Про катастрофічний дефіцит державного бюджету сьогодні говорять всі: від народних депутатів до особисто президента. Це фінансова реальність, яка стає дедалі очевиднішою з кожним днем. Ухвалений на 2026 рік бюджет передбачав доходи на рівні 2,9 трлн грн і видатки на рівні 4,7 трлн. Дефіцит — близько 2,4 трлн грн, або 18,5% ВВП. При цьому джерел покриття значної частини цього дефіциту — десь 800 млрд грн — наразі просто немає. І хоча до завершення року залишається ще кілька місяців, уже зараз зрозуміло: грошей немає не тому (чи не тільки тому), що їх розікрали, загубили чи не встигли зібрати. Їх немає тому, що брати їх просто ніде.
Це принципово важлива зміна в самій логіці функціонування державних фінансів. Раніше бюджет хоч і сильно залежав від зовнішньої допомоги, але все одно мав потужну власну основу: промисловість, аграрний сектор, сферу послуг, транспорт, енергетику, тощо. Ці галузі створювали робочі місця, наповнювали місцеві й державний бюджети, формували експортну виручку, etc. Сьогодні ж ця основа невпинно руйнується — не лише через недбалість чи корупцію (хоча й це ще й як має місце), а через тотальний характер війни.
Як війна фізично знищує все, що наповнювало державний бюджет України? За рахунок чого він взагалі існував раніше? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Що годувало бюджет і що залишилося
Ще донедавна український бюджет спирався на кілька ключових джерел. Податкові надходження традиційно становили основу доходів: у 2025 році їхня частка в загальних доходах державного бюджету склала близько 53% від загального обсягу надходжень. Але за цими відсотками стоїть конкретна економіка: металургійні комбінати, аграрні підприємства, порти, що перевалювали вантажі, підприємства сфери послуг, тощо.
Та ж металургія була однією з опор української економіки. До повномасштабного вторгнення гірничо-металургійний комплекс забезпечував понад 10% ВВП країни, а за підсумками 2025 року — лише 5,5%. Це була галузь, яка не просто виробляла та експортувала продукцію, а формувала цілі промислові регіони: Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь...
Сьогодні ж ситуація кардинально інша. Виробництво сталі у 2025 році становило 7,4 млн тонн. На підконтрольній Україні території залишилося лише шість металургійних підприємств — проти дев'яти до повномасштабного вторгнення. Окремий удар — зупинка видобутку коксівного вугілля в Покровську, частка якого на українському ринку коксівного вугілля у 2024 році складала 66%. Внаслідок цього Україна втратила близько 64% коксохімічних потужностей. Експорт продукції гірничо-металургійного комплексу у 2025 році становив $6,2 млрд — 15,2% загального експорту України.
Аграрний сектор довгий час був другим за вагою джерелом валютних надходжень і податкових платежів. Він формує близько 17% ВВП і генерує майже половину валютної виручки. Але сьогодні значна частина сільськогосподарських угідь замінована, перебуває в зоні бойових дій або під окупацією. Там, де роботи ще можна якось вести, виникає інша проблема — а як вивезти вирощене? Чорноморські порти de facto заблоковані вже кілька місяців. У 2025-26 році Україна експортувала понад 41 млн тонн зернових та олійних культур — на 12% менше, ніж у попередньому сезоні. «Укрзалізниця» за 2025 рік перевезла на експорт 25,4 млн тонн зерна — на 25% менше, ніж роком раніше.
Сфера послуг — ще одна галузь, яка ще не так давно давала бюджету значні надходження через податок на доходи фізичних осіб, ПДВ і місцеві податки. Сьогодні ж вона буквально задихається. Постійні повітряні тривоги змушують бізнес зупиняти роботу, зростання податкового навантаження робить багато видів діяльності нерентабельними, мобілізація буквально вбиває кадри, нікуди не дівається «кошмаринг» податківців та силовиків, зростає вартість логістики, тощо. Додатковий тиск створюють методичні удари по складах, сортувальних центрах і торговельних об'єктах. В результаті внутрішній попит слабшає, а разом із ним зникають і надходження до бюджету. Чисті надходження від внутрішнього ПДВ у грудні 2025 року становили 28,2 млрд грн — на 30,5% менше за план.
Окремо варто згадати енергетику. На сьогодні в Україні не залишилося жодної цілої електростанції. Це означає не лише проблеми зі світлом для людей, а й прямі збитки для промисловості, яка не може працювати стабільно. Підприємства змушені купувати дорогі генератори, скорочувати виробництво або зупинятися. Логіка проста: менше виробництва — менше податків.
Війна як економічна катастрофа: чому база оподаткування зникає
Коли експерти та політики кажуть, що в бюджеті немає грошей, вони зазвичай згадують дві причини: недостатня допомога партнерів і «славетна» українська корупція. Обидві справді мають місце. Але є третя причина, яка часто залишається поза увагою, хоча взагалі-то це «слон у кімнаті»: в Україні фізично зникає база, з якої можна було б збирати податки. Йдеться не про те, що хтось не хоче платити, а про те, що платити стає просто нікому й нічим.
Металургія вже фактично знищена як системоутворююча галузь. Заводи, що залишилися, працюють на межі рентабельності через високі витрати на енергію, проблеми з сировиною та складнощі з експортом. Промисловість загалом скорочується. Залишки бізнесу або переходять у тінь, або втрачають прибутковість, або штучно занижують податкову базу. Але навіть систематичне ухилення підприємців від податків не пояснює такого масштабу проблеми. Головне — сама економіка стискається.
