Коли в Україні будуть дрони-перехоплювачі та хто відповість за провал ППО: висновки експертів

Росія майже цілодобово тероризує тилові українські міста, особливо Київ та Одесу, масованими атаками реактивних дронів. Вони можуть годинами кружляти над містами та областями, вибиваючи логістику, виробництва, АЗС і дата-центри, паралізуючи повсякденне життя містян. 

Медики вже почали фіксувати у людей симптоми, близькі до посттравматичного стресового розладу (ПТСР) через постійне очікування удару та багатогодинні нічні повітряні тривоги.

Проблема в тому, що пікові атаки реактивних дронів ще попереду — Росія щомісяця нарощує їх виробництво. А Україна, схоже, відстає у технологічних перегонах, хоча президент Володимир Зеленський вже неодноразово заявляв про підготовку «відповіді». 

«Наші воїни вже успішно випробували чотири нові реактивні дрони-перехоплювачі проти російських реактивних «шахедів». Тож ми нарощуємо виробництво», — запевнив Зеленський, виступаючи на Генеральній  Асамблеї ООН у Нью-Йорку 24 вересня.

Чому українське командування не підготувалося до захисту від нового покоління швидкісних дронів, за яких умов Україна матиме власні перехоплювачі, хто має нести відповідальність за провал протиповітряної оборони та що про це кажуть військові експерти – у матеріалі UA.News.

Росія робить ставку на реактивні дрони
 

Виробництво швидкісних дронів було у планах росіян ще з квітня 2023 року — на московській виставці «Екіпірування» офіційно оголосили про створення реактивного безпілотника. У січні 2024 року зафіксували перше бойове використання такого «шахеда», тоді ще іранського виробництва. А вже з літа 2026 року росіяни почали масовано атакувати Україну власними модифікаціями реактивних дронів.

«Був червень — 350, липень — 1500, серпень — 2850, і у нас станом вже на зараз також маємо велику кількість БПЛА, приблизно 1900 реактивних дронів у вересні… Не було, власне, такого у всіх експертів розуміння і бачення того, що росія може в таких масштабах використовувати реактивні «шахеди», — прокоментував інтенсивність атак начальник управління комунікацій командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

Станом на 21 вересня, за даними Повітряних Сил, російська армія запустила по Україні близько 7700 реактивних дронів. За три місяці літа РФ збільшила кількість застосування цих БпЛА у понад п'ять разів.

В арсеналі росіян зараз такі реактивні безпілотники: «Герань-3», «Герань-4», ракето-дрони «Герань-5» та «Бандероль». На відміну від попереднього покоління, ці далекобійні дрони дорожчі, але за технічними характеристиками відповідають крилатій ракеті.

Швидкість таких дронів може сягати 400–650 км/год, тоді як звичайні «шахеди» розвивають близько 150–250 км/год. Для розуміння — нові швидкісні безпілотники здатні перетнути Київ з одного боку в інший приблизно за три хвилини.

У Москві готові платити за терор підвищену ціну – лише один реактивний двигун для такого дрона може перевищувати 20–25 тисяч доларів.  В Ірані ціна окремих китайських двигунів сягає 70 тисяч доларів.

Для серійного виробництва реактивних дронів Росія закуповує комплектуючі з Європи, США та Китаю. Навіть посилені санкції не зупиняють ці поставки — маркування на окремих деталях збитих дронів свідчить, що вони були виготовлені за кілька тижнів до запуску.

«Напівкитайська зброя масового терору» — так назвав реактивні «шахеди» технологічний радник президента Сергій Бескрестнов (Флеш) в одному з інтерв’ю. За його словами, через те, що ці дрони летять швидше та вище за попередні модифікації, українські дрони-перехоплювачі та мобільні вогневі групи їх не дістають.

Збивати реактивні дрони доводиться наземними системами ППО малої та середньої дальності із зенітними керованими ракетами, а також тактичною авіацією — винищувачами F-16, Mirage та МіГ-29. Проте ефективність поки що не надто висока: 60% знищення реактивних проти 90% аналогів з моторами внутрішнього згоряння.

«Ми тестуємо зараз прототипи не як раніше в лабораторіях, а по живому, і вони роблять свою роботу», — запевнив голова Офісу президента Кирило Буданов у коментарі, поширеному 27 вересня. За його словами, зенітні дрони вже проходять випробування в бойових умовах, і масове збиття реактивних шахедів є питанням кількох місяців.

Загалом у вересні було кілька заяв від влади та виробників про бойове використання кількох зразків перехоплювачів.

