Рівно за тиждень, 7 червня 2026 року, Вірменія зробить вибір, який визначить її траєкторію розвитку на роки вперед. В наступну неділю в країн мають пройти парламентські вибори, які de facto вже перетворилися на референдум про довіру прем’єру Ніколу Пашиняну.
Так, формально вірмени обиратимуть депутатів у Національні збори, але всі розуміють: на кону — політичне виживання людини, яка прийшла до влади на хвилі «Оксамитової революції» 2018 року, програла війну за Карабах, віддала території, посварилася з Москвою, а тепер обіцяє нації «нове європейське майбутнє».
Чи повірять у це виборці? І чи дадуть Пашиняну перемогти зовнішні гравці? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Розклад сил: три голови опозиції проти «шпигунів»
На попередніх виборах 2021 року партія Пашиняна «Громадянський договір» тріумфально здобула конституційну більшість: 71 мандат із 107. Сьогодні жоден соціолог не візьметься гарантувати повторення того результату. Розкид цифр у передвиборчих опитуваннях нагадує зведення не те що з різних центрів сили — з різних планет.
Дослідження, афільовані з провладними структурами, малюють картину впевненої перемоги влади: рейтинг «Громадянського договору» нібито сягає 60% і вище. Натомість незалежні центри, зокрема місцеве представництво Gallup, фіксують падіння підтримки партії влади нижче 30%. У такому розкладі сумарний результат трьох головних опозиційних сил упевнено переважає «пашинянівців».
Хто ж ці три сили? Сам Пашинян досить кумедно охрестив їх «триголовою партією шпигунів» і відкрито звинувачує в роботі на Кремль та російські інтереси. Йдеться про:
- Блок «Вірменія» екс-президента Роберта Кочаряна. Останній — уродженець Карабаху, ветеран війни та людина, яку в Єревані називають представником «карабахського клану». Для свого електорату він — символ реваншу і непримиренної позиції щодо Азербайджану.
- «Процвітаюча Вірменія» Гагіка Царукяна. Це політик популістичного толку, власник найбільшого в країні медіахолдингу та екзотичного зоопарку з левами. Царукян — уособлення старого олігархічного ладу, який Пашинян обіцяв знищити, але так і не зміг.
- Блок «Сильна Вірменія» мільярдера Самвела Карапетяна. Мільярдер, який зробив свої статки в Росії на девелопменті, довгий час тримався осторонь публічної політики. Його рішення очолити передвиборчий список — своєрідна сенсація цієї кампанії. Саме Карапетян із його ресурсами й
зв’язками у РФ вважається «темною конячкою», здатною перетягнути на себе протестний електорат, що не довіряє ані Кочаряну, ані Царукяну.
Передвиборчі пристрасті: леви, «фатальна помилка» і погрози з Баку
Градус накалу в цьогорічній кампанії просто зашкалює. Коли Пашинян вчергове назвав опозиціонерів «шпигунами», Царукян, відомий відсутністю схильності до дипломатичних формулювань, навіть видав мем:
«Якщо Пашинян не доведе це (що опозиція працює на Кремль — ред.), то він має прийти і залізти в клітку до мого лева. Причому не до левиці, а саме до самця!», — заявив Царукян.
Втім, все це лише публічна риторика та хейтспіч: такого «добра» дуже багато в будь-якій передвиборчій гонитві. Змістовно ж лінії протистояння пролягають через кілька політичних «тектонічних розломів».
І перш за все це Карабах: головна рана вірменської нації, яка досі кровоточить. За три роки після азербайджанського бліцкригу 2023-го, що поклав край існуванню самопроголошеної республіки, Пашинян зробив серію заяв, які значна частина суспільства сприйняла як плювок у душу загиблих. Так, спочатку він назвав вірменський рух за Карабах «фатальною помилкою», а потім додав, що ця територія ніколи вірменам історично й не належала. А нещодавно договорився до того, що тему геноциду 1915 року спеціально роздмухували радянська влада та КДБ, аби посварити вірмен із турками.
