Ранок 18 червня для мешканців Москви (і особливо — району Капотня) розпочався не зі звичного шуму мегаполіса, а зі звуків вибухів та чорного диму, що затягнув небо над Московським нафтопереробним заводом. Це була вже друга атака за останні дні — попередня відбулася 16 червня — і третя з травня-2026.
Фактично, столиця Росії на собі відчула те, що Київ та безліч інших українських міст переживають системно вже котрий рік поспіль. Україна послідовно та методично реалізує стратегію, яку можна умовно назвати «демонтажем енергетичного тилу». У цій війні на виснаження Київ зробив ставку на ураження «кровоносної системи» російської економіки — нафтового сектору. Удари по НПЗ, і конкретно по Московському НПЗ — це не поодинокі акції, а складові частини одного ланцюга дій, покликаних зробити боляче російському бюджету, з якого і фінансується війна.
Як Україна знищує російську нафтову промисловість і як на прильоти реагують самі мешканці Москви? Видання UA.News розбиралося в питанні.
Стратегія ударів у серце бюджету РФ
Щоб зрозуміти задум, треба усвідомити: сучасна Росія — це все-таки не просто невелика «країна-бензоколонка» чи «Верхня Вольта з ракетами». Це держава, де вся сукупна нафтогазова рента формує левову частку доходів, з яких фінансується армія. Україна це чудово усвідомлює, тому вже давно відмовилася від концепції ударів виключно по військових об’єктах на лінії фронту. Логіка проста і жорстока: якщо немає фізичної можливості знищити всю ворожу армію, потрібно позбавити її палива, а бюджет — грошей на зарплати військовим та закупівлю нового озброєння.
Кампанія з винищення нафтової галузі давно набула рис системності. Протягом 2026 року завдано десятки (!) успішних ударів по об’єктах нафтопереробки, нафтобазах, терміналах, перевалочних портах, тощо. Українські дрони стали справжнім кошмаром для російської ППО, тому що остання фізично не здатна прикрити тисячі кілометрів критично важливих трубопроводів, резервуарних парків та ректифікаційних колон. Особливістю цих атак є націленість не лише на сховища пального, а на технологічно складні вузли, виведення з ладу яких паралізує виробництво на тижні та місяці.
Московський НПЗ у Капотні — ілюстрація цієї стратегії. Це не просто великий завод, а ключовий постачальник палива для всієї російської столиці. Він забезпечує понад 50% дизельного пального для Москви та її аеропортів, а також відгружає значну частку бензину на ринок регіону. Зупинка цього підприємства через низку влучань та серйозні пожежі майже миттєво створює логістичний колапс у центральному регіоні Росії, змушуючи уряд перекидати ресурси з інших, часто віддалених, НПЗ. Але біда Москви полягає в тому, що «інші» теж перебувають під прицілом дронів ЗСУ.
Ланцюгова реакція: від Туапсе до Москви та зниження видобутку
Аби оцінити довгострокові наслідки, варто повернутися в недалеке минуле: у квітень 2026 року та ударів по Туапсинському НПЗ. Це підприємство річною потужністю в 12 мільйонів (!) тонн було одним із найважливіших центрів не лише переробки, а й морського експорту. Те, що сталося там, вийшло далеко за межі локальної надзвичайної ситуації.
Пожежа, яка тривала майже тиждень, фактично перетворила інфраструктуру на суцільне згарище. Пошкоджено не просто окремі резервуари, а, ймовірно, всю внутрішню систему трубопроводів, насосних станцій та причальних споруд. Це не та біда, яку можна «закидати піском і грошима» і запуститися за два-три тижні.
Відновлення такого об’єкта — це питання місяців, а в частині заміни імпортного обладнання — навіть років. Саме тут російська держава потрапила в пастку, яку сама собі й розставила. Більшість сучасних нафтопереробних потужностей у Росії будувалися або модернізувалися за участі західних технологій. Зараз же, в умовах санкцій, спроби закупити замінники перетворюються на шпигунський детектив із сірими схемами, подвійним митом і гіршою сумісністю. Швидко відремонтувати складну колону або насос в обхід санкцій майже неможливо.
Порти не справляються з обсягами. Після серії атак на нафтоперевалочні пункти, за різними оцінками, виведено з ладу близько 40% російських потужностей для морського експорту. Наслідком цього стало безпрецедентне скорочення морського експорту нафти навесні 2026 року. Обсяги впали до мінімальних значень, яких не фіксували з 2024 року.
Для економіки ворога це означає пряме зменшення валютної виручки саме тоді, коли війна вимагає шаленого збільшення видатків. Кошти, які могли б піти на ракети чи боєприпаси, згорають разом із нафтою у Капотні та Туапсе. Виникає каскадний ефект: немає можливості експортувати — затоварюються сховища — видобуваючі компанії змушені глушити свердловини — падає видобуток — бюджет недоотримує податок на видобуток корисних копалин. Крапля, як то кажуть, точить камінь.
Окремої уваги заслуговує ситуація на внутрішньому паливному ринку Росії. Транслюючи з телеекранів бадьорість і оптимізм, Кремль на місцях стикається з суворою реальністю: бензиновий дефіцит став буденністю для десятків регіонів. Це особливо помітно на окупованих територіях і в Криму, де логістичне плече ще довше, а пріоритетність постачання нижча. Коли палає НПЗ у Капотні, виникає не лише димова завіса, а й величезна діра в балансі пального для столиці. Влада змушена запроваджувати ручне управління, перекидаючи цистерни з умовного Сибіру, що розганяє ціни та вимиває пальне з інших регіонів. Це призводить до соціальної напруги, росту цін на споживчі товари та здорожчання логістики.
