Близький Схід завмер у передчутті великої війни — знову. Американські та світові ЗМІ повідомляють про безпрецедентну готовність Сполучених Штатів завдати масштабних ударів по Ірану вже найближчими днями. Дата 21 лютого (тобто вже в цю суботу) розглядається як потенційна точка початку військової операції — хоча, як заявляється, президент Дональд Трамп остаточного рішення ще не ухвалив.
У Білому домі ретельно зважують ризики ескалації, адже ставки неймовірно високі. ЗМІ припускають, що операція може тривати кілька тижнів і нагадуватиме не обмежені точкові дії, а повномасштабну війну — ймовірно, у коаліції з Ізраїлем. Ізраїльські силові відомства та служби екстреної допомоги вже приведені у стан найвищої готовності, а засідання кабінету з безпеки було екстрено перенесено.
На тлі цього напруження також триває активне перекидання американських сил у регіон: авіаносні ударні групи змінюють дислокацію, супутники-шпигуни націлені на іранські ядерні об'єкти, а розвідувальні безпілотники здійснюють прольоти вздовж усього узбережжя Перської затоки. А прем'єр Польщі Туск навіть закликав своїх громадян, які перебувають в Ісламській республіці, екстрено покинути її будь-яким способом.
Навіщо це США та Ізраїлю, якщо дипломатичні канали досі працюють, а переговори тривають? І чому саме зараз, після років напруженості, світ опинився на межі чергового масштабного збройного конфлікту на Близькому Сході? Що буде, якщо Трамп таки вирішить атакувати Іран — і що буде, якщо врешті Білий дім відмовиться від агресивних планів? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Історія ворожнечі: від Ісламської революції до чергової війни
Конфлікт між Іраном та колективним Заходом у його нинішньому вигляді триває вже майже півстоліття. Точкою відліку стала Ісламська революція 1979 року, коли радикали повалили прозахідний шахський режим, який десятиліттями слугував головним союзником Америки в регіоні. UA.News вже докладно аналізувало минуле Ірану в окремому матеріалі.
Кульмінацією того протистояння стало захоплення американського посольства в Тегерані, де 52 дипломати провели в заручниках 444 дні. І хоча з того часу минули десятиліття, дух того протистояння залишається живою: щороку в Ірані проходять багатотисячні мітинги із гаслами «Смерть Америці!» та спалюванням прапорів США та Ізраїлю. Протягом наступних десятиліть конфлікт не згасав, а лише змінював форми.
Останнім часом, втім, протистояння регулярно переходить у гарячу фазу. Влітку 2025 року регіон сколихнула 12-денна війна, під час якої США та Ізраїль завдали масованих авіаударів по іранських ядерних об'єктах, що призвело до колосальних руйнувань останніх. Іран відповів ракетними обстрілами по американських базах в Іраку та по ізраїльській території, але головне — цей конфлікт остаточно зруйнував і без того хиткий дипломатичний процес. Після цього Іран фактично вийшов з-під контролю МАГАТЕ, припинивши співпрацю з міжнародними інспекторами, та продовжив накопичувати запаси збагаченого урану.
За деякий час всередині країни на тлі економічної кризи вчергове спалахнули масштабні протести. Десяти тисяч людей вийшли на вулиці Тегерана, Ісфахана, Шираза, Мешхеда, Авхаза та інших міст з вимогами покращення економічної ситуації та політичних свобод. Режим, однак, відреагував наджорстокими репресіями, вбивши тисячі (!) демонстрантів. Тоді Трамп виступив із заявами про підтримку протестувальників та пообіцяв їм «допомогу», хоча очевидно, що протести — лише формальний привід, адже питання демократії в Ірані ніколи не було для Вашингтона визначальним у його зовнішній політиці. Насправді за цим стоять набагато глибші стратегічні причини.
Ядерна бомба як причина неминучого удару
Ключова причина, яка змушує США та Ізраїль готувати нову війну — це загроза іранського режиму для стабільності в регіоні. В першу чергу йдеться про його ядерну програму. Для Вашингтона це не настільки небезпечно, оскільки Тегеран станом на зараз точно не здатний розробити стратегічні ядерні ракети, які б долетіли до Америки. Однак для Тель-Авіва, куди легко доб'є навіть тактична зброя, це питання набуває екзистенційного характеру.
Один з ідеологічних стовпів держави аятол — курс на знищення Ізраїлю, проголошений ще аятолою Хомейні. Ядерна програма в цьому контексті розглядається як гарантія безпеки режиму та інструмент тиску на весь західний світ. Тому основними цілями потенційної операції, найімовірніше, стануть саме ядерні об'єкти в Натанзі, Фордо та Ісфахані, а також військова та політична верхівка режиму аятол, включаючи командний склад Корпусу вартових ісламської революції.