 

Чому Україна запізнюється із дронами-перехоплювачами: що кажуть експерти 

 

Костянтин Криволап: Росіян цього разу знову виручив Китай
 

У нас є багато розробок, пов’язаних із дронами, які можуть літати швидко. Але для того, щоб дрон уразив ціль, він має знати, де вона перебуває, як її атакувати, наздогнати або вийти на зустрічний курс. Тобто потрібні відповідні системи виявлення, наведення та орієнтації, пояснює виклики перед розробниками авіаційний експерт Костянтин Криволап.

«Є два основні типи силових установок, які забезпечують політ такого дрона: електрична та реактивна. Реактивна — у вигляді невеликого турбореактивного двигуна, які переважно використовують авіамоделісти. Застосування таких систем для знищення дронів — такого у світі ще не було.

Електричний привод має свої обмеження. Навіть якщо він досягне швидкості 450–500 км/год, швидше він літати не буде. Можливо, якусь «хитрість» вигадають інженери, і дрон зможе розігнатися до 600 км/год, але це все.

Водночас саме розуміння того, де закінчується ракета, починається дрон чи дрон-ракета, є умовним і не відображає реальність. Швидкість — це не все. Потрібна ще й певна «інтелектуальна» спроможність дрона. Він має мати систему виявлення, наведення та орієнтації. Це може бути, наприклад, інфрачервоне наведення: встановлюється теплова матриця, яка допомагає визначати ціль і коригувати рух. Дрон має не просто щось бачити, а за сигналами інфрачервоної камери визначати, куди летіти. 

Коли Михайло Федоров став міністром оборони, одним із перших суттєвих кроків стало підписання угоди з компанією Palantir. Фактично це був не стільки грошовий контракт, скільки обмін інформацією: вони надають нам певні технологічні можливості, а ми — інформацію про поведінку російських дронів у нашому повітряному просторі: як і де вони літали, яку тактику використовували.  

Щоб за допомогою штучного інтелекту навчити систему розуміти, де і що перебуває та куди, найімовірніше, полетить ціль. З іншого боку, це дає можливість прогнозувати різні сценарії й визначати, як має діяти система ППО, щоб максимально ефективно збивати такі дрони.

Отже, є розробки, є збиття — усе це є. Але раніше вони були призначені для перехоплення інших реактивних «шахедів», які мали інші характеристики. Зараз швидкості стали вищими. Між «Гераню-4» і «Гераню-5» різниця у швидкості становить близько 100 км/год.

Росіян цього разу знову виручив Китай, оскільки він надав їм технологічні можливості для швидкого розвитку цього напрямку. Фактично багато компонентів вони отримали з Китаю — зокрема Mesh-модеми та турбогвинтові двигуни компанії Telefly.

Mesh-модем — це мережеве обладнання. Якщо раніше такі модеми працювали на відстані приблизно 150–180 км, а за гарних умов — до 200 км, то китайські моделі зараз діють фактично на 300 км.

Спочатку ми були дуже здивовані, зокрема після випадку, коли дрон залетів до кабінету керівника СБУ Олександра Поклада. Тоді припускали, що це могло бути наведення, що хтось із місцевих міг залишити рюкзак із Mesh-модемом тощо. Але виявилося, що все значно простіше. Стоять ретранслятори, а один «шахед» літає високо над містом. Збити його складно - над містом ми не хочемо збивати.

Виявилося, що Mesh-модеми працюють на відстані до 300 км і можуть забезпечувати стабільний зв’язок. Якщо є зв’язок, то, ймовірно, і Сергій «Флеш» (технологічний радник президента) це підтверджує, обидва оператори, які керують цими дронами, перебувають в одному приміщенні. Ймовірно, «Герань-4» використовується як ретранслятор, а інша — фактично ракета-дрон, як її не називати, — безпосередньо для ураження цілі. Один оператор може передавати команди іншому: «Поверни праворуч – мені треба підлетіти ближче, щоб краще побачити ціль, зорієнтуватися для атаки». Тобто в них є скоординовані дії. Там сидить вже досвідчена команда, яка має обладнання, можливості та потужно працює.

Спроможності у росіян є, і вони можуть тривалий час створювати для нас проблеми. Вони виробляють десятки реактивних дронів на добу — можливо, близько 80, — а також приблизно 80–200 звичайних «шахедів» поршневих. Вони напружують ППО. Фактично зараз ППО, тактична авіація змушені збивати цілі, які для них не характерні. Тому що немає автоматизованої системи. Мобільні вогневі групи взагалі не досягають цих цілей.

Поки що все перебуває у процесі. Ще в січні Михайло Федоров зібрав виробників і запитав, чи є у них дрони-перехоплювачі, виробники відповідали, що все є. Тоді він каже: «Давайте будемо їх кодифікувати, приймати на озброєння та проводити всі необхідні тести».

