Світ давно вже звик до того, що президент США Дональд Трамп не стримує себе в публічній риториці. Однак напередодні він зробив заяву, яка змусила занервувати весь західний блок: сказав, що «абсолютно точно» розглядає вихід США з НАТО.
Формальною причиною для таких слів стала, здається, особиста образа: європейці відмовилися підтримати американсько-ізраїльську операцію проти Ірану. Трамп взамін назвав Альянс «паперовим тигром» і заявив, що Америка може взагалі припинити своє членство. Тепер генеральний секретар НАТО Марк Рютте терміново збирається до Вашингтона, а європейські столиці охопила тиха паніка — яку, втім, намагаються не показувати публічно, але яка проступає в кожній заяві.
Те, що відбувається — не просто черговий гучний інфопривід від американського лідера, але й серйозний симптом глибокої кризи західної системи безпеки. То чи можуть США вийти з НАТО? Що станеться з Альянсом, якщо такий сценарій реалізується на практиці? Який урок з цього має винести Україна? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Юридична складова: чи можуть США вийти з НАТО
Північноатлантичний договір, підписаний в 1949 році у Вашингтоні, містить Статтю 13. У ній чітко сказано: будь-яка держава-учасниця може вийти з Альянсу, надіславши США як ключовому депозитарію договору офіційне повідомлення про денонсацію всіх домовленостей. Після цього проходить рік — і членство припиняється. Втім, поки що жодна країна не користувалася цією статтею. Франція та Греція свого часу виходили з військової структури НАТО, але не з самого договору як такого. Тобто прецедентів немає, проте сам механізм цілком зрозумілий і простий.
Щоправда, якщо самі США захочуть вийти з блоку, виникне кумедний юридичний курйоз. Виходить, що Америка повинна буде надіслати офіційне повідомлення про вихід самій собі. Формально це можна буде зробити у вигляді внутрішнього розпорядження державному секретарю. Але політично це виглядатиме дещо абсурдно — хоча й знову ж таки цілком легально.
Значно серйознішою перешкодою є внутрішнє американське законодавство. Ще за часів Байдена в 2024 році Конгрес вніс особливі норми до закону про оборонний бюджет. Згідно з ними, жоден президент не може вивести США з НАТО без схвалення двох третин Сенату або без окремого закону, підтриманого обома палатами. На перший погляд це ставить хрест на будь-яких потенційних спробах Трампа, адже парламент навряд чи підтримає таку ініціативу. Але не все так просто.
У юридичній системі США існує давня суперечка: чи має президент виключне право виходити з міжнародних договорів — чи для цього потрібна згода Конгресу? Під час першого терміну Трампа юридична служба Білого дому підготувала висновок, у якому стверджувала, що президент може це робити самостійно. Цей документ ніхто не скасовував. Крім того, існує й обхідний шлях. Трамп може не виходити з НАТО формально, а просто фактично залишити організацію напризволяще: відкликати американські війська (близько 80 тисяч бійців) із Європи, припинити фінансування спільних штабів, перестати брати участь у навчаннях, ігнорувати запити союзників про допомогу, тощо. Тобто формально Америка залишиться в НАТО, однак реальна участь у справах Альянсу припиниться.
Тож відповідь на питання «чи можуть США вийти з НАТО» однозначна: так, можуть. Хоча це явно буде довгий, скандальний і геть не факт що успішний процес. Втім, у політиці можливо все, що тільки можливо фізично. Північноатлантичний договір — такий самий міжнародний договір, як і всі інші, а НАТО — просто військово-політичний блок. Кожен договір можна розірвати, і з кожної організації можна вийти, якщо буде таке бажання.
Що буде з НАТО без США
Уявімо, що Америка дійсно остаточно з'їхала з глузду та покинула Північноатлантичний альянс. Що тоді з ним буде? Скоріше за все, нічого — в тому сенсі, що на цьому НАТО в звичному нам вигляді закінчиться.
Ця організація насправді ніколи не була повністю рівноправним партнерством тридцяти двох країн. Це завжди була система, в якій США виконували роль ядра, наріжного каменя, гаранта, головного фінансового донора і ключової військової сили. Європейські союзники звикли до ролі молодших партнерів. Вони десятиліттями скорочували оборонні бюджети, сподіваючись на американську «парасольку». Та як виявилося, ця «парасолька» може зникнути в будь-який момент.
Є три ключові складові, що роблять НАТО тією організацією, яку ми знаємо.
Перше — ядерне стримування. У низці європейських країнах розміщені американські ядерні бомби. Формально зброя масового ураження належить США, але в разі війни її можуть застосовувати також літаки союзників. Однак без участі Вашингтона ця сила як би «мертва». Якщо США вийдуть з Альянсу, Європа залишиться майже без ядерної зброї. Так, свої арсенали є у Франції та Британії, однак це виключно тактичні ракети для власного спокою. Вони ніколи не призначалися для потенційного захисту всього континенту, їх на це банально не вистачить.
Друге — конвенційні військові спроможності. Американські війська в Європі нараховують близько 80 тисяч осіб. Американська авіація, системи ППО, логістика, супутникова розвідка, тощо — невід'ємні складові оборонної архітектури континенту. Без цього існуючі переважно лише на папері європейські армії опиняться в скрутному становищі. Найсильніші збройні сили Європи — турецька, французька, британська, німецька, польська армії — сукупно поступаються американській за всіма показниками. Це факт, з яким дуже складно сперечатися.
