Сьогодні, в середу 18 березня, виповнюється рівно місяць з тих пір, як в Женеві завершився останній раунд мирних переговорів між українською та російською делегаціями. Відтоді дипломатичний процес de facto зупинився. Нові дати не призначаються, зустрічі щотижня переносяться на невизначений термін, а публічні заяви сторін свідчать про те, що перспективи мирного врегулювання стають дедалі примарнішими.
За цей місяць відбулося декілька важливих подій, які кардинально змінили контекст можливих переговорів. Нова масштабна війна на Близькому Сході, чергова різка зміна риторики Вашингтона, величезні економічні вигоди Москви від нафтової кризи, розсіювання міжнародної уваги — все це складається в широкий пазл нового світового устрою, де Україна опиняється в, м'яко кажучи, не найкращій позиції.
Що зараз відбувається довкола мирного треку, чому він повністю зупинився і яке майбутнє на нього чекає? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Женевський глухий кут
18 лютого в Женеві відбулася зустріч, на яку не те щоби покладали великі надії — однак вона все одно була важливою і потрібною. Тристоронній формат за участі США працював два дні. Сторони традиційно позитивно оцінювали динаміку та натякали на те, що колись згодом дипломатія врешті може запрацювати та принести українцям бодай надію на омріяний мир. Але минув місяць — і з тих пір жодного кроку вперед.
Чому ж зупинився цей процес? Відповідь лежить на поверхні: війна в Ірані. Весь зовнішньополітичний апарат Сполучених Штатів, вся увага Білого дому, Конгресу та Пентагону переключилася на Близький Схід. Україна, яка ще місяць тому була головною темою світових медіа, відійшла на другий — якщо не на третій — план.
Заплановані на початок березня переговори в Абу-Дабі спочатку відклали під приводом «узгодження графіків», а потім перенесли на невизначений термін через об'єктивну ситуацію: ОАЕ щодня опиняються під обстрілами Ірану, і говорити про мир в Україні в таких умовах було б відвертим сюрреалізмом навіть для нашого не вельми здорового світу. Згодом же про нові раунди просто перестали згадувати. На сьогодні жодна зі сторін не називає навіть потенційної дати нової зустрічі.
Ситуація ускладнюється тим, що США раніше пропонували провести наступні мирні переговори на своїй території. Україна відповіла згодою негайно. Російська сторона відмовилася, зважаючи на безпекову ситуацію. Для дипломатії це класичний глухий кут: коли сторони не можуть домовитися навіть про такі дрібниці, як місце зустрічі, говорити про змістовні переговори не доводиться.
«Недобрі передчуття» Києва
Президент Зеленський у нещодавньому інтерв'ю окреслив бачення ситуації з боку України. Його оцінка є доволі похмурою та тривожною.
«У мене дуже недобрі передчуття щодо впливу цієї війни на ситуацію в Україні. Фокус уваги Америки — більше на Близькому Сході, ніж на Україні, на жаль. Тому ви бачите, що наші дипломатичні зустрічі, тристоронні зустрічі, постійно відкладаються. А причина одна — війна в Ірані», — заявив він.
Варто зазначити, що раніше, буквально за декілька днів перед початком американо-ізраїльських бомбардувань Ірану, голова української держави заявив, що він цілковито підтримує операцію проти режиму аятол. Втім, зараз його позиція змінилася. Зеленський також повідомив, що попри відсутність офіційних раундів, якісь контакти на рівні переговорників тривають. Але вони стосуються переважно технічних питань, а не політичного врегулювання.
Важливо відзначити: українська сторона публічно демонструє повну готовність до діалогу. Київ погодився на будь-яку дату і будь-яке місце проведення переговорів — крім, авжеж, території Росії або Білорусі. Але ця готовність наштовхується на небажання Москви йти на компроміси навіть у процедурних питаннях.
Окремий фактор, який суттєво впливає на переговорну перспективу — позиція президента США. Якщо раніше Трамп виступав ініціатором мирного процесу, то останнім часом його риторика зазнала змін.
