Моссад серйозно прорахувався з Іраном — The New York Times
Ізраїль розраховував на повстання в Ірані після початку бомбардування та ліквідації ключових фігур режиму. Але цей сценарій не спрацював.
Про це пише американське видання The New York Times.
Перед початком війни з Іраном керівництво Ізраїлю зробило ставку на внутрішній колапс режиму. Глава "Моссаду" Давид Барнеа запропонував прем'єр-міністру Біньяміну Нетаньягу план, згідно з яким уже в перші дні конфлікту можна було б спровокувати масове повстання всередині Ірану. За його оцінкою, заворушення та протести могли перерости у повноцінний заколот та призвести до падіння теократичної влади.
Цей план був представлений адміністрації Дональда Трампа та отримав політичну підтримку.
Незважаючи на сумніви з боку частини американських чиновників та ізраїльських розвідувальних структур, Нетаньягу та Трамп виходили з оптимістичного сценарію: ліквідація іранського керівництва, удари по ключових об'єктах та серія розвідоперацій мали запустити ефект доміно — масові протести та, зрештою, зміну режиму. Трамп публічно закликав іранців "взяти владу до рук" після закінчення бомбардувань.
При цьому ще нещодавно сам "Моссад" вважав такий сценарій малореалістичним. За попереднього керівництва служби аналіз показував, що протестний потенціал іранського суспільства недостатній для повалення режиму. Однак Барнеа переглянув цю оцінку і наполягав на тому, що в умовах війни та після ліквідації частини еліти повстання може стати реальним.
Багато високопоставлених представників США, а також аналітики військової розвідки Армії оборони Ізраїлю (AMAN) спочатку ставилися до цих планів скептично. Американські військові попереджали Трампа, що іранці не вийдуть на вулиці, поки США та Ізраїль їх бомбитимуть. Розвідка оцінювала ймовірність масового повстання як низьку та сумнівалася, що удари призведуть до громадянської війни.
Насправді розрахунок Барнеа не справдився. Через три тижні після початку війни масового повстання в Ірані не сталося. За оцінками американської та ізраїльської розвідки, режим виявився ослабленим, але зберіг стійкість та контроль над ситуацією. Широкий страх перед силовими структурами — армією, поліцією та спецслужбами стримує протестну активність. Навіть серед незадоволеного населення значна частина вважає за краще не виходити на вулиці, побоюючись насильства.
Американські чиновники та військові спочатку скептично ставилися до ставки на повстання. Їхні оцінки виходили з того, що в умовах бомбардувань населення, швидше, уникатиме протестів, а не активізуватиметься. Досвід минулих років також показував, що навіть великі протести в Ірані швидко придушуються, незважаючи на масштаб та жертви.
Ключовий прорахунок стратегії полягав у припущенні, що зовнішній військовий удар спровокує внутрішній розпад системи. Натомість сталося протилежне: іранська влада консолідувалась і перейшла до ескалації конфлікту, завдаючи ударів у відповідь по військових та економічних об'єктах у регіоні, включаючи інфраструктуру в Перській затоці.
Одним із елементів ізраїльського плану був так званий "курдський варіант" - використання курдських озброєних груп, що базуються в північному Іраку, для вторгнення на територію Ірану. Ізраїльські удари на північний захід країни частково пояснювалися підготовкою до можливого просування цих сил. Однак США відмовилися підтримати цей сценарій: Дональд Трамп прямо заявив, що не хоче залучення курдів, побоюючись їх втрат та подальшої дестабілізації.
Самі курдські лідери також дистанціювалися від подібних планів, попереджаючи, що зовнішнє вторгнення може спричинити зворотний ефект — посилити націоналістичну консолідацію всередині Ірану. Туреччина, у свою чергу, різко виступила проти будь-якої підтримки курдських формувань, що додало напруженості між союзниками по НАТО.
Розвідувальні оцінки США вказують, що навіть при посиленні тиску найімовірнішим сценарієм залишається збереження влади жорсткої лінії всередині іранського режиму. Можливі внутрішні конфлікти еліт, якщо й виникнуть, швидше призведуть до боротьби між різними фракціями духовенства та силовиків, а не до демократичних змін.
Нагадаємо, що у Міжнародному аеропорту Дубая під час іранської атаки безпілотників зазнали пошкоджень кілька літаків, серед яких Emirates A380 та Saudia A321.
Президент США Джордж Буш оголосив про перемогу над Іраком через шість тижнів після початку війни, однак бойові дії тривали ще вісім років. Цей історичний приклад може повторитися у новому конфлікті зі Сполученими Штатами та Іраном, що ризикує перетворитись на затяжну війну.
