Європа входить у найбільший цикл переозброєння з часів завершення холодної війни. Те, що ще кілька років тому здавалося політично майже неможливим — оборонні витрати на рівні 3–5% ВВП, нові танкові заводи, закупівля сотень літаків і систем ППО, збільшення армій та повернення до масового виробництва боєприпасів, — поступово стає новою нормою.
Російське вторгнення в Україну стало головним каталізатором цих змін, але тепер до нього додалася ще одна проблема: невпевненість європейців у тому, наскільки довго США готові залишатися головним гарантом безпеки континенту. Наприкінці серпня Пентагон прямо дав зрозуміти союзникам, що Вашингтон хоче бачити оборону Європи дедалі більше під керівництвом самих європейців.
У результаті йдеться вже не просто про збільшення військових бюджетів. Польща будує найбільшу сухопутну армію в ЄС, Німеччина витрачає понад €100 млрд на оборону за рік, Франція збільшує військову програму ще на десятки мільярдів, країни Балтії переходять планку у 5% ВВП, а Греція створює новий багаторівневий протиракетний щит.
UA.News розповідає, як саме переозброюється Європа, скільки це коштує, яку зброю купують найбільші країни і чи зможе континент у перспективі захищати себе без критичної залежності від США.
Від 2% до 5% ВВП: як війна в Україні змінила військові бюджети Європи
Ще десять років тому навіть вимога НАТО витрачати на оборону 2% ВВП була для багатьох європейських країн скоріше політичною рекомендацією, ніж реальним правилом. Німеччина, Іспанія, Італія, Бельгія та низка інших держав роками залишалися нижче цього рівня.
Після 2022 року ситуація змінилася кардинально. За останніми даними Європейського оборонного агентства, у 2025 році 27 країн ЄС витратили на оборону €418 млрд — приблизно на 20% більше, ніж роком раніше. У 2026 році сума, як очікується, зросте вже до €454 млрд.
Це приблизно 2,4% сукупного ВВП Євросоюзу. При цьому майже €115 млрд у 2025 році пішло безпосередньо на закупівлю військової техніки. У 2026 році близько 36% усіх оборонних витрат ЄС уже мають становити інвестиції — тобто закупівля озброєнь, будівництво інфраструктури, модернізація армій та розробка нових технологій.
Зростати ця цифра може ще швидше. На саміті НАТО в Гаазі у 2025 році союзники домовилися до 2035 року спрямовувати на оборону та пов'язані з безпекою напрямки до 5% ВВП. З них щонайменше 3,5% мають іти безпосередньо на основні військові потреби, а ще до 1,5% — на інфраструктуру, кібербезпеку, стійкість та інші пов'язані сфери. НАТО повідомляє, що вже у 2026 році п'ять союзників мають досягти планки у 3,5% лише за основними оборонними витратами.
Фактично Європа поступово переходить від моделі невеликих професійних армій мирного часу до системи, яка має бути здатна вести тривалий високоінтенсивний конфлікт.
А це означає потребу не лише в сучасних винищувачах чи кількох десятках нових танків. Необхідні величезні запаси ракет і снарядів, резерви, ремонтні підприємства, військові дороги та залізниці, нові склади, системи ППО, безпілотники і можливість швидко виробляти все це вже під час війни.
Польща будує найбільшу сухопутну армію Європейського Союзу
Одним із найпоказовіших прикладів стала Польща. Варшава фактично виходить із тієї логіки, що потенційна велика війна з Росією може відбутися не десь далеко від польських кордонів, а безпосередньо у Центральній та Східній Європі.
На 2026 рік польська влада передбачила близько 200 млрд злотих на оборону — приблизно 4,8% ВВП. Міністерство фінансів Польщі називає ці витрати рекордними.
Безпосередньо основні оборонні витрати Польщі у 2026 році становитимуть приблизно €53 млрд. Чисельність польських збройних сил уже перевищила 220 тисяч людей, а Варшава планує й надалі збільшувати армію.
Особливо масштабною стала програма закупівель техніки. Польща замовляє американські танки Abrams, південнокорейські K2, самохідні гаубиці K9, системи HIMARS, винищувачі F-35, комплекси Patriot та інше озброєння.
