$ 41.47 € 45.35 zł 10.57
+36° Київ +26° Варшава +23° Вашингтон
Народний депутат Дмитро Наталуха: велике інтерв’ю про дозвіл бізнес-поїздок за кордон, відновлення інвестицій та вирішення проблеми дефіциту кадрів

Народний депутат Дмитро Наталуха: велике інтерв’ю про дозвіл бізнес-поїздок за кордон, відновлення інвестицій та вирішення проблеми дефіциту кадрів

21 Червня 2024 18:32

Сьогодні перед українською економікою стоїть безліч викликів - від виїзду мільйонів громадян за кордон до дефіциту кадрів та залучення інвестицій. Український народний депутат, правозахисник, юрист, голова Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха в інтерв’ю UA.NEWS розповів, як можна вирішити проблему нестачі робочих рук; пояснив, за яким принципом потрібно запроваджувати бізнес-поїздки за кордон; запропонував ефективне рішення щодо закордонних інвестицій для українців на фоні валютних обмежень; а також прокоментував, як стимулювати повернення вимушених мігрантів додому та втримати українців на Батьківщині після завершення війни. 

Інтерв'ю записувалось під час зустрічі бізнесу та влади «FutureTech: сьогодні творимо завтра»‎, організованою бізнес-спілкою Diia.City United. 



 

Багато українських бізнесів сьогодні відчувають необхідність у бізнес-поїздках за кордон, чи планує Верховна Рада врегулювати це питання? 

Дмитро Наталуха: Верховна Рада міркує над цим, в уряді уже була дуже непогана ініціатива - єВідрядження, але не до кінця зрозуміло, чому ця ідея припала пилом. 

Я не хочу говорити від імені уряду, але підозрюю, що від ідеї могли відмовитись через потенційне нерозуміння з боку громадян. Можливо, в уряді боялись, що це виглядатиме несправедливо.

По-друге, існує ризик того, що певна кількість людей виїде і не повернеться. Звісно, були дискусії, яким чином убезпечити від неповернення: чи то депозит, чи то арешт майна. Але на цьому етапі ідея почала ускладнюватись - а коли щось занадто ускладнюється, воно зникає з дискусійного поля. 

Мені здається, що на другому з половиною році повномасштабної війни треба нарешті визначитися, ми за справедливість чи за ефективність. На жаль, важко знайти рішення, яке буде і ефективним, і справедливим. Якщо б таке було, його б уже впровадили. 

Тому питання має стояти дуже просто, як на мене: яку конкретну додану вартість принесуть бізнес-поїздки за кордон. Виходячи з цього можна зрозуміти, який впровадити механізм. І від нього уже відштовхуватись у комунікації з населенням щодо того, навіщо потрібні бізнес-поїздки.

Як обгрунтувати українцям потребу бізнесу у закордонних відрядженнях?

Дмитро Наталуха: Сьогодні дуже багато людей сприймають бізнес-поїздки як туризм, як бажання поїхати відпочити. І навіть якщо ти кажеш, що бізнесу потрібно проводити виставкову діяльність, презентувати свою продукцію, отримувати контракти, то часто від наших співгромадян можна почути, що “вони просто хочуть поїхати безкоштовно поїсти-попити-погуляти на конференціях”.


Тобто ділові поїздки часто не сприймаються через призму необхідності бізнесу шукати нові ринки збуту, нових споживачів та взагалі як важливий бізнес-процес.

Наразі ринок України є критично обмежений. Купівельна спроможність впала, споживання впало. Відповідно бізнесу потрібно йти на зовнішні ринки. Але для цього підприємцям необхідно фізично привезти продукцію за кордон, приїхати, показати і розповісти. Адже навіть у нашу епоху цифровізації, одні лише контакти в Zoom не завжди можуть бути ефективними. Часто усе зводиться до міжособистісних стосунків, взаємної довіри. Українські бізнеси не можуть цього зробити і втрачають клієнтів, прибуток, а іноді і сенс займатись бізнесом взагалі. 