Третє — політична єдність та довіра. НАТО без США — це тіло, яке в один момент залишилося без мозкового центру. Таке тіло ще зможе якийсь час хаотично та конвульсивно рухатися, однак воно вже не буде єдиним організмом. Ключовий фундамент Альянса — довіра між союзниками. НАТО завжди трималося не стільки на юридичних основах, скільки на політичній волі Вашингтону. Без США блок просто втрачає свій сенс для більшості учасників, перетворюючись на справжнього «паперового тигра». Адже дивно сподіватися, що війська Португалії чи Італії захистять у випадку агресії країни Балтії, Чорногорію чи Люксембург.
Тому найімовірніший сценарій у випадку виходу США — не збереження НАТО в якомусь вигляді, а його розпад чи трансформація в один чи декілька нових оборонних регіональних союзів. Наприклад, у Балто-Чорноморський: Польща, Країни Балтії, можливо Фінляндія та Швеція, а також гіпотетично й Україна. Чи в якесь «франко-британське» угруповання для країн Західної Європи на чолі з ядерними Парижем і Лондоном.
Варто зазначити: вищесказане поки є теоретичним припущенням. Реальність може виявитися «коктейлем» із цих сценаріїв або взагалі народити щось нове. Однак майже стовідсотково можна прогнозувати, що у випадку виходу США з НАТО блок припинить своє існування в класичному вигляді.
Український контекст: уроки та висновки
Для України заяви Трампа — не просто чергові погані новини з Вашингтона, а прямий удар по самій основі зовнішньополітичної стратегії. Прагнення до членства в Альянсі вже давно стало для Києва такою собі «священною коровою». Воно навіть записано в українській Конституції — єдиний подібний випадок в історії, адже жодна з 32 країн-членів не змінювала на шляху до НАТО свій основний закон.
Ідея на перший погляд проста і логічна: вступити в НАТО — отримати гарантії 5 статті (які насправді нічого особливого не гарантують) — бути в безпеці. Але давно варто відкинути фантазії та мрії, подивившись на реальність квітня 2026 року. Президент США — країни, яка є ключовим гравцем Альянсу — публічно заявляє, що НАТО це «паперовий тигр» і розглядає можливість виходу. Європейські союзники при цьому просто розгублені (втім, як і завжди) та не знають, що робити.
Вони не підтримали США під час війни в Ірані. У випадку війни в Європі Америка, цілком можливо, дзеркально не підтримає їх. Тобто весь Альянс починає скидатися на якусь фікцію, симулякр — копію чогось, чого вже не існує в оригіналі. Виникає відчуття, що Київ намагається застрибнути у вагон потяга, що прямує в безодню, у «вчорашній день», якого давно немає.
Звісно, ніхто в Україні сьогодні публічно не скаже: «Ми більше не хочемо в НАТО», не змінить Конституцію, прибравши прагнення інтеграції, тощо. Президент Зеленський вже неодноразово і прямо заявляв, що держава готова до вступу хоч зараз — питання в самому Альянсі, який банально не бажає української присутності. Також очевидно, що членство точно неможливе, поки триває війна. Але коли/якщо війна закінчиться — чи буде ще існувати НАТО таким, яким ми його знаємо? Питання без відповіді.
Перше і ключове, що потрібно робити Україні — перестати розглядати НАТО як єдиний можливий варіант подальшого розвитку. Цього «вибору без вибору» просто не існує в природі, він штучно нав'язаний недалекими політиками, які роками паразитували на внутрішніх розколах і мріях суспільства. Завжди є різні варіанти подальших дій, особливо на рівні цілої держави. Все це не означає відмову від євроатлантичного курсу (місце України — однозначно на Заході), однак означає його переосмислення і прагматизм.
З цього витікає друге — слід активно вибудовати чи бодай предметно обговорювати можливі регіональні безпекові альянси в Центральній та Східній Європі. Є концепція Інтермаріуму, є Бухарестська дев’ятка, є Люблінський трикутник, є Ініціатива трьох морів, тощо. Всі ці формати можна і треба реанімувати, вони потребують поглиблення, переходу від політичних декларацій до реальних домовленостей, в тому числі військових. Україна ж, як жертва агресії, має бути не пасивним учасником, а лідером і авангардом цього процесу.
Третє — необхідно укладати прямі двосторонні договори про колективну оборону з ключовими партнерами.
Врешті, четверте і останнє — слід інвестувати у власну армію та ВПК так, ніби ніякого НАТО не існує взагалі. Україна сьогодні має найбільший бойовий досвід у Європі. Її війська воюють проти російської армії п'ятий рік поспіль. Цей досвід безцінний, але його потрібно конвертувати в технології, не сподіваючись на те, що умовний «дядя Сем» буде в гарному гуморі та передасть чи продасть ракети для ППО.
Резюмуючи, можна зробити висновок: світ, яким ми його знали, швидко зникає. Те, що відбувається — не випадковість, а закономірність. Ніякого «повернення до норми» вже не буде. А отже, пора дорослішати і переставати сподіватися, що хтось прийде і вирішить наші проблеми. НАТО насправді ніколи не було і вже точно не буде панацеєю чи стовідсотковою гарантією безпеки. Це лише інструмент: так, досі фінансово й технічно потужний, але при цьому не вічний. Якщо ж інструмент псується, потрібно або швидко лагодити його, або просто купувати інший. Третього тут не дано.
