Нова стаття у впливовому американському виданні Foreign Affairs під назвою «Найважча зима України» стала важливим інфоприводом для вітчизняних медіа. Автор матеріалу, британський експерт Джек Вотлінг, змусив українські ЗМІ обговорювати нібито розроблений Кремлем новий план Путіна щодо перемоги над Україною. У статті йдеться про те, що Росія перейшла до триетапної стратегії, кінцевою метою якої є повторення українською державою долі Білорусі — тобто перетворення її на сателіта Москви.
Термін «план Путіна» є ідеологічним кліше та навіть свого роду мемом, який активно використовувався ще з середині 2000-х років та під час виборчої кампанії російського диктатора у 2012-му. Суть цього кліше полягала в тому, що у кремлівського очільника нібито існує якийсь глобальний, незбагненний для звичайних смертних «план», хоча докази його існування чи деталі так ніколи й не були оприлюднені. Ось і зараз британський експерт пише про черговий, деталізований план.
Центральний висновок, який випливає з критичного аналізу будь-яких російських планів і задач, полягає у необхідності відмовитися від вивчення того, чого Кремль бажає («логіка бажань»), а натомість зосередитися на тому, що він дійсно здатний здійснити («логіка можливостей»). Яким же є новий путінський план на 2026 рік, що він в себе включає та наскільки це реалістично? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Три етапи захоплення України: план-2026
У статті Вотлінга описано три фази, які мають призвести до підкорення України. Трохи дивним виглядає той факт, що цілий План по захопленню найбільшої держави Європи складається лише з трьох пунктів. Втім, всі етапи прямо пов'язані між собою.
За версією експерта, «план Путіна» полягає у наступному:
- Продовження активних бойових дій на весь наступний рік. Це єдиний пункт, із яким можна погодитися на сто відсотків. 2026-й, швидше за все, стане роком продовження активних бойових дій на плюс-мінус тих же фронтах.
- Окупація або знищення нових значних територій. Кремль, як сказано в матеріалі, прагне взяти під повний контроль чотири вже формально анексовані області (Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька), а також здійснити захоплення Харківщини, Миколаївщини та Одещини з їхніми обласними центрами відповідно. Основна мета цієї максимальної територіальної руйнації — «гарантувати економічну життєздатність України лише за згодою РФ». Тут є раціональне зерно, адже втрата Півдня і особливо Одеси відрізала б країну від доступу до Чорного моря та позбавила б її значної частини економічної бази.
- Перетворення України на залежного сателіта. Довгострокова мета передбачає використання колосального військово-економічного важеля для диктування політичних умов та створення маріонеткового режиму, що діє виключно з відома Москви, перетворивши таким Україну на сателіта РФ на кшталт Білорусі.
Чому цей план викликає сумніви
В тому, що весь 2026 рік Кремль планує продовжувати війну, немає жодних сумнів. Однак питання виникають одразу на другому пункті плану. Ця фаза вже демонструє певний відрив автора тексту від реальності.
Бажання захопити Харків, Миколаїв та особливо Одесу, фактично відрізавши Україну від Чорного моря, є цілком логічним для Кремля. Навіть американські генерали казали, що Одеса, ймовірно, залишається кінцевою метою РФ. Схожим чином висловлювалися також і в українському МЗС, і в ГУР. Хоча при цьому залишається незрозумілим, чому автор тексту взагалі забуває про Дніпропетровщину, яка є надважливим у промисловому та економічному сенсі регіоном і де вже активно наступають росіяни.
Як би там не було, для реалізації цих бажань є дві основні перешкоди.
По-перше, це оперативна ситуація. Варто усвідомити, що до Миколаєва та Одеси ще потрібно дійти. Російська армія ж три роки як стоїть, «впершись» прямо в Херсон, та демонструє нездатність до форсування Дніпра та масштабних проривів на цьому напрямку. Захоплення великих та укріплених обласних центрів, на кшталт того ж Херсону, Миколаєва чи тим паче Одеси, вимагатиме гігантського контингенту військ.
Для розуміння: Покровськ та околиці активно штурмують приблизно 11 тисяч російських солдатів. Всього ж на цій ділянці, за даними українського командування, РФ зосередила до 100-150 тисяч особового складу. Нагадаємо, що площа Покровська складає приблизно 30 км². Площа Херсону — 135 км², Одеси — 162 км², Миколаєва — 260 км², а Харкова — взагалі 350 км². І це враховуючи той факт, що на Харківському напрямку наступ РФ взагалі-то триває з весни 2024 року.
Додатковими перешкодами є вже згадана річка Дніпро та укріплені лінії оборони. Навіть посилення далекобійних кампаній (наприклад, використання авіабази Кача в Криму для ударів по Одесі) свідчить про пріоритет нанесення руйнівних ударів, а не про підготовку наземної окупації.
