«Цифровий зашморг, який затягується на очах» — це, мабуть, найточніший опис того, що сьогодні відбувається з інтернетом у Російській Федерації. У медійному просторі України цю тему майже не обговорюють, і багато хто навіть не знає про те, що наразі відбувається в країні-агресорці. Реальність же така, що без VPN у великих російських містах інтернету практично немає, але навіть VPN дедалі частіше перетворюється на безпорадний значок у кутку екрана смартфона. Насамперед «громлять» мобільний інтернет: глушать вишки зв'язку. Домашній, тобто дротовий інтернет теж зазнає атак: сильно уповільнюється YouTube та інші західні платформи, «відвалюються» новинні сайти, перестають завантажуватися навіть ресурси, дуже далекі від політики. Російська влада методично замикає населення в так званих «білих списках сайтів», залишаючи лише схвалені портали.
Масштаби цього явища змушують замислитися: це підготовка до чогось конкретного чи просто агонія старої системи, яка остаточно втрачає зв'язок із реальністю? Що стоїть за цим рішенням Кремля? Чому саме зараз, на п'ятому році великої війни, тиск на мережу став настільки тотальним? Відповідь не є простою, а криється в складному переплетенні страху, «охранительскої»логіки та внутрішньої деградації самої путінської системи. Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Версії та спекуляції: від мобілізації до кінця війни
Навколо причин «наступу на інтернет» ширяться безліч версій, і кожна з них має право на існування — принаймні доти, доки Кремль не дасть однозначної відповіді. Втім, нещодавно Путін виступив публічно та прокоментував те, що відбувається. Якщо коротко — «все добре» і так продовжуватиметься й надалі. Причина — «заходи безпеки», і крапка.
Перша, найбільш очевидна для пересічної людини версія — підготовка до нової хвилі мобілізації. В умовах, коли інформація про місця збору, маршрути патрулів чи облави біля метро миттєво розлітається в Telegram-каналах, держава прагне перерізати ці комунікації заздалегідь. Вимкнений мобільний інтернет не дозволить швидко сповістити чоловіків призовного віку про небезпеку, не дасть скоординувати стихійний протест, тощо. У цьому сенсі глушіння вишок може виглядати як превентивний удар по жалюгідним залишкам громадянського суспільства в Росії.
Друга версія — діаметрально протилежна: блокування інтернету необхідне не для початку чогось нового, а для того, щоб «красиво» завершити старе. Прихильники цієї теорії вважають, що у разі гіпотетичного заморожування конфлікту чи спроби укласти якусь мирну угоду Кремлю потрібна буде повна інформаційна тиша. Суспільство, яке звикло до переможних реляцій, не повинно побачити жодних компромісів, які можна розцінити як зраду. Тотальний контроль над мережею в такій ситуації стає інструментом запобігання вибуху невдоволення серед «Z-патріотів», яких роками годували обіцянками «Київ за три дні» і все в такому дусі.
Існує й третій сценарій, найбільш тривожний для зовнішнього світу: підготовка до нової війни — наприклад, проти країн ЄС та НАТО (ті ж республіки Балтії). Інтернет в цьому контексті можуть глушити, аби приховати перекидання військ, убезпечити військову логістику від osint-розвідки супротивника і забезпечити режим секретності, якого абсолютно не було в лютому 2022 року. У цій парадигмі кожна скарга жителя Краснодара чи Москви на відсутність YouTube чи дуже повільний Telegram — це побічний ефект великої військової гри, яка тільки набирає обертів.
«Добрий цар і погані бояри»: чому політтехнологія дала тріщину
Серед росіян певний час гуляла й інша, трохи більш витончена версія: блокування — це не стільки технічна чи військова необхідність, скільки хитра політтехнологія Кремля. Мовляв, «погані бояри» в особі Роскомнадзору, ФСБ та Мінцифри блокують улюблені сервіси населення тому, що вони, власне, ось такі от погані. Але є «добрий цар» Путін, який, дізнавшись про це жахливе свавілля, вийде до народу і особисто «розрулить» ситуацію, повернувши людям YouTube та Instagram. Така схема не нова, і в минулому Кремль регулярно вдавався до подібних політтехнологій.
Втім, цього разу все інакше. Російський диктатор нещодавно особисто й без жодних недомовок прокоментував ситуацію з блокуваннями. Жодних «я розберуся» чи «доручу перевірити» — президент РФ прямо заявив, що уповільнення роботи сервісів та обмеження доступу триватимуть і надалі: це робиться класично, по-чекістські — «з міркувань безпеки».
Таким чином, легенда про «доброго царя» розсипалася остаточно. Путін не лише чудово знає про те, що відбувається, але й є головним бенефіціаром та ініціатором цього процесу. Це стало холодним душем для тих, хто ще плекав дивні ілюзії, ніби президент РФ не в курсі тотального відключення його країни від глобальної мережі.
Для жителів Москви (а це понад 13 млн людей) те, що відбувається сьогодні по всій країні, не є чимось новим. У столиці РФ вже багато років існує традиція: щоразу на парад 9 травня пів-Москви сидить без стабільного мобільного зв'язку, а то й узагалі без нього як такого. Військові та спецслужби глушать сигнал у радіусі багатьох кілометрів від центру, аби, як вони стверджують, убезпечити захід. Роками це була прикра, але локальна й короткочасна незручність, свого роду ритуал, до якого москвичі звикли. Але те, що ми спостерігаємо зараз — це поширення «досвіду параду» на всю Росію в режимі 24/7.
