В українському публічному просторі зараз важко знайти спікера, який не говорив би про наближення чергової надважкої зими. Подібні попередження лише посилюють загальну тривогу. Однак різниця майбутнього холодного сезону з попередніми полягає в тому, що риторика не зводиться до самої лише оборони та закликів «готуватися». Точніше, зводиться не тільки до них.
Паралельно дедалі частіше лунає інша теза: Київ буде відповідати дзеркально чи бодай спробує це зробити. Ще в червні ексрадник міністра оборони Сергій «Флеш» Бескрестнов висловився напряму: мовляв, якщо війна триватиме, без світла й тепла сидітиме не лише Україна, а й значна частина мешканців Росії.
Однак чи справді Україна має ресурси, щоб занурити російські регіони в холод і темряву? І головне — чи здатен такий підхід наблизити закінчення війни, якщо власний досвід України доводить, що мороз не змушує нікого капітулювати? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Чому російська енергетика ризикує більше, ніж здається
Щоб не плекати марних надій, треба одразу визнати: повноцінного блекауту на всю Росію Україна не влаштує. Країна-агресор у десятки разів більша, її об’єднана енергосистема має величезний запас міцності, дублювальних потужностей, а безліч ключових вузлів розташована за межами досяжності вітчизняних дронів. Сам Київ неодноразово переконувався, що навіть для ураження об’єктів у Підмосков’ї потрібне складне планування, і переважна більшість безпілотників до столиці РФ просто не долітає, збиваючись ППО. Розраховувати на те, що Москва чи десяток міст-мільйонників опиняться без світла і тепла на дні чи тим паче на тижні — це поки щось з області фантастики, до того ж ненаукової.
Однак йдеться, скоріше, не про тотальний колапс, а про вибірковий, локальний тиск, який за належного масштабування може виявитися надзвичайно болючим. І тут ми виходимо на відчутну асиметрію в захисті.
Україна за роки масованих обстрілів сяк-так навчилася бодай мінімально, але захищати критичну інфраструктуру. Частину генеруючих потужностей, зокрема в Харкові, перенесли під землю. Надземні енергооб’єкти прикривають габіонами, мішками з піском, подекуди бетонними конструкціями чи навіть простими залізними решітками, щоб захиститися хоч від уламків. Саме тому росіяни нерідко змушені витрачати десятки ракет і дронів на одну ціль, а ефект при цьому далеко не завжди відповідає затратам.
Натомість аналогічних масових системних робіт з інженерного захисту в Росії не фіксується. Це означає, що за рівної кількості засобів удару українська сторона сьогодні має вищий ККД влучання по незахищених об’єктах.
Якщо сотні чи навіть тисячі БПЛА, які зараз б'ють по нафтобазах і військових складах, будуть направлені на відкриті розподільчі пристрої, ТЕЦ та ключові підстанції в російській тиловій зоні, наслідки можуть бути значно серйознішими, ніж ми звикли думати. У російських реаліях, де центральне опалення замикається на ТЕЦ усередині міської забудови, а зими значно суворіші, ніж у більшій частині України, вихід із ладу кількох вузлів під час пікових морозів здатен спровокувати комунальні аварії каскадного типу.
І цей процес уже запущено. Україна наразі успішно «відключає» цілі райони Бєлгорода, Курська, інших прикордонних міст, а також регулярно б’є по енергетиці окупованих територій, включно з кримською. Ймовірно, саме в цьому радіусі — умовні кілька сотень кілометрів від лінії фронту — і буде розташована зона найбільшого ураження. Створити локальні, але тривалі аварії, коли без світла й тепла сидять сотні тисяч людей, — завдання хоч і складне, але технічно досяжне. Проте поширити цей ефект на всю Росію, де розташовані великі вузли генерації, навряд чи вийде: не вистачить ані кількості засобів ураження, ані можливостей подолання ППО.
Дзеркалізація, яке не наближає мир
Значно важливішим є питання не «чи є можливість», а «з якою метою». Якщо відкинути всі наративи і відповісти по суті, то ми дійдемо незручного, але чесного висновку: ця стратегія в політичному сенсі не працює взагалі, і Україна виступає живим доказом.
