В неділю, 12 квітня, в Угорщині відбулися дуже важливі парламентські вибори. Явка склала абсолютно рекордні 78%: це означає, що опозиція змогла мобілізувати своїх прихильників та привести їх на виборчі дільниці, адже низька явка, як правило, вигідна діючій владі.
Опозиційна партія «Тиса» на чолі з Петером Мадяром після підрахунку 99% голосів має результат понад 53%, а політсила Віктора Орбана «Фідес» — лише 38,4%. Здається, що розрив не настільки вже й фатальний, однак через особливості угорської виборчої системи (однієї з найскладніших у світі) «Тиса» з таким результатом отримує понад 70% місць у парламенті, формуючи конституційну більшість.
Прем'єр-міністр Віктор Орбан, який керував Угорщиною останні 16 років, уже визнав свою поразку та привітав опозицію з перемогою. Також політик заявив, що тепер він сам піде в опозицію та «продовжить служити угорському народові». Схоже, що довга епоха орбанівської влади підходить до свого завершення. Разом із тим, зберігаються шанси на те, що Орбан спробує повернутися до влади вже на майбутніх виборах — саме так зробив, зокрема, Дональд Трамп у США.
Ці вибори — важлива подія як для України, так і для Європи. Не менш важливі вони для Америки і для Росії. Власне, за угорським електоральним процес слідкував увесь світ. Що ж можна сказати у підсумку та чого очікувати Києву від нової влади в Будапешті? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Вибори в Угорщині: висновки та значення
Вчорашні події в сусідній країні однозначно можна вважати історичними. Останні 16 років Угорщина асоціювалася виключно з Віктором Орбаном та його дуже прагматичною, євроскептичною, нерідко контраверсійною та специфічною політикою, яка дуже негативно сприймалася як Києвом, так і Брюсселем, натомість викликаючи схвалення Москви та в певному сенсі Пекіна.
Не дивлячись на окремі спроби порушень та фальсифікацій, загалом вибори відбулися в чесному, прозорому та конкурентному полі. Ще до офіційних результатів та повного підрахунку голосів стало очевидно, що «Фідес» Орбана втрачає перевагу, а до влади приходить нова політсила. Вже тоді угорський лідер зателефонував своєму опонентові та привітав останнього з перемогою.
Цей факт, до речі, повністю нівелює всі звинувачення в тому, що Орбан нібито побудував «авторитаризм в демократичній Європі». Так, складно сперечатися з тим, що орбанівське правління мало специфічні автократичні риси, а інституційна модель угорської держави весь цей час поступово переналаштовувалася під Орбана. Однак ми бачимо, що в країні відбулися цілком вільні вибори, на яких впевнену перемогу здобула опозиція. Після чого «автократ» Орбан одразу ж визнав поразку та вже сам оголосив про перехід в опозицію. В справжній автократії подібні речі неможливі фізично. Тож Угорщина все-таки залишається цілком демократичною країною — хоча й зі своїми особливостями.
Партія Петера Мадяра «Тиса» отримує конституційну більшість у парламенті. Сам Мадяр, вірогідніше за все, стане тепер новим прем'єром. Ситуація чимось нагадує Україну влітку 2019-го, коли «Слуга народу» отримала монобільшість. Надмірна концентрація влади в руках одного лідера та/або політсили ніколи не несе нічого хорошого, тож є ризики, що Мадяр стане «Орбаном навпаки» з аналогічною кількістю владних повноважень. Втім, таким є вибір угорського народу.
До речі, майбутній прем'єр вже закликав до негайної відставки не тільки Орбана, а й президента Тамаша Шуйока, верховних суддів, генерального прокурора, тощо. Це означає, що нова влада старатиметься повністю перебрати на себе контроль над державою, розставивши всюди своїх людей — так само, як це робив і Орбан. Втім, це цілком нормальна практика для будь-якої держави в момент зміни уряду.
Окремий цікавий момент — підтримка з боку США, яка стала справжньою «чорною міткою» для Орбана. Америка публічно, відверто й напряму втручалася в ці вибори. До Будапешту приїздив віцепрезидент Венс, закликаючи підтримати Орбана, а Трамп навіть телефонував останньому прямо під час передвиборчого мітингу та через гучний зв'язок заявляв, що «дуже любить Віктора».
