Стартував Чемпіонат світу з футболу-2026 — головна спортивна подія чотириріччя, на яку чекали без перебільшення мільярди людей. Вперше в історії турнір такого масштабу приймають одразу три країни: США, Канада та Мексика. Цьогорічний ЧС — це 48 команд, 104 матчі, стадіони, що вміщують десятки тисяч вболівальників, а також сукупна аудиторія в мільярди глядачів.
Для фанатів з усього світу це місце народження нових зірок і великих драм. Втім, залишимо обговорення стилів гри та результатів матчів профільним спортивним виданням та футбольним експертам. Адже поза полем точиться не менш захопливе протистояння — економічне.
Скільки насправді коштує прийняти мундіаль? Хто платить, а хто заробляє? Скільки коштували та приносили попередні чемпіонати? Видання UA.News розбиралося в питанні.
«Скинемося на трьох»: витрати та очікувані доходи ЧС-2026
Задовго до стартового свистка головна футбольна організація світу — FIFA — оприлюднила свої фінансові прогнози. Згідно зі щорічним звітом ФІФА, за чотирирічний цикл 2022-2026 федерація планує отримати рекордний дохід у $13 мільярдів. Безпосередньо в 2026 році надходження мають сягнути $9 мільярдів.
Ключовий драйвер прибутків — продаж глобальних телевізійних прав. У звіті зазначено, що вони принесуть $4,3 мільярда, що на 26% більше, ніж $3,4 мільярда під час турніру в Катарі-2022.
Призовий фонд для учасників цьогоріч також безпрецедентний. Офіційний пресреліз ФІФА зазначає, що загальна сума виплат 48 збірним складе $1 мільярд. Bank of America у своєму дослідженні глобального економічного впливу турніру підрахував, що загалом мундіаль може додати до світового ВВП $41 мільярд та сприяти створенню близько 800 тисяч робочих місць по всьому світу.
Але як ці гігантські суми співвідносяться з витратами й вигодою для кожної з трьох країн-господарок?
Канада обирає прагматичний підхід. Вона приймає 13 матчів у Торонто та Ванкувері. За даними звіту Парламентського бюджетного уповноваженого Канади від травня 2024 року, загальні витрати країни на турнір оцінюються в 800 мільйонів канадських доларів. Федеральний уряд вклав 297 мільйонів, а решта надійшла від провінційних та муніципальних органів влади. PBO підрахував, що кожен із 13 матчів коштуватиме платникам податків близько 51 мільйона канадських доларів.
Водночас аналітики FIFA оцінюють, що підготовка й проведення турніру сукупно принесуть канадській економіці додаткові $3,8 мільярдів. Основний внесок очікується від туристичного потоку, тимчасової зайнятості та витрат на інфраструктуру.
США від чемпіонату світу з футболу-2026 отримають скоріше локальний фінансовий ефект. Американці приймають левову частку турніру — 78 із 104 матчів. Країна вже давно має розвинену спортивну інфраструктуру, тож основні витрати спрямовані на безпеку та загальну організацію. Уряд США виділив $625 мільйонів на посилення заходів безпеки під час турніру. Кожне з 11 міст-господарів додатково витрачає до $200 мільйонів із місцевих бюджетів на логістику, транспорт і громадські послуги.
З огляду на гігантський розмір американської економіки (цьогоріч ВВП США прогнозується на рівні у понад $32 трильйони), прямий макроекономічний вплив буде обмеженим. За оцінками того ж дослідження Bank of America, загальний внесок турніру в економіку США складе близько $17 мільярдів — це менше 0,1% ВВП. Основний ефект сконцентрується в містах проведення матчів завдяки напливу туристів, завантаженню готелів і ресторанів, тощо.
Мексика ж робить велику ставку на інфраструктуру. Країна приймає 13 матчів у Мехіко, Гвадалахарі та Монтерреї. На відміну від більш розвинутих сусідів, вона не мала повністю готової інфраструктури. За даними уряду, сукупні витрати на ремонт стадіонів, модернізацію аеропортів, дорожньої мережі, водопостачання та готельного фонду перевищили $11 мільярдів. Очікувана вигода від турніру, за прогнозом Міністерства туризму Мексики (SECTUR), становить $3 мільярди, що еквівалентно приблизно 0,2-0,5% ВВП країни.
Для мексиканської економіки, яка сильно залежить від сфери послуг і туризму, такий імпульс може мати довготривалий позитивний ефект — навіть попри те, що прямі витрати поки що суттєво перевищують прогнозований дохід.
