Мова вишивки і глини, як Пакистан розповідає історію Пенджабу на Венеційській бієнале
Пакистан знову показує себе на Венеційській бієналі, і цього разу робить це через історію Пенджабу — регіону, який розділили кордони, але не змогли розділити культурну пам’ять. Проєкт будується не на політичних деклараціях, а на тихих, майже особистих історіях, що передаються через матеріали, руки й покоління, пише УП.
У просторі 193 Gallery Venice – Ex Farmacia Solveni в районі Дорсодуро Пакистан презентує проєкт «Punj•AB – A Sublime Terrain», кураторкою якого виступає Беатріс Сіфуентес Фелісіано, а авторкою — Файза Батт. Це вже друга участь країни у бієнале, і цього разу фокус зміщено не на сучасну геополітику, а глибше — у тканину історії та повсякденності.
В центрі уваги — Пенджаб, регіон, який у 1947 році був розділений між Індією та Пакистаном після завершення британського колоніального правління. Цей розлом залишив по собі не лише політичні кордони, а й розірвані родини, традиції та культурні практики, що продовжують жити по обидва боки сучасних меж.
Файза Батт працює з фотографією, вишивкою та керамікою — медіумами, які зазвичай відносять до ремесел і декоративно-прикладного мистецтва. Але в її інтерпретації вони втрачають статус «побутових» і перетворюються на носії пам’яті, де кожен стібок чи відбиток глини стає фрагментом історії.
Проєкт підкреслює, що ці техніки — це не просто естетика, а мова жіночої праці, яка передавалася поколіннями, часто непомітно, але безперервно. І саме через цю «тиху» матеріальність виставка говорить про досвід, який не завжди фіксується в підручниках історії, але живе у щоденних жестах і речах.
Венеційська бієнале 2026 ще офіційно не відкрилася, а вже стала однією з найбільш обговорюваних культурних подій року. Цього разу головна виставка говорить не про гучні маніфести чи політичний шум, а про емоції, тіло, пам’ять і здатність людини знову «чути» світ навколо себе.
Німецький павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року став не просто виставкою, а дуже особистою історією про пам’ять, війну та відповідальність. Проєкт «Ruin» («Руїна») готували художниці Генріке Науманн і Сун Тьєу разом із кураторкою Кетлін Реінгардт, але за кілька місяців до відкриття Науманн померла від раку.
Науру вперше бере участь у Венеційській бієнале. Найменша острівна держава світу привезла проєкт про кліматичну кризу, виснаження природи та життя після екологічної катастрофи. Павільйон уже називають одним із найбільш емоційних і політичних на виставці.
Фінський павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року буквально живе за законами природи. Художниця Дженна Сутела створила проєкт Aeolian Suite, у якому головним «режисером» виступає вітер.
Сальвадор уперше в історії представить власний національний павільйон на 61-му Венеційському бієналі, і вже сам цей факт став важливою культурною подією. Проєкт «Картографуючи переміщення» пропонує подивитися на світ через досвід людей, які змушені залишати свої домівки, і через те, як ці історії формують сучасність.
Ситуація навколо ізраїльського павільйону у Венеції перетворилася на один із найгостріших конфліктів бієнале. Майже 200 митців вимагають його виключення, але організатори відмовляються змінювати склад учасників, наполягаючи на відкритості.
Павільйон Чехії та Словаччини на 61-му Венеційському бієналі цього року повертається до тем, які довго залишалися поза прямою розмовою. Проєкт «Мовчання крота» пропонує дивитися на історію не через гучні події, а через те, що було замовчано після 1989 року і продовжує впливати на сьогодення.
Павільйон Нової Зеландії на 61-й Венеційській бієнале продовжує традицію звернення до корінної культури маорі та зв’язку людини з природою. Цьогорічний проєкт Фіони Пардінгтон «Taharaki Skyside» перетворює музейні образи птахів на складну розмову про пам’ять, духовність і колоніальну історію.
Канадський павільйон на 61-й Венеційській бієнале цього року став одним із найспокійніших і водночас найтривожніших просторів виставки. Художник Аббас Ахаван буквально відтворив зруйновані пам’ятки світової історії — але зробив це з матеріалів, які самі приречені на руйнування.
