Колумніст Taipei Times розкритикував подання Тайваню як «альтернативного Китаю»
У Тайвані колумніст Taipei Times Майкл Тертон розкритикував матеріал The Wall Street Journal про місцеві храми. На його думку, зображення Тайваню як «альтернативного Китаю» ігнорує окрему історію острова, його демократичний розвиток і релігійне різноманіття.
Критика китайськоцентричного підходу
Тертон оцінив як хибний підхід авторки The Wall Street Journal Вей Лінлін, яка, за його викладом, використала приклади тайванської народної релігії, щоб представити Тайвань як зразок того, яким міг би бути Китай. Колумніст вважає, що таке трактування зводить місцевий досвід до нібито збереженої китайської традиції та відтворює націоналістичне бачення Пекіна.
Він також звернув увагу на використання поняття «сепарація» у матеріалі The Wall Street Journal. За оцінкою Тертона, це формулювання не враховує демократичні зміни на Тайвані, півстоліття японського колоніального правління та відмінності між релігійним життям на острові й у КНР.
Історія храму Луншань
Прикладом Тертон назвав храм Луншань у Тайбеї, що розташований в одному з найстаріших районів міста, який він характеризує як осередок тайванського націоналізму. У 1986 році активісти демократичного руху провели там відому сидячу акцію протесту проти десятиліть воєнного стану.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Після того як активіст за демократію та свободу слова Ден Наньцзюнь наклав на себе руки у 1989 році, його прихильники облаштували в храмі меморіальне святилище та вшановували його протягом місяця. Тертон заявив, що зв'язок Луншаня з демократичним рухом не знайшов відображення у публікації The Wall Street Journal.
Релігійне різноманіття та контакти з КНР
Колумніст також зазначив, що стаття не розглядає християнські, мусульманські, мормонські та інші релігійні громади Тайваню, а також синкретичні традиції корінних народів. На його думку, у матеріалі також не згадано наукові й публічні дискусії про використання культу Мацзу КНР як інструменту впливу на Тайвань.
Тертон наголосив, що після завершення воєнного стану та демократичних змін наприкінці 1980-х років релігійні групи Тайваню і КНР підтримували активні контакти. Водночас, за його словами, це не спричинило зближення їхніх релігійних практик. На завершення автор колонки відкинув тезу про Тайвань як про втрачену або відокремлену частину Китаю, назвавши її проявом ханьського етнонаціоналізму та експансіонізму.