Але потім виявилося, що оператор просто не встигає навести цей дрон на ціль, тому що сам перехоплювач або не літає з потрібною швидкістю, або не знаходить ціль. Коли виробники зіткнулися з цією проблемою, то розгубилися. Спочатку багато хто розраховував, що такі цілі можна буде перехоплювати за допомогою електричних дронів.

В останньому переліку було вже понад 60 компаній і команд, які пропонували власні рішення. Після цього, за словами Хмари та Зеленського, три-чотири компанії вийшли на більш-менш серйозні випробування, і в них щось починає виходити. Але «щось виходить» і «щось уже повноцінно вийшло» — це різні речі.

Щоб зараз збивати ті цілі, які пропонує Росія, а їх виробництво може сягати до 3000 одиниць, нам потрібно мати хоча б 9–10 тисяч перехоплювачів на місяць. Якщо розподілити 9–10 тисяч перехоплювачів на добу, знадобиться близько 300 операторів на день. Щоб було дві-три зміни — близько 1000 людей, які вміють керувати й наводити ці дрони. А треба ще команди, які забезпечуватимуть усю цю систему. Оператор — це одна ланка. А є велика кількість персоналу, який робить свою справу.

Тому організаційно і технічно зробити це за місяць неможливо. Якщо одночасно вирішувати організаційні й технічні питання і запустити виробництво в серію, у такому випадку щось можливо через два-три місяці».

Дмитро Снєгирьов: Провал розвідки та ексміністра оборони Федорова
 

Військовий аналітик Дмитро Снєгирьов критикує виправдання запізнілих рішень щодо виробництва перехоплювачів: «Перші заяви щодо можливості використання Росією реактивних безпілотників з’явилися ще рік тому. Рік — цілком достатній термін для того, щоб зробити висновки, оцінити загрозу й відпрацювати відповідні заходи протидії.

Більше того, про це свідчать цифри. У червні Росія запустила по території України 380 реактивних ударних безпілотників, а в серпні — вже 2800. Масштабування виробництва ударних реактивних безпілотників стало можливим завдяки локалізації виробництва реактивних двигунів у Росії.

Про це варто говорити, а не замовчувати чи робити вигляд, що ситуація незрозуміла. Попри санкційний тиск, Росії вдалося завезти промислові 3D-принтери та налагодити виробництво реактивних двигунів безпосередньо на своїй території. Це дозволило здешевити виробництво й зменшити залежність від Китаю.

Водночас заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони Скібіцький говорить про залежність Росії від постачання реактивних двигунів із Китаю. На мою думку, це свідчить про серйозні проблеми з оцінкою ситуації українською розвідкою, яка мала б інформувати та аналізувати для вищого політичного керівництва країни рівень загроз.

Тепер головне питання: якщо Росії за три місяці вдалося локалізувати виробництво реактивних двигунів в умовах фактичного санкційного тиску, що заважає Україні за допомогою партнерів зробити те саме — завезти відповідне обладнання, зокрема 3D-принтери, і локалізувати виробництво реактивних двигунів?

Відповідь, на мою думку, очевидна.

Ще питання до ексміністра оборони Михайла Федорова, якого називали інноватором: чому, розуміючи виклики, які стоять перед Україною, не було завчасно розроблено відповідної протидії та не було локалізовано виробництво тих самих реактивних двигунів, без яких неможливо масштабувати виробництво відповідних перехоплювачів?

Тепер щодо собівартості. Якщо собівартість російської «Герані-5» становить близько 70 тисяч доларів, то для її знищення нам доводиться використовувати значно дорожчі засоби. Наприклад, ракети «повітря–повітря» AIM-9 коштують близько 500 тисяч доларів, а AIM-120 — від 1,5 до 2 мільйонів доларів. То про яку економічну ефективність протидії ми говоримо?

Додатково постає питання недостатньої кількості зенітних керованих ракет — ЗУР. Їхня вартість також значно перевищує вартість реактивних безпілотників. Тому єдиним реальним варіантом протидії я вважаю масштабування виробництва дронів-перехоплювачів, зокрема реактивних.

У чому перевага російської тактики? По-перше, вони використовують відсутність достатньої кількості зенітних керованих ракет і ракет «повітря–повітря». По-друге, чудово розуміють, що реактивний дрон коштує в десятки разів дешевше за засіб, яким його намагаються збити.

Таким чином, вони фактично виснажують українську систему ППО. Це створює і величезні економічні збитки для України та її партнерів. Саме тому ми бачимо таку інтенсивність ударів і зміну російської тактики та стратегії. Вони розуміють, що традиційними засобами збивати ці цілі стає дедалі складніше.