Павільйон Естонії на 61-й Венеційській бієнале цього року відмовляється від ідеї завершеної виставки і пропонує натомість живий процес, який триває просто на очах у глядачів. Проєкт «Будинок неба, що протікає» перетворює простір павільйону на відкриту студію, де мистецтво буквально народжується щодня.
Грецький павільйон на Венеційській бієнале 2026 перетворюється на інтерактивну гру, де глядач уже не спостерігач, а учасник. Проєкт «Кімната для втечі» змушує взаємодіяти з простором і власними реакціями, а не просто дивитися на мистецтво. Це спроба показати, як люди сьогодні шукають спосіб «втекти» від реальності, але насправді залишаються всередині неї.
Ірак уперше так масштабно виводить на міжнародну арену археологічну спадщину, яка десятиліттями залишалася всередині країни або була втрачена під час воєн. У Венеційській бієнале павільйон «Архаїка» поєднає сучасне мистецтво з артефактами, яким понад 7 тисяч років, і це перетворює виставку на розмову про втрати.
Американський павільйон на Венеційській бієналі цього року працює з темами соціальної ізоляції та маргіналізації, подаючи їх через абстрактне мистецтво. Художник Марк Бредфорд створює простір, який глядач проходить як карту, орієнтуючись не на міста, а на емоції. Окремою частиною проєкту стає взаємодія з ув’язненими, які виробляють речі для продажу.
Павільйон Ватикану на Венеційській бієналі 2026 вже називають одним із найсильніших і найобговорюваніших цього року. Для проєкту зібрали десятки відомих музикантів, художників і поетів — від Патті Сміт до Браяна Іно та FKA Twigs.
Катар цього року привіз на Венеційську бієнале не просто виставку, а простір для зустрічей, музики, розмов і спільного досвіду. У павільйоні поєднали сучасне мистецтво, живий звук і гастрономію, а головною ідеєю стала не дистанція між митцем і глядачем, а навпаки — контакт і присутність.
Польський павільйон на 61-й Венеційській бієнале входить у виставку з високими очікуваннями після помітного попереднього проєкту, який задав дуже сильну планку. Цьогоріч Польща пропонує інший, але не менш амбітний жест — виставку «Рідкі язики», яка досліджує, як можна говорити без звичних слів.
Румунський павільйон у Венеції цього року перетворює Чорне море на складну звукову й візуальну карту, де природні процеси стають мовою мистецтва. Виставка говорить не лише про воду і хвилі, а й про історію регіону, який навколо цього моря десятиліттями формувався політично та культурно.
Французький павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року став одним із найбільш тихих, але водночас найбільш емоційних просторів виставки. Після реконструкції Франція повернулася у свою історичну будівлю в Джардіні та довірила її художниці Іто Барраді.
Ісландський павільйон на Венеційській бієнале цього року працює як іронічна казкова інсталяція, де мистецтво створюють не люди, а тролі. Проєкт оживляє звичайні речі за допомогою звуку і світла, перетворюючи їх на частину фантазійного світу.
Велика Британія на 61-му Венеційському бієналі представила павільйон, який говорить про пам’ять, колоніалізм і те, як історія змінюється залежно від того, хто її розповідає. Центральною фігурою проєкту стала художниця Лубайна Хімід — одна з найважливіших представниць британського сучасного мистецтва.
Україна на Венеційській бієналі 2026 говоритиме про війну не через плакати чи гучні лозунги, а через історії людей, міст і речей, які довелося рятувати буквально з-під обстрілів. Центральним образом українського павільйону став «Оригамі олень» — скульптура з Покровська, яку евакуювали після наближення фронту.
Австрійський павільйон на Венеційській бієналі-2026 став однією з головних тем ще до офіційного старту виставки. Художниця Флорентина Хольцингер перетворила простір на дивний мікс аквапарку, техно-перформансу та арт-експерименту. Найбільше обговорень викликали сцени з «живим дзвоном» і незвична система туалетів у дворі павільйону.
Понад 50 активістів Pussy Riot та учасниці руху FEMEN зайняли російський павільйон на Венеційській бієналі, влаштувавши масштабний виступ проти агресії рф.
