Останнім часом війна в Україні перестала бути схожою навіть на ту жорстоку реальність, до якої всі сяк-так звикли за попередні роки. Вона дуже швидко перейшла в якусь нову фазу, де межі між фронтом і тилом, між військовим та цивільним об'єктом стерлися остаточно. Найкраще це помітно на прикладі Києва, який тепер так само, як Херсон, Харків чи Суми, цілодобово живе під акомпанемент повітряних тривог та вибухів. Водночас РФ методично виносить будь-які склади: від продуктових баз до логістичних хабів побутової техніки. Наслідком цього стали напівпорожні або й повністю порожні полиці в багатьох українських супермаркетах.
Мирні переговори, які з лютого перебувають в стані заморозки, остаточно перетворилися на примару минулого. Обидві сторони відкрито готуються до нових, ще масштабніших хвиль ударів одна по одній. Так, вчора президент Зеленський зробив безпрецедентну заяву про те, що «російське небо належить українським дронам». Він застеріг і російську, і перш за все міжнародну цивільну авіацію від польотів у небі РФ. Це був зрозумілий натяк на підготовку операцій проти російських аеропортів.
Реакція Кремля була нетипово блискавичною. Ввечері того ж дня перед пресою з'явився Путін, який назвав такі заяви «тероризмом», заявив, що «з терористами переговорів не ведуть», і пообіцяв «знайти чим відповісти». Як перший акт цієї «відповіді» він віддав наказ відновити масовані атаки на українську енергетичну інфраструктуру — їх не було вже близько півроку.
Що стоїть за всіма цими заявами і процесами? Як війна з «контрольованого хаосу» переростає у хаос неконтрольований і тотальний? Чи можна зупинитися за крок до обриву та повернутися до ідеї переговорів і дипломатії? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Аеропорти як нова мішень: операція «M&Ms» працює?
Аби зрозуміти cенс заявленого Зеленським, слід повернутися до недавніх витоків у західних ЗМІ . Йшлося про нібито існування в українського керівництва плану операції під кодовою назвою «M&Ms». Суть полягала в тому, щоб шляхом безперервних атак БПЛА паралізувати повітряне сполучення на території РФ, або як мінімум у її ключових містах: Москві та Санкт-Петербурзі. Тобто зробити фактично те саме, що росіяни зараз роблять із Києвом.
За даними західних ЗМІ, Зеленський сперчу поставився до ідеї зі скепсисом. Адже якщо внаслідок такої операції зіб'ють цивільний борт зі звичайними людьми — міжнародна реакція може бути катастрофічною для України. Києву аж ніяк не потрібен свій «малазійський Боїнг».
Та вчорашня заява голови держави фактично підтвердила, що цей сценарій лежав на столі, чекаючи свого часу. Виникає питання: чому саме зараз?
Перша і найочевидніша відповідь: це реакція на безперервний ракетно-дроновий терор РФ. Київ об'єктивно поки не придумав ані як справлятися з такими нальотами, ані як дати співпідставну відповідь. У суспільстві ж тим часом накопичується страх, знервованість, втома та відчуття безпорадності. На цьому тлі потенційна атака на ключові російські аеропорти виглядає як спроба продемонструвати силу та повернути собі ініціативу, дзеркально зіпсувавши життя мільйонам людей по той бік кордону.
Друга можлива відповідь може лежати в міжнародній площині. Вчора Німеччина офіційно звинуватила Росію в організації диверсії проти літака в аеропорту Лейпцига. Берлін підтримали й інші європейські столиці. Цілком може бути, що Зеленський вирішив як би «приєднатися» до цього кейсу — тим паче враховуючи, що йшлося саме про український борт в німецькому аеропорту.
Однак головне питання не в мотивах Зеленського, а в реалістичності цієї погрози. Чи здатна Україна технічно та економічно забезпечити безперервний дроновий «кошмаринг» одразу десятків аеропортів у різних куточках РФ, в тому числі у Пітері та Москві — найзахищеніших російських містах? Наразі важко дати однозначну відповідь, але точно можна сказати, що раніше нічого такого не спостерігалося. Це надзвичайно складно в суто прикладному сенсі. Хоча сам факт заяви президента України може спрацювати як психологічна зброя проти іноземних перевізників: турецьких, китайських, еміратських, казахстанських, тощо. Тут поки що складно робити висновки — подивимося, що буде найближчим часом.
