Коли восени 2021 року Вільям Бернс, тодішній директор Центрального розвідувального управління США, покидав московський аеропорт, у Вашингтоні ще жевріла надія, що його візит до Кремля стане останнім дипломатичним запобіжником перед прірвою війни. Тоді Бернс, за його ж власними словами, приїхав, аби показати росіянам супутникові знімки їхніх же військ на кордоні з Україною та переконати Володимира Путіна не робити фатального кроку — повномасштабної агресії. Російський диктатор ввічливо вислухав і, як відомо, зробив усе навпаки.
Відтоді минуло майже п'ять років, упродовж яких московські кабінети для американських розвідників були зачинені, а відносини між державами впали навіть нижче часів Карибської кризи. І ось тепер у ці самі кабінети увійшов Джон Реткліфф — людина, яка в адміністрації Трампа вважається не інакше як «яструбом», тобто прихильником жорсткої лінії, та куратором передачі розвідданих Україні.
Сам факт його незапланованого візиту, який спочатку тримався в цілковитій таємниці, а згодом вибухнув у західній пресі низкою суперечливих публікацій, ставить доволі складну аналітичну задачу. У той час як всі чекали на приїзд до Москви «канонічних» переговірників Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, Білий дім відправив саме Реткліффа.
Чи означає це, що Вашингтон вирішив заговорити з Кремлем мовою ультиматумів? Або ж самі «яструби» раптом перетворилися на голубів миру, усвідомивши масштаб загрози прямого зіткнення? Які сигнали привіз до Москви Джон Реткліфф і чому цей візит може виявитися навіть більш значущим, ніж сумнозвісна місія Вільяма Бернса напередодні повномасштабного вторгнення? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
«Поганий поліцейський»: чому в Москву приїхав саме Реткліфф
Аби зрозуміти унікальність поточного моменту, варто звернути увагу на фігуру самого візитера. Джон Реткліфф — не просто голова ЦРУ. Це людина, чий професійний профіль у контексті американо-російських відносин збудований на фундаменті недовіри до Кремля.
За даними численних інсайдерів у західних медіа, саме Реткліфф став одним із головних ініціаторів різкого розширення обміну розвідувальною інформацією з ГУР МО України. Його відомство суттєво наростило кількість даних про стратегічні об'єкти на території Російської Федерації, що, своєю чергою, дозволило українським силам суттєво підвищити ефективність ударів по нафтопереробних заводах та військових складах у глибокому тилу ворога. Інакше кажучи, з точки зору Москви, Реткліфф є прямим «співучасником» атак на російську енергетичну інфраструктуру.
Такий персонаж зазвичай не їздить на дружні переговори. Коли адміністрація Білого дому відправляє «яструба» такого рівня в столицю ворожої держави, це майже завжди означає одне з двох: або Вашингтон готує ґрунт для надзвичайно жорсткого демаршу, або сама ситуація настільки вийшла з-під контролю, що для стабілізації потрібна людина, чия репутація не дозволить звинуватити його в м'якотілості. У випадку з Реткліффом наявність у Білому домі його особистого каналу комунікації з Кремлем може бути спробою Трампа зіграти роль класичного «доброго поліцейського». Поки сам президент роздає компліменти Путіну та обіцяє «великі угоди», його головний розвідник має нагадати росіянам про ціну провалу переговорів. Це класична схема: м'які слова лідера прикривають брязкіт сталі, що стоїть за ними. Тож можливо, саме тому приїзд Реткліффа викликав такий резонанс: він зруйнував ілюзію того, що адміністрація Трампа повністю перейшла до політики умиротворення Росії за рахунок України.
Водночас не можна відкидати й суто прагматичну складову. Як би пафосно не називали Реткліффа «яструбом», він залишається державним службовцем, підпорядкованим особисто президенту Трампу. І якщо Трамп поставив завдання вийти на угоду з Росією, саме директор ЦРУ, а не держсекретар Рубіо чи радник Волц, може виявитися ідеальним провідником жорстких вимог. Москва, на жаль, розуміє і поважає виключно силу і не довіряє солодкоголосим дипломатам. Розмова розвідника-Реткліффа з розвідником-Путіним — це розмова без дипломатичних евфемізмів, де кожна сторона знає справжню ціну слів. У цьому сенсі Реткліфф, цілком ймовірно, приїхав не вмовляти Путіна, як це робив Бернс у 2021 році, а чітко окреслити межі допустимого. Питання лише в наслідках, якщо ці межі будуть порушені.
