ДНК вірусу віспи овець знайшли на пергаментах середньовічних рукописів
Науковці виявили та секвенували ДНК вірусу віспи овець у пергаменті середньовічних рукописів із бібліотечних колекцій Європи та США. Це дало змогу простежити еволюцію збудника протягом приблизно 3,5 тисячі років, повідомляє Ars Technica.
Віспа овець є дуже заразною вірусною хворобою, яка часто призводить до загибелі тварин. У XX столітті її значною мірою викорінили серед поголів’я в багатьох регіонах Європи, однак регіональні спалахи все ще трапляються. Зокрема, торік хвороба вразила численні отари в Греції.
Зразки з бібліотечних колекцій
Дослідники проаналізували зразки рукописів, що зберігаються в Єльському університеті, Кембриджському університеті, Коледжі Корпус-Крісті, Університетському коледжі Дубліна, бібліотеці Ламбетського палацу та Триніті-коледжі. Серед досліджених пам’яток були сторінки Speculum Historiale XV століття, Клервоські рукописи XV століття, фрагменти євангельських текстів IX століття, Псалтир Ахадеуса, Євангелія Триніті початку XI століття, Ламбетська Біблія та Йоркські Євангелія віком близько тисячі років.
На багатьох сторінках, зокрема з одного й того самого рукопису, виявили ДНК збудника віспи овець. На думку авторів роботи, це означає, що для виготовлення пергаменту могли використовувати шкіру інфікованих тварин, а середньовічні отари, ймовірно, зазнавали частих спалахів хвороби.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Давні геноми вірусу
Сліди вірусу також знайшли на пергаментах із телячої та козячої шкіри. Автори зазначили, що це може вказувати на міжвидове зараження або на забруднення під час виготовлення пергаменту.
Крім того, команда виділила ДНК із зубів овець бронзової доби, знайдених на поселеннях у росії та Центральному Казахстані. Загалом дослідники відновили 21 давній геном, що охоплюють період від 1700 року до нашої ери до ранньомодерного часу в Європі. Порівняння цих послідовностей показало, що вірус віспи овець відокремився від вірусів віспи кіз і вузликового дерматиту, які належать до роду Capripoxvirus, приблизно від 11 500 до 3700 років тому.
Співавтор дослідження Луї Л’От із Університетського коледжу Дубліна заявив, що архіви й бібліотеки в різних країнах можуть зберігати генетичні сліди давніх спалахів хвороб серед тварин.