Це сфера відповідальності Міністерства оборони — розробка відповідних засобів протидії та масштабування їхнього виробництва. Тому, на мою думку, правоохоронні органи мали б розглянути питання щодо відповідальності Федорова за рішення або бездіяльність, які, як я вважаю, призвели до ситуації, яку ми зараз обговорюємо.

Я вважаю, що зараз формується інформаційне поле, яке відповідає певним нагальним потребам, зокрема, створює спробу нівелювати очевидні провали. А провали, на мою думку, серйозні.

Наприклад, Буданов заявляє, що через кілька місяців виробництво буде масштабоване. Тоді виникає питання: де була розвідка раніше? Це безпосередньо сфера діяльності Головного управління розвідки — отримання оперативної інформації щодо планів російського командування. Якщо розвідка не володіє такою інформацією, виникає питання про її ефективність.

Зараз нам потрібно якнайшвидше створити власні дрони-перехоплювачі та масштабувати виробництво реактивних двигунів на території України або країн Європи. Бажано масштабувати це безпосередньо в Україні, тим більше, що відповідні можливості є.

Є ще одна небезпека для української сторони. Росія, розуміючи загальну тенденцію — зокрема, дефіцит зенітних керованих ракет і ракет «повітря–повітря», — може масштабувати передачу реактивних безпілотників своїм партнерам — хуситам та Ірану. Це може відволікати увагу Сполучених Штатів і змусити їх концентрувати ресурси на захисті власних військових об’єктів у Перській затоці.

Таким чином, можуть створюватися передумови, за яких можливості США будуть значною мірою задіяні в Перській затоці, а постачання Україні зенітних керованих ракет і ракет-перехоплювачів, зокрема PAC-3 та ракет класу «повітря–повітря», може бути обмежене. Саме в цьому я бачу додаткову небезпеку.

Основна теза зараз, як я її розумію, полягає в тому, що Європа та Сполучені Штати мають забезпечувати Україну відповідними засобами. Але водночас Росія створює передумови, за яких таке постачання може стати складнішим або взагалі неможливим. Тому єдиним виходом із цієї ситуації є масштабування власного виробництва дронів-перехоплювачів. І зробити це потрібно в надзвичайно стислі терміни.

Є ще одна проблема: відсутність саме реактивних дронів-перехоплювачів уже негативно вплинула на міжнародний імідж України. Останній рік Україна позиціонувала себе як країна, яка навчила світ сучасної війни. Йшлося, зокрема, про технологію kill zone — зон ураження як повітряних, так і наземних цілей із використанням дронів-перехоплювачів. Тепер виявляється, що Україна не здатна повною мірою прикрити навіть власну територію. Це ускладнює аргументацію перед країнами Європи та Сполученими Штатами.

Раніше президент говорив про готовність України постачати такі технології та укладати міжнародні угоди в обмін на PAC-3. Тепер ця модель, на мою думку, працює значно складніше. Україна знову змушена звертатися до партнерів по допомогу.

Це, безумовно, впливає і на міжнародний імідж України, і на риторику вищих посадових осіб. Позиціонувати себе як країну з передовими технологіями на тлі нинішніх подій стає значно складніше. Причому, на мою думку, проблема стосується не лише ГУР, а всього українського розвідувального співтовариства — Головного управління розвідки, Служби зовнішньої розвідки та інших структур.

Йдеться як про своєчасне інформування керівництва держави, так і про оцінку перспектив масштабування російського виробництва. Ми зараз чуємо повідомлення про те, що дрони ГУР уражають цілі; дрони СБУ також уражають цілі, є відповідні розробки Служби зовнішньої розвідки. Але водночас виникає питання: яке відношення ці розробки мають до системної протидії реактивним безпілотникам? Саме це, на мою думку, є основним і ключовим питанням».

Олександр Коваленко: Не було планування загроз на перспективу
 

Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко розмірковує над тим, чи можна було уникнути нинішніх втрат та руйнувань, заздалегідь підготувавшись до майбутніх загроз, маючи актуальні саме на цей проміжок часу засоби захисту:

«Момент масштабування противником застосування Shahed-136 було втрачено, і ми відреагували на загрозу практично на межі майбутніх пікових показників нальотів, а не на початковому етапі. Але навіть не це головне.

Чи була можливість паралельно з розробкою дрона-перехоплювача для масових поршневих Shahed-136 зробити заділ на виріб з реактивною тягою? Так, була, але не було запиту на це, оскільки не було планування загроз на середньострокову та довгострокову перспективу. Вирішувалися завдання за фактом або із запізненням.

І на тлі цього прикладу проглядається те, наскільки ми відстаємо у питаннях планування та дій на випередження, навіть знаючи про загрози, з якими Україна може зіткнутися».