Безумовно, такий погляд на історію має право на життя — хоча й виглядає доволі дивним для лідера вірменської держави. Та для народу, чия ідентичність десятиліттями вибудовувалася навколо трагедії геноциду та боротьби за Карабах, де майже кожна родина має загиблих у двох війнах, такі слова — не просто політичний прорахунок, а справжня образа. Для розуміння: це все одно, що уявити українського політика, який заявив би, що боротьба за кордони 1991 року — фатальна помилка, Крим і Донбас — це не українська територія і ніколи такою не була, а тему Голодомору та сталінських репресій розкручувало ЦРУ, щоб посварити українців із росіянами.
Тож цілком очікувано, що наразі опозиція звинувачує Пашиняна у здачі національних інтересів, змові з «історичними ворогами» — Туреччиною та Азербайджаном — і цькуванні Вірменської апостольської церкви. А от логіка самого прем'єра інша: війну Єреван програв через недостатню підтримку з боку Росії, а тому потрібно терміново врегулювати всі суперечки з сусідами, замиритися і відкрити шлях до євроінтеграції — єдиного, на його думку, гаранта безпеки та розвитку. Досить дивний «коктейль» із заяв і програм, але саме так Пашинян бачить ситуацію станом на зараз.
Опоненти ж на ці погляди прем'єра зауважують: Азербайджан і Туреччина друзями Вірменії не стануть ніколи, а односторонні поступки лише розпалюють у Баку апетит до силового захоплення «Зангезурського коридору» — Сюнікської області, що відділяє основний Азербайджан від його ексклаву Нахічевань — а то й інших територій. Показовою стала й заява президента Азербайджану Ільхама Алієва минулого тижня, яку теж підхопили вірменські опозиціонери.
«Ми знаємо, що в політичній сфері Вірменії все ще існують кола, рухомі ненавистю до азербайджанського народу та держави, і якщо вони прийдуть до влади, постраждає саме вірменський народ», — заявив Алієв.
Президент Азербайджану відверто дає зрозуміти: Пашинян — «зручний» партнер, який віддав Карабах майже без бою, і з ним можна в теорії домовлятися про якісь подальші поступки. Прихід же до влади реваншистів на чолі з Кочаряном означатиме нову конфронтацію та ризики ще однієї війни з непередбачуваними наслідками.
Російський фактор: ультиматум за тиждень до виборів
Чи не найгострішою темою цієї виборчої кампанії стало серйозне погіршення відносин із Росією. Риторика Пашиняна про курс на європейську інтеграцію — при тому, що країна залишається членом Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) — вочевидь, дуже розлютила Кремль.
Меседж Путіна був гранично простий: членство в ЄАЕС і курс на вступ до ЄС несумісні. Хочеш до Європи — виходь із союзу, втрачай преференційні ціни на газ, доступ на російський ринок і мільярдні грошові перекази від трудових мігрантів. Це був не просто сигнал, а ультиматум і навіть погроза від Путіна, свідомо озвучена за тиждень до голосування. Так, зокрема, російський диктатор заявив, що «криза в Україні» теж почалася з прагнення до вступу в ЄС, як би натякаючи, що може трапитися і з Вірменією.
Реакція Єревана виявилася відверто розгубленою. Сам Пашинян, який зазвичай не лізе за словом у кишеню, досі не прокоментував заяву напряму, обмежившись евфемізмами та загальними фразами. Натомість віце-прем'єр Мгер Григорян ухильно пояснив: мовляв, Вірменія буде думати про вибір між ЄАЕС і Євросоюзом, «коли питання постане руба», а наразі Єреван не ініціюватиме вихід із союзу. Це, схоже, і є стратегія Пашиняна — намагатися всидіти на двох стільцях, публічно декларувати європейський вибір, апелюючи до Заходу, і водночас зберігати економічну «пуповину», що зв’язує Вірменію з Росією.
