На днях ексміністр оборони Михайло Федоров, який нині перебуває в опозиції, зробив гучну заяву: Україні потрібні вибори навіть під час війни. Його аргумент доволі простий і полягає в тому, що демократичні механізми мають працювати навіть попри бойові дії та обстріли, щоб українська демократія «не стала заручницею Росії».
Та влада, вочевидь, вибори проводити не хоче і не планує. Вона регулярно дає це зрозуміти. Хоча президент Зеленський неодноразово казав, що готовий до електоральної боротьби, реальних кроків у цьому напрямку немає і, скоріше за все, не буде. Багато українців також переконані, що під час війни вибори проводити не можна.
Взагалі ця фраза — «під час війни вибори не проводять» — давно стала чимось на кшталт аксіоми. Також часто апелюють до Конституції, яка нібито забороняє вибори на час воєнного стану. Та насправді це не стільки юридичні факти, скільки загальний політико-ідеологічний наратив. Він зручний одним і є «заспокійливим» для інших, але реальність значно складніша.
То що ж насправді каже про все це Конституція, що заважає провести вибори під час війни і чи можна це зробити саме у 2026 році? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Що каже Конституція, а що — закон
Найпоширеніша теза звучить так: «Конституція забороняє проводити вибори під час воєнного стану». Але це неправда. Якщо дивитися буквально, у тексті Основного закону немає жодної подібної фрази. Там не написано нічого на кшталт «вибори під час війни заборонені». Та з погляду конституційного права це твердження також не є абсолютно точним, бо заборона виникає не через одне слово, а через систему взаємопов’язаних норм.
Найжорсткіша ситуація з парламентом. Стаття 83 Конституції прямо каже, що повноваження Верховної Ради продовжуються до кінця війни, а нові вибори призначаються після її завершення. Це не просто опис процесу, це імперативна, тобто обов’язкова, юридична заборона проводити вибори депутатів до скасування воєнного стану. Іншими словами, для парламентських виборів Конституція справді створює бар’єр, але робить це не через слово «забороняється», а через конструкцію продовження повноважень. Юридично це означає, що поки триває війна, Рада легітимна, а її переобрання неможливе без зміни Конституції. Змінювати Конституцію в умовах воєнного стану, до речі, прямо заборонено — ось тут слово «заборона» таки є.
А от з президентом все інакше. Стаття 108 Конституції говорить, що Президент України виконує повноваження «до вступу на пост новообраного глави держави». Тобто вона не містить аналогічної детальної норми, яка забороняла б обирати нового президента під час війни. Питання лише в тому, як і коли це відбутися. Те саме, до речі, стосується місцевих виборів.
Натомість є частина перша статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Ця норма чітко зазначає, що в умовах воєнного стану забороняється проведення виборів президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування. Саме на цей закон зазвичай посилаються всі противники виборів. І на перший погляд він звучить залізно. Але тут є два важливі нюанси.
По-перше, Конституція a priori вища за будь-який закон. Тобто якщо для президентських або місцевих виборів Конституція не створює прямого бар’єру, то це означає, що суто конституційної заборони на них немає.
По-друге, звичайний закон завжди можна змінити. Для цього потрібно лише проголосувати за поправки у Верховній Раді. Тобто юридична конструкція, яка сьогодні забороняє вибори, не є якоюсь недоторканою скрижалю. Вона тримається не на Конституції, а на конкретному законі, який парламент ухвалив сам — і сам же може переписати, якщо настане необхідність.
Отже, коли говорять, що «Конституція забороняє вибори» — це, м'яко кажучи, юридично некоректно. Для парламенту бар’єр і справді цілком конституційний, хоча й виражений через норму про продовження повноважень. Для ж президента і місцевої влади бар’єр має виключно законодавчий характер. А закон — як і самі вибори — це завжди питання політичної волі. Не було б волі, закон би не ухвалили. З’явиться воля — його змінять, а вибори проведуть.
