28 квітня 2026 року точно увійде в історію світової економіки як день, коли один із найвпливовіших енергетичних гравців вирішив вийти з колективної гри, розпочавши свою власну. Об’єднані Арабські Емірати офіційно оголосили про вихід з ОПЕК та угоди ОПЕК+ з 1 травня – без попередніх консультацій, без спроб компромісу, одним рішенням, яке окремі ЗМІ вже називають «тектонічним зсувом» для нафтового ринку.
Для організації, яка понад 60 років будувала свій авторитет на демонстрації єдності, це не просто втрата члена, а удар по самій суті їхнього об'єднання. В самих ОАЕ вже заявили, що покидають картель через «розчарування в сусідах» за відсутність підтримки під час війни з Іраном.
Що таке взагалі ОПЕК і для чого вона потрібна, навіщо вигадали ОПЕК+, що стоїть за рішенням Еміратів і чого тепер очікувати на ринку? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Що таке ОПЕК і навіщо вигадали ОПЕК+
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) з’явилася у 1960 році в Багдаді як відповідь п’яти країн — Іраку, Ірану, Кувейту, Саудівської Аравії та Венесуели — на політику великих нафтових компаній, які тоді фактично контролювали світові ціни на нафту. Простіше кажучи, країни-виробники втомилися від того, що хтось інший вирішує, скільки коштуватиме їхнє головне багатство, і вирішили взяти цей процес у свої руки.
Механізм роботи ОПЕК дуже простий у своїй ефективності: країни-члени домовляються про квоти на видобуток нафти. Якщо нафти на ринку забагато — ціна падає, якщо замало — зростає. Регулюючи обсяги видобутку, ОПЕК намагається тримати ціну в комфортному для виробників коридорі. Станом на початок 2026 року організація контролювала близько 30% світового ринку нафти, а її члени сукупно володіли приблизно ⅔ розвіданих світових запасів «чорного золота».
ОПЕК+ — це розширений формат, який виник у 2016 році, коли до ОПЕК приєдналися ще десять країн, зокрема РФ, Казахстан, Мексика та інші. Приводом стало різке падіння цін на нафту, і для стабілізації ринку знадобилися зусилля ширшого кола виробників. Відтоді ОПЕК+ став головним майданчиком для глобальних нафтових домовленостей, а його члени разом контролюють більше половини всього світового ринку нафти.
ОАЕ в ОПЕК: маленький гравець з великими амбіціями
Об’єднані Арабські Емірати повноцінно приєдналися до ОПЕК у 1971 році. За понад 50 років маленькі ОАЕ перетворилися на одного з ключових гравців організації, посідаючи третє місце за обсягами експорту сирої нафти після Саудівської Аравії та Іраку. Країна видобуває 3-3,4 млн барелів нафти на добу, що становить близько 11-12% загального видобутку ОПЕК.
Саме ці цифри і стали джерелом багаторічного невдоволення. ОАЕ активно інвестували в збільшення нафтових потужностей і могли б видобувати до 5 млн барелів на добу, але квоти ОПЕК стримували виробництво приблизно на рівні до 3,4 млн. Для країни, яка вклала мільярди в модернізацію нафтової галузі, такі обмеження виглядали дедалі більш несправедливими. Тож рішення ОАЕ не було спонтанним: воно визрівало роками і стало результатом складного переплетіння геополітичних, економічних та інших чинників.
По-перше, ключовим каталізатором стала війна на Близькому Сході. З лютого 2026 року регіон перебуває в стані найгострішої кризи за останні десятиліття.
США та Ізраїль продовжують військову операцію проти Ірану. У відповідь Тегеран потужно атакував країни Перської затоки, включно з ОАЕ. Знаменитий Дубай, який десятиліттями вважався оазисом стабільності серед близькосхідного хаосу, на якийсь час перетворився на місто-привид, що призвело до багатомільярдних втрат Еміратів. В цих умовах ОАЕ очікували солідарності від арабських сусідів, однак не отримали належного рівня підтримки. Країна «розчарована» реакцією інших держав Перської затоки на іранські атаки, про що заявляється прямо.
По-друге, блокада Ормузької протоки. Цей стратегічний водний шлях, яким проходить близько 20-25% світової торгівлі нафтою, досі фактично паралізований. Експорт нафти з регіону сильно скоротився, що відчутно вдарило по Еміратах.
