Кушнер поєднує переговори щодо України з мільярдним бізнесом — The New Yorker
Зять президента США Дональда Трампа Джаред Кушнер став одним із ключових неформальних дипломатів його другої адміністрації та бере участь у переговорах щодо України, Ірану і Близького Сходу. Водночас він продовжує керувати приватним інвестиційним фондом Affinity Partners, який отримав мільярди доларів від держав Перської затоки.
Про це йдеться у великому розслідуванні журналіста Декстера Філкінса для The New Yorker. Автор описує модель, за якої Кушнер намагається застосовувати принципи бізнес-переговорів до міжнародних конфліктів, одночасно зберігаючи масштабні приватні фінансові інтереси.
Однією з головних тез матеріалу є те, що для Кушнера дипломатія багато в чому схожа на переговори у сфері нерухомості. Він сам говорив, що мирні домовленості, як і бізнес-угоди, передбачають торг, тиск і часом блеф. За такого підходу знання багаторічної історії конфлікту чи всіх технічних деталей переговорних позицій він вважає менш важливим, ніж здатність вислухати сторони та знайти компроміс.
Сам Кушнер неодноразово відкидав критику традиційних дипломатів. Ще під час першої адміністрації Трампа він заявляв, що попередні американські переговорники роками не могли розв'язати проблеми Близького Сходу, а тому їхній досвід не обов'язково є перевагою.
Кушнер і Віткофф почали працювати над Україною, мало знаючи про війну
Окрема частина матеріалу присвячена російсько-українській війні. Наприкінці 2025 року Кушнера залучили до переговорного процесу разом зі спеціальним посланником президента США Стівом Віткоффом.
Колишній високопоставлений чиновник адміністрації Трампа, якого цитує The New Yorker, стверджує, що на початку роботи над українським питанням обидва переговорники мали обмежене розуміння війни. За словами співрозмовника видання, вони сприймали переговори насамперед через призму бізнес-угоди.
«Вони думають, що це угода з нерухомістю. Схоже, вони не розуміють, що це війна», — заявив колишній американський посадовець.
Після зустрічей з представниками України та Росії у Флориді Кушнер і Віткофф представили проєкт мирного плану. За версією The New Yorker, він передбачав значні поступки з боку України, зокрема територіальні, відмову від членства в НАТО та суттєве скорочення української армії.
Прессекретарка Білого дому Керолайн Левітт тоді назвала пропозицію хорошим планом як для України, так і для Росії. Водночас після появи деталей план викликав значну критику.
The New Yorker також пише про неназваний документ європейської розвідувальної служби. За словами джерела видання, у ньому містилася інформація про потенційні економічні проєкти між американськими та російськими структурами, які могли бути реалізовані після укладення мирної угоди.
Серед таких проєктів у матеріалі названі можливе відновлення роботи «Північного потоку — 2» під американським контролем, повернення ExxonMobil на Сахалін, видобуток нафти в Охотському морі та можливе розмороження частини російських активів.
Водночас це твердження базується на змісті неназваної розвідувальної доповіді та словах співрозмовника The New Yorker. Речник Кушнера заперечив, що американські посадовці мали отримати прибуток від потенційних угод із Росією.
Під час однієї з останніх поїздок до Києва сам Кушнер продовжував говорити про можливе завершення війни мовою бізнесу.
«У діловому світі ви розглядаєте речі в контексті “виграшу для обох сторін”», — сказав він.
Кушнер та Віткофф говорили про «мирний пакет», який після завершення війни дозволив би Україні та Росії зосередитися на економічному розвитку та «взаємній вигоді».
Перед війною з Іраном переговорники США прийшли без технічного експерта
Ще одним великим епізодом матеріалу стали переговори США та Ірану перед початком війни у лютому 2026 року. За даними The New Yorker, Кушнер та Віткофф зустрічалися з іранською делегацією у Женеві, коли Вашингтон вимагав від Тегерана передати запаси збагаченого урану та відмовитися від його подальшого збагачення.
При цьому переговори стосувалися надзвичайно складних технічних питань — роботи центрифуг, запасів урану, можливостей контролю та способів перевірки виконання потенційної угоди.
The New Yorker стверджує, що в кімнаті переговорів із Кушнером і Віткоффом не було технічного радника. Білий дім це заперечив. Один із колишніх дипломатів також розповів виданню, що коли глава МЗС Ірану Аббас Арагчі запропонував можливі поступки, американські переговорники не могли одразу оцінити їхнє реальне значення.
Вони звернулися за консультаціями до генерального директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі, який брав участь у процесі як нейтральна сторона. Позиції співрозмовників The New Yorker щодо того, чи справді була можлива угода, різняться.
Кушнер після переговорів заявив, що Іран лише намагався виграти час. Один із колишніх американських посадовців погодився з цією оцінкою і стверджував, що Тегеран хотів отримати послаблення санкцій без реального демонтажу своєї ядерної інфраструктури.
Водночас інші експерти вважали пропозиції Ірану суттєвими. За їхньою оцінкою, Тегеран був готовий, серед іншого, повністю призупинити збагачення урану та розбавити наявні запаси.