Але зараз Варшава поступово змінює модель. Якщо першим завданням після 2022 року було максимально швидко купити готову зброю там, де її можуть поставити, то тепер Польща хоче виробляти дедалі більшу частину техніки самостійно.
З 2022 року оборонні закупівлі Польщі у власних та центральноєвропейських компаній зросли майже вчетверо — до 30,4 млрд злотих. Польські підприємства створюють спільні проєкти з компаніями Чехії, Естонії та Німеччини у виробництві боєприпасів, дронів і ППО. Rheinmetall також розширює присутність у країні.
Логіка тут проста: якщо починається велика війна, недостатньо мати контракт на постачання боєприпасів через декілька років. Потрібно мати заводи, комплектуючі, персонал і технології у себе або максимально близько.
Німеччина повертається до ролі головної військової сили Європи
Ще сильніше символічне значення має те, що відбувається у Німеччині. Після завершення холодної війни Берлін десятиліттями скорочував армію і військову інфраструктуру. Тепер ця політика фактично розгорнулася у протилежний бік.
За даними уряду Німеччини, у 2026 році на потреби Бундесверу разом із коштами спеціального оборонного фонду передбачено приблизно €108 млрд. Гроші йдуть на закупівлю F-35, нових систем ППО, бронетехніки, фрегатів, боєприпасів, безпілотників і модернізацію сухопутних військ.
Німеччина також створює повноцінну бойову бригаду в Литві. Для Берліна це історичний крок: велике формування Бундесверу на постійній основі розгортається за межами країни безпосередньо біля східного кордону НАТО.
Одночасно змінюється й сама німецька оборонна промисловість. Rheinmetall у серпні оголосив про інвестиції приблизно €270 млн у розвиток майданчика в Касселі, який має стати одним із ключових центрів виробництва танків та військової логістики. Там планують не лише розширити бронетанкове виробництво, а й розробляти та випробовувати безпілотники.
2 вересня Німеччина успішно випробувала ізраїльську балістичну ракету LORA з дальністю до 500 км. Для Бундесверу це новий тип можливостей — раніше власних балістичних ракет такого класу Німеччина не мала. Паралельно країна працює над оновленою версією крилатої ракети Taurus.
Тобто Німеччина поступово створює засоби для далекобійних ударів, масштабної протиповітряної оборони та тривалої війни — ті спроможності, яким після холодної війни приділяли значно менше уваги.
Франція збільшує армію, ракети, дрони та ядерне стримування
Франція має іншу стартову позицію. На відміну від Німеччини, Париж ніколи повністю не відмовлявся від концепції стратегічної військової автономії. Франція має власну ядерну зброю, атомні підводні човни, авіаносець, власні винищувачі Rafale та потужний військово-промисловий комплекс.
Проте навіть Париж вирішив, що попередньої військової програми недостатньо. У серпні Франція остаточно оновила закон про військове планування на 2024–2030 роки. До вже передбачених €413 млрд планують додати ще €36 млрд. Лише у 2026–2027 роках додаткові витрати мають скласти близько €10 млрд. Міністерство збройних сил Франції пояснює це необхідністю прискорити переозброєння на тлі погіршення міжнародної ситуації.
У 2026 році бюджет французької оборонної місії без урахування пенсій становить €57,1 млрд — на €6,7 млрд більше, ніж у 2025-му. Майже €14 млрд планується спрямувати безпосередньо на програми озброєнь, а €2,4 млрд — на боєприпаси.
Особливий акцент Париж робить на ракетах, безпілотниках, космічних системах, ППО та ядерному стримуванні. Оновлена програма має довести французький оборонний бюджет до €76,3 млрд у 2030 році.
Для Франції це також питання політичної ролі. Якщо американська військова присутність у Європі в майбутньому буде меншою, саме Франція залишатиметься єдиною країною ЄС із власним ядерним арсеналом. Через це дискусія про французьку «ядерну парасольку» для союзників дедалі більше переходить із теоретичної площини у практичну.
Країни Балтії вже витрачають на оборону стільки, скільки НАТО вимагає лише у майбутньому
Якщо Німеччина та Франція можуть дозволити собі поступове нарощування можливостей, то країни Балтії поводяться так, ніби часу майже немає.