Кремль цю гру розкусив і вирішив ударити в найвразливіше місце. Вірменія справді критично залежна від РФ в економічному плані. Безліч вірменських родин живуть за рахунок грошових переказів трудових мігрантів у Росії. Російський ринок — основний для вірменського експорту. Дешевий газ — основа енергобезпеки. В такій ситуації будь-який зовнішньополітичний маневр ускладнюється.
Цей розіграш московської карти має подвійне дно. З одного боку, команда Пашиняна розумно використовує тиск із боку РФ для консолідації власного електорату: мовляв, дивіться, прем’єр потерпає від Москви за наш європейський вибір, тож гуртуймося навколо нього. З іншого — значна частина бізнесу та пересічних громадян, чий добробут напряму зав’язаний на російському напрямку, налякана перспективою розриву не менше, ніж тиском та завуальованими погрозами Путіна. Саме тому небажання Пашиняна давати однозначну відповідь на ультиматум Кремля красномовно свідчить: тема цього вибору для нього вкрай незручна. Москва ж, вочевидь, продовжуватиме її педалювати всі дні, що залишилися до голосування, розраховуючи відтягнути від прем’єра саме той прошарок виборців, який ще досі вагається.
Трамп, ЄС і західний фактор
Є у цієї історії й інший геополітичний вимір: ЄС і США однозначно підтримали Пашиняна. В особистому дзвінку Дональд Трамп запевнив прем’єра в «непохитній підтримці демократичного вибору вірменського народу». Брюссель також оприлюднив заяву, в якій назвав майбутні вибори «історичним шансом для Вірменії закріпитися на європейському шляху». Ця безпрецедентна синхронізація сигналів із двох берегів Атлантики підкреслює: Захід зробив ставку на збереження Пашиняна при владі, вбачаючи в ньому інструмент остаточного виведення Вірменії з російської орбіти.
Але тут ховається пастка. В очах опозиції та значної частини виборців відверте втручання зовнішніх сил у кампанію — чи то погрози Алієва, чи то ультиматум Путіна, чи то заяви Брюсселя та Вашингтона — лише підтверджує тезу про несамостійність. Вірменія ризикує перетворитися на поле битви чужих геополітичних амбіцій, де голос народу стає розмінною монетою.
Якими ж можуть бути сценарії? За тиждень до голосування чітко окреслюються три можливі розклади.
Сценарій перший: впевнена перемога «Громадянського договору». Якщо вірити оптимістичним для Пашиняна опитуванням, його партія знову формує однопартійну більшість. У такому разі прем'єр отримує карт-бланш на продовження курсу: прискорена євроінтеграція, остаточне замирення з Азербайджаном на бакинських умовах, поступове дистанціювання від ОДКБ та ЄАЕС із одночасною спробою зберегти економічні вигоди від співпраці з РФ. Хоча стабільність такого курсу сумнівна: Москва не дозволить довго вдавати із себе союзника, а Захід не захоче вічно підтримувати країну, яка сидить на «газовій голці» Кремля.
Сценарій другий: перемога опозиційної коаліції. Сумарно три опозиційні сили можуть отримати більшість мандатів. Втім, створення коаліції між Кочаряном, Царукяном і Карапетяном — завдання із зірочкою. Навіть якщо вони про щось і домовляться, таке об'єднання залишиться нестійким через різні погляди та амбіції політиків.
Сценарій третій: «підвішений» парламент і політична криза. При такому розкладі жодна сила не здобуває чіткої більшості, перемовини про коаліцію заходять у глухий кут, а країна занурюється у внутрішню боротьбу. Саме цей сценарій є найнебезпечнішим: зовнішні гравці отримують вікно можливостей для розхитування ситуації, економіка падає, а суспільство розколюється.
