Сьогоднішня новина від ГУР МО України про наміри Росії розмістити на своїх прикордонних територіях до 50 тисяч (!) північнокорейських військових, аби замінити ними російських бійців, дуже показова. Вона змушує ще раз подивитися на глобальну картину участі КНДР у цій війні. Пхеньян часто залишається в тіні свого «старшого російського брата», і абсолютно незаслужено.
У ГУР дали зрозуміти, що наразі близько 8,5 тисяч солдатів з КНДР вже сформовані у декілька бригад і прикривають російський кордон у складі угруповання «Север». Їх не кидають у «м'ясні штурми» на українські окопи, а використовують по іншому: як гарнізонні війська, щоб вивільнити росіян для фронту.
Ця ситуація — яскрава ілюстрація того, наскільки глибокою та багаторівневою стала інтеграція Північної Кореї у військову машину РФ. За ці чотири з половиною роки війни Пхеньян пройшов шлях від токсичного дипломатичного «вигнанця», який просто підтакує Кремлю, до ключового постачальника зброї та, тепер уже, охоронця російських тилів.
Як КНДР отримала таку роль у війні та перетворилася на ключового військового союзника Росії? Як і чому саме Північна Корея стала справжнім стратегічним тилом РФ? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Політичний нуль та «паперова солідарність»
Якщо говорити про політичну вагу КНДР на світовій арені, то варто бути відвертими: вона наближається до абсолютного нуля. Пхеньян до недавнього часу — це «держава-вигнанець», яку світова спільнота вимушено терпить виключно через наявність величезних запасів ядерної зброї та страх перед абсолютно непередбачуваним, наче з підручників з політології, тоталітарним режимом. Тож вся дипломатична підтримка, яку Кім Чен Ин міг надати і надає Володимиру Путіну — це не більше ніж формальність, яка не має жодного впливу на реальний стан справ у міжнародних кабінетах.
Згадаймо хронологію цієї «паперової солідарності». КНДР була однією з небагатьох країн (разом із аналогічним failed state — Сирією), яка ще до повномасштабного вторгнення визнала так звані «ДНР» та «ЛНР». Пізніше, у вересні 2022 року, Пхеньян без зайвих вагань підтримав і фейкові «референдуми» про анексію Запорізької та Херсонської областей.
Для Кремля це, звісно, було приємним інформаційним приводом — мовляв, «нас підтримують на міжнародній арені» (хоча підтримує відверта держава-маргінал). Але якщо по факту, то що це змінило? Нічого. Жоден серйозний гравець у світі не подивився на позицію Пхеньяна і не сказав: «О, ну раз сама КНДР визнала ці території російськими, то й нам варто!». Це нонсенс.
Дипломатичну підтримка Північної Кореї можна порівняти зі скупими аплодисментами у порожній залі. Вона не додає жодної легітимності, а лише підкреслює ізоляцію та самотність того, кому аплодують.
Військова логістика КНДР: снаряди, ракети і люди
Отже, дипломатична підтримка Північної Кореї існує радше як формальність. Та зовсім інша справа — військова співпраця. Саме тут і прихована справжня цінність КНДР для Кремля, і роль цю важко переоцінити, особливо у найважчі для російської армії періоди 2022-2023 років, а також у 2024 році під час боїв за Курську область.
Коли російський ВПК ще буксував, не встигнувши розгорнутися на повну, а склади спустошувалися із шаленою швидкістю, саме північнокорейські вагони з боєприпасами дозволили російській артилерії підтримувати ту саму інтенсивність вогню, яка стирала з лиця землі Бахмут, Авдіївку та інші міста Донбасу. Йдеться про мільйони (!) снарядів.