РФ намагається тут все «виморозити» вже багато зим поспіль. Кожна зима стає все гіршою за попередню. Метою цих атак, окрім суто терористичної, був розрахунок на соціальний вибух, на тиск вулиці, яка нібито мала вимагати від влади капітуляції. Цього не сталося. Натомість удари по цивільній енергетиці були справедливо кваліфіковані як воєнні злочини, а рівень ненависті до агресора лише зріс на порядок. Коли людина замерзає без світла в холодній квартирі через приліт ракет, вона злиться на тих, хто ці ракети запустив, а не аналізує якісь політико-дипломатичні обставини.
Тепер Київ планує зробити з росіянами те саме. Якщо виходити з універсальної логіки масової психології, то результат буде дзеркальним — але не в тому сенсі, якого прагнули.
Російське суспільство, яке зараз перебуває переважно або в апатії, або в пасивному схваленні війни, отримає потужний імпульс до консолідації. Зруйнована ТЕЦ в Бєлгороді чи знеструмлений район у Курську — та хай навіть ціла Москва без світла — не запустять рефлексію на тему «а хто почав війну і чому він її продовжує». Вони запустять класичний механізм психологічного самозахисту: «нас бомблять вороги — ми повинні згуртуватися». Кремлівська пропаганда миттєво перетворить будь-які влучання на доказ «терористичної сутності» України і закликатиме ще більше заморожувати та бомбити «фашистський режим у Києві». З військово-технічного погляду обмін ударами по енергетиці — це гра з нульовою сумою, де кожна сторона просто програє.
Чому ж тоді ця ідея так активно входить до українського порядку денного? Відповідь лежить знову ж таки у політико-психологічній площині. Станом на кінець літа 2026 року війна на виснаження перебуває в фазі затяжної, радикальної ескалації. Жодна зі сторін не програє і не перемагає. Перспективи переговорів повністю відсутні. Все ближче чергова найважча в історії зима. В суспільстві зростає апатія, на ту чи іншу форму ПТСР страждають, мабуть, вже під 100% населення, всюди панує стратегічна невизначеність, а щоденні новини нагадують дайджест Апокаліпсису: стільки-то вибухів, стільки-то згоріло і зруйновано, стільки-то поранених і стільки-то загиблих.
І ось у цій ситуації, коли класичні інструменти — бойові дії на фронті та дипломатія — не дають результатів, виникає єдино можливий імпульс: так само хаотично бити у відповідь всім чим тільки можна. По суті, це стратегія безвиході. Коли інші аргументи вичерпані, а на переговори розрахунку немає, залишається тільки симетрична відповідь: ви тероризуєте нас, ми тероризуємо вас. І так до безкінечності.
Розрахунок тут покладається не на капітуляцію Путіна (у нього якраз завжди будуть і світло, і тепло), а на те, що звичайним росіянам стане так погано, що вони якимось чином змусять свою владу припинити війну. Та в цьому насправді немає жодної логіки. По-перше, така ж точно стратегія РФ по відношенню до України не працює вже чотири роки — і ще за чотири роки вона також не працюватиме. По-друге, для путінської системи комфорт населення, м'яко кажучи, ніколи не був головним пріоритетом. По-третє, в офіційному українському дискурсі взагалі панує наратив про росіян як про націю з «генетичним кодом рабства» — то як же суто логічно можна сподіватися на те, що «рабський народ» якимось чином повстане проти влади?
Думки експертів
Військовий експерт Олег Жданов вважає, що важка зима чекає не тільки на Україну. Сьогодні Київ, на думку Жданова, уже може конкурувати з Москвою на рівних в контексті ударів по енергетиці.