Війна в Балтії — головна тема переговорів?
Якщо узагальнити витоки з американських ЗМІ, передусім The Wall Street Journal та Politico, головна місія Реткліффа в Москві виглядає доволі тривожною. Йдеться не про Україну — точніше, не лише про неї. Йдеться про потенційну загрозу прямого нападу Росії на країни НАТО, зокрема на держави Балтії.
За даними американської розвідки, Кремль може найближчим часом вдатися до «перевірки рішучості Альянсу». Це може бути масштабна кібератака на критичну інфраструктуру Естонії, Литви чи Латвії, провокація на кордоні, таємна операція спецпризначенців або навіть сухопутне вторгнення з метою захоплення клаптика території для демонстрації слабкості НАТО.
Реткліфф, цілком можливо, привіз до Москви не прохання, а вимогу припинити навіть думати про подібні сценарії. І це унікальна ситуація. Вперше з часів 2021 року директор ЦРУ відвідує Москву не для обміну думками, а для прямого попередження про неприпустимість атаки на союзників Вашингтона.
Важливо також звернути увагу на контекст, у якому це відбувається. Американські військові аналітики фіксують дефіцит критичних боєприпасів на Заході, спричинений не лише війною в Україні, а й нещодавнім конфліктом з Іраном. Логіка Москви, яку намагаються прорахувати в Пентагоні, може виходити з того, що НАТО зараз просто фізично не готове до повномасштабної відповіді на обмежену агресію. Особливо якщо Путін припускає, що Трамп, який дуже скептично ставиться до колективної оборони, не захоче вплутуватися у війну за «якісь там балтійські країни».
У цьому сенсі візит Реткліффа, можливо, є спробою зруйнувати цей небезпечний прорахунок Кремля. Голова ЦРУ мав особисто, на рівні розвідданих, показати російській стороні, що Вашингтон готовий до жорсткої реакції. Це нагадує «дипломатію канонерок», але в сучасному, інформаційному вимірі. США демонстративно відправляють «яструба», щоб засвідчити: будь-який напад на Естонію, Латвію чи Литву буде сприйнятий не як локальний конфлікт, а як виклик особисто Трампу. А Трамп, попри весь ізоляціонізм, не може дозволити собі втратити обличчя на міжнародній арені саме тоді, коли намагається позиціонувати себе як миротворця і сильного лідера. Тож Реткліфф віз до Москви не лише ноти протесту, а й цілком конкретні докази того, що американська розвідка бачить усі приготування російської армії біля кордонів Балтії.
Український та іранський фактори: прихований порядок денний
Звісно, було б наївно вважати, що тема України не порушувалася під час цієї таємної зустрічі. Радше навпаки — Україна стала тлом, на якому розгортається боротьба за майбутні правила гри. Реткліфф, як ми вже зазначали, курував розширення розвідувальної підтримки Києва. І його приїзд до Москви міг бути частиною складного торгу: Вашингтон може запропонувати обмежити або повністю припинити передачу розвідданих українським військовим, якщо Росія піде на певні поступки.
Це не обов'язково означає примус України до капітуляції, як намагаються інтерпретувати деякі ЗМІ. Це може бути радше елементом стратегії деескалації: якщо Кремль відмовиться від планів атак на НАТО, США готові зменшити інтенсивність українських ударів по російській території, які здійснюються Україною завдяки американським супутниковим даним.
Однак тут криється величезний ризик. Українське питання дедалі більше стає розмінною монетою у грі великих гравців. Реткліфф, який ще недавно тому здавався запеклим ворогом Путіна, тепер може стати тим, хто переконає Білий дім пожертвувати частиною українських інтересів заради стабілізації на балтійському фланзі. Це класична геополітична дилема: Захід не готовий воювати за Україну вічно, але він так само не готовий воювати за країни НАТО, якщо його ресурси виснажені. Тому пошук компромісу з Москвою щодо зниження ескалації може відбуватися коштом припинення військової підтримки України на нинішньому рівні. Іншими словами, Вашингтон може намагатися зупинити велику війну в Європі, заморозивши «маленьку» війну в Україні.
