Станом на січень 2026 року міжнародна політична архітектура продовжує перебувати у стані напіврозпаду. Епіцентром нової глобальної напруженості стала найбільша острівна територія планети. Президент США Дональд Трамп «мертвою хваткою» вчепився у Гренландію.
Те, що під час першої каденції сприймалося як ексцентрична бізнес-пропозиція або чергова медійна провокація, тепер остаточно трансформувалося в справжню idée fixe американського лідера. Ця одержимість набула таких масштабів, що її порівнюють з патологічним прагненням Володимира Путіна захопити український Донбас. Як і в російському випадку, коли територіальні апетити маскуються під «екзистенційну» необхідність «захисту національних інтересів», Трамп просто зараз робить Гренландію центральним елементом своєї зовнішньої політики, заявляючи, що острів має стати невід'ємною частиною Сполучених Штатів.
Президент США постійно говорить про Гренландію в публічному просторі, наголошуючи на готовності купити її або отримати будь-яким іншим способом. Натякається навіть на можливість військової анексії.
Але навіщо Трампу так потрібна Гренландія і чому він готовий заради неї остаточно зруйнувати світову систему безпеки та навіть декларативну західну єдність? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Арктичний гамбіт: гренландська логіка Трампа
Для розуміння такої зацікавленості Дональда Трампа в Гренландії необхідно проаналізувати його публічну риторику, яка одночасно поєднує в собі логіку нью-йоркського забудовника та месіанство імперського лідера, і практичні задачі.
Трамп неодноразово заявляв, що Гренландія є стратегічним активом для національної безпеки США, і в цьому питанні не може бути шляху назад. Його аргументація базується на твердженні, що Данія, будучи невеликою європейською країною, просто не здатна захистити таку величезну територію у випадку вторгнення Росії чи Китаю. Президент США малює апокаліптичні картини, де росіяни або китайці з'являються в арктичних фіордах, створюючи пряму загрозу східному узбережжю Америки.
Трамп апелює до того, що американська військова присутність на острові, зокрема на базі Пітуффік, є єдиною силою, що стримує потенційних агресорів — а отже, формальний суверенітет Данії є лише юридичною перешкодою, яку треба просто усунути. Він каже, що американці давно хотіли купити цей острів, нагадуючи про пропозиції президента Гаррі Трумена ще в 1946 році (тоді США дійсно пропонували Данії 100 мільйонів доларів золотом за Гренландію), а зараз, мовляв, настав час завершити цю історичну угоду.
Така поведінка свідчить про те, що Трамп сприймає Гренландію не як суверенну данську територію, а саме як актив, який він має право отримати за будь-яку ціну. Більше того, Трамп почав використовувати свої улюблені методи економічного терору, погрожуючи Данії та іншим європейським країнам тарифами до 25%, якщо вони блокуватимуть поглинання острова.
Особливе місце в риториці Трампа займає так званий «Золотий купол» — амбітна система ПРО вартістю 175 мільярдів доларів, для якої Гренландія є географічно надважливою ланкою. Трамп стверджує, що без повного суверенітету над островом ця система буде вразливою — а отже, життя мільйонів американців нібито залежать від того, чи буде прапор США майоріти над Нууком, чи ні.
Геополітика як прикриття імперіалізму
Фактично Дональд Трамп у своїй прямолінійній манері майже прямо називає справжні причини такої уваги до острова. Тобто він нехай і маніпулює, але точно не бреше і говорить майже те, що думає насправді.
Гренландія потрібна Сполученим Штатам як стратегічний актив та форпост у новій глобальній гонці — боротьбі за Арктику. Світогляд Трампа ґрунтується на категоріях грубої, прикладної геополітики, зокрема «доктрині Донро» — концепції, яка повністю виправдовує розширення сфери впливу та прямого контролю на будь-які території, які влада США визнає критично важливими для себе. Геополітика в цьому контексті є не більше ніж псевдонауковим ідеологічним прикриттям для банальних імперіалістичних амбіцій та захоплення нових земель.
Будь-який аналітик, експерт чи вчений, який займається питаннями геополітики, з легкістю підтвердить, що Арктика — ключовий регіон для світового протистояння найближчих десятиліть. Гренландія ж, як найбільший острів у світі, є тими самими «воротами в Арктику», контроль над якими дає колосальну перевагу контролюючому.
По-перше, Гренландія має стратегічне положення: острів дозволяє контролювати Північноатлантичний шлях, а в майбутньому — і транзитні маршрути через Північний морський шлях, який стає все більш доступним через поступове танення льодовиків. Це, водночас, питання не лише торгівлі, а й швидкого перекидання військових сил у разі потреби. Розміщення нових американських баз у Гренландії на десятиліття закріпило би домінування США у повітряному та морському просторі між Північною Америкою та Євразією, дозволивши «потіснити» звідти Росію та Китай.