Відповідь Кремля: «тероризм» і ставка на енергетичний колапс
Реакція Путіна була нетипово швидкою: начебто Кремль тільки-но й чека якогось приводу. Російський диктатор особисто вийшов до преси і дав публічну відповідь. Зокрема, Путін назвав такі плани «тероризмом» (хоча окрім заяв, ніяких дій поки що не було і взагалі хто б казав), заявив, що «з терористами РФ переговорів не веде» (що не заважало Москві домовлятися, наприклад, з «Талібаном») та пригрозив Україні новими масованими ударами по енергетиці, заявивши, що відповідний наказ він уже віддав.
Звинувачення у «тероризмі» з вуст очільника Кремля виглядає, авжеж, особливо цинічно, зважаючи на постійний російський терор. Це спроба легітимізувати будь-які майбутні дії проти України і виправдання як для власних, ще жорстокіших, ударів, так і для небажання вести переговори — мовляв, з ким, з «цими київськими терористами»? Хоча варто зауважити, що під час війни аеропорти цілком собі вважаються законними військовими цілями: та ж Росія атакувала всі без виключення українські аеропорти ще на початку повномасштабного вторгнення. Крім того, українська сторона якраз і наголосила, що цивільна авіація не є ціллю потенційних ударів.
Питання, яке зараз хвилює всіх: чим саме відповість Путін? Новина про відновлення масованих ударів по енергетиці, ймовірно, лише перший, найбільш передбачуваний крок. Дехто в паніці знову заговорив про ядерну загрозу, але навіть у відповідь на потенційні атаки по аеропортах ядерний удар все ж малоймовірний — принаймні, хочеться в це вірити.
Скоріше за все, Москва вдасться до тих методів, які вже використовує, але в значно більших масштабах. Удари стануть ще масовішими (хоча, здавалося б, куди вже більше!), а також завдаватимуться по нових об'єктах критичної інфраструктури. Йдеться про системи водопостачання та водовідведення, каналізаційні мережі, тощо. Не варто виключати і демонстративне застосування нових видів озброєнь на кшталт «Орєшніка» в якості інструменту залякування.
Також Путін виголосив прямі погрози на адресу Британії та Європи загалом. Але напряму атакувати територію НАТО Росія, найімовірніше, не наважиться — ціна такого кроку може бути надто висока.
Європа на роздоріжжі
Найнебезпечніший для світу аспект поточної ситуації полягає не в протистоянні між Києвом і Москвою (від цього страждають перш за все українці, але ніяк не світ), а в потенційному втягуванні Європи. Заява Зеленського щодо російських аеропортів, незалежно від того, була вона узгоджена з європейцями чи ні, ставить їх у вкрай незручне становище. Москва може інтерпретувати атаки на російські аеропорти як спільну українсько-європейську акцію, особливо на тлі скандалу з Лейпцигом.
У Кремлі явно існує потужне лобі, яке виступає за більш жорсткий тиск на Європу, виходячи з припущення, що європейці не готові ризикувати ядерним апокаліпсисом заради України. Тому рано чи пізно Москва може вдатися до мови ультиматумів. Це небезпечна гра, оскільки розрахунок може виявитися хибним. Але якщо ситуація виглядатиме так, що першими на ескалацію пішли саме Київ та Європа (а Москва вміло використовує для цього свої інформаційні ресурси), то ймовірність різких кроків з боку РФ зростає.
Тож європейські лідери опинилися в пастці. З одного боку, вони не можуть публічно підтримати удари по аеропортах, особливо якщо щось трапиться з цивільним бортом та звичайними пасажирами. З іншого боку, вони не можуть і відкрито засудити Україну. Найімовірніше, реакція Заходу буде як завжди мляво-стриманою: заклики до обмеженої деескалації, які все одно ніхто не почує, і разом із тим подальше фінансування війни, яка постійно народжує все нові й нові подібні виклики.