Через кілька годин після того, як Кушнер і Віткофф повідомили Трампу результати переговорів, США та Ізраїль завдали ударів по Ірану. Один із колишніх чиновників Білого дому, якого цитує видання, наголосив, що не покладає безпосередню відповідальність за провал переговорів на Кушнера та Віткоффа, але вважає рішення перейти до війни занадто швидким.
Саудівська Аравія вклала у фонд Кушнера $2 млрд
Основна претензія авторів матеріалу стосується не лише дипломатичного стилю Кушнера, а й його бізнесу. Після завершення першого президентського терміну Трампа у 2021 році Кушнер заснував приватний інвестиційний фонд Affinity Partners. Незабаром він звернувся до суверенного фонду Саудівської Аравії з проханням інвестувати $2 млрд.
Внутрішній інвестиційний комітет саудівського фонду спочатку виступив проти цього рішення. У документах, які раніше стали публічними, серед проблем називали відсутність достатнього інвестиційного досвіду, високий рівень ризику та значні комісійні.
Однак керівництво фонду зрештою схвалило інвестицію. Факт саудівської інвестиції у розмірі $2 млрд також фігурував у документах Конгресу США. У них зазначалося, що угоду уклали попри застереження інвестиційного комітету саудівського PIF.
Згодом до Affinity Partners також інвестували структури з ОАЕ та Катару.
У 2024 році Катарський інвестиційний орган і структура з Абу-Дабі додатково надали Affinity близько $1,5 млрд. За даними регуляторної звітності, активи під управлінням компанії Кушнера до кінця 2024 року зросли приблизно до $4,8 млрд.
Фонд отримував десятки мільйонів доларів комісійних
Матеріал також наводить дані розслідування Фінансового комітету Сенату США. За ними, майже через три роки після запуску Affinity управляв приблизно $3 млрд клієнтських коштів, однак інвестував лише близько третини капіталу.
Водночас фонд уже отримав близько $157 млн комісійних. Частина американських законодавців припускала, що великі інвестиції країн Перської затоки могли створювати для них додаткові важелі впливу на Кушнера.
Сам Кушнер подібні твердження відкидає. Він наполягав, що рішення, які ухвалював під час роботи в адміністрації Трампа, відповідали інтересам США. Також немає прямих доказів того, що Саудівська Аравія інвестувала у його фонд як винагороду за конкретні політичні рішення.
Повернувшись у дипломатію, Кушнер зберіг приватний фонд
Після початку другого президентського терміну Трампа Кушнер знову долучився до зовнішньополітичної роботи, але формально не отримує за неї зарплати. Білий дім використовує це як аргумент проти тверджень про конфлікт інтересів.
Проте експерти з урядової етики, яких цитує The New Yorker, вважають, що відсутність зарплати не вирішує головної проблеми: Кушнер працює над відносинами з державами, які одночасно є великими інвесторами його приватного бізнесу.
Колишня юрисконсультка Білого дому Вірджинія Кантер заявила виданню, що Кушнер має значні фінансові стимули, пов'язані з інтересами його інвесторів.
Кушнер та Віткофф заперечують наявність конфлікту інтересів. Прессекретарка Білого дому Керолайн Левітт, своєю чергою, наголошує, що Кушнер безоплатно витрачає свій час на роботу для адміністрації та допомагає президенту в міжнародних переговорах.
Для Гази Кушнер запропонував план відбудови на $112 млрд
Схожий бізнес-підхід Кушнер використовує і щодо Гази. На Всесвітньому економічному форумі в Давосі він представив концепцію післявоєнної відбудови території під назвою «Проєкт “Світанок”».
За задумом Кушнера, протягом десяти років на узбережжі мають з'явитися нові житлові комплекси, офісні вежі, швидкісна залізниця та масштабна інфраструктура. Орієнтовну вартість програми він оцінював у $112 млрд, значну частину яких мали б надати міжнародні донори та країни регіону. Одночасно Кушнер говорив про великі можливості для приватних інвесторів.
Частина колишніх американських чиновників поставилася до проєкту скептично. Водночас один із колишніх високопоставлених представників адміністрації Джо Байдена, якого цитує The New Yorker, визнав роль Кушнера, Віткоффа та Трампа у досягненні домовленостей, які дозволили зменшити інтенсивність бойових дій у Газі.
Кушнер — приклад нової «доларової дипломатії»
Головна теза матеріалу The New Yorker полягає в тому, що Кушнер став одним із найяскравіших прикладів змішування приватного бізнесу та американської зовнішньої політики. З одного боку, він має прямий доступ до президента США та бере участь у переговорах щодо найбільших міжнародних конфліктів — від України до Ірану та Гази.
З іншого — його інвестиційний фонд значною мірою залежить від грошей іноземних держав, зокрема Саудівської Аравії, Катару та ОАЕ.
Сам Кушнер бачить у своєму бізнес-досвіді перевагу. На його думку, саме здатність мислити не як традиційний дипломат, а як переговорник і підприємець дозволяє знаходити рішення, яких роками не могли досягти професійні дипломати. Критики ж вважають, що така модель створює питання щодо межі між американською державною політикою та приватними фінансовими інтересами людей із найближчого оточення президента. Сам Кушнер та Білий дім ці звинувачення відкидають.