По-друге, Гренландія — це безмежні природні ресурси, наявність яких робить острів справжньою «скарбницею». Під крижаним щитом гренландського льоду та в його навколишніх водах знаходяться колосальні запаси корисних копалин. Рідкоземельні метали, необхідні для високих технологій, електроніки та зброї, нафта та газ, уран, золото, алмази, залізна руда — все це і багато чого ще заховано в промерзлих землях Гренландії.
У світі, де боротьба за ресурси загострюється з кожним роком, контроль над таким багатством на багато десятиліть вперед дає державі стратегічну автономність та значну економічну могутність. Для Трампа, який мислить категоріями економічних угод та постійної вигоди, Гренландія — ледь не найбільший у світі актив, який дістається комусь іншому, хоча лежить, з точку зору США, прямо під боком — приходь і бери.
По-третє, остров є ключовим майданчиком у протистоянні з Китаєм, який вже активно інвестує в арктичні проєкти, та з Росією, що також швидко нарощує в регіоні свою військову та економічну присутність. Тому прагнення Трампа — це не стільки черговий каприз чи дивацтво, скільки жорсткий, цинічний, протиправний, але при цьому прагматичний геополітичний розрахунок.
Сутінки міжнародного права та новий поділ світу
Аналізуючи події навколо Гренландії станом на 22 січня 2026 року, неможливо не побачити, що наш світ, яким ми його знали після 1945 року, остаточно розвалюється на очах. Дії Дональда Трампа щодо автономної території Данії демонструють тотальну ерозію міжнародного правопорядку, де сила та стратегічні інтереси великих держав стають єдиними реальними аргументами.
Коли Володимир Путін анексував Крим у 2014 році, а у 2022 анексував інші захоплені території України, це виглядало як кричуща аномалія, виклик усій світовій системі, заснованій, за деякими виключеннями, все ж таки на ідеї непорушності кордонів. Але коли майже так само починають діяти Сполучені Штати — в минулому традиційний гарант міжнародного права та демократичних цінностей — аномалія швидко стає новою нормою.
Якщо Вашингтон дозволяє собі шантажувати союзників по НАТО тарифами та погрожувати військовою анексією їхніх територій заради ресурсів та створення геополітичних форпостів, то виникає логічне запитання: що завадить іншим гравцям робити те саме? Приклади Росії з Україною, Ізраїлю з Голанськими висотами та Сектором Гази, США з Венесуелою та Гренландією вже показують, як аргумент «національної безпеки» стає універсальним виправданням для інтервенцій, війн, територіальних експансій, тощо.
Такий підхід відкриває скриньку Пандори для всього світу. Що завадить Росії рухатися далі в Європі, за межі України, використовуючи ту саму риторику «захисту від загроз НАТО»? Що завадить Китаю здійснити силове захоплення Тайваню чи остаточно мілітаризувати Південно-Китайське море? Що завадить КНДР почати операцію проти Південної Кореї? Питання риторичні.
Світ сьогодні повертається до «епохи імперій», як пророкував у минулому столітті німецький філософ та письменник Ернст Юнгер, та «великих просторів» у термінології ще одного німецького вченого-геополітика Карла Шмітта — тобто до глобальних сфер впливу, де доля малих країн вирішується лідерами наддержав в ультимативному порядку. Дії Трампа, хоч і зрозумілі з точки зору цинічної та прикладної «геополітики», є відверто катастрофічними для і так крихкої глобальної стабільності, оскільки вони легітимізують право сильного як єдиний чинний закон сучасності.
Нам же не варто забувати, що всі ці псевдоінтелектуальні конструкції геополітичних стратегій, доктрин та «сфер безпеки» — ніщо інше, як майстерне прикриття для виправдання банального захоплення територій та контролю над ресурсами. Трамп, можливо, є більш чесним у своїй відвертості, ніж його попередники чи інші «колеги» по «перерозподілу світу», але це не робить його дії менш руйнівними для світового порядку.
Резюмуючи, гренландська криза 2026 року — це не просто суперечка за величезний льодяний острів, а черговий момент істини для міжнародного права. Всі ідеологічні маски скинуті, а геополітика остаточно повернулася до свого первинного, агресивно-імперського значення, де «держава державі вовк», а кордони є лише тимчасовими умоглядними лініями, які можна змінювати за велінням глобальних політичних лідерів. Вже незабаром ми побачимо світ, остаточно розділений на нові закриті блоки, нові «великі простори», де справжній суверенітет стане привілеєм небагатьох обраних, а всі інші залишаться лише розмінною монетою у великій грі за ресурси та вплив.