Що насправді заважає виборам під час війни
Однак навіть якщо уявити, що всі юридичні бар’єри подолані, все одно виникають масштабні організаційно-технічні проблеми. Перша та найочевидніша — фізична безпека громадян. Проведення виборів передбачає масове скупчення людей на дільницях, роботу десятків тисяч членів виборчих комісій, безпечне транспортування бюлетенів і протоколів, тощо. Забезпечити належний захист по всій території країни, включно з прифронтовими областями, неможливо ані технічно, ані фінансово.
Є, втім, варіант з онлайн-голосуванням. Але тут одразу ж постає безліч нових питань стосовно кібербезпеки та цілком можливого «малювання» потрібних результатів. Проконтролювати цей процес надзвичайно складно. Однак це не означає, що виходу немає: дистанційне голосування поштою активно використовують у Німеччині та США, а для українців за кордоном можна відкрити дільниці в посольствах і консульствах, або ж створити захищену систему онлайн-ідентифікації при електронному голосуванні. Питання не в тому, чи це можливо. Питання в тому, чи готова держава вкласти в це гроші і чи буде довіра до результатів.
Друга проблема — електоральна розмежованість. Мільйони українських громадян перебувають на ТОТ, де проведення будь-яких українських виборів виключено. Мільйони виїхали за кордон як біженці, і далеко не всі з них мають доступ до консульських установ та можливість віддати свій голос. Ще сотні тисяч мобілізовані та служать у ЗСУ, де доступ до дільниць або мобільних комісій вкрай ускладнений або неможливий. Як забезпечити їхнє право голосу? На це питання сьогодні немає готових відповідей, але є різні ідеї.
Для бійців ЗСУ, наприклад, є опція організації виїзних виборчих комісій. Такий підхід застосовується в Ізраїлі: мобільні групи виїжджають на місця дислокації та дають солдатам можливість голосувати. Можна також голосувати в електронному форматі через захищені військові системи зв’язку. Із окупованими територіями все значно складніше: там неможливо забезпечити виборчий процес чисто фізично. Але будемо відверті: з 2014 року вибори проводилися без урахування Криму та частини Донбасу, і всі вони визнавалися як всередині країни, так і міжнародною спільнотою — і навіть, до речі, країною-агресоркою!
Також потрібно залучити максимальну кількість іноземних спостерігачів від незалежних організацій — тієї ж ОБСЄ. Це, авжеж, не гарантує ідеальних виборів, але здатне забезпечити бодай якийсь баланс. Окрім цього, вибори не обов'язково проводити в один день. Вони можуть бути розтягнутими на декілька днів чи навіть тижнів. Наприклад, вибори в Індії в 2024 році тривали 44 дні, а в деяких штатах США громадянин може проголосувати завчасно — за майже півтора місяці до дня Х. Це гарантує, що всі, хто цього хоче, встигнуть віддати голоси.
Третя проблема — політична. Демократія — це не лише технічний акт голосування, а й процес вільної конкурентної боротьби ідей і програм. Для цього потрібні: свобода слова, свобода зборів, свобода преси, рівний доступ кандидатів до медіа, etc. Режим воєнного стану так чи інакше обмежує всі ці свободи. Проведення справжньої, конкурентної передвиборчої кампанії в таких умовах виглядає сумнівним, хоча і тут можна віднайти якісь нові баланси.
Нарешті, є нехай й не надто очевидний, та все ж ризик нелегітимності кінцевого результату. Вибори, проведені в обмежених умовах без значної частини населення, можуть бути поставлені під сумнів. Та водночас відмова від виборів теж має свою ціну, і якщо їх не буде ще багато років, ця ціна збільшуватиметься.