Окрема історія — балістичні ракети. КНДР десятиліттями розвивала свою ракетну програму в умовах тотальної ізоляції, і тепер цей арсенал працює проти України. Буквально 10 серпня, тобто трохи більше тижня тому, з'явилася інформація про отримання Росією чергової партії балістики з Північної Кореї. І ці ракети летять не куди-небудь, а по Києву та інших українських містах. Причому ні про яку високотехнологічність в комуністичній диктатурі, авжеж, казати не доводиться, через що точність цих ракет дуже сильно кульгає. Вони часто промахуються, замість цілі потрапляючи в умовний житловий будинок в кількох кілометрах. Вони нерідко падають у полях або вибухають у повітрі. Але коли вони все ж влучають — руйнування колосальні. Це зброя чистого терору, і її наявність у російському арсеналі — прямий наслідок союзу з Пхеньяном.
І залишаються, звісно, люди. Восени 2024 року світ із подивом спостерігав за появою північнокорейської армії в Курській області. Це був перший випадок з часів аж Громадянської війни 1917-22 років, коли іноземна армія у такій кількості зайшла на російську територію для участі у війні на боці Росії.
Втрати корейців були величезними, тактика — застарілою, але сам факт їхньої участі показав: Пхеньян готовий платити кров'ю за російську підтримку (РФ ділиться з КНДР нафтою, грошима, технологіями та продовольством). Тепер же роль піхотинців Кім Чен Ина, схоже, еволюціонувала. Їх перестали кидати в лобові атаки, маючи намір перевести на охорону кордонів. Це раціонально з погляду Кремля: тримати північнокорейців у Бєлгородській чи Курській областях, щоб російські військові, задіяні на цих напрямках, змогли поїхати вбивати українців у Донбас чи на Південь.
Конкурентні переваги Пхеньяна та парадокс удачі Путіна
У чому ж полягає феномен КНДР як союзника? Чому Росії — без іронії — так пощастило з таким другом? Відповідь криється у двох унікальних перевагах цієї країни для РФ.
Перша — це колосальні обсяги законсервованої радянської зброї та невтомний ВПК, заточений під потенційну війну. Північна Корея — це, по суті, гігантський військовий завод, який працює на повну потужність, абсолютно не зважаючи на низький рівень життя населення. Це ідеальний донор для російської армії.
Друга перевага — абсолютний імунітет до санкцій та репутаційних втрат. Це країна, яка політично застрягла десь у сталінських 50-х. Вона вже перебуває під такою кількістю міжнародних обмежень, що нові санкції для неї — як дробина для слона. Пхеньяну просто нема чого втрачати, тож йому абсолютно начхати навіть на формальну відданість міжнародному праву. Жодних демократичних процедур, жодних зволікань у парламентах, жодних протестів населення — ось що таке КНДР.
І ось тут ховається гіркий парадокс, який треба визнати: Росії насправді неіронічно дуже пощастило з таким союзником — звісно, якщо дивитися на ситуацію суто прагматично і навіть цинічно. Кремль знайшов партнера, який не ставить зайвих питань і готовий дати саме те, чого бракує: дешеву зброю, снаряди і «гарматне м'ясо» для прикриття тилу. Україні, з її орієнтацією на західні демократії, доводиться місяцями, якщо не роками (!) чекати на узгодження тих чи інших поставок, долаючи бюрократичні бар'єри, дебати, внутрішньополітичні кризи у партнерів, тощо. У той час як ешелони з північнокорейськими боєприпасами просто їдуть собі залізницею і все.
Важливи пояснити: це не означає, що Україні потрібен такий самий союзник-світовий вигнанець. Це також не означає, що азіатська деспотія, яка перетворила цілу країну на один гігантський завод з виробництва засобів масового вбивства людей — це хороший приклад для наслідування. Але, на превеликий жаль, у кризові моменти такі режимі дійсно можуть бути на порядок ефективнішими за демократії з їхньою увагою до формальностей, процедур, прав людини і всього іншого «сміття», яке кожен поважаючий себе диктатор вважає абсолютно зайвим і не вартим уваги.
