В п’ятницю, 21 лютого, у столичному хабі «Освіторія» пройшов захід, організований Інститутом масової інформації (ІМІ). Він стосувався третьої річниці повномасштабного вторгнення РФ та свободи слова в цих умовах.
В анонсі говорилося, що це буде івент, присвячений «реаліям роботи медіа в Україні». Учасники планували оголосити актуальні дані про злочини РФ проти медіа та обговорити виклики, з якими стикаються українські ЗМІ в умовах воєнного часу. Також серед заявлених тем була «роль медіа в стійкості української демократії і в протидії російській агресії».
До події долучилися близько дюжини спікерів з числа депутатів, медійників та громадських активістів, а також приблизно три десятки журналістів в якості гостей. Політичний оглядач UA.News Микита Трачук відвідав захід, але враження від нього залишилися, м’яко кажучи, неоднозначними.
Чому подекуди під час івенту виникало відчуття, що ми знаходимося у… Росії? Головна проблема медіа в Україні – поганий президент США та брак фінансування? Чи притаманна взагалі сучасній українській журналістиці внутрішня рефлексія? Нумо розбиратися, що це було, про що говорили спікери та що їх реально хвилює.
Злочини проти журналістів та роль РФ
Холодний зимовий ранок у Києві, п’ятниця. Близько 11 години у просторі «Освіторія Хаб», що розташований на фудкорті на «Арсенальній» в самому центрі столиці, почали збиратися представники української медіасфери. Всі вони завітали на публічну дискусію під назвою «Три роки опору: свобода слова в умовах повномасштабного російського вторгнення».
Коли всі зібралися, слово взяла організаторка та директорка ІМІ Оксана Романюк – та сама, яка шокувала українців інформацією, що 90% всіх вітчизняних ЗМІ багато років виживали виключно завдяки західним грантам. У вітальній промові пані Романюк заявила, зокрема, що мир в Україні неможливий без справедливості і що українці готові бути «лінією фронту» для Росії за умови надійної підтримки з боку європейських партнерів.
Далі слово взяла Євгенія Кравчук, заступниця голови комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Нардепка під’єдналася до зустрічі через Zoom, оскільки перебуває у відрядженні у Відні. Вона заявила, що журналісти та медійники завжди в авангарді суспільства. Також депутатка пожартувала, що тепер на фоні ситуації в США схоже, що українці допомагатимуть американцям «чути правду», подібно тому, як колись у часи СРСР люди потайки слухали «Радіо Свобода».
За словами пані Кравчук, вона вражена спілкуванням з європейськими колегами. Європейці зараз «на вухах» через дії Трампа, вони всі обурені. Однак у питаннях свободи слова, каже Євгенія, Україна має потужну підтримку від партнерів зі скандинавських країн, Канади та усієї Європи. Народна обраниця також зазначила, що ЄС збиратиме кошти донорів на незалежні медіа в Україні. А ще нагадала про важливість української боротьби за полонених Росією медійників.
Після Кравчук до зустрічі долучився голова комітету ВР з питань свободи слова Ярослав Юрчишин. Він також зробив це онлайн, бо перебуває за кордоном. У вітальному слові нардеп «дякував за можливість подякувати».
«Нічого для журналістів і про журналістів без журналістів», - так Юрчишин описує урядову політику в медійній сфері.
Коментуючи питання свободи слова, депутат згадав «темні часи» Кучми та Януковича. Хоча навряд чи це коректне порівняння із сьогоденням, враховуючи, що з тих пір пройшло 15-25 років. Зараз же в Україні, на думку Юрчишина, панує демократія, а його комітет і надалі буде боротися за свободу слова.
«Класична тактика авторитарного режиму — атакувати пресу та тих, хто каже правду… Ключовим ворогом свободи слова в Україні була, є і залишається Росія», - зазначив Юрчишин.
Серед цікавого: нардеп розкритикував владу за телемарафон. Спікер вважає, що давно слід відмовитися від даної практики, адже вона себе «віджила». При цьому голова комітету зі свободи слова піддав критиці Telegram-канали за спотворену, за його словами, інформацію про стан речей на фронті. Такі канали часто працюють в інтересах РФ, тоді як новини про події війни мають йти лише з офіційних джерел, резюмував Ярослав Юрчишин.
Після депутата висловилася керівниця відділу моніторингу свободи слова ІМІ Катерина Дячук. Вона навела сумні цифри: з 2022 року в Україні загинули 97 медійників, з 2014 року – 104.
30 журналістів наразі перебувають у полоні РФ, 112 пройшли через полон та, на щастя, повернулися додому.
Далі слово знову взяла організаторка заходу Оксана Романюк. Вона дякувала депутатам «за захист свободи слова», неодноразово наголошувала на «важливості підтримки незалежних медіа» та заявляла, що ІМІ продовжить документувати факти того, що Росія є агресором. Хоча, відверто кажучи, до кінця не зрозуміло, у кого ця теза взагалі викликає питання чи якісь сумніви. Хіба що в росіян та їхніх сателітів.
Після виступила ще низка спікерів. Серед них керівник адвокації Міжнародного інституту преси в Східній Європі Кароль Лучка, генеральний директор «Репотерів без кордонів» Тібо Бруттен та інші. Однак в цих виступах не було ніяких сюрпризів, а загальний сенс полягав у підкреслені того, як багато шкоди зробила російська агресія для українських медіа і свободи слова загалом. Про що знов таки складно сперечатися.
Серед дійсно цікавих та корисних виступів можна виділити лише один. Це була промова Сергія Нікітенка, головного редактора видання «Міст» та представника ІМІ у Херсоні.