Іранський слід у цій історії відіграє не менш важливу роль. За даними Politico, Реткліфф вимагав від Москви припинити військову та технологічну підтримку Тегерана. Тут інтереси США та Ізраїлю сходяться у тугий вузол. Росія вже отримує від Ірану дрони-камікадзе, які використовує проти України. Натомість Москва постачає Тегерану технології протиповітряної оборони та елементи ракетної програми. Для Вашингтона така вісь «Москва — Тегеран» є стратегічним викликом, особливо з огляду на можливість нового військового загострення на Близькому Сході. Тому Реткліфф міг запропонувати Кремлю певні послаблення санкційного режиму в обмін на розрив з Іраном. Хоча навряд чи Москва на це піде.
Думка експерта
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік нагадує: востаннє директор ЦРУ приїжджав до Москви в 2021 році, саме перед російським вторгненням в Україну.
«Тоді США намагалися зрозуміти, чи Росія готує вторгнення, і намагалися попередити її, що цього робити не варто. До цього попередження Москва абсолютно не дослухалася. Після поїздки Бернса в 2021 був відомий лист Путіна НАТО і президенту США Джо Байдену. Подивимося, які будуть наслідки зараз.
Візит загалом дуже важливий, це перший візит за 5 років. Візит говорить про комунікацію у сфері безпеки насамперед: армія, оборона, ракети, сфери впливу. Досі не зрозуміло, з ким він зустрічався: російська сторона каже, що зустрічі з Путіним не було, хоча деякі російські медіа кажуть, що була, і навіть деякі заходи у Кремлі через це скасували. Я думаю, що саме спецслужби РФ були головним комунікатором із Реткліффом. Можливо, це пов'язано з обміном захопленими особами, можливо, справа тут в Ірані. Менш можливо, що це подорож заради українського кейсу. Західна преса пише, що Реткліфф приїжджав, щоб умовити РФ не нападати на країни НАТО. Але мені здається, ця версія надто ліберальна і прозахідна. Вона виглядає як певне виправдання візиту. Думаю, це менш ймовірна версія. Скоріш за все, були конкретні переговори між керівництвом спецслужб. І нарешті, той факт, що Реткліфф прилітав фізично, говорить про те, що сторони хотіли обговорити щось дуже інтимне, що не підлягає навіть урядовому зв'язку. Або борти, де він прилітав, щось привезли: людей, обладнання, документи, не знаю. Найближчим часом варто дуже уважно стежити за руками російського та американського керівництва», — впевнений Руслан Бортнік.
Резюмуючи, візит Джона Реткліффа до Москви — це точно не про мир, але про управління ескалацією. У цьому його кардинальна відмінність від місії Вільяма Бернса у 2021 році. Тоді глава ЦРУ намагався переконати Росію не починати війну. Сьогоднішній глава ЦРУ, схоже, приїхав не просити, а ставити умови. Він привіз не лише попередження про неприпустимість атак на країни Балтії, але й, можливо, пропозицію обміну: припинення ескалації на східному фланзі НАТО в обмін на можливе згортання американської розвідувальної підтримки України.
Сам факт таємного візиту свідчить про глибоку стурбованість Вашингтона поточною міжнародною ситуацією. Американські військові та розвідники, вочевидь, вважають сценарій нападу Росії на НАТО цілком реальним у найближчій перспективі. І вони намагаються не допустити його не через посилення присутності військ у Балтії чи публічні погрози, а через закритий канал зв'язку, який, за логікою розвідки, ефективніший за будь-які дипломатичні демарші.
Реткліфф, можливо, став тим, хто мав донести до Путіна просту істину: Трамп готовий іти на угоди, але не готовий виглядати слабким. А будь-яка атака на союзників по НАТО автоматично зробить його слабким в очах власного електорату. І цього США точно не мають допустити.