Здавалося б, приклад Путіна, який в 2004 році особисто приїздив у Київ агітувати за Януковича, мав би всіх чомусь навчити, але ні. Як ми бачимо, все це не тільки не допомогло угорському прем'єру переобратися — це навіть завадило йому, оскільки опозиція цілком логічно використала ситуацію на свою користь, заявивши про неприпустимість іноземного втручання в угорське волевиявлення. В результаті Трамп втратив свого найвірнішого союзника в ЄС, а його авторитет і позиції в Європі «просіли» ще сильніше. В Білому домі вчора ввечері явно запала сумна мовчанка, у той час як в Брюсселі точно відкорковували шампанське.
Ще один важливий момент: поразка Орбана є поразкою не тільки Трампа, але й Путіна. Кремль явно ставив на чинного угорського прем'єра. Щобільше: є інформація, що Москва в березні навіть надіслала до Будапешта своїх спеціалістів з виборчих технологій, аби допомогти «Фідес» здобути перемогу. Це не якась конспірологія: факт відправки «політичного десанту» з Москви підтверджували навіть російські «патріотичні» Z-блогери. Однак врешті нічого не вийшло, і угорський народ сказав своє слово, віддавши голоси за «Тису». Тепер, на жаль, зростають шанси подальшої ескалації у відносинах між ЄС та РФ, адже Кремль втрачає останні можливості політичного впливу всередині Євросоюзу.
Станом на зараз здається, що кар'єра 62-річного Орбана добігає кінця: він не зміг «переплисти «Тису» та затонув у її «електоральних водах». Однак насправді такий фінал для політика не є гарантованим. В 2030-му Угорщину чекають нові парламентські вибори. У той же час всі системні проблеми — як угорські, так і європейські та світові загалом — залишаються та поглиблюються. Успіх опозиції в керуванні державою не є гарантованим, тож Орбан цілком може спробувати повернутися до влади за чотири роки так само, як це зробив Трамп у 2024-му.
Орбан піде, Мадяр приде: чого очікувати Україні та Європі
В Брюсселі та особливо в Києві ввечері 12 квітня явно було свято: ненависний для них Орбан розгромно програє вибори та залишає посаду. Українську владу та окремих експертів однозначно переповнює ейфорія. Однак варто підходити до ситуації тверезо і аналітично. Як влучно написало видання Politico, ця перемога для України може мати «гіркий присмак».
Київ отримав без перебільшення історичний шанс врешті перезавантажити відносини з проблемним західним сусідом. Угорщина, не дивлячись ні на що, залишається надважливим партнером для України: в енергетичному, логістичному, економічному та навіть військовому планах. Тож Київ зацікавлений «дружити» з Будапештом — от тільки ця дружба може виявитися геть не такою, як цього, можливо, хтось очікує.
Україно-угорський конфлікт тягнеться як мінімум з 2014 року і в ньому дійсно було дуже багато особистого, персонально через фігуру Орбана та його політичні погляди. Втім, окрім суб'єктивних причин, залишалися й об'єктивні. Угорське суспільство дуже неоднозначно ставиться до політики України, особливо під час повномасштабної війни. Угорщина досі залишається критично залежною від енергоносіїв з Росії, що визнає й переможець виборів. Угорщина має особливі стосунки з Кремлем, особливі стосунки з Китаєм і трампівськими США, абсолютно особливу роль у Євросоюзі, тощо. Очікувати від Петера Мадяра «революцію згори» дещо наївно: нічого такого він не обіцяв.
Безумовно, варто чекати певного потепління та нормалізації у стосунках Будапешта з Києвом і Брюсселем. Є об'єктивна надія, що Угорщина стане більш приємним і конструктивним партнером. Окрім цього, є всі шанси, що нова влада розблокує багатостраждальний кредит на 90 мільярдів, необхідний для фінансового виживання та продовження війни. Хоча не варто забувати, що поруч залишається той же Роберт Фіцо у Словаччині, і він вже заявляв, що готовий заблокувати ці гроші, якщо Орбан програє.
