Щороку політичні та бізнес-еліти всього західного світу з'їжджаються на швейцарський гірськолижний курорт Давос. Саме містечко нічим особливо не примітне — хіба що мальовничими панорамами Альп. Однак саме в цьому місці проходить Всесвітній економічний форум, який намагається задати тон глобальній дискусії на майбутній рік.
Однак 2026 рік став скоріше винятком з правил. Звіт про глобальні ризики цього року, в якому домінували не економічні, а геополітичні та військові загрози, став лише прелюдією до тих подій, що розгорнулися в залах та на панелях. Давос-2026 остаточно скинув маску «форуму технократів та футурологів», перетворившись на арену політичної боротьби, де обговорення абстрактних цілей майбутнього поступилося місцем гострим звинуваченням, вимогам та боротьбі за вплив у розколотому світі. Ця трансформація не була запланованою: вона стала вимушеною реакцією на те, що відбувається довкола.
Як же пройшов форум у Давосі цьогоріч, які теми обговорювали учасники, які ключові виступи варто виділити і яким чином форум змінився за останні роки? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Гренландський триллер: як Трамп переписав адженду форуму Давосу
Ключовою подією, яка визначила весь настрій та зміст роботи форуму, став виступ Дональда Трампа. Його поява в Давосі (що було геть не очевидним, адже цей майданчик президент США не любить, вважаючи його «сходкою глобалістів і лібералів») з самого початку розглядалася як центральна подія. Але масштаб впливу промови на адженду форуму переоцінити важко.
Трамп, який завжди ставився до форуму з відвертою зневагою, прилетів не для дискусій — він прибув із чітким маніфестом, який потрібно було мовчки слухати і все. Жодних суперечок і дебатів в цьому контексті не передбачалося.
Його виступ був зосереджений на двох основних тезах, пов'язаних між собою логікою безкомпромісного «геополітичного реалізму». Перша — дуже різка критика європейських союзників по НАТО. Він детально розповів про десятиліття, коли Європа, на його думку, «безкоштовно каталася як сир в маслі» під американською безпековою парасолькою, інвестуючи заощаджені на обороні кошти у соціальні програми та власний комфорт.
Цей світ, заявив Трамп, закінчився. Нова ера вимагає чітких рішень: безпека в обмін на політичну лояльність та економічні поступки. І це — в кращому випадку. Загалом американський лідер не приховує свого відверто зверхнього та роздратованого ставлення до Європи і не вважає її суб'єктом світової політики.
Друга теза стосувалася Гренландії. Трамп не просто вчергове нагадав про стратегічний інтерес США до острова, а висунув цю тему як центральну для американської зовнішньої політики. Він описав Арктику як нову точку глобального протистояння, де Росія та Китай активно нарощують присутність, а США не можуть собі дозволити мати «сліпу пляму» у вигляді території, контрольованої союзником, який не має достатніх ресурсів для її захисту. Тому, в логіці Трампа, Гренландію необхідно терміново віддати Америці — і крапка.
Ефект від цих слів був вибуховим. Медіа, експерти та політики обговорювали виключно Гренландію. Інші панелі — про стабільність глобальних ланцюгів постачання, трансформацію енергетики та, що найважливіші, шляхи гарантування безпеки та миру для України — були практично повністю витіснені з інформаційного поля. Трампу вдалося зробити ключове: повністю одноосібно переписати порядок денний Давоського форуму, змусивши світ обговорювати те, що наговорив президент США.
Емоційна промова Зеленського: «Трамп 2.0»?
Не менш гучним став і виступ президента України Володимира Зеленського. Зазначимо, що спочатку голова держави заявляв, що не полетить до Швейцарії через складну ситуацію з енергетикою вдома. Однак вже за два дні ситуація, вочевидь, стала значно кращою, тож він змінив рішення та екстрено попрямував у Давос.
Там Зеленський зустрівся з Трампом, після чого пішов на панель виступати зі своїми тезами. Промову українського президента варто розцінювати не просто як черговий виступ лідера країни, що воює, а як функціональну та напрочуд точно розраховану політичну технологію, спрямовану на конкретну аудиторію. У Києві, схоже, вже зрозуміли, що традиційні заклики до солідарності та захисту цінностей вже не працюють у новому світі. Тож промова Зеленського будувалася навколо потужної та гострої критики Європи.
Цього разу український лідер нічого не просив — він лише звинувачував: у пасивності, у байдужості, у втраті історичного чуття та бездіяльності щодо сучасних викликів. Його слова про те, що об Європу «витирають ноги», були спрямовані в саму суть європейської бюрократії, яка підмінила рішучість формальними процедурами — і подібних випадів було досить багато.
Однак найважливішим аспектом цієї критики був її повний ідеологічний резонанс із виступом Трампа. Це не збіг, а чітка стратегія та політична технологія. Обидва послання — і американського, і українського президентів — сходилися в одному: Європа слабка, нерішуча і несуб'єктна Це є великою проблемою для майбутнього та навіть для сьогодення ЄС. Але все може змінитися, в тому числі за допомогою України.