Однак через такий прагматичний, раціональний підхід це питання дуже непросто пояснювати. Я це знаю, бо систематично займаюсь поясненням необхідності бронювання. А деякі люди не сприймають цю ідею саме через призму несправедливості. 

Нюанс у тому, що економіка не працює з категорією справедливості в принципі. Вона працює з категорією ефективності. І от для бізнесу це просто неефективно - не мати можливості укладати зовнішні контракти, знаходити нові ринки збуту і нових клієнтів.

Тому я дуже сподіваюся, що Міністерство економіки поверне це питання у дискусію, і ми зможемо знайти якусь модель, яка дозволить це реалізувати.



Україні сьогодні вкрай важливо залучати інвестиції. Але для великого і середнього бізнесу фактично не працює страхування ризиків, а також існують валютні обмеження - інвесторам важко вивести дивіденди. (З 13 травня 2024 року іноземні інвестори українських компаній можуть виводити за кордон дивіденди, нараховані за період з 1 січня 2024 року - ред.). Як вирішити ці питання за наявних умов?

Дмитро Наталуха: Потрібно розуміти, що у всіх цих обмежень існувала чітка логіка - запобігти різкому відтоку капіталу з країни внаслідок довколавоєнної паніки. І така логіка у багато чому втримала фінансову систему. Зараз НБУ поступово знімає ці обмеження, йдучи до валютної лібералізації. Але цей процес настільки ж повільний, наскільки й делікатний.

У мене є дуже просте в якомусь сенсі рішення: на ту суму, яку ти хочеш вивести, ти маєш купити ОВДП. Але це не з точки зору виведення інвестицій. Це з точки зору розміщення і користування інвестиційними інструментами за кордоном.

Зараз якщо у тебе є гроші в Україні, то кудись вкласти їх для того, щоб отримати додатковий прибуток, у тебе можливостей набагато менше. Хоча є випадки, коли прибуток реінвестується у розширення виробництва, багато хто все ще боїться це робити. А за кордоном можливостей більше і ризиків менше. І тоді цей інструмент може передбачати достатньо просту механіку. Вона полягає в тому, що у тебе є, наприклад, необхідність вивести 200 тисяч євро. Держава каже: ти хочеш вивести і розмістити в Європі 200 тисяч євро? Добре, тоді будь ласка, зроби те саме тут, в Україні, і інвестуй 200 тисяч євро в державні валютні ОВДП. Наразі за кордоном в різних індексних фондах гроші можна розмістити під 8% річних, а в Україні під 2,5%. Тоді, у тебе як у інвестора зʼявиться портфель на 400 тисяч євро із середньою дохідністю 5,25%. Це дуже непогана дохідність, за умови що ще і гроші можна розміщувати за кордоном.

Для будь-якого інвестора це дуже непогана пропозиція. Держава отримує додаткову інвестицію у свої ОВДП, бізнес отримує додаткову можливість інвестицій за межі України на певний час. Все достатньо зрозуміло, прозоро, просто і безпечно. Тому з точки зору виведення капіталу для можливості вкладення, мені здається, що це рішення могло би спрацювати.

Щодо того, що інвестори хочуть мати гарантію виведення своїх інвестицій, це теж справедливо. Треба сідати та говорити з Мінфіном і з Нацбанком. У нас навіть сьогодні є успішні кейси, але це компанії, які здебільшого працюють на території України певний час. Наприклад, нещодавно у Львові Philip Morris відкрив новий завод - інвестиція на майже 40 млн доларів. Молодці! Під час війни відкрити виробництво, не побоятися, ризикнути. Це просто демонстрація того, що усе можливо.

Але згоден, що брак доступу до капіталу, брак доступу до страхування, це все накладається на інвестиційний потенціал. Звісно, що наш бізнес існує в умовах абсолютно неадекватних до умов, в яких існують їхні конкуренти в Європі, в Штатах чи інших ринках. 