При цьому майбутній прем'єр Угорщини в багатьох речах ну дуже схожий на Орбана. Петер Мадяр виступає проти поставок зброї та грошей Україні, проти швидкого вступу Києва в ЄС та особливо в НАТО, за збереження енергетичного співробітництва з Росією, за переговори з Путіним, тощо.
«Нам доведеться сісти за стіл переговорів з російським президентом. Географічне положення ані Росії, ані Угорщини не зміниться. Наша енергетична залежність від Росії також зберігається. Ми будемо вести переговори», — заявив, серед іншого, Мадяр ввечері після своєї перемоги.
Тож є ненульова вірогідність, що в окремих питаннях співпраця з «новою Угорщиною» буде не менш важкою, ніж зі «старою». Однак тут вже все залежатиме від професійності українських дипломатів. Бажано також якомога швидше організувати зустріч між президентом Зеленським та Петером Мадяром, коли він вже офіційно обійме прем'єрське крісло — бо ціла низка проблемних моментів може бути вирішена виключно на найвищому рівні.
Думка експерта
Політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда каже: аналізуючи результати виборів в Угорщині, треба звернути увагу на декілька речей, які й обумовили підсумкові результати.
«По-перше, Віктор Орбан вибрав контрпродуктивну тактику. Думаю, що соціологія давала йому неприємні результати з приводу втоми від його правління, тож він вирішив зосередитись на критиці іноземних лідерів, таких як Урсула фон дер Ляєн і Володимир Зеленський — замість того, щоб демонструвати, як він готовий вирішувати проблеми Угорщини. Адже він 16 років прем'єр і повинен давати відповіді на непрості питання. Проте він цього не зробив і це не було в його форматі. По-друге, Петер Мадяр, Віктор Орбан, тобто партії «Тиса», «Фідес» і третя партія, яка також буде представлена у парламенті — «Наша Батьківщина» — це політичні сили націоналістичного правого спектру. Інших політичних сил в угорському парламенті немає. Розраховувати, що там оперативно з'явиться запит на покращення відносин з Україною, мені видається дещо наївним.
Нам скоріше треба думати про те, як сформувати пропозицію для нормалізації відносин з Угорщиною. За останні роки в Україні побували і Мадяр, і Орбан, але це не означає, що угорський політикум повністю вилікувався від відомої травми Тріанона (Тріанонський договір 1920 року, згідно з яким Угорщина втратила більшу частину історичних земель — ред.). Це не означає, що все почнеться так, як нам би цього хотілося. Тому перед нами стоїть багато завдань. Я розумію радість європейських політиків, які радіють тому, що програв Віктор Орбан — не тому, що вони там всі його ненавиділи. Зрештою, вони з ним постійно спілкувалися. Але те, що провалилася спроба американців втручатися у вибори, це для європейських політиків важливо», — впевнений Євген Магда.
Резюмуючи, вибори в Угорщині насправді дуже важливі для всіх: і для Києва з Москвою, і для Брюсселя з Вашингтоном, і навіть для Пекіна. Конкретно Україні вони дають унікальний шанс відновити нормальні партнерські відносини з сусідом, перегорнувши дуже довгу сторінку розбіжностей і конфліктів. Однак треба діяти проактивно: дружба з Угорщиною куди більше потрібна самій Україні, ніж Будапешту.
Також не варто чекати, що Угорщина раптово стане умовною «другою Естонією»: безумовно проукраїнською державою, яка робить абсолютно все, щоб допомогти Україні воювати та підтримує буквально будь-який крок чи заяву українського керівництва. Такого точно не буде.
Є всі шанси на те, аби вирішити низку проблем з Угорщиною та вивести комунікацію на новий рівень партнерства. Однак очікувати швидкого і повного розв'язання всіх міждержавних криз за останні майже півтора десятиліття не варто. Петер Мадяр — новий лідер Угорщини, а не України, до того ж лідер цілком собі правої, націоналістичної партії. Тож його політика, очевидно, буде перш за все проугорською, і про це не треба забувати.