По-третє, свою роль зіграли багаторічні суперечності з Саудівською Аравією. Відносини між Абу-Дабі та Ер-Ріядом перейшли від тихого суперництва до відкритої конфронтації ще до війни. СА традиційно наполягала на обмеженні видобутку для підтримки цін, тоді як ОАЕ прагнули нарощувати виробництво. Історично ж суперечності між двома країнами точаться ще з 80-х років і вже неодноразово гальмували інтеграційні ініціативи в регіоні — зокрема, проєкт спільної валюти держав Перської затоки.
Врешті, є також фактор Дональда Трампа. Видання Reuters прямо називає вихід ОАЕ з організації «перемогою для Трампа», який неодноразово звинувачував ОПЕК у «обдиранні решти світу» через штучний контроль цін на нафту. Адміністрація США послідовно тиснула на союзників у регіоні, вимагаючи збільшення видобутку для зниження цін на пальне. Вихід ОАЕ з ОПЕК дозволяє країні нарощувати виробництво без огляду на картельні обмеження, що цілком відповідає американським інтересам. До речі, міністр енергетики ОАЕ підкреслив, що його країна не консультувалася з іншими державами-членами, включаючи Саудівську Аравію, що є додатковим політичним «ляпасом».
Вихід ОАЕ з ОПЕК: як це вплине на ринок нафти
Короткострокові наслідки виходу ОАЕ з ОПЕК доволі парадоксальні. З одного боку, втрата країни, яка забезпечує 11-12% видобутку, мала б спричинити хаос на ринку. З іншого боку, блокада Ормузької протоки вже спричинила такий дефіцит поставок, що ціни на нафту зросли приблизно на чверть з початку року, і вихід ОАЕ поки що не здатен ані суттєво збільшити пропозицію (бо немає фізичної можливості безпечно транспортувати нафту), ані знизити ціни.
Однак у довгостроковій перспективі ситуація виглядає інакше. ОАЕ вже оголосили, що «продовжуватимуть діяти відповідно», поступово нарощуючи видобуток відповідно до ринкових умов. Це може спровокувати нову цінову війну між виробниками, коли кожна країна намагатиметься зберегти свою частку ринку, демпінгуючи ціни. До того ж разом із Саудівською Аравією ОАЕ були одним із небагатьох членів ОПЕК зі значними резервними потужностями — механізмом, через який картель впливав на ринок. Вихід Еміратів означає, що цей важіль значно слабшає.
Вихід ОАЕ — це не лише економічний, а й глибоко політичний жест. Протягом десятиліть СА була фактичним лідером ОПЕК, і вихід одного з найпотужніших членів без попередніх консультацій є прямим викликом саудівському домінуванню. Ер-Ріяд цим явно дуже невдоволений, а відносини між країнами вже суттєво погіршилися.
Водночас вихід ОАЕ, як вже зазначалося вище, посилює позиції США в регіоні. Якщо раніше Вашингтон мусив домовлятися з організацією як із єдиним блоком, то тепер з’являється можливість працювати з окремими виробниками напряму, пропонуючи їм вигідніші умови в обмін на збільшення видобутку.
Головне питання: чи стане вихід ОАЕ початком ланцюгової реакції? Інші члени ОПЕК, особливо ті, хто також незадоволений квотами, уважно спостерігають за ситуацією. Якщо приклад Еміратів виявиться успішним — тобто країна зможе збільшити видобуток і отримати більше доходів поза межами картелю — це може спровокувати інші країни на аналогічні кроки. Та попри це, говорити про «початок кінця ОПЕК» поки що зарано. Організація переживала і важчі часи: розпад СРСР, війну в Іраку, санкції проти Ірану, пандемію COVID-19, тощо.
Резюмуючи, рішення ОАЕ вийти з ОПЕК — це черговий симптом глибокої трансформації світового порядку, коли старі інститути поступово втрачають свій вплив, а національні інтереси дедалі частіше беруть гору над колективними правилами. Найголовніше питання залишається відкритим: чи зможе ОПЕК адаптуватися до нової реальності? Історія показує, що ця організація вміє виживати в найскладніших умовах. Але те, що відбувається зараз — це не стільки чергова криза, скільки потенційна зміна самих правил гри. І якщо ОАЕ справді вдасться успішно діяти поза межами картелю, це може стати свідченням того, що епоха всесильних нафтових альянсів добігає кінця.
