Імплементація Римського статуту в Україні залишається незавершеною
17 Липня 2026 12:07Україна ратифікувала Римський статут 21 серпня 2024 року, а з 1 січня 2025 року він набрав чинності для держави. Верховна Рада 9 жовтня 2024 року також ухвалила імплементаційний закон, покликаний узгодити українське законодавство з положеннями документа. Водночас процес імплементації досі триває, зазначив у колонці для «Української правди» адвокат і експерт Медійної ініціативи за права людини з міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв.
Римський статут, ухвалений 17 липня 1998 року, заклав основу діяльності Міжнародного кримінального суду. Документ містить систематизований каталог міжнародних злочинів, зокрема воєнних злочинів у статті 8. За даними автора колонки, станом на 2026 рік учасницями статуту є 125 держав, тоді як США, Китай, Індія, Росія, Ізраїль і Туреччина залишаються поза його системою.
Росія підписала статут у 2000 році, але не ратифікувала його, а 2016 року повідомила ООН про небажання бути державою-учасницею. Водночас, як пояснює Яковлєв, це не позбавляє МКС можливості розслідувати геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини, скоєні на території України. Україна визнала юрисдикцію суду двома заявами за статтею 12(3) Римського статуту. Тому воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені на території України з 20 лютого 2014 року, підпадають під юрисдикцію МКС незалежно від громадянства підозрюваних.
Щодо злочину агресії діють інші правила: за оцінкою автора, МКС не може здійснювати юрисдикцію щодо громадян держави, яка не є учасницею статуту, без передачі справи Радою Безпеки ООН. Росія як постійний член Радбезу може заблокувати таке рішення правом вето. Саме тому Яковлєв називає критично важливим створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії.
Імплементаційний закон, за словами автора, додав до Кримінального кодексу положення про злочини проти людяності, оновив норми про воєнні злочини та передбачив відповідальність військових командирів. Подальша робота, на його думку, має включати перегляд статей 437 і 438 ККУ та створення деталізованого каталогу воєнних злочинів. Це необхідно для точнішої кваліфікації катувань, сексуального насильства, депортації або незаконного переміщення цивільних, а також для встановлення відповідальності не лише виконавців, а й організаторів та керівників.
