Тиждень тому інформаційний простір розірвав раптовий мирний план США, що складався з 28 пунктів. Видання UA.News докладно проаналізувало цей документ, прийшовши до висновку, що там пропонуються нехай дуже важкі, але реалістичні умови миру — які точно не є капітуляцією, особливо в класичному сенсі цього слова. Однак в українській та міжнародній експертній спільноті і медіа продовжують сперечатися про те, наскільки цей план прийнятний для Києва, чи це капітуляція, чи ні, тощо.
При цьому ніхто або майже ніхто, здається, не бачить справжнього «слона в кімнаті». А конкретно — Російську Федерацію та позицію Путіна, який, власне, почав цю війну і продовжує її, не дивлячись ні на що.
У представленому США плані є як дуже важкі пункти для України, так і більше ніж прийнятні та навіть вигідні, враховуючи ситуацію. Втім, західні ЗМІ напередодні злили нібито переговори спецпосланника Трампа Стіва Віткоффа та російських представників Ушакова і Дмитрієва. Якщо вірити цим стенограмам, то виходить, що мирний план взагалі написали у Москві, у той час як американці його прочитали та прийняли, видавши за свій.
Втім, якщо все реально так, то тим паче не зрозуміло одне: а навіщо Росії та Путіну такий мир? Адже «28 пунктів» не те що не змушують Київ капітулювати — вони фактично визнають, що РФ не досягла переважної більшості своїх цілей. Тобто вона якщо не програла, то принаймні точно не виграла цю війну.
Чи дійсно Путіну потрібен такий мир? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Злив Bloomberg: що про нього відомо
Ввечері 25 листопада з'явилася велика стаття у виданні Bloomberg. Варто зазначити, що «Блумберг» є скоріше таблоїдом, а не серйозним аналітичним інформаційним агентством. Це ЗМІ, по-перше, вважається дуже близьким до ліберальних еліт (тобто противників Трампа), а по-друге — вже не раз публікувало відверто неперевірену інформацію.
Втім, якщо вірити матеріалам і стенограмам, які опублікували журналісти, то виходить, що Віткоффа, Ушакова та Дмитрієва прослуховували невідомі (скоріше за все якісь спецслужби). З розмов випливає, що російський план нібито ніхто навіть майже не змінював — його просто передали американцям, трохи доповнили, переклали англійською та показали Трампу, який дав добро.
У розмові Віткофф пропонує Ушакову розробити новий мирний план за аналогією з американським мирним планом для Гази і пояснює йому, що найкраще буде, якщо ідею такого плану Трампу запропонує сам Путін. Окрім цього, американський спецпредставник нібито давав поради про те, як слід спілкуватися з президентом США, аби комунікація була успішною.
Віткофф також радив Ушакову організувати телефонну розмову Путіна з Трампом до того, як до Вашингтона прибуде Зеленський. Через два дні після того Путін дійсно зателефонував Трампу — саме тоді вони обговорювали можливість зустрічі в Будапешті, яка зрештою зірвалася.
Само собою, поява такої інформації конкретно зараз не є випадковою. У будь-якому міжнародному протистоянні, у будь-якій війні завжди є як ті, хто прагне якнайскоріше все це завершити, так і ті, кому вигідна поточна ситуація, а тому змінювати щось вони не хочуть. Умовно це «партія миру» та «партія війни». Вочевидь, зараз з'явилися реальні шанси на мир та якийсь прогрес у перемовинах — а тому «партія війни» зробила свій хід, намагаючись зірвати переговори.
До речі, саме так злив у ЗМІ прокоментували представники США та РФ. Хоча в РФ той же Кирило Дмитрієв взагалі назвав публікацію фейковою.
Якщо прочитати стенограми, що їх оприлюднив Bloomberg, то в них загалом немає нічого аж настільки «зрадного» та кримінального. В цілому це виглядає як типова дипломатична робота, коли сторони обмінюються ідеями, порадами та навіть лестощами один одному.
Що ж до мирного плану, то досі немає прямих доказів, що його автори сиділи в Кремлі. Якщо ж це насправді так — тоді тим паче абсолютно не зрозуміло, навіщо Путіну потрібен такий мирний документ, який фактично фіксує, що Росія не досягла своїх цілей в Україні.
Мир з 28 пунктів: нащо він Путіну
Перечитуючи оригінальні 28 пунктів плану — ще до змін, які, як пишуть у ЗМІ, внесли туди представники України разом з держсекретарем США Марко Рубіо — постає питання: яка в цьому вигода для Росії? Хіба що окрім того, що на війні перестануть гинути росіяни, а з РФ згодом, можливо, частково знімуть санкції та реінвестують частину заморожених у Європі активів.
Що такого мали таємно запропонувати Москві, аби вона погодилася на цей план? Адже майже всі ключові цілі, які неодноразово артикулював Путін, згідно з мирним планом залишаються невиконаними, і це фіксується юридично.
Згадаємо, чого саме хотів Путін від Києва і Заходу, починаючи вторгнення 24 лютого 2022 року — і що він може отримати у випадку реалізації «28 пунктів».
По-перше, «демілітаризація». Україна нібито становила військову загрозу для РФ, а тому необхідно було її «демілітаризувати». Але згідно з планом, кількість особового складу ЗСУ закріпиться на позначці у 600, а за деякими даними, навіть 800 тисяч осіб. Це в 2,5-3,5 рази (!) більше, ніж було до повномасштабного вторгнення. Це боєздатна армія з сотнями тисяч ветеранів, яка чотири роки вела велику і складну війну. І йдеться тут лише про кількість ЗСУ, тоді як нічого не сказано про Нацгвардію, ДПСУ, бойові частини ГУР, СБУ, СЗР, тощо. А це потенційно ще сотні тисяч бійців.