Аграрний сектор, який всі ці роки демонстрував дивовижну стійкість, сьогодні також втрачає оберти. Заміновані/спалені війною поля — це не просто втрачений урожай: втрачена сама можливість вирощувати на цих територіях бодай щось протягом багатьох років. Окуповані території — це втрачені підприємства, які вже не платять податків до українського бюджету. Бойові дії — це зруйнована інфраструктура, яку потрібно безкінечно відновлювати, а не отримувати з неї дохід.
Логістика — взагалі окрема головна біль: навіть те зерно, яке вдалося зібрати, неможливо вивезти в тих обсягах, що мали місце раніше. «Укрзалізниця» — ключовий перевізник — закінчила 2025 рік зі збитками понад 7,6 млрд грн. Дефіцит ліквідності УЗ у 2026 році оцінюється в 40-49 млрд грн, і це при тому, що залізниця критично важлива для оборони та експорту.
Теж саме відбувається і в сфері послуг, і в енергетиці, і в будь-якому бізнесі, куди не глянь — окрім, хіба що, оборонних підприємств та тих бізнесів, які виробляють все, що необхідно для війни. Однак тут треба розуміти, що з точки зору ринку військове виробництво — це «закопані в землю» гроші, причому в прямому сенсі слова. Така продукція має дуже низьку ліквідність: виготовлений за мільйони доларів танк можуть знищити в першому ж бою, бронежилет прострілять і його доведеться утилізувати, десятки тисяч дронів «спалюються» щодня, як тільки-но вони вийшли з-під конвейера, тощо. З точки зору державної оборони вся ця продукція критично необхідна, однак з ринкової точки зору будувати економіку виключно на військовому виробництві — це шлях в нікуди.
Партнери як остання надія: чому зовнішня допомога не вирішує проблему
У 2025 році загальні видатки українського бюджету сягнули рекордних $131,4 млрд, а дефіцит — $39,2 млрд. Основний чинник зростання видатків — потреби оборони й безпеки, які становили 71% усіх витрат, або $93,3 млрд. Тобто левова частка бюджетних ресурсів йде на війну, а не на розвиток, і ця цифра щороку зростає ледь не в геометричній прогресії. Проблема в тому, що ці витрати вже й близько не покриваються власними доходами.
В цьому контексті критично важливою є фінансування міжнародних партнерів — у вигляді кредитів і грантів. У першому півріччі 2026 року кошти від ЄС та інших партнерів покрили понад п'яту частину доходів бюджету. Після врахування $13,1 млрд грантів дефіцит центрального бюджету скоротився до $6,9 млрд у першому півріччі поточного року — на 47% менше, ніж торік. Але якщо виключити донорські гроші, реальний дефіцит зріс майже на 10% — до $20 млрд. Іншими словами, без зовнішньої допомоги діра в бюджеті була б ще більшою.
Водночас допомога не є безмежною. Частина коштів надходить із запізненням, значна частина — у вигляді кредитів, які потрібно буде якось повертати. У грудні 2025 року Європейська рада схвалила новий інструмент підтримки України: кредит на €90 млрд на 2026-2027 роки, який буде погашено лише після отримання репарацій від Росії (дуже оптимістичне очікування!). З цієї суми 30 млрд підуть на загальну бюджетну підтримку, а ще 60 млрд — на військову допомогу. Також МВФ і Україна досягли домовленості про нову чотирирічну програму на $8,1 мільярдів. Загалом у 2026 році Україна очікує отримати $46,5 млрд від іноземних партнерів. Але навіть ці суми, по-перше, не достатні, а по-друге — не гарантовані.
Проблема не лише в обсягах допомоги, а й у її структурі. Гранти покривають поточні витрати, але не створюють базу для майбутнього зростання. Кредити взагалі-то потрібно буде якось повертати, про що зараз взагалі ніхто не думає і не каже. Військова ж допомога ніяк не конвертується в податкові надходження. Виходить замкнуте коло: щоб відновити економіку, потрібні інвестиції, щоб отримати інвестиції, потрібна безпека, щоб забезпечити безпеку, потрібні гроші, а щоб отримати гроші, потрібна працююча економіка.
Корупція також залишається дуже серйозною проблемою, через яку бюджет недоотримує десятки мільярдів. Але навіть якби вдалося повністю її подолати, це не вирішило б структурної проблеми: в Україні фізично зменшується база для оподаткування. Металургійні заводи зруйновані, сільськогосподарські землі заміновані або знищені, порти заблоковані, сфера послуг стискається, енергетика під обстрілами, залізниця збиткова, тощо. Це вже навіть не питання ефективності управління (хоча й до неефективного управління є безліч зауважень!) — це питання фізичної спроможності економіки генерувати дохід.
Резюмуючи, український бюджет опинився в пастці, з якої немає простого виходу. Дефіцит у 2,4 трлн грн або майже 20% ВВП — це не просто цифра. За нею стоять зруйновані заводи, заміновані поля, заблоковані порти, збиткова залізниця, деградуюча сфера послуг і виснажена енергетика. Допомога партнерів недостатня і не може замінити власну економічну базу. Гранти покривають поточні витрати, але не створюють робочі місця. Позики допомагають вижити сьогодні, але створюють борговий тягар на десятки років опісля.
Єдиний реалістичний вихід із цієї ситуації — припинення війни. Мир або принаймні припинення вогню дозволять розпочати відновлення зруйнованого, розмінування земель, відкриття портів, відновлення енергетики. Без цього будь-які фінансові вливання будуть лише тимчасовою підтримкою, яка не змінить фундаментальної динаміки: база оподаткування продовжуватиме скорочуватися, а дефіцит — зростати. В усіх інших сценаріях — продовження війни, затяжна позиційна боротьба, сподівання лише на партнерів — це дорога в один кінець із відомим фіналом. І чим довше триватиме війна, тим менше залишиться від економіки.