Така позиція дозволила Зеленському як би стати на один бік з США у спільному фронті проти «слабкості» старих союзників. В цьому контексті можна говорити про продовження «битви за Трампа» — стратегії, спрямованої на те, щоб залучити непередбачуваного американського лідера на свій бік, підкресливши спільність інтересів та поглядів. Це була політична гра, до того ж доволі яскрава. Втім, чи спрацює така технологічна ставка — покаже час.
На тлі цього гучного, емоційного та політично гострого виступу традиційна частина української присутності — «Український дім у Давосі» — практично повністю втратила своє значення. Його панелі, присвячені справедливому миру, відбудові, інноваціям та інвестиційним можливостям, проходили в напівпорожніх залах. Тобто увага аудиторії була прикута до особистостей та маніфестів, а не до «нудної» системної роботи. Це ще раз підкреслює нову реальність Давосу: простір для повільного, раціонального та не надто цікавого для зовнішнього глядача обговорення зник: його перекрили яскраві та гучні політичні заяви.
Голоси старого світу: ностальгія за правилами та «світ фортець»
Реакція представників старих ліберальних еліт на такий розвиток подій була сповнена тривоги та відчуття безвиході — хоча цього намагалися не демонструвати. Їхні виступи, що колись могли бути центральними подіями форуму, тепер звучали як фон для головної драми.
Президент Франції Емманюель Макрон, наприклад, намагався відстояти ідею стратегічної автономії Європи, але його аргументи про необхідність «не залежати від чужих рішень» прозвучали блідо безпосередньо після вимог Трампа щодо Гренландії, які безпосередньо торкалися європейського союзника, члена ЄС і НАТО Данії. Макрон застерігав від світу, де панує право сильного, але сам факт, що йому довелося це робити, свідчив про те, що такий світ вже настав. Тож в результаті все, чим запам'ятався французький лідер цьогоріч у Давосі — своїми стильними та неіронічно крутими окулярами.
Втім, були й вельми цікаві та змістовні виступи. Найбільш цілісну та похмуру картину нового світу намалював прем'єр-міністр Канади Марк Карні. Його промова не була емоційною: йшлося про похмурий аналітичний прогноз. Він описав те, що називає «світом фортець» — це такий улад міжнародних відносин, до якого неминуче веде логіка національного егоїзму, протекціонізму та розриву глобальних зв'язків. У такому світі, за його словами, кожна країна чи блок держав будуватимуть бар'єри — економічні, політичні, технологічні — намагаючись захиститися від зовнішніх загроз.
Однак ці фортеці все одно будуть внутрішньо крихкими. Вони призведуть до зростання економічних витрат, технологічної фрагментації, зменшення безпеки через відсутність колективної системи стримувань і противаг, і, як наслідок, до більшої жорстокості в міжнародних відносинах, оскільки будь-які конфлікти будуть вирішуватися не за правилами, а за рахунок чистої сили.
Промова Карні прозвучала як прощальна літургія по світу, що існував раніше, але вже майже відійшов у засвіти. Тож голоси Карні чи того ж Макрона не визначили майбутній порядок денний — вони, скоріше, констатували програш.
Давос-2026: зміна парадигми як символ епохи
Найважливішим підсумком форуму в Давосі-2026 стала не якась промова чи декларація, а остаточна зміна самої сутності заходу. Ще зовсім недавно, 5-10 років тому, програма Давосу нагадувала каталог добрих намірів глобального світу. Панелі з такими назвами, як «Будуймо краще», «Глобальна співпраця в епоху четвертої промислової революції», «Інклюзивний капіталізм» або «Сталий розвиток для всіх», виглядали природно та органічно. Дискусії про кліматичні зміни, гендерну рівність, стандарти ESG та зелену енергетику формували публічний образ форуму як прогресивного, усвідомленого, відповідального — і досить нудного. Це був світ, де головними героями були технократи, філантропи та соціально відповідальні інвестори.
Давос-2026 поховав остаточно цей образ. Тепер форум de facto перетворився на ще одну версію Мюнхенської конференції безпеки. Панелі отримали назви, що апелюють не до спільного майбутнього, а до поточних загроз. Замість обговорення того, як врятувати планету через 30-50 років, лідери обговорювали, як запобігти тотальному розпаду євроатлантичного простору впродовж найближчих 2-3 років. Замість розмов про інновації для бідних країн — дебати про те, як протистояти технологічній експансії авторитарних режимів, і так далі.
Ця трансформація є вимушеною та дзеркальною. Давос більше не може існувати в паралельній комфортній реальності. Він змушений дивитися в обличчя тій реальності, яка склалася: реальності нових великих війн, боротьби за ресурси, розпаду старих альянсів та формування нового світового порядку, заснованого не на правилах, а на інтересах сильних (хоча, мабуть, так було завжди). Можна резюмувати, що форум із символу глобалізації перетворився на її некролог.
Підбиваючи підсумки, Давос більше не є місцем, де формують образи майбутнього. Він став дзеркалом, яке з точністю відображає жорстоке та кепське сьогодення. Його трансформація з форуму глобального управління у форум кризового реагування та політичної конфронтації є найкращим індикатором глибини тих зрушень, які переживає весь світ. Це — нова реальність, в якій безпека та виживання витіснили будь-які дискусії про спільне процвітання та світле майбутнє.