Сергій розказав про те, наскільки важка та проблемна ситуація на Херсонщині. Найголовніший виклик – це безпека, адже росіяни постійно обстрілюють населений пункт. В місті працюють «абсолютно героїчні люди», буквально з десяток активних журналістів та кілька редакцій. Є і проблеми з фінансуванням.
Нікітенко також поскаржився на «шалений тиск з боку влади». Малася на увазі саме місцева влада Херсонщини, яка зосереджена в руках всього лише кількох осіб. Втім, журналіст визнав, що ніяких конкретних погроз поки що не було. Але пропонували гроші та «підряди».
«Є і позитив — це шалене згуртування журналістів. Спільнота об'єдналася, херсонські журналісти – це фанати, це цех і гільдія. Тож дуже важливо підтримувати регіональну журналістику, особливо в таких умовах», - резюмував Сергій Нікітенко.
Після Сергія слово взяли ще декілька спікерів. Та ці виступи переважно були присвячені скаргам на складнощі з фінансуванням після того, як гранти від USAID закінчилися. Про якісь інші фундаментальні проблеми не йшлося.
Фундаментальні проблеми журналістики і свободи слова в Україні
І ось саме на «фундаментальних проблемах» хочеться зупинитися окремо. Одразу ж зазначимо важливий момент: далі буде йтися виключно про суб’єктивні враження від події.
А вони такі, що в українській «незалежній» (тобто, схоже, виключно грантовій) журналістиці сьогодні лише дві проблеми: це Росія та припинення фінансування з боку USAID, NED та інших схожих структур і фондів США.
І якщо до деструктивного впливу Російської Федерації на буквально все, до чого вона торкається і де вона з’являється, питань немає взагалі, то до всього іншого – є. Тут залишається лише згадати наш власний текст під назвою «Кінець епохи грантів» та процитувати його:
«Справжня незалежність – це не гранти, а якраз навпаки: здатність робити свою справу без зовнішнього фінансування. Якщо є і воно – чудово. Та не варто на ньому базуватися. Бо коли зовнішня кон'юнктура змінюється, вчорашні «обрані» залишаються, наче у старій казці, біля розбитого корита. І це настільки ж сумно, наскільки й повчально»
Це добре, що згадали всі ті виклики, пов’язані зі свободою слова, які принесла на нашу землю РФ. Це правильно, що ми не забуваємо про колег, які перебувають у ворожому полоні чи загинули на війні з окупантами. Але коли з 1,5-годинного заходу цілу годину займають скарги на те, що когось позбавили фінансування через зміну зовнішньої кон’юнктури, і більше ні про що в цьому контексті не згадується – це виглядає дуже дивно.
Йдучи на даний захід, перш за все були очікування про відверту розмову стосовно нашої внутрішньої ситуації. Ми так багато говоримо про Росію, що іноді здається, що у нас тут вже Росія. Але ж ми взагалі-то в Україні. І в Україні, окрім Росії, є власні проблеми зі свободою слова.
Так, не можна сказати, що в нас вже зовсім немає цієї свободи. Це буде неправдою. Але той факт, що вона обмежується, складно заперечити.
В Україні досить розповсюджений і тиск на ЗМІ, і переслідування окремих спікерів та журналістів. Непоодинокими є випадки цькування один одного навіть колегами-медійниками. Є серйозна загроза для Telegram-медіа, яким взагалі-то довіряють значно більше, ніж «незалежним» та будь-яким іншим класичним ЗМІ. Є, врешті, згаданий навіть депутатом Юрчишиним єдиний телемарафон та майже повна монополія держави на ефірний медійний простір. І подібних викликів ще безліч.
А чи не головним із них є наша внутрішня журналістська самоцензура. Це, мабуть, найогидніша та найбільш неприємна форма цензури: коли тебе не обмежують напряму, але всередині спрацьовує невидимий «запобіжник» – ось так писати можна, а ось так краще не треба.
Зараз вже не потрібно забороняти десятки медіа чи саджати сотні журналістів: немає сенсу, непродуктивно, та й часи не ті, на дворі 25-й рік XXI сторіччя. Достатньо показово натиснути на одного або кількох спікерів чи ЗМІ. А всі інші просто зрозуміють, що до чого, та природнім чином увімкнуть самообмеження. Адже всі ми хочемо й надалі жити та працювати в Україні – тож навіщо нам проблеми?
На заході від ІМІ не було сказано ані слова про самоцензуру та внутрішню рефлексію журналістської спільноти. Про те, чи дійсно ми маємо справжню свободу слова або ж її поступово стає менше. Про те, чи об’єктивні ми, медійники, самі до себе, чи чесні по відношенню до власної праці та думок? Чи завжди ми пишемо саме те, що думаємо насправді? Авжеж ні, і з цим стикалися 99% українських журналістів, навіть якщо вони не зізнаються у цьому. Та головне – не обманювати себе.
На жаль, жодного з цих питань під час зустрічі не підняли. Вже наприкінці заходу від одного зі спікерів прозвучала фраза, що «незалежним медіа» варто об'єднуватися, а їхній «білий список» – це «те, чого не можна втратити».
Тобто йдеться про список «правильних» ЗМІ, кожне з яких отримувало гранти. Список, де є лише десяток-два медіа – з сотень, тисяч українських ЗМІ. Список, який за власними методиками формували свої для своїх. Список, який критикують та висміють навіть підписники ІМІ в Instagram.
Що тут сказати? Якщо колеги вважають, що дві єдині проблеми з медіа і свободою слова в Україні – це дії РФ та позбавлення грантів, а більше проблем по суті-то й немає — то тут залишається лише порадити відкрити очі. Відкрити очі й вуха, вийти з модних столичних кав'ярень і коворкінгів та потрапити у реальний світ, повний неочікуваних відкриттів та раптових прозрінь.
Микита Трачук
