Чума вбивала мисливців-збирачів у Сибіру 5500 років тому
Міжнародна група дослідників виявила сліди бактерії Yersinia pestis, що спричиняє чуму, у рештках мисливців-збирачів із чотирьох поховань у районі озера Байкал у Східному Сибіру. Дані свідчать, що смертельні спалахи хвороби відбувалися там приблизно 5500 років тому — задовго до появи міст і поширення бубонної чуми через бліх та гризунів.
Про результати дослідження, опублікованого в журналі Nature, повідомляє ScienceDaily. Науковці проаналізували давню ДНК, збережену в зубах людей, а також поєднали генетичні дані з археологічним аналізом і радіовуглецевим датуванням.
ДНК чуми у 18 людей
ДНК Yersinia pestis виявили у 18 із 46 досліджених осіб — майже у 40% людей, чиї рештки аналізували. Це частка, вища за показники, про які повідомляли для деяких середньовічних поховань, пов’язаних із чумою.
У двох найбільших могильниках археологи виявили незвично багато поховань дітей і підлітків, які померли протягом короткого часу. Радіовуглецеве датування вказало, що багато смертей сталися близько одна до одної в часі. В окремих випадках рідні брати й сестри, ймовірно, померли разом, а в інших похованнях були батьки та діти, які могли загинути під час того самого спалаху.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Генетичний чинник вірулентності
Раніше вважалося, що ранні штами чуми навряд чи могли спричиняти тяжкі спалахи, оскільки не мали деяких генетичних властивостей, які згодом дали змогу бубонній чумі ефективно передаватися через бліх і гризунів. Водночас у виявлених давніх штамах науковці знайшли характерний суперантиген — генетичний чинник, пов’язаний із виробленням токсинів, якого не виявляли в історичних штамах чуми.
Суперантигени можуть викликати надзвичайно сильну реакцію імунної системи, тяжке запалення та робити інфекцію небезпечнішою. На думку авторів роботи, поєднання чинників вірулентності могло робити інфекцію високолетальною навіть без ефективного механізму передачі через бліх.
Археологічні дані також свідчать про тісні контакти мешканців Байкальського регіону з бабаками — великими гризунами, які й нині переносять чуму. Дослідники припускають, що частина доісторичних спалахів могла починатися після безпосередньої передачі інфекції від заражених бабаків людям.