Уроки минулого: три чемпіонати й три фінансові моделі
Щоб зрозуміти, чи виправдані такі інвестиції, варто поглянути на три попередні мундіалі: 2022-го, 2018-го та 2014-го років.
Катар у 2022 році провів найдорожчий чемпіонат світу з футболу в історії. Витрати цієї маленької нафтової монархії стали безпрецедентними. Загальна сума інвестицій, пов’язаних із підготовкою до ЧС, сягнула понад $200 мільярдів. Важливий нюанс: абсолютна більшість цих коштів пішла не безпосередньо на стадіони, а на довгострокову модернізацію всієї країни. Доха будувала метрополітен, новий аеропорт, портову інфраструктуру, житловий фонд, готелі, системи опріснення води, тощо.
Економічний ефект для самого Катару оцінювався у приблизно «всього лише» $17 мільярдів — це великі гроші, але з огляду на витрачені кошти, авжеж, дуже мало. Для ФІФА турнір виявився надзвичайно успішним: згідно з FIFA Financial Report 2022, дохід федерації від катарського циклу склав $7,5 мільярдів. Для катарської держави це була перш за все іміджева та стратегічна інвестиція, а не проєкт із швидким поверненням вкладеного та якоюсь притомною окупністю.
Росія у 2018 році вийшла фактично «в нуль». Офіційний звіт Рахункової палати Російської Федерації, опублікований у 2019 році, зафіксував загальні витрати на підготовку та проведення ЧС-2018 на рівні $14,2 мільярдів. Сюди ввійшло будівництво та реконструкція 12 стадіонів, 95 тренувальних баз, оновлення аеропортів та транспортної інфраструктури, тощо.
Сумарний вплив турніру на ВВП країни-агресорки склав близько $14,5 мільярдів — тобто витрати майже збіглися з отриманим ефектом. Однак незалежні дослідження вказували на проблему «білих слонів»: після завершення турніру безліч об'єктів інфраструктури залишилися хронічно збитковими та потребували значних щорічних дотацій із регіональних бюджетів.
Бразилія у 2014 році витратила на організацію чемпіонату світу з футболу близько $15 мільярдів. Вони збудували або реконструювали 12 стадіонів, зокрема «Арена да Амазонія» в Манаусі, вартість якої перевищила $600 мільйонів.
Економічний ефект оцінювався приблизно в $14 мільярдів — знову ж таки майже нульовий баланс. Але головним наслідком стали не цифри, а масові протести: мільйони бразильців вийшли на вулиці з гаслами «FIFA, go home!» та вимогами витрачати гроші на школи й лікарні, а не на стадіони. Цей кейс досі можна вважати прикладом того, як невдале планування може зіпсувати навіть цілком позитивний спортивний ефект.
Чемпіонат світу з футболу: вигідно, але не всім
Резюмуючи, постає питання: то чи вигідно приймати у себе головну спортивну подію світу? І відповідь тут насправді неоднозначна.
Для ФІФА чемпіонат світу — це безпрограшний бізнес-проєкт із маржинальністю, якій позаздрить будь-яка корпорація. Дохід у $9 мільярдів за один рік — це показник, співпідставний з ВВП цілої Коста-Ріки або Чорногорії.
А от для держав-організаторів картина куди складніша. Прямі фінансові вигоди рідко перекривають витрати в короткостроковій, а то й довгостроковій перспективі. Однак точно є так званий ефект «м'якої сили»: престиж, міжнародна увага, туристичний потік на роки вперед, оновлена інфраструктура, тощо.
Проблема в тому, що цей ефект важко виміряти в доларах. Однак точно можна сказати, що репутація і престиж для країни можуть бути не менш, а то й більш важливими, ніж безпосередні доходи.
Кейс ЧС-2026 унікальний тим, що три країни грають у різні фінансові ігри та реалізують різні моделі. Канада — обережний прагматик із мінімальними вкладеннями і хорошим прогнозуванням. США — економічний гігант, для якого турнір є радше локальною подією, ніж макроекономічним драйвером. А Мексика — амбітний гравець, який зробив велику ставку на інфраструктурний ривок.
Головна інтрига: що станеться з усією цією інфраструктурою після фінального свистка? Чи перетворяться стадіони на «білих слонів», які будуть простоювати та безкінечно тягнути гроші з бюджету на обслуговування — чи ці об'єкти успішно інтегруються в повсякденне життя міст? Від відповіді залежатиме, чи ввійде ЧС-2026 в історію як кейс фінансового успіху, чи стане черговим нагадуванням про те, що великий спорт — це завжди фінансовий ризик та скоріше витрати, ніж доходи.
