Після цілої низки мирних самітів, зустрічей та телефонних дзвінків станом на зараз очевидним є один факт: переговорний процес фактично перебуває в глухому куті. Після дуже обережного, короткочасного та ситуативного зближення позиції сторін наразі знову максимально антагоністичні. Простіше кажучи: Москва і Київ «обнулилися», і мир між ними вчергове виглядає перспективою дуже далекого майбутнього.
Разом із тим головний миротворець планети — президент США Дональд Трамп — здається, не втрачає оптимізму. В недавньому коментарі ЗМІ він заявив, що вже нібито «завершив сім збройних конфліктів», однак з Україною все вийшло «складніше, ніж очікувалося». Тим не менш, американський лідер впевнений, що і цю кризу йому вдасться подолати.
Мирні зусилля та прагнення Трампа можна виключно вітати та всіляко підтримувати. Однак проблема полягає в тому, що всі його спроби поки що зазнали невдачі, а бойові дії та обстріли України лише інтенсифікувалися.
В чому причина провалу чинної американської адміністрації? Чому в Трампа не вийшло? Що потрібно зробити, аби з'явився бодай шанс на мир? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Головна помилка Дональда Трампа
Якщо проаналізувати ситуацію, то можна виділити безліч важливих причин (як об'єктивних, так і суб'єктивних), що призвели до невдачі президента США в його мирних починаннях. Однак фундаментальна причина, схоже, одна: занадто сильна самовпевненість Дональда Трампа, а також розрахунок як на власний авторитет, так і на авторитет американської держави.
Судячи з усього, і Київ, і Москва в розмовах із Трампом непублічно погоджувалися на певні поступки та готові були йти на ті чи інші ситуативні компроміси. Це було помітно по певному зм'якшенню риторики сторін, що фіксувалося в останні тижні.
Однак після того як вчергове не вдалося досягти швидких результатів і забезпечити прорив, Україна та Росія швидко «відкотилися» назад у своїх публічних заявах. Тепер і Київ, і Москва запевняють, що вони нічого нікому не обіцяли, їх не так зрозуміли, вони не те мали на увазі, та й взагалі не важливо, що хто говорив, оскільки взаємні удари продовжуються і ситуація вже геть інша.
Проблема полягає в тому, що американський лідер не вважав за потрібне зафіксувати проміжні результати своїх миротворчих зусиль бодай якимось чином. Будь-який папірець у формі хоча би меморандуму чи декларації про наміри вже став би документальним підтвердженням переговорного процесу. Однак станом на зараз таких документів не існує. Що і дає сторонам можливість дезавуювати навіть той незначний прогрес, який було досягнуто раніше.
Чому Трамп не змусив нікого підписати хоча би символічний «папірець»? Скоріше за все, саме через свою самовпевненість.
Лідер США як людина з дуже масштабним его щиро впевнений, що його авторитету та авторитету Америки мало бути достатньо, аби швидко завершити наймасштабнішу війну в Європі з часів Другої світової. Та, як бачимо, це не спрацювало. Американський президент продемонстрував, на жаль, щось на кшталт політичної інфантильності.
Ані впливу Трампа, ані впливу Сполучених Штатів не вистачило навіть на те, аби забезпечити більш-менш тривале припинення вогню — хоча би на тиждень. Навпаки: сторони почали ще активніше обмінюватися ударами, а наступ РФ прискорився. З цієї ситуації випливає наступний висновок: роль президента Америки та США загалом у світі вже давно не настільки важлива, як це було колись.
На межі багатополярності: США втрачають авторитет
Саміт Шанхайської організації співробітництва, який пройшов 31 серпня-1 вересня в Китаї, демонструє, що світ дійсно перестає бути однополярним, і на зміну єдиному міжнародному центру сили (США і Захід загалом) йдуть нові. Перш за все це азіатські держави на чолі з КНР. Це не «гарно» і не «погано», тут йдеться виключно про сухий факт: світ змінився.
Проілюструвати інституційне та геополітичне послаблення Америки можна якраз-таки на прикладі війні в Україні. Київ як жертва агресії перебуває в куди більш слабкій позиції, ніж його противник. Українська держава критично залежить від конкретних обсягів західної допомоги: від матеріально-технічної до політико-дипломатичної. Як мінімум половина цієї допомоги забезпечується Сполученими Штатами.
Однак навіть за цих умов Трампу так і не вдалося натиснути на Київ таким чином, аби той прийняв всі умови Вашингтону та Москви. В експертній спільноті останнім часом вчергове багато казали про «капітуляцію», однак її абсолютно точно не сталося.
Тобто навіть Україна, яка перебуває в дуже складному та залежному становищі, все одно знайшла в собі сили не піддатися на сильний тиск з боку США. Що вже казати про Росію, яка від Вашингтону не залежить взагалі жодним чином? В такій ситуації, як зараз, авторитет Америки спрацював би ще буквально 20-30 років тому. Однак сьогодні він уже не працює.
Фактично Трамп помилився в тому, що занадто сильно сподівався на власну силу, на «хімію» та харизму своєї персони, на свої навички укладання бізнесових угод та, врешті, на велич і потужність Сполучених Штатів. Однак це абсолютно не спрацювало, адже світ змінився, і слово Америки в ньому, хоча й досі важить дуже багато, вже все ж таки не є вирішальним.
Для того, аби отримати шанс — всього лише шанс! — на завершення війни, американській адміністрації необхідно переходити від бізнес-хитрощів до реальної, предметної дипломатії. Ця дипломатія має ґрунтуватися не на особистому шармі Дональда Трампа, а на документах і домовленостях.
США могли — і мусили б — запропонувати врешті реальні гарантії безпеки. Запропонувати вигідні програми економічного співробітництва, які ляжуть в основу повоєнного відновлення України, запропонувати балансування інтересів усіх сторін та різного роду компенсаторні механізми, які дозволили б простіше пройти кризовий етап після потенційного компромісу, який явно не сподобається пасіонарній частині суспільства. Тільки таким чином може з'явитися шанс на реальний вихід з глухого кута війни та переговорного треку, який не призводить до результатів.
Резюмуючи: чи готовий президент США сьогодні підписати подібний документ разом із президентом України Зеленським та російським диктатором Путіним? Чи може Вашингтон надати конкретні гарантії безпеки та зафіксувати механізми компенсацій?
Скоріше за все, ні. Принаймні наразі ми не фіксуємо жодного бажання чи прагнення з боку адміністрації Білого дому зробити це. Навпаки: в Америці прямо кажуть, що «це війна Європи», а ми від неї «рівновіддалені». Трамп взагалі любить повторювати свою метафору про «великий прекрасний океан», який відділяє Штати від усіх європейських проблем.
Однак без всього цього переговорний процес так і залишиться у стані стагнації та глухого кута без жодних шансів на якийсь прорив. Люди з усіх сторін продовжуватимуть гинути, Україна — руйнуватися, Росія — просуватися вперед, а Америка — надалі втрачати свій міжнародний політичний статус. Тож якщо метод «наскоку» не вдався, можливо, Трампу слід перейти до інших, більш виважених та ґрунтовних спроб.