Литва у 2026 році виділяє на оборону €4,8 млрд — близько 5,38% ВВП. Це майже на €1,6 млрд більше, ніж роком раніше, і приблизно 14% усіх бюджетних видатків країни без урахування певних європейських програм.
Основні гроші підуть на створення власної дивізії, нове озброєння, полігони, казарми та підготовку інфраструктури для розміщення німецької бригади. Латвія також швидко наближається до 5%. За оновленими даними Міністерства оборони Латвії, у 2026 році на оборону передбачено понад €2,15 млрд, або приблизно 4,73% ВВП. Для порівняння: у 2020 році цей показник становив лише близько 2,2%.
Естонія у 2026 році спрямовує на оборону приблизно 5,4% ВВП, залишаючись одним із найбільших військових витратників НАТО відносно розміру економіки.
Для Балтії ці витрати мають специфічну структуру. Йдеться не лише про танки чи літаки, а й про створення оборонних рубежів на кордоні, мінування, інженерні перешкоди, склади, протитанкові засоби, ППО та можливість максимально швидко прийняти війська інших країн НАТО.
Тобто Естонія, Латвія та Литва готуються не лише мати власні боєздатні армії, а й перетворити свої території на підготовлений театр оборони, куди у випадку війни можна швидко перекинути великі сили союзників.
Греція створює власний багаторівневий «щит» від ракет і дронів
Переозброєння охопило не лише східний фланг. 31 серпня Ізраїль та Греція уклали угоду приблизно на €3 млрд, або $3,5 млрд, щодо створення нової багаторівневої системи протиповітряної та протиракетної оборони.
Проєкт є частиною грецької програми Achilles Shield. До нього мають увійти комплекси David's Sling, SPYDER і BARAK MX, радари та єдина система управління. Окремо Афіни отримають системи Drone Dome для боротьби з безпілотниками.
Загальна програма модернізації грецьких збройних сил до 2036 року оцінюється приблизно у €28 млрд. Крім ППО, Греція планує отримати винищувачі F-35, нові фрегати та інше озброєння.
Греція вже витрачає на оборону приблизно 3,5% ВВП, хоча її безпекова логіка відрізняється від польської чи балтійської. Для Афін ключовим фактором традиційно залишається складне військово-політичне суперництво з Туреччиною.
Але війни в Україні та на Близькому Сході додали новий урок: навіть країна, яка має сучасні винищувачі та сильний флот, залишається вразливою без великого запасу ракет ППО та дешевших засобів боротьби з масовими безпілотниками.
Європа знову будує заводи з виробництва танків, ракет і мільйонів снарядів
Головною проблемою європейського переозброєння залишаються навіть не гроші, а виробничі можливості. Протягом десятиліть європейські оборонні заводи працювали переважно під відносно невеликі замовлення мирного часу. Виробляти сотні тисяч або мільйони артилерійських боєприпасів щороку просто не було необхідності.
Війна в Україні показала, наскільки небезпечною стала ця модель. Боєприпаси, які у мирний час накопичувалися роками, під час інтенсивних бойових дій можуть витрачатися за місяці.
Тепер компанії масово збільшують виробництво. Чеська CSG, один із найбільших виробників боєприпасів у Європі, у першому півріччі 2026 року збільшила дохід більш ніж на 17%, а її портфель замовлень досяг €46 млрд. Виробнича потужність компанії вже становить приблизно 850 тисяч боєприпасів на рік і має зрости до 1,1 млн до кінця 2027-го.
Rheinmetall паралельно розширює виробництво артилерійських снарядів, бронетехніки та ракет. Компанія навіть домовляється з американською Lockheed Martin про виробництво ATACMS у Німеччині. Водночас керівництво Rheinmetall визнає: масштабування ракетного виробництва все одно потребуватиме років.
Саме ця проблема пояснює, чому Європа тепер намагається укладати довгострокові багаторічні контракти. Виробнику невигідно будувати завод за сотні мільйонів євро, якщо держава замовить снаряди лише один раз. Для створення повноцінної військової промисловості компаніям потрібна гарантія попиту на десятиліття.