По-перше, Трамп дедалі частіше повторює тезу про те, що саме Україна є перепоною для досягнення миру. За останній час він як мінімум двічі прямо і публічно заявив, що «Зеленський не хоче укладати угоду».
По-друге, Трамп нещодавно зробив чергову заяву щодо американської допомоги Києву, виділеної раніше. Він наполягає на проведенні аудиту всіх коштів, які надсилалися Україні. Також президент США знову повторив, що Америка не повинна ніяк допомагати українській державі.
По-третє, американський лідер рішуче відкидає будь-які спроби Зеленського «подружитися» і бути корисним як партнер. Так, Київ пропонував Вашингтону допомогу та участь у дронових технологіях (протидія «шахедам», виготовлення дронів-перехоплювачів, тощо). На це Трамп різко відказав, що «Зеленський — останній, від кого нам потрібна допомога». Натомість республіканець вчергове закликав президента України «укласти угоду».
«Нам допомога не потрібна. Зеленський — остання людина, від якої нам потрібна допомога... Я здивований, що Зеленський не хоче укладати угоду. Скажіть Зеленському, щоб він пішов на угоду, тому що Путін хоче на неї піти», — заявив нещодавно Трамп.
Як-то кажуть, нічого й додати.
Росія як ключовий бенефіціар кризи
Поки Україна стикається з дедалі сильнішими труднощами, Росія опиняється в ролі головного бенефіціара подій, які відбуваються наразі. Війна в Ірані створила для Москви унікальну ситуацію, яка дозволяє їй зміцнити свої позиції відразу за кількома напрямами.
Через ескалацію на Близькому Сході ціни на нафту стрімко зросли. Нагадаємо, що російський бюджет на 30-40% залежить саме від експорту енергоресурсів. Це дає Кремлю додаткові мільярди, які можна спрямовувати на ведення війни проти України. Окрім цього, нещодавно США частково зняли санкції проти вже відгруженої російської нафти, що саме по собі є важливим та небезпечним прецедентом.
Також Володимир Путін цілком може запропонувати — і вже пропонує — себе як активного посередника у врегулюванні іранської кризи. Кремль — один з найближчих партнерів і союзників режиму аятолл, і таким чином він намагається повернути собі статус глобального гравця, який вирішує «долі світу».
Врешті, російська пропаганда активно підсвічує об'єктивні подвійні стандарти Заходу. США та Ізраїль почали бомбардування суверенної держави, яка на них не нападала, без санкції ООН, у перший же день фізично знищивши її вище керівництво. Те, що ця держава автократична, відверто малоприємна, радикальна та агресивна — питання морально-етичних оцінок, а не юридичної площини міжнародного права.
Вчепившись у цей факт, пропагандисти задаються питанням: «Якщо американцям можна бомбити Іран, чому нам не можна бомбити Україну?». Цей наратив знаходить відгук як серед росіян, так і в країнах Глобального Півдня, поступово розмиваючи ту моральну перевагу, яку Україна мала на початку війни.
Обміни замість миру
Єдине, що продовжує відбуватися між Україною та Росією на регулярній основі — це обміни полоненими. За останній місяць відбулося кілька обмінів, додому повернулися сотні захисників. Це дуже позитивно і важливо для тих, хто чекає вдома на своїх рідних. Але варто не обманювати себе і розуміти природу цих обмінів: вони відбуваються поза межами політичного переговорного процесу. Це суто технічна робота непублічних гуманітарних підгруп, яка не припинялася всю війну, навіть у найгарячіші її фази. Обміни самі по собі — дуже гарна річ, однак вони абсолютно не є маркером прогресу у мирному врегулюванні.
Більше того, сам факт, що сторони можуть домовлятися про повернення людей, але не можуть сісти за стіл переговорів щодо припинення війни, свідчить про глибоку кризу дипломатії. Технічні питання вирішуються, тоді як політичні залишаються замороженими.
