Теорія паралельної реальності: НАЗК бачить маєток, Вербицький — дружбу
Скандальний ексзаступник Генерального прокурора Дмитр Вербицький, якого НАБУ підозрює у незаконному збагаченні, провів хвилю самоочищення за допомогою онлайн медіа.
Процедурі самовідбілення передував програш у Київському адміністративному суді, куди Вербицький звернувся з позовом проти НАЗК, щоб суд визнав висновок НАЗК «нікчемним» і заборонив перевіряти його життя. Але судді відповіли Вербицькому категоричним «ні»: НАЗК має повне право рахувати не тільки гроші самого прокурора, а й майно, яке він записує на коханок, племінників чи маму.
Вражений «тотальною несправедливістю» колишній прокурор купив собі виправдально-пояснювальне інтерв’ю, а перед тим анонсував його на своїй сторінці у Фейсбук, принагідно закликаючи інших журналістів, мовляв, я готовий, запитайте нарешті у мене про маєтки і незаконні мільйони у декларації. Хоча, найбільш логічним, було б звернутися напряму до тих ЗМІ, які й стали викривачами незаконного збагачення топпосадовця.
Винуваті всі. І калькулятор теж
Але Вербицький подався давати роз’яснення зовсім іншим ЗМІ і так захопився, що замало не виштовхав юридичну науку на поріг серйозного оновлення. Замало кримінального процесу чи антикорупційного законодавства. Мистецтво перебування «просто поруч» — ось де справжній талант експрокурора.
Спочатку був емоційний допис у Facebook. Потім — велике телефонне інтерв’ю. З нього ми дізналися, що головна проблема України полягає не в корупції, не в офшорах і навіть не у фігурантах кримінальних проваджень. Головна проблема — це те, що НАЗК не вміє користуватися калькулятором.
Сам Вербицький формулює це майже трагічно:
«Це елементарне невміння звести дебет із кредитом чи умисні дії?» Після цієї фрази хочеться негайно викликати на допит не детективів НАБУ, а вчительку математики за восьмий клас.
Втім, чим далі просувається розмова, тим більше стає зрозуміло: перед нами не просто спроба захиститися. Це спроба створити альтернативну реальність, у якій будь-які незручні питання пояснюються або медійною змовою, або некомпетентністю всіх навколо. Причому масштаб цієї некомпетентності вражає: момиляються журналісти, помиляється НАЗК, помиляється суд, помиляються антикорупційні органи, можливо, помиляється сама арифметика.
Мегарозум. Як все працює відомо Вербицькому одному
І лише одна людина у країні до кінця розуміє, як правильно рахувати квартири, будинки, Porsche і турецьку нерухомість. Сам Дмитро Вербицький.
Капітан дальнього плавання: уплила в туман білая фуражка
Особливої витонченості ця історія набуває тоді, коли ексзаступник Генпрокурора переходить до пояснення походження сімейних статків. Тут інтерв’ю починає нагадувати щось середнє між мемуарами морського вовка і сценарієм до серіалу про одеських рантьє.
«У мене батько був капітаном далекого плавання. Він заробляв по $10 тис на місяць».
Далі читач дізнається, що батько проводив по вісім місяців у морі, тому був нерезидентом і не платив податки в Україні. Родина, як пояснює Вербицький, «завжди була багатою». Мати займалася бізнесом. Автомобілі возилися зі США. Квартири продавалися у «пік ціни». Щоправда, документів немає. Бо!
«Мати викинула ці документи».
І тут українська антикорупційна практика виходить на абсолютно новий рівень екзистенційної довіри. Державні органи, вочевидь, мали б просто прийняти на віру сімейний архів, який трагічно загинув під час прибирання.
Житловий комплекс неправильний
Особливо цікаво виглядає історія з турецькою нерухомістю. За версією Вербицького, НАЗК і журналісти просто переплутали «не той житловий комплекс». Тобто квартира була, але не настільки дорога. І взагалі, достатньо було «просто зателефонувати забудовнику».
У якийсь момент складається враження, що головною помилкою українських правоохоронців стало не проведення експертиз, а небажання працювати менеджерами з продажу турецької нерухомості.
Особливо зворушливо на цьому фоні звучить теза:
«Я нічого не приховував».
Щоправда, трохи пізніше з’ясовується: «Я маю право засекретити адресу». І це, мабуть, одна з найточніших метафор усього інтерв’ю: нічого не приховано, просто деякі деталі неможливо побачити.
Етикет Porsche
Справжньою перлинкою інтерв’ю, безперечно, стає Porsche Христини Ільницької.
Саме тут Дмитро Вербицький, можливо сам того не усвідомлюючи, формулює одну з найтонших юридичних конструкцій останніх років.
«Те, що мені інкримінують, — це не “користування” автомобілем, а звичайне керування».
Це речення хочеться негайно відлити в бронзі. Виявляється, між «керувати автомобілем» і «користуватися автомобілем» існує майже метафізична різниця. Людина може сидіти за кермом Porsche, їздити містом, потрапляти на камери відеоспостереження — але при цьому не мати до автомобіля жодного стосунку.
Бо!
«Вона відкриває авто, а я просто сідаю за кермо. Це правила етикету».
Українська юриспруденція ще довго не оговтається від такого рівня галантності. Особливо зворушливо ця концепція виглядає на фоні іншої лінії захисту:
«Немає жодного випадку, щоб я особисто взяв її автомобіль і кудись поїхав сам».
Тобто самостійна поїздка вже, очевидно, вважалася б певною формою стосунків із транспортним засобом. Але поки поруч сидить власниця — це лише джентльменська допомога.
Будинок друга, гроші друга і взагалі дуже складна дружба
Не менш витонченою є історія з будинком у «Конику». Тут Вербицький фактично пропонує суспільству прийняти ще одну цікаву тезу: постійне перебування у дорогому будинку не означає жодного зв’язку з цим будинком.
Бо:
- будинок належить другу;
- гроші друга були у батька друга;
- батько друга мав довіреність;
- НАЗК усе перекрутило;
- а сам Вербицький просто орендував житло через страх за власне життя після справи Коломойського.
У певний момент інтерв’ю починає нагадувати інтелектуальну гру, де головне завдання — максимально віддалити себе від усього, що знаходиться поруч.
Будинок — не мій. Автомобіль — не мій. Турецька квартира — не та. Мільйони — сімейні. Документи — викинуті. Журналісти — помилилися. НАЗК — сфабрикувало. НАБУ — затягує. Суд — формальний.
І тільки одна річ залишається незмінною: сам Дмитро Вербицький абсолютно переконаний у власній правоті.
Людина, яка не виправдовується
У цьому є навіть певна естетика. Адже класичний український фігурант корупційного скандалу зазвичай нервує, плутається або зникає з публічного простору. Вербицький же обрав інший шлях — наступальну філософію тотальної невинуватості ще й в партію пішов. Він не просто спростовує претензії. Він пояснює світ. Світ, у якому елітна нерухомість стає наслідком неправильного курсу валют; Porsche — проявом чоловічого етикету; а будь-яке журналістське розслідування — частиною масштабної змови фігурантів кримінальних проваджень.
І що довше тривають ці пояснення, то більше хочеться поставити лише одне запитання. Можливо, проблема справді не у майні. Можливо, проблема в тому, що українська реальність поки просто не готова до такого рівня юридичної квантової механіки?
Редакція UA.News продовжує стежити за розвитком справи щодо експрокурора та його оточення. Документи в журналістів, на відміну від родинних архівів Вербицького, залишаються на місці.