Без допомоги КНДР Росія, очевидно, все одно б впоралася. У РФ, на жаль, достатньо власного людського ресурсу, грошей та обсягів ВПК, щоб воювати ще багато років. Однак ціна війни для Кремля була б зовсім іншою. Без північнокорейських снарядів російська артилерія мала б значно більші паузи, а наступ на Донбасі міг би захлинутися ще у 2023-му. Без північнокорейських ракет удари по Україні були б на порядок менш інтенсивними. А без північнокорейських солдатів на Курщині та прикордонні РФ довелося б знімати з фронту значно більше сил для звільнення власної території.
Думки експертів
Військовий експерт, офіцер-резервіст ЦАХАЛу Ігаль Левін так прокоментував виданню UA.News «північнокорейську проблему».
«Північні корейці будуть залучатися в першу чергу для інженерних робіт, для охорони, а також як оператори різних систем, в тому числі безпілотних, на території Російської Федерації. Ну, і звичайно ж все це відбуватиметься в рамках сприяння загальним зусиллям Росії в її агресії проти України. Але в основному бійці з КНДР потрібні у вищеназваних трьох якостях. А питання, чи впоралася б Росія у війні без Північної Кореї, некоректне, бо війна ще не закінчилася, вона триває. А от чи було би Росії важче без північних корейців — так, однозначно було би важче. Північна Корея дійсно оказує РФ колосальну допомогу. І не стільки навіть людьми, скільки боєприпасами. Ось це дійсно правда, і це велика проблема», — впевнений Ігаль Левін.
Військовий експерт, капітан ВМС США у відставці Гаррі Табах вважає, що необхідно ширше дивитися на речі та пов'язувати їх між собою. А ще — не особливо довіряти розвідці, тим паче у воюючій країні.
«Я би не став виключно вузько дивитися на те, що каже розвідка, в тому числі в контексті військ КНДР. Розвідка досить-таки часто бреше або вкидає дезінформацію. Розвідка не ділиться з людьми, з суспільством, інформацією просто так. Так вона робить дуже нечасто. Розвідка, врешті, може помилятися. Але навіть якщо взяти чутки про те, що Росія нібито збирає військових КНДР для охорони самої Росії або навіть особистої охорони Путіна, тому що він не довіряє власній охороні — це потрібно розглядати значно ширше. Я б сказав, що якщо це справді відбувається, то, можливо, Путін бере їх через те, що вони значно нижчі за нього зростом, і тому він їх не боїться. Це, звичайно, жарт.
Але якщо серйозно, то однобоко дивитися на цю проблему не можна. У нас є проблема Китаю перш за все. Якщо ми розберемося з Китаєм, то значною мірою розберемося і з Росією, і з КНДР, і з усіма іншими подібними проблемами. От у нас так само існує проблема ХАМАС, «Хезболли» та інших терористичних угруповань. Якщо ми розберемося з Іраном, то значною мірою вирішимо й питання цих груп, які він фінансує. А коли розберемося з ООН та Європою, то, думаю, взагалі вирішимо всі світові проблеми. Бо що означає саме твердження, що Росія «збирає» там у себе військових КНДР? Адже очевидно, що це не відбувається без певного дозволу або, принаймні, без узгодження з Китаєм. Тому на цю проблему потрібно дивитися ширше», — впевнений Гаррі Табах.
Також, на думку експерта, все ж не можна стверджувати, що Росія у цій війні не змогла б впоратися без підтримки КНДР.
«Це приблизно те саме, коли говорять, що Радянський Союз не зміг би перемогти без ленд-лізу. Це твердження з категорії історичних припущень, яких сама історія не терпить. Хто знає, як було б насправді? Ми можемо говорити лише про факти, які є перед нами, і про те, що відбувається зараз, а не про те, «що було б, якби», «можливо», «ймовірно» тощо. Тому потрібно виходити насамперед із реальних фактів і поточних процесів, а вже потім робити висновки», — резюмував Гаррі Табах.