Думки експертів
Політолог, голова Інституту світової політики Євген Магда впевнений, що треба розділяти ці дві речі: заяви Зеленського і заяви Путіна
«Заява Володимира Зеленського про те, що російське небо — для українських дронів, є попередженням не лише для російських цивільних авіакомпаній, але й для тих іноземних компаній, які продовжують літати до Росії. А такі є. Тоді як те, що говорив Путін на прес-конференції для російських медіа — зауважте, тільки для російських, нікого з іноземних медіа не було, попри те, що ШОС вони називають впливовою міжнародною організацією — так от те, що говорив Путін, є прикладом формування паралельної реальності. Це розповіді про те, чого немає і бути не може. Приклад того, як людина просто перекладає з хворої голови на здорову. І робить це достатньо послідовно, нахабно, і це цинічно. Тут немає чого навіть порівнювати, тому що коли лідер країни-агресора називає країну жертву агресії терористом, то це значною мірою просто вирок системі міжнародних відносин. Це треба розуміти, враховувати і робити відповідні висновки. На жаль, світова спільнота продовжує значною мірою сприймати Путіна як партнера. І це дуже погано. Але те, що Україна реалізує право на самооборону, яке визначено міжнародним правом — це нормальний процес, і вона буде робити це далі. Ні в кого не повинно бути сумнівів у цьому питанні», — впевнений Євген Магда.
Політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає заяви лідерів України та Росії відображенням ескалації війни, яка почалася і без цих заяв.
«Ми ж чули, і від Зеленського зокрема, що жодних підстав очікувати згоди росіян на мирні переговори немає. Росія готується до ескалації війни. Все це підтверджується і даними розвідки, і конкретними заявами, і що головне — конкретними діями. Ми бачимо це кожен день, зокрема бачимо й нову тактику повітряної війни. Слова Зеленського про закриття російського неба — це свого роду інструмент когнітивної війни. Намагання продемонструвати росіянам, що в нас також є асиметрична відповідь на російський повітряний терор. Ви нам організували такі проблеми з безперервними тривогами і дестабілізацією нормального життя в столиці, ну то й ми зробимо вам так само погано, але в іншій формі.
Путін каже, що це державний тероризм і так далі — так в самій Росії над цим сміються. В їхніх пібліках сміються: кажуть, мовляв, «нам можна все, а хохлам нічого», виходить так? А хто збив малазійський Боїнг свого часу? Ну так про що мова? Путін звинувачує Україну в тому, що Росія давно робить сама. До того ж Зеленський окремо сказав, що Київ не збирається загрожувати цивільним літакам, натомість акцент має робитися на спробу зупинити регулярне авіасполучення як таке. Хоча я не знаю, наскільки ресурсно ми на це спроможні. Тобто це спосіб асиметричної відповіді на російський терор», — зазначив Володимир Фесенко.
Резюмуючи, ключовий висновок з усієї цієї ситуації наступний: війна стрімко переходить в абсолютно неконтрольовану фазу. Те, що відбувається зараз, важко назвати навіть «керованою ескалацією» — вона виглядає (майже) некерованою. Це радше системний хаос, де кожна сторона діє в логіці загострення заради загострення.
Летить постійно, летить всюди, летить все, що може долетіти і куди завгодно — аби тільки наробити якомога більше шкоди звичайним людям. Політичний діалог остаточно зруйновано, дипломатія лежить в руїнах, а заяви лідерів максимально прямі, недвозначні і не залишають простору для відступу. Це вже давно не просто війна за щось конкретне: наприклад, території, ресурси чи якийсь образ майбутнього. Те, що відбувається, нагадує війну проти народів, війну проти нормального життя і майбутнього як таких, війну заради війни, коли єдина задача — не перемога на полі бою, а створення нестерпних умов для існування противника.
А попереду чекають дуже важкі осінь та зима. Зима без світла, без тепла, а можливо, у найгіршому випадку, навіть без води та каналізації для мільйонів українців. Зима, коли подібне «життя», можливо, нарешті сповна відчують і мільйони росіян — вперше за всі ці роки. І все це відбувається на тлі повної відсутності будь-яких мирних ініціатив.
Зупинитися біля прірви, зупинити цю вагонетку, яка на повній швидкості мчить рельсами до безодні, просто сісти за стіл переговорів і припинити перманентний терор проти один одного — зараз це виглядає як утопічна фантазія. Ніхто не зробить першого кроку назад, так само як ніхто не зробить і кроку назустріч. В нинішніх умовах це виглядає ще більшою фантастикою, ніж приліт інопланетян чи мандрівки у часі. Саме тому спіраль насильства розкручуватиметься й надалі — аж до точки неповернення, яка рано чи пізно настане і наслідки якої стануть незворотними для всіх.