Думки експертів
Економічний експерт Юрій Гаврилечко впевнений: рішення ОАЕ вийти з ОПЕК та ОПЕК+ — це не просто технічний крок. Це сигнал про зміну правил гри на глобальному енергетичному ринку. Фактично, тут йдеться про відмову від системи квот, яка роками стримувала видобуток нафти в інтересах підтримки цін.
«Вихід із угоди означає одне: ОАЕ отримують свободу нарощувати видобуток настільки, наскільки дозволяють їхні технічні можливості та економічні інтереси. Виникає очевидна логіка очікувань: більше нафти на ринку — більша пропозиція — тиск на зниження цін. У теорії усе працює саме так. Причому ефект не обмежується лише нафтою. Зниження нафтових котирувань зазвичай тягне за собою також здешевлення нафтопродуктів (бензин, дизель), опосередкований вплив на ціни газу, зниження витрат на логістику та виробництво, тощо. Тобто в ідеальному світі це виглядало б як хороша новина для споживачів і економік, залежних від імпорту енергоносіїв. Але є нюанс, і він перекреслює всю лінійну логіку: сьогодні ринок енергоносіїв — це не про баланс попиту і пропозиції. Це про баланс ризиків і страхів. І ці ризики зараз — максимальні.
По-перше, ескалація між США та Іраном. Будь-яке загострення в цьому регіоні автоматично закладає в ціну «премію за ризик». По-друге, Ормузька протока — ключова артерія світових поставок нафти. Її блокування або навіть часткове обмеження руху танкерів здатне миттєво скоротити пропозицію на ринку — незалежно від того, скільки нафти видобувають ОАЕ. По-третє, логістика. Дефіцит танкерів, зростання вартості страхування перевезень, зміна маршрутів — усе це збільшує кінцеву ціну бареля нафти для споживача. І ось тут виникає парадокс: ОАЕ можуть збільшувати видобуток, але світ може фізично не мати можливості швидко і дешево доставити цю нафту на ринок. В результаті маємо дві протилежно діючи сили: фундаментальний фактор (пропозиція) тисне ціни вниз, однак геополітичний фактор (ризики) штовхає ціни вгору», — зазначає економіст.
На думку Гаврилечка, допоки другий фактор домінує, ринок поводиться ірраціонально з точки зору класичної економіки.
«Що це означає для цін на пальне? Насамперед, це висока волатильність: вони можуть як знизитися, так і зрости — і доволі різко. У короткостроковій перспективі ціна визначатиметься не рішенням ОАЕ, а новинами: якщо загострення, то ціни підуть вгору, якщо деескалація, то очікуємо швидке падіння. У середньостроковій перспективі (за відсутності великих конфліктів) ефект від збільшення видобутку все ж проявиться. Тоді можна очікувати поступового зниження цін. Варто також зазначити, що ринок нафти більше не є ринком ресурсів. Він став ринком очікувань! І тому ціна падає не тоді, коли збільшується видобуток, а тоді, коли зникає невизначеність. Поки ж невизначеність — головний драйвер, то будь-який прогноз — це не розрахунок, а сценарій розвитку подій», — резюмував Юрій Гаврилечко.
Економіст, голова Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин прокоментував ситуацію наступним чином:
«По великому рахунку, це величезний плюс американцям. Основна мета США — поставити під контроль світовий ринок нафти. ОПЕК в цьому питанні їм дуже заважав. Вихід з ОПЕК Об'єднаних Арабських Еміратів суттєво зменшує вплив організації на світовий ринок нафти. Основне завдання ОПЕК — формувати ціну на нафту через виділення квот на видобуток. ОАЕ на сьогоднішній момент, для того щоб відшкодувати отримані від війни та блокування Ормузької протоки збитки, вирішили вийти з організації, щоб не обмежувати себе цими самими обсягами видобутку нафти. Тож в даній ситуації ключова ідея ОАЕ — просто відшкодувати свої збитки та позбутися обмежень. Але вони зробили це в тому числі під впливом позиції США, і це несе для останніх велику вигоду», — впевнений Олег Пендзин.