«Кількість засобів ППО в РФ за суто кількісною характеристикою більша, ніж у нас, але якісно — менше. Адже суть у тому, що прикрити всю територію РФ вони просто фізично не можуть, і стратегічна глибина Росії стає її ж пасткою. Втім, у нас сьогодні нічого немає, окрім дронів, тож для нас удари по енергетиці РФ будуть більш складним завданням в контексті засобів ураження — на жаль. Адже бойова частина дрону не надто велика, від 50 до 100 кг. Тож таких БПЛА знадобиться набагато більше, ніж ракет — наприклад, з бойовою частиною в 500 кг. Ми ж бачимо, що робить один-єдиний «Іскандер» з логістичним або енергетичним об'єктом. А тепер уявіть, що зробив би наш аналог з російською підстанцією. Вона би просто не підлягала відновленню. Та поки таких сил немає, тому кожного разу потрібно буде перевантажувати систему ППО РФ, якою б вона не була. Тобто тут треба робити упор саме на кількість запущених дронів», — каже Олег Жданов.
Експерт у сфері енергетики Олег Попенко впевнений: у нас є різні варіанти. Можна бити не тільки і не стільки виключно по ТЕЦ у Росії. При цьому росіяни, за словами експерта, встигли краще підготуватися до подібних атак.
«Можна бити й надалі по тим же НПЗ, як це робиться зараз, по розподільчим станціям, по вузлам — тобто варіанти абсолютно різні. Все залежить від стратегії, яку оберуть військові. В принципі, Україна вже неодноразово била по російській енергетиці та відключала цілі міста — той же Бєлгород чи інші прикордонні райони. Росіяни, до речі, давним-давно впровадили захист від тих же дронів для своєї генерації. Від багатьох варіантів саме дронових українських атак вони вже застраховані. Там стоять спеціальні натягнуті троси над об'єктами генерації, на АЗС і так далі. Але це, повторюся, переважно антидроновий захист. Захистити всі об'єкти генерації від будь-яких атак практично неможливо. Та якщо говорити про підготовку захисту тих же ТЕЦ, нафтобаз і всього решта — вони почали цей захист готувати значно раніше. Я в етерах ще декілька років тому казав про необхідність захисту українських енергетичних об'єктів, коли росіяни вже це робили. А у нас тільки зараз новий прем'єр Корецький починає говорити про антидроновий захист і все інше», — зазначив Олег Попенко.
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік упевнений: російська енергетика буде пріоритетною ціллю українських ударів цієї зими — особливо після того, як завершиться кампанія атак по російській логістиці та маркетплейсам на кшталт Wildberries чи Ozon. При цьому експерт очікує, що все це буде схоже на ножову бійку в темному підворітті.
«Багато російських міст і територій будуть страждати взимку від відсутності теплопостачання та/або електроенергії. А з урахуванням того, який клімат в Росії — очевидно, що це може спровокувати додаткові гуманітарні та соціально-політичні кризи в РФ. Я не думаю, що будуть якісь обмеження стосовно цих ударів з боку США чи когось ще. І це буде додатково використовуватися як елемент переговорного тиску на Росії в частині відмови від ультиматумів, яка вона раніше висувала і Україні, і Заходу. Тож взимку обмежень не буе — але й особливої допомоги теж очікувати не варто. Tomahawk в Україні не з'являться, з Patriot також буде проблема. І ця зима — це вже буде як бійка на ножах в темному підворітті. коли захисту ні в кого немає, адже ні Росія повністю захистити свої території не може, ні тим паче ми. Тож це буде така собі «різанина в підворітті» з розрахунком на те, що ти попадеш в яремну вену і твій противник зійде кров'ю. Буде надзвичайно важка зима», — зазначив Руслан Бортнік.
Резюмуючи, перед нами постає доволі трагічна розвилка. Так, українські БПЛА мають реальний шанс серйозно зіпсувати життя мешканцям частини російських регіонів та окупованих територій. Але перетворити це на масовий колапс чи змусити замерзнути такі міста, як Москва, Санкт-Петербург, Казань чи Омськ — дуже і дуже навряд чи. А навіть якщо б це і вдалося, все одно немає жодних підстав вважати, що замерзання звичайних росіян змінить політичну волю Путіна. Україна сама довела: терор проти цивільних не має жодного сенсу, він просто не працює як політичний важіль впливу на владу. Те саме буде і у кейсі зими в РФ.
Саме тому «енергетична війна» — це не «стратегія примусу до миру». Це радше акт безвиході, де програють тільки і виключно звичайні люди.