Політолог Максим Гончаренко нагадує, що КНДР для Росії давно стала одним із вагомих факторів підтримки в агресії проти України. Станом на сьогодні Північна Корея вже передала РФ 15 млн артилерійських снарядів та надала близько 14-15 тисяч військовослужбовців. Також, як розвиток договору про стратегічне партнерство від червня 2024 року, в Росії працюють близько 30 тисяч північнокорейських робітників.
«Та чому РФ, яка заявляла себе як про сильну опозицію «колективному Заходу», взагалі знадобилася підтримка? Найбільш болюча для Росії тема зараз — це мобілізація. До певного моменту Кремль міг дотримуватися стратегії, де війна та цивільне життя не поєднуються на практиці. Пропонувати гроші за підписання контракту з армією, особливо у депресивних регіонах, активізувати пропаганду, а трудові ресурси шукати в абітурієнтах, що хочуть вступити без екзаменів (пам’ятаємо кейс Алабуги) — працююча схема. При такій реальності займатися «патріотизмом» досить легко, адже війна — це «десь там», а підтримка дій уряду в усіх сенсах безкоштовна. Москва чудово розуміє, що як тільки для росіян перспектива потрапити на фронт стане відчутною, мовчазна підтримка переросте у незгоду, а «Z-фанатики» будуть одні з перших у черзі на виїзд з країни. Але людський ресурс РФ виснажується і виходом є рекрутинг солдат КНДР. Їх можна використовувати для оборони Курщини, можна закривати ними діри у внутрішній обороні, а власні сили спрямовувати безпосередньо на фронт», — пояснює політолог.
Другий аспект — матеріальне забезпечення, каже Гончаренко. Пхеньян пропонує вигідні умови поставок снарядів, розвантажуючи російський ВПК. Натомість від Росії їм дістається економічна, продовольча, технологічна та політична підтримка. Відправка військових теж працює на вигоду для КНДР. Експерт акцентує: північнокорейська армія за рахунок Росії отримує те, чого їм вже давно не вистачало — реальний досвід сучасних бойових дій.
«Чи була б Росія на тих позиціях, де вона є зараз, без підтримки КНДР — питання дискусійне. Але що можна сказати точно: відсутність підтримки з боку Пхеньяну змусила б Москву ухвалювати більш непопулярні та жорсткі рішення. Наразі внутрішня стабільність РФ тримається на тому, що середньостатистичний росіянин напряму з війною стикається лише у новинах. Тому повна мілітаризація держави викличе радше шок та ступор у суспільства, аніж якийсь «патріотичний підйом». «Дірки» в особовому складі, ВПК та робочій силі Кремль буде до останнього намагатись заткнути рекрутованими закордонними бійцями. Тож підтримка Північної кореї — спосіб виграти час, а не вирішити проблему докорінно», — зазначив Максим Гончаренко.
Резюмуючи, КНДР не є «рятівником» Росії у цій війні в глобальному сенсі. На жаль, війну РФ станом на зараз точно не програє, і рятувати її в цілому не потрібно. Але Північна Корея стала тим самим надважливим логістичним хабом, який перетворює цю війну у війну на виснаження для України. І доки світ не знайде дієвих важелів впливу на вісь «Пхеньян — Москва», поставки триватимуть. А отже, роль цієї країни у війні залишатиметься непропорційно великою, хоча й не визначальною для загального результату.
Історія з КНДР — це історія про те, що ніколи не варто недооцінювати диктаторські режими, особливо якщо вони все життя неприховано готуються до війни. І також це історія про те, наскільки ж тотально «зламаним» і непередбачуваним є сучасний світ, у якому особисто Путін в 2017 підписує санкції проти КНДР через їхню ракетну програму (!), в 2023 він вже вимінює у неї снаряди і ракети, щоб бомбити Україну, а в 2024 північні корейці взагалі воюють разом із росіянами проти ЗСУ в Курській області, щоби станом на 2026-й залишатися дуже важливими військово-політичними партнерами один для одного.
