцями. Лише тоді вони зможуть свідомо і відповідально зробити свій вибір.

Здебільшого цей процес залежить від рівня свободи слова, доступу до інформації, прозорої конкуренції різних політичних напрямків, ідеологій, програм і так далі. З цього погляду в Україні необхідно зробити дуже багато. І це буде впливати не тільки на поточний стан справ, а й на результати майбутніх виборів.

Скажу відверто, спираючись на власний досвід, у нас немає часу на стратегічні помилки, з точки зору ефективності влади. Це те, що повинно бути сьогодні вже в роботі без зайвої політизації, брудної конкуренції та метушні навколо посад. Ми всі повинні розуміти, що треба формувати прозору, демократичну систему підготовки до вирішальних етапів волевиявлення нашого народу.

Читайте також:

Скільки ще зростатимуть ціни: Богдан Данилишин про те, чому повернення інфляції до однозначних цифр у 2025-му може бути проблематичним

Китай серед найбільших ринків для українських товарів: Геннадій Чижиков, президент ТПП, про експорт та очікування бізнесу