Та варто окремо проговорити ще раз: це не колапс, від якого російська держава розвалиться завтра — на жаль. Це радше схоже на повільну кровотечу з рани.
Що думають про удари жителі Москви
Ми всі живемо в епоху інформаційної війни, яка подекуди навіть більш потужна і тотальна, ніж війна на фронті. Дізнатися реальну думку мешканців ворожої столиці — а це близько 15 мільйонів людей — вкрай складно: адекватної соціології в Росії під час війни немає. Тим не менш, видання UA.News провело власне невелике розслідування, уважно прочитавши буквально тисячі коментарів у московських TG-пабліках. Для прикладу ми взяли канал «Москва Live» — один з найбільших медіа російської столиці з 1,8 мільйонами підписників.
Ще раз варто зауважити: репрезентативність такої «вибірки» в епоху ботоферм та ШІ знаходиться під величезним питанням і точно не претендує на достовірність. Більшість людей взагалі не пишуть коментарі в такий час. Доволі значна частина акаунтів, які все ж коментують, виглядають як фейки чи боти. Також одразу помітні коментарі користувачів з України. Тим не менш, видання UA.News перевірило десятки сторінок — це профілі з безліччю фотографій, історій, посиланнями на соцмережі, тощо — що з великим відсотком вірогідності може свідчити про реальних людей.
За нашою оцінкою, близько 80-90% коментарів стосовно ситуації — різко негативні у бік російської влади. Люди задаються питаннями на кшталт «коли це все закінчиться», іронізують над тим, що «СВО йде за планом», що «це все ІПСО та ШІ, ніяких прильотів немає», лають «діда» (Путіна — ред.) за «двіжуху» (відома цитата Путіна про війну — ред.) та бажають йому «скоріше здохнути», жартують про необхідність взяття Малої Токмачки, про те, що «дрони збивають нафтовими заводами», etc. Подібних коментарів буквально сотні.
Також десь 10-20% коментарів — провоєнні та антиукраїнські. Користувачі закликають Кремль «воювати по-справжньому», захопити Україну, «знищити Київ», «розбомбити всіх хохлів», вдарити по європейських столицях, тощо. Втім, варто зазначити, що такі дописи збирають буквально сотні негативних реакцій у вигляді дизлайків, клоунів або реготалок.
Аналогічна ситуація ще в кількох новинних пабліках Москви з сумарною аудиторією понад 4 мільйони користувачів. Переважна більшість коментарів — це негатив в бік влади та іронія над Путіним і війною. Частина з цих коментарів стовідсотково пишеться українцями, однак дописи залишають і москвичі, в акаунтах яких можна знайти публікації кількарічної давнини — наприклад, сторіз з району Москва-Сіті, які датуються ще 2021 чи 2022 роком. Тобто це, скоріше за все, реальні сторінки реальних людей.
Все це в теорії може свідчити про те, що мешканці російської столиці чудово розуміють, через що і через кого відбувається те, що відбувається. І загалом це не дивно: Москва — доволі ліберально (за російськими мірками) налаштований мегаполіс, і так було завжди. Рейтинги Путіна та «Єдиної Росії» в Москві завжди були значно нижчими, ніж в регіонах. Саме мешканці Москви першими виходили на наймасштабніші протестні мітинги ще в 2011 році. Колись москвичі ледь не обрали вже покійного Навального мером. І загалом мешканці такого мегаполісу — це переважно люди середнього і високого достатку, які хочуть дивитися відео в YouTube, пити лавандовий раф у кав'ярнях та літати на вікенд до Європи. Їм у масі своїй абсолютно не цікава і не потрібна путінська війна, руїни Донбасу, обмеження інтернету та інше «вставання з колін».
Втім, навіть якщо все вищенаписане вірно, це все одно фундаментально нічого не змінює. Жодних легальних способів вплинути на владу, змінити її та припинити війну ані москвичі, ані тим паче інші росіяни не мають. А масштабних протестів а-ля український Майдан-2014 у Москві годі й очікувати — принаймні станом на зараз ніщо не свідчить про їх вірогідність. Тож навіть у випадку щирості всього обурення в коментарях весь цей негатив все одно залишиться у коментарях, без жодного впливу на реальну ситуацію.
Резюмуючи, українська стратегія зі знищення нафтового сектору Росії — це, мабуть, один із найефективніших асиметричних кроків у цій війні. Усвідомлюючи неможливість швидкої військової перемоги над гігантською ядерною державою, Київ методично позбавляє її економічного базису. Атаки на НПЗ у Москві — елементи єдиної кампанії, що вже призвела до падіння експорту до рівня 2024 року, виведення з ладу 40% портових потужностей та гострого паливного дефіциту в цілих регіонах. Завод у Капотні, який ще вчора забезпечував пальним аеропорти столиці, сьогодні перетворюється на купу обпеченого металу, і таке відбувається по всій РФ.
Росія має всі шанси і можливості припинити це: для цього достатньо просто зупинити бойові дії та почати реальні переговори про мир. Тоді в буквальному сенсі сотні мільйонів людей нарешті видихнуть та зможуть зажити відносно спокійним життям, без щоденних прильотів, руйнувань, смертей та безумства війни. Однак поки що кремлівська офіційна риторика вчергове закликає «воювати по-справжньому» до «повного знищення терористичного режиму в Києві». А отже, як писав видатний російський поет Олександр Блок — на жаль, «покой нам только снится».