Тобто ситуація справді складна, але викликів, які неможливо подолати, немає. Забезпечити безпеку та плюс-мінус загальне виборче право можна завдяки онлайн-голосуванню та/або багатоденному, «розтягнутому» волевиявленню. Військовослужбовці можуть віддати свої голоси за допомогою того ж онлайну або виїзних бригад. Із рівним доступом до ЗМІ та політичною конкуренцією теж можна віднайти якийсь баланс. Нерозв’язним видається лише питання ТОТ — але весь час з 2014 року Україні це не заважало.
Є, врешті, цілком багатий міжнародний досвід. Ізраїль проводив і регулярно проводить вибори в умовах постійних збройних конфліктів та навіть повномасштабних війн із сусідами. США і Канада також не нехтували виборами під час війн минулого (хоча варто визнати, що їхня територія все ж була доволі безпечною). Не настільки далека від України Хорватія провела повноцінні президентські та парламентські вибори у 1992 році, прямо під час активної фази війни за незалежність та розпаду колишньої Югославії. Ірак, Сирія та Афганістан проводили парламентські та президентські вибори у 2000-2010-х роках під час триваючих внутрішніх конфліктів та присутності іноземних військ (хоча легітимність і безпека цих процесів викликають сумніви). Данія провела вибори у 1943 році, просто під час нацистської окупації (хоча політичний простір тоді був вкрай обмеженим). Подібних прикладів насправді чимало.
Авжеж, потенційні вибори в умовах війни все одно будуть разюче відрізнятися від звичайного електорального процесу мирного життя. Та для стабільності політичної системи краще бодай якесь оновлення, аніж його повна відсутність — це ази з будь-якого підручника з політології. Головна перешкода тут не технічна, а суто політична.
Чи можна провести вибори саме у 2026 році
Ключове практичне питання: якщо раптом, суто гіпотетично, завтра влада захоче провести вибори — чи встигне вона зробити це до кінця 2026 року? Відповідь радше негативна.
По-перше, строки. Для повноцінної президентської кампанії за українським законодавством від дня офіційного призначення до дня голосування потрібно щонайменше 90 днів. Якщо уявити ідеальний сценарій, за якого Верховна Рада завтра ухвалює всі необхідні зміни, оголошує вибори й запускає процес, голосування могло б відбутися не раніше кінця листопада-початку грудня 2026 року. Але і це ну дуже умовна математика.
По-друге, гроші. Повноцінна виборча кампанія коштує мільярди гривень. За інформацією ЦВК, на 2026 рік кошти на вибори в державному бюджеті не закладені.
По-третє, великі питання викликає сам стан виборчої інфраструктури. Мільйони людей змінили місце проживання або взагалі виїхали з країни. Сотні тисяч, на жаль, загинули. Списки виборців потребують серйозного аудиту, а на значній частині території виборчі дільниці зруйновані або перебувають під постійною загрозою обстрілів.
Все це не означає, що вибори неможливі в принципі. Це означає, що вони потребують тривалої підготовки. Тому на питання «чи можна провести вибори у 2026 році» чесна відповідь така: якщо навіть політичне рішення ухвалять просто зараз, повноцінно підготувати та провести вибори до кінця року майже неможливо навіть при всьому бажанні.
Резюмуючи, то чи можна провести вибори в Україні під час війни? Юридично — так, це цілком можливо за виконання низки умов. Українська Конституція не містить прямої заборони для президентських і місцевих виборів, а закон про воєнний стан може бути змінений Верховною Радою. Для парламентських виборів, утім, бар’єр справді конституційний. Організаційно — теж так, хоча й дуже важко. А от чи можливо це політично, чи існує на це політична воля — однозначно відповідь «ні».
В цьому і полягає головний висновок. Вся дискусія про «неможливість виборів під час війни» помилково (свідомо чи несвідомо) концентрується на юридичних та технічних підставах. Хоча насправді справа виключно у відсутності політичної волі. Тож наостанок можна хіба що згадати чудове українське прислів'я, яке пояснює всю ситуацію буквально однією фразою — «хто не хоче жати, у того й серп тупий».