Розвіддані свідчать про те, що Іран значно просунувся у створенні балістичних ракет середньої дальності, здатних досягти території Ізраїлю та американських баз у Катарі та ОАЕ. Однак навряд чи американці чи ізраїльтяни в здоровому глузді планують повністю захопити та окупувати Іран — країну площею понад 1,6 млн квадратних кілометрів та з населенням понад 93 млн людей.
Для Трампа все це має й інший, куди більш прагматичний вимір. Йому потрібна «маленька переможна війна», аби зміцнити внутрішньополітичні позиції напередодні проміжних виборів у Конгрес в листопаді. Успішна військова кампанія проти Ірану могла б відвернути увагу американців від внутрішніх економічних проблем, інфляції та міграційної кризи. Операція проти Венесуели явно додала йому впевненості, і тепер Іран може стати логічним, хоч і куди більш ризикованим, продовженням його агресивної зовнішньої політики, покликаної продемонструвати силу Америки на міжнародній арені.
Альтернативний сценарій: а якщо війни не буде?
Попри всю гостроту ситуації та агресивну мілітаристську риторику, існує й інший сценарій, за якого сторони в останній момент відступлять від прірви війни. Історія знає чимало прикладів, коли причини для вторгнення знаходилися (вони завжди знайдуться, якщо є бажання), але політична воля лідера чи еліт врешті перемагала, і кровопролиття не відбувалося. Тому вірогідність того, що сторони все ж домовляться, залишається, хоча вона й невелика.
Але проблема в тому, що чинна американська адміністрація, на відміну від попередників, не готова повертатися до старої ядерної угоди, яку вона ж сама й розірвала кілька років тому. Престиж та імідж сильного лідера є надто важливими для Трампа. Якщо ж атаки не буде, все залишиться як є: Тегеран продовжить розробку ядерної програми, хоча, можливо, дещо сповільнить темпи, аби не провокувати новий виток ескалації. Він також продовжить озброювати своїх проксі по всьому регіону, створюючи постійну напругу на кордонах Ізраїлю. Ізраїль, своєю чергою, нарощуватиме свою міць, готуючись до війни в майбутньому. А Трамп, який славиться своєю непередбачуваністю та схильністю самоусуватися від тем, які перестали його цікавити, може просто переключити увагу на інші проблеми.
Врешті-решт, чинний статус-кво, хоч і вибухонебезпечний та загрозливий, але парадоксальним чином є звичним для регіону, де сторони десятиліттями живуть у стані «ні війни, ні миру». Однак такий розвиток подій означатиме, що Ізраїль і надалі існуватиме під дамокловим мечем іранської ядерної бомби. Трампу, найімовірніше, пробачать те, що він забув про свої жорсткі обіцянки щодо Ірану, адже виборці мають коротку пам'ять, але регіональні союзники навряд чи забудуть цю слабкість.
Резюмуючи, Близький Схід стоїть на порозі вибору між двома катастрофами: великою регіональною війною або нестабільним миром під постійним прицілом іранських ракет та ізраїльських бомбардувальників. Останні події свідчать про те, що маховик ескалації розкручується на повну: США стягують у регіон додаткові військові ресурси, зокрема авіаносні ударні угруповання, що дасть змогу атакувати Іран одночасно з кількох напрямків. Розвідувальні дрони регулярно фіксують переміщення іранських військових кораблів в Ормузькій протоці, а біля берегів Ємену почастішали провокації з боку підтримуваних Іраном хуситів.
Ізраїль, своєю чергою, готується до неминучої відповіді: в разі удару США по Ірану Тегеран, найімовірніше, завдасть масованого ракетного удару по ізраїльській території, як це вже було влітку 2025-го. Саме тому ізраїльське командування приведене в найвищу готовність.
Парадоксально, але саме цей страх взаємного знищення, цей баланс жаху може стати тим фактором, який утримає сторони від останнього кроку. Іран неодноразово погрожував атакувати не лише Ізраїль, а й американські бази в регіоні, яких налічується близько двох десятків, а також перекрити Ормузьку протоку — ключовий маршрут транспортування нафти, через який проходить близько 20% світового видобутку. Довга війна на виснаження не потрібна ані Вашингтону, ані його союзникам, ані тим паче режиму аятол.
Таким чином, найближчі дні та тижні стануть вирішальними. Вибір, який зробить Трамп — чи то наказ про початок бомбардувань, чи то остання спроба реанімувати переговори, підкріплена реальними поступками — визначить обличчя Близького Сходу на роки вперед.
Якщо почнеться повномасштабна війна, ми можемо стати свідками наймасштабнішого конфлікту в регіоні за останній час, наслідки якого важко передбачити, але при цьому легко спрогнозувати: нові сотні тисяч біженців, глобальна енергетична криза зі стрибком цін на нафту (від чого, до речі, виграє Росія) та черговий безкінечний цикл насильства і тероризму, який захлесне не лише Близький Схід, а й інші регіони світу. Чи дійсно це потрібно Трампу, Нетаніягу, аятолам та, особливо, звичайним людям — питання риторичне.