Тобто внаслідок чотирирічної «демілітаризації» українська армія перетворюються на величезну, досвідчену, боєздатну силу, до того ж більшу за розміром, ніж армії Польщі, Німеччини та Франції разом узяті. І це не «солдатики для парадів», а реальна бойова машина. Виходить, що пункт про «демілітаризацію» не те що провалений — він призвів до прямо протилежних результатів.
По-друге, «денацифікація». Ніхто досі так і не зрозумів, що Путін мав на увазі під цим словом. Скоріше за все, йшлося про зміну ідеології та радикальну трансформацію внутрішньої політики України. Цього не відбулося за чотири роки (все сталося прямо навпаки), і цього ж, скоріше за все, не відбудеться і після війни. Виходить ще один провал Путіна.
По-третє, «защита народа Донбасса» від «геноциду» з боку України. Так, РФ уже захопила майже всю Луганську та більшу частину Донецької області. У випадку реалізації мирного плану залишок західного Донбасу також може перейти під контроль РФ. Формально все виглядає як тріумф Путіна.
Однак при цьому Донбасу як такого фактично більше не існує. Це майже повністю зруйнований (за виключенням окремих територій), депресивний, знелюднений, наскрізь замінований регіон, на повне відновлення якого підуть десятиліття. І все одно він уже ніколи не буде таким, яким був раніше: ні з економічної, ні з промислової, ні з демографічної точки зору.
Неодноразово бувало таке, що при штурмі чергового містечка Донбасу гинуло в 2-3 рази більше російських солдатів, ніж все довоєнне населення цього населеного пункту. Це класична «піррова перемога» — якщо подібний результат взагалі можна хоч в якомусь сенсі вважати перемогою.
Четверте — «зміна режиму в Києві» або ж «зміна геополітичного курсу» України. Але суть американського мирного плану якраз і полягає в тому, що Україна стовідсотково залишається частиною західного світу. З прямими гарантіями безпеки, з можливістю інтеграції в ЄС та доступу до європейських ринків, тощо.
Що ж стосується пункту про НАТО, то треба нарешті бути реалістами: ніхто не хотів брати туди Україну як до війни, так і зараз. Нескладно припустити, що і за 10 років Альянс навряд чи змінить свою позицію. Та й чи настільки нам взагалі потрібне це членство — дуже дискусійне питання, особливо якщо обговорювати його предметно і відверто, а не в рамках ідеологічних міфів і пропаганди. Врешті, ніхто не забороняє Україні доєднуватися до інших військових блоків чи навіть створити свій.
П'яте — «нерозширення НАТО до кордонів РФ». Так, згідно з планом, Альянс нібито зобов'язується не розширюватися на Схід. Формально Путін може занести це в свій дуже короткий список успіхів.
Однак при цьому за роки війни у блок вступили Фінляндія та Швеція. У першому випадку Росія отримала +1271 км (!) сухопутного кордону з державою-членом НАТО. У другому випадку кордон проходить по Балтійському морю, яке ще сильніше мілітаризується. Це дійсно величезне «досягнення» путінського «геостратегічного генія», нічого й не скажеш.
Шосте — «розподіл зон впливу із США», «нова Ялтинська конференція», на якій заново переділять світ, тощо. Нічого з цього й близько не відбулося. Максимум, який отримає Росія, схожий на «Гельсінкські угоди 2.0». Тобто йдеться про новий геополітичний баланс у Європі. Це також уже щось, однак явно не те, що планувалося з самого початку.
Список можна продовжувати ще досить довго. Однак навіть на прикладі вищенаведених шести основних пунктів видно, що своїх ключових задач Путін так і не досяг. Деякі цілі дійсно умовно виконані, однак дуже половинчасто, «сяк-так». Більшість же не виконана або взагалі призвела до прямо протилежних результатів.
Путін не хоче миру
Окрім всього вищесказаного, не варто забувати ще один важливий факт: станом на кінець листопада-2025 Росія володіє впевненою ініціативою на полі бою. Темпи просування ворога збільшилися вдвічі у порівнянні з жовтнем. А окремі медійні військовослужбовці вже навіть заявляють, що давно не пригадують такої швидкості наступальних дій у РФ.
Відверто погана ситуація сьогодні складається на Донбасі. Також дуже важко на Запоріжжі, в районі Гуляйполя, Оріхова та, власне, самого обласного центру Запорізької області. Складна обстановка і на Харківщині, під постійними обстрілами перебуває Сумщина… І це вже не кажучи про постійні руйнівні удари по українських тилах, внаслідок яких зберігається суттєвий ризик блекаутів, а половина країни, включаючи навіть столицю, сидить без світла по 12-16 годин на добу.
У підсумку все це створює досить похмуру картину, у якій РФ повільно, але впевнено просувається вперед саме військовим шляхом. Це не дуже схоже на наближення миру — тим паче на наявних у «28 пунктах» умовах.
Путін володіє ініціативою, переважає ресурсно та вперто суне вперед, впевнений у тому, що перемагає. Власне, він неодноразово про це заявляв публічно. Путін продовжує демонстративно стріляти навіть по Києву, чудово знаючи, як це не подобається тому ж Трампу. Він формально погоджується на переговори, але при цьому прямо каже, що готовий і продовжити воювати стільки, скільки буде потрібно.
А тому в цій ситуації важко дати якийсь позитивний прогноз. Безумовно, шанси на раптовий мир чи бодай ситуативне припинення вогню залишаються, хоча й доволі невеликі. Однак базовий сценарій — це, на жаль, продовження війни.