По-друге, існують логістичні та кадрові обмеження. Хоча Росія і готується до конфлікту, розрахованого на роки, ми сьогодні не бачимо ознак підготовки до швидкого та логістично складного наступу на три великі нові обласні центри. Людський ресурс також є відносно обмеженим. Таким чином, досягнення цих цілей сьогодні здається відверто фантастичним.
Поки бажання Кремля зосереджені на максимальному захопленні території, реальні можливості РФ реалізуються у стратегії виснаження. Російські сили фокусуються на повільних, інфільтраційних тактиках, спрямованих на поступове виснаження української оборони, при цьому не забуваючи про інтенсивні удари по критичній енергетичній інфраструктурі в тилах.
Разом із тим не можна забувати, що ключове слово в російсько-українській війні — саме «виснаження». При нинішніх темпах просування Кремлю знадобляться десятиліття для того, аби дійти до Одеси чи тим паче Західної України. Однак небезпека війни на виснаження якраз і криється в тому, що фронт може фактично не рухатися роками, але коли в один момент якась зі сторін похитнеться — цей самий фронт просто розсиплеться за лічені тижні, як це було у росіян в 2022-му на Харківщині.
Закрити небо та ввести інструкторів: які пропозиції?
На тлі поточної військової реальності пропозиції самого Джека Вотлінга для Заходу, які він висуває у своїй статті, дивують відвертою нереалістичністю і несуть суттєві ризики. Зазначимо, що в матеріалі експерта немає жодного слова про необхідність мирних переговорів задля припинення руйнації і безкінечного кровопролиття. Навпаки, він закликає НАТО до радикальних кроків: закрити небо над Україною та направити сюди безліч інструкторів.
Перша пропозиція висувалася Києвом ще навіть до початку великої війни. Що тоді, що зараз відповідь Альянсу — рішуче «ні». Встановлення безпольотної зони з боку НАТО вимагатиме прямого військового конфлікту з ядерною РФ. Захід дуже сильно цього боїться і навряд чи піде на таке рішення в оглядній перспективі. Що ж стосується пропозиції направити в Україну інструкторів, то по-перше, вони і так негласно присутні та допомагають ЗСУ, а по-друге — вони стають прямою ціллю для російських ударів, про що Москва неодноразово казала.
У статті також дається непрямий натяк, що офіційне залучення західних інструкторів надішле Росії сигнал і згодом може стати прологом для введення європейських військ. Однак це з часу сьогоднішнього взагалі виглядає як щось з розряду фантастики: воювати з росіянами за Україну Європа точно не готова.
У фіналі статті Вотлінга прямим текстом робиться наступний висновок: «Україна все ще може виграти час, аби тиск на Росію увінчався успіхом». Тобто виходить, що кінцевий заклик — не до перемоги, не до досягнення справедливого миру чи хоча б ситуативного перемир'я і припинення вогню. Ні, лише до «виграшу часу» — ціною життів українців та продовження руйнації України задля «успіху тиску на РФ», на яку «рішуче тиснуть» вже 11,5 років. А нещодавно держсекретар США Марко Рубіо зізнався, що Вашингтон майже вичерпав інструменти тиску: Америка просто не знає, які ще антиросійські санкції можна ввести.
Резюмуючи, слабкість аналізу в тексті Foreign Affairs полягає в не надто професійній «кремлелогії» та переоцінці здатності Путіна швидко реалізовувати свої максималістські бажання. Доказів, що представлені в матеріалі пункти — це і є єдиний, основний путінський план, не існує. Але справа навіть не в цьому.
Російська влада може мати план захоплення хоч усієї галактики за допомогою Зірки Смерті та мільйонів імперських штурмовиків. Але ці амбіції залишаються недосяжними, якщо вони не підкріплені достатнім військовим та логістичним ресурсом. Варто лише згадати сумнозвісний «Київ за три дні» 2022 року, який теж був чиїмось планом, але зазнав краху через український опір, системні логістичні провали та неефективне командування.
Головний аргумент полягає в тому, що у Путіна може бути цей план, інший або навіть кількадесят різних планів. Однак це не має жодного сенсу, оскільки важливішою є логіка можливостей, а не логіка бажань. Його бажання — захопити Одесу, Миколаїв, Харків чи навіть всю Україну — очевидні. Однак вони геть не завжди напряму корелюють з його військовими, логістичними та кадровими можливостями.
Успіх Путіна не залежить від якості його «плану», якщо той взагалі існує. Він залежить від ресурсів, можливостей та активної протидії. І поки це є, бажання кремлівського лідера насправді не грають якоїсь реальної великої ролі.