Географія скарг на поганий інтернет розростається, наче пухлина. З Краснодара повідомляють про стабільні проблеми з доступом до міжнародних серверів — місто ніби накривають ковпаком у певні години. У Санкт-Петербурзі користувачі масово фіксують збої в роботі месенджерів, які ще півроку тому працювали відносно стабільно. Брянськ, розташований за кілька десятків кілометрів від кордону, живе в умовах майже постійних перешкод — і це ще можна було б пояснити військовими потребами. Але коли про глушіння сигналу заявляють жителі Архангельська, віддаленого від будь-яких фронтів на тисячі кілометрів, стає очевидно: йдеться не про тактичну локальну необхідність, а про системне рішення, яке охоплює всю РФ. Росію методично перетворюють на державу, де зв'язок — це не право, а привілей.
Іранський синдром Кремля
Щоб зрозуміти глибинний мотив такої радикалізації, слід поглянути на події, які відбувалися за тисячі кілометрів від російських кордонів, а саме на ситуацію в Ірані. Саме іранський досвід став для російських силовиків одночасно і страшним сном, і повчальним уроком. Для початку варто згадати хвилі протестів, які періодично стрясають Ісламську Республіку: щоразу координація протестувальників будувалася через соціальні мережі та месенджери.
Але справжній шок у Кремлі, вочевидь, стався після того, як Іран опинився у стані прямої війни з Ізраїлем та США. За наявними даними, перед першими масованими бомбардуваннями Ізраїль через кіберпідрозділи зумів підключитися до камер спостереження просто в центрі Тегерана. Противник місяцями вивчав місто, рух військ і кортежів, дивлячись на іранську столицю очима самих іранців. Апогеєм цього цифрового провалу стало вбивство верховного лідера Алі Хаменеї прицільним авіаударом у перший же день активної фази. Запеленгувати місцезнаходження цілі вдалося, швидше за все, саме завдяки витоку даних через мережу.
Для Путіна та його оточення, які мислять категоріями особистої безпеки та тотальної зради всюди, це був сигнал тривоги, гучніший за будь-які доповіді розвідки. Система, яка звикла бачити загрозу у всьому, що не піддається її тотальному контролю, зробила єдиний можливий для себе висновок: інтернет — це ворожа технологія, від якої одні проблеми. І якщо не можна повністю контролювати цю стихію, її потрібно знищити або хоча б максимально ізолювати.
Насправді ж суть проблеми в тому, що шукати якусь одну, раціональну причину — чи то мобілізацію, чи то підготовку до війни з НАТО, чи то іранський досвід — це пастка. Ми намагаємося приписати логіку й доцільність системі, яка абсолютно не логічна та перманентно деградує. Ці блокування не робляться під щось конкретне — це робиться просто тому, що така внутрішня природа путінської влади. Все, що не підконтрольне, має бути знищене або поставлене під повний контроль. За великим рахунком, це просто черговий етап радикалізації та старіння режиму Володимира Путіна.
Режим в РФ завжди вбачав в інтернеті загрозу. Ще на початку 2010-х, коли Путін називав глобальну мережу «спецпроєктом ЦРУ», вже був зрозумілий хід його думок. Це буквально ілюстрація відомої приказки про те, що бджілка завжди бачить квіточки, а муха — лайно. Старий чекіст, який взагалі не користується сучасними технологіями, ніколи не побачить в інтернеті можливості, розвиток, майбутнє. Він бачитиме там тільки «спецпроєкт ЦРУ» та джерело загрози.
Відтоді параноя лише збільшувалася. Сьогодні ж ми спостерігаємо її крайню, гіпертрофовану форму. Події в Ірані стали тим тригером, який прискорив процеси, що вже і так йшли. Російські спецслужби (насамперед ФСБ) усвідомили, що в умовах сучасної війни незахищений інтернет у тилу — це як добровільно відчинені ворота. А далі в хід пішла вже звична логіка чекістів, які стоять біля керма держави. Це люди того самого психотипу, що й Путін: уперті, глибоко параноїдні, підозрілі, які у всьому вбачають зраду, змову та шкідництво. Вони не знають напівмір: якщо глушити — то все, якщо ламати — то вщент.
Всіма цими блокуваннями займаються не технократи чи політтехнологи, які прораховують збитки для економіки чи зручність для населення. Цим займаються чекісти, для яких базовим інстинктом є ізоляція та «охранительство». І вони починають просто блокувати все підряд, не зважаючи на те, що це шалено дратує навіть цілком аполітичних росіян, руйнує бізнес і робить життя в країні ще більш нестерпним. Не кажучи вже про те, що восени в Росії мають пройти федеральні вибори, де потрібно буде намалювати якийсь результат партії «Единая Россия», яку, здається, не підтримує вже ніхто.
Але у цій ситуації є ще один ключовий нюанс. Володимир Путін вже давно «живёт, под собою не чуя страны». Він настільки відірваний від реальності, що роздратування населення для нього — не аргумент. Він просто про це не думає. На терезах лежать, з одного боку, комфорт мільйонів громадян, які хочуть дивитися відео на YouTube, а з іншого — його особистий спокій і безпека. Вибір, власне, очевидний.
Резюмуючи, те, що відбувається сьогодні з російським інтернетом — це не просто якісь «тимчасові незручності». Це скоординована і спланована на вищому рівні державна політика. Система, керована параноїдальними чекістами, остаточно замикається сама на собі, і цей процес уже неможливо приховати або пояснити в якихось ідеологічних тонах. Рано чи пізно земля горітиме під ногами путінської влади не лише в окопах на фронті в Україні, а й всередині країни, де росіян позбавляють останньої віддушини.
Логіка системи, яка прагне тотального контролю, веде лише в один бік — до повного розриву з дійсністю та інтересами звичайних людей. І в цій реальності, де «добрий цар» Путін і виявився головним убивцею нормального інтернету, надії на мирний вихід з цього глухого кута і «повернення до норми» просто немає. Цифровий зашморг затягнутий.