Думки експертів
Політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що парламентські вибори у Вірменії дуже важливі для Кремля. І, скоріше за все, вони стануть черговою поразкою Москви.
«Шанси Нікола Пашиняна зберегти прем'єрський портфель достатньо високі. Також він, серед всього іншого, демонструє бажання бути новим партнером Європейського Союзу. В цьому кейсі ЄАЕС вже ухвалила рішення, яким хоче його зобов'язати рухатись в іншому ключі. Але я б сказав так: станом на сьогодні ми бачимо ситуацію, за якою у Вірменії складається дуже простий контекст виборів: або це Пашинян, або це проросійські кандидати. Росія намагатиметься впливати, і можливо буде намагатися здійснювати якісь зусилля з дестабілізації ситуації у Вірменії. Але це не буде ефективно, тому що Пашинян зараз цілком контролює правоохоронні структури і зможе дати відсіч таким зазіханням», — зазначив Євген Магда.
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік вважає, що з вірогідністю під 90% Пашинян виграє вибори, а його партія займе перше місце на цих виборах. Досить високою також є вірогідність, що вона набере більшість голосів — хоча й менша, ніж просто перемога на виборах. Існує певна проблема, що потенційно у Пашиняна може не бути бути 50+1 відсоток голосів, і відповідно парламентську більшість можуть сформувати три опозиційні партії, які борються сьогодні з Пашиняном, але кожна з них серйозно відстає від нього.
«Тобто перемога партії Пашиняна, принаймні тактична перемога, майже невідворотна. А от чи зможе вона сформувати уряд і більшість в парламенті — це питання вже складніше. Але все рівно у Пашиняна є хороші шанси на такий розвиток подій. Загалом же вибори у Вірменії перетворилися в велику геополітичну битву за Кавказ, де Росія, Захід, Іран і Туреччина з Азербайджаном змагаються за те, на чий бік схилиться Вірменія і чи створить вона перший прецедент країни-члена Євразійського економічного союзу і ОДКБ, яка може вийти з цих структур і приєднатися до ЄС. Боротьба йде надзвичайно серйозно, вибори надзвичайно геополітичні.
Ми бачимо, що Росія почала вдаватися до економічних санкцій, а з боку ЄАЕС навіть лунають погрози — і не тільки з боку Москви, а й з боку Лукашенка. Якщо Пашинян не піддасться цьому тиску, відносини з ЄАЕС почнуть псуватися, що загрожує і військовою дестабілізацією регіону, адже у Вірменії знаходиться російська військова база. Крім того, є також серйозна проросійська політична опозиція. Так само Росія ставить ставку на Вірменську апостольську церкву. Тобто Москва має серйозні точки опори всередині Вірменії, і втрата керованості цих процесів може перетворитися в серйозну внутрішню політичну кризу всередині Вірменії, аж до намагань силового повалення влади та спроб розірвати цю країну на зону впливу… Надзвичайно складна ситуація і надзвичайно складний вибір для Пашиняна і для всього вірменського народу», — зазначив Руслан Бортнік.
Резюмуючи, вірменські вибори 2026 року — це лакмусовий папірець для всієї пострадянської геополітики. На одній чаші терезів — модель поступової інтеграції в євроатлантичні структури з розривом історичних зв’язків із Москвою, болючими поступками сусідам і спробою побудувати національний проєкт на нових сенсах. На іншій — повернення до силової парадигми «фортеці в облозі», що спирається на військовий союз із Росією та перманентну конфронтацію з тюркським світом.
Для України цей досвід особливо повчальний. Вірменський кейс — дзеркало, в якому можна розгледіти альтернативну історію: що буває, коли країна опиняється між молотом і ковадлом, а її лідер намагається всидіти на двох стільцях, роздаючи обіцянки і Заходу, і Сходу, врешті втрачаючи довіру і тих, і тих. Одне можна стверджувати вже зараз: спокійно ці вибори не минуть — ні для Вірменії, ні для всього регіону.