Чому ж питання миру взагалі зникло з порядку денного? Відповіді лежать на поверхні. По-перше, глобальна увага переключилася на Близький Схід. Світова енергетична криза для міжнародної спільноти — куди більша загроза, ніж війна в Україні, яка триває вже п'ятий рік і до якої всі звикли. По-друге, головним драйвером переговорів були та залишаються США, а їм зараз взагалі не до того. Прямі двосторонні переговори ані Росія, ані України вести не хочуть, а Європа не має ані політичної ваги, ані бажання замінити Америку в цьому процесі.
По-третє, Росія не бачить жодних приводів до компромісу. Москва отримує вигоду від високих цін на нафту, бачить послаблення уваги до України і вважає, що час грає на її полі. Навіщо їй поступатися в такій ситуації? Питання риторичне. Врешті, по-четверте — це працює в обидві сторони. Позиції сторін залишаються несумісними, і Україна також не готова йти на територіальні компроміси. Враховуючи все це, навіть імітація переговорів буквально втрачає сенс.
Думки експертів
Політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда впевнений: на сьогоднішній день говорити про стрімкий переговорний процес не виходить.
«Ми опинилися в ситуації, коли Україна залежить від позиції Сполучених Штатів, а Сполучені Штати зав'язли у війні в Ірані. Це свідчить про те, що команда Трампа, на жаль, не має навіть технічної можливості грати партію одразу на кількох шахівницях. І тому вона буде намагатися спочатку завершити свої справи в Ірані, а вже потім рухатись далі. Наскільки це буде вдалим, наскільки це буде ефективним, поки що сказати важко, але для України це буде серйозний виклик і черговий привід зрозуміти, що покладатися ми маємо насамперед на себе. Бо якщо ми цього не робимо, то у нас буде критична залежність від наших зовнішніх партнерів і їхнього впливу», — зазначив експерт.
Політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що довкола переговорів відбувається лише одна річ: пауза. Її також можна інтерпретувати як «провисання» або ж «кризу».
«Зеленський все пояснює війною в Ірані, і це дуже зручне пояснення. Але причина не тільки у війні на Близькому Сході, а й у тому, що сторони проявляють прямо протилежні підходи до умов завершення війни. Нічого нового тут немає, але були якісь сподівання, перш за все у американців, щодо виведення ЗСУ з Донбасу. Але всі раунди показали, що це не спрацьовує. Ось тому і виникає це провисання. Американці поки що не знають, що робити і як рухатися далі, тоді як Росія стоїть на своєму. США тиснуть не на РФ, а на Київ. Як тільки це остаточно стало зрозуміло, Зеленський змінив підходи, і позиція стала більш жорсткою: з Донбасу війська виводитися не будуть, крапка. Коли ця позиція стала чіткою і однозначною — все, почалася криза. Те, що майже одночасно почалася війна в Ірані — це скоріше збіг. Головна причина — абсолютна протилежність позицій сторін. Та з високою вірогідністю переговори відновляться. Це лише питання часу. Але от перспектив домовленостей в найближчі місяці я не бачу. Можливо, вікно можливостей з'явиться ближче до осені-2026», — розповів Володимир Фесенко.
Резюмуючи, ситуація, в якій опинилася Україна станом на березень 2026 року, є вкрай складною. Мирний процес зупинився, і жодних ознак його відновлення найближчим часом немає. Увага світу зосереджена на іншому конфлікті, США занурилися у власну війну, а Росія почувається дедалі впевненіше.
Тож коли президент Зеленський каже про «недобрі передчуття», він має рацію. Ці самі «недобрі передчуття» супроводжують державу вже багато років. Однак передчуття — це про емоції. Факти ж свідчать про те, що дипломатія дійсно зайшла в тотальний глухий кут. І поки не з'являться нові фактори, здатні змінити цю ситуацію, говорити про мир, на превеликий жаль, не доводиться.