Євросоюз сам почав позичати гроші на зброю
Ще кілька років тому спільне фінансування масштабних військових закупівель на рівні ЄС було політично складною темою. Тепер Брюссель фактично створює окремі фінансові механізми для переозброєння.
Одним із головних став інструмент SAFE — Security Action for Europe. Через нього Євросоюз може залучити на фінансових ринках до €150 млрд і надати країнам-членам довгострокові кредити на спільні оборонні закупівлі. Європейська комісія пояснює, що гроші залучатимуться через випуск загальних облігацій ЄС.
Це важлива зміна самої моделі європейської оборони. Раніше умовна Польща купувала свої танки, Німеччина — свої системи ППО, Франція — свої ракети, а десятки національних програм часто дублювали одна одну. Тепер ЄС намагається стимулювати держави замовляти зброю спільно.
Причина не лише політична. Велике замовлення одразу для декількох країн дозволяє збільшити серію, зменшити собівартість, швидше завантажити заводи і зробити так, щоб техніка різних армій була максимально сумісною.
Проблема фрагментації залишається серйозною. У Європі існує багато різних моделей танків, бронемашин, артилерії та ракетних систем, тоді як США традиційно стандартизують значно більшу частину озброєнь.
Україна з отримувача зброї поступово перетворюється на частину європейського ВПК
Окрема зміна відбувається навколо України. У перші роки повномасштабної війни основна модель виглядала просто: європейські країни виробляють або закуповують озброєння та передають його Україні.
Тепер з'являється протилежний процес — європейські держави починають вкладати гроші безпосередньо в українські технології та інтегрувати українських виробників у власну оборонну систему.
Німеччина вже фінансує закупівлю 50 тисяч ударних дронів Shrike української компанії SkyFall та програму постачання 15 тисяч дронів-перехоплювачів. Німецька Quantum Systems і українська WIY Drones створили спільне підприємство для розвитку перехоплювачів та технологій ППО.
Для Європи український досвід має особливу цінність. Українські виробники створюють озброєння не на основі уявлень про майбутню війну, а безпосередньо під час найбільшої війни в Європі після 1945 року.
Саме тут були масово перевірені FPV-дрони, морські безпілотники, дешеві перехоплювачі, системи цифрового управління полем бою і швидке оновлення програмного забезпечення під нові засоби РЕБ.
Тому Україна потенційно може стати не лише покупцем європейської зброї після вступу до ЄС, а одним із великих виробничих центрів нового європейського військово-промислового комплексу.
Чи зможе Європа воювати без США
Попри рекордні бюджети, відповідь поки що залишається скоріше негативною. Європейські країни можуть виставити великі сухопутні сили, мають сучасні винищувачі, підводні човни, ракети, артилерію та ядерну зброю Франції й Великої Британії. Але за десятиліття залежності від США виникли критичні прогалини.
Американці забезпечують значну частину стратегічної розвідки, супутникових можливостей, далекої логістики, дозаправки літаків у повітрі, частини систем командування, протиракетної оборони та ядерного стримування НАТО.
Побудувати все це за кілька років неможливо навіть за наявності грошей. Саме тому нинішнє переозброєння Європи варто сприймати не як підготовку до виходу США з НАТО, а як спробу зробити так, щоб європейська частина Альянсу могла взяти на себе значно більшу частину війни.
Вашингтон уже прямо підштовхує союзників до цієї моделі. Наприкінці серпня заступник міністра оборони США з питань політики Елбрідж Колбі заявив представникам НАТО, що Вашингтон прагне до «європейсько-керованої оборони континенту». Паралельно Пентагон проводить перегляд американського військового розгортання у Європі.
І саме тут полягає головна відмінність нинішнього переозброєння від попередніх хвиль збільшення військових бюджетів. Європа більше не виходить із припущення, що велика війна на континенті практично неможлива, а США у будь-якій ситуації швидко нададуть усі необхідні сили та озброєння.
Це ще не означає, що Європа вже готова самостійно вести велику війну. Але напрямок змінився остаточно: після десятиліть скорочення армій континент знову створює військову економіку, великі запаси озброєнь і промислові потужності, розраховані не лише на стримування, а й на можливість тривалого конфлікту.