Чи можна зробити для бізнесу доступнішим страхування військових ризиків? Або розширити гарантійне покриття військових ризиків для більшого кола бізнесів?

Дмитро Наталуха: Ми у цьому питанні працюємо з Експортно-кредитним агентством, яке фактично виступає страхувальником військових ризиків. Я думаю, що цей перелік буде розширений найближчим часом. 

Щодо того, щоб дати можливість повноцінно страхуватися, мені здається, що це суто математика. Коли тобі перестраховки виставляють певну цифру, ти дивишся на неї, намагаєшся побачити свою маржинальність і розумієш, що кінцева ціна для споживача вийде такою, що він ніколи в житті не застрахується. Ну або я не знаю, скільки треба заробляти для того, щоб дозволити собі вартість такої страховки. Тому мені, на жаль, здається, що тут ми у полоні обставин.



Одним із KPI Мінекономіки є створення робочих місць. Однак на це накладається мобілізація та пов’язаний з нею страх деяких людей офіційно працевлаштовуватись. Чи є якісь варіанти, щоб уладнати цю проблему? Адже через це зростає тіньова економіка. 

Дмитро Наталуха: Це правда. І це працює не лише із працевлаштуванням, люди і майно переписують, знімають гроші з депозитів. Усе це тому, що багато людей хочуть уникнути будь-якої взаємодії з державою, щоб їх не мобілізували, бояться бути поміченою державою у широкому сенсі цього слова. Бо Збройні Сили України — це теж держава.

Однак справа у тому, що у нас спостерігається дефіцит робочих кадрів. Робочі місця – це добре, але ситуація полягає в тому, що немає кому працювати з різних причин. 

Перша причина – це, зрозуміло, фронт. Дуже багато спеціалістів залучені до Сил оборони. Друга причина - міграція. Значна кількість фахівців, особливо жінок, виїхали за кордон. Наприклад, від цього текстильна промисловість дуже страждає. Третя причина - люди не хочуть працювати в офіційному порядку. Вони звільняються. А деяким компаніям таке не підходить. Тобто їм потрібно тоді скорочувати певну посаду. Якщо вони скорочують певну посаду, у них накривається бізнес-процес. Вони не можуть пояснити тій самій податковій, що відбувається всередині її структури.

Тому саме брак кваліфікованих кадрів та вирішення цього питання - велика проблема. 

Не слід забувати і те, що в нас значна кількість людей, професіоналів, спеціалістів, які втратили свої навички. І ми стоїмо перед розумінням того, що нам потрібно десь брати ресурс робочий. Тому я не впевнений, що цей KPI створення робочих місць прямо тут в моменті, стає таким самим критичним, яким він безумовно є для держави під час економічного зростання. 

На моє переконання, KPI має стояти насамперед в оптимізації і збільшенні продуктивності праці. Щоб менша кількість людей була задіяна у більшій кількості процесів. Згідно з будь-якою економічною теорією, оптимізація продуктивності праці і її збільшення – це основний драйвер економічного зростання. Чим продуктивніше у тебе праця, тим більше зростання відбувається.  Мені хотілося б, щоб Мінекономіки робило на цьому більший акцент, ніж на створенні робочих місць.

Тому що створити робочі місця, як казав Кейнс, можна - треба давати людям лопати і якісь банки, і кожен день їх викопувати-закопувати і платити зарплати. І це, по-своєму, теж стимулюватиме ринок. Але в нас трішки інша ситуація та інша ціль. Нам навпаки треба знайти людей на певні вакантні посади.



За даними досліджень, Україні після війни для економічного зростання потрібно залучити від 3 до 4,5 млн робочої сили. І цілком імовірно, що це будуть мігранти з третіх країн. Адже країни ЄС та Північної Америки, де мільйони українців рятуються від війни, активно впроваджують адаптаційні програми і чим довше триває війна, тим менша ймовірність повернення наших співвітчизників. Що ви думаєте з цього приводу?  

Дмитро Наталуха: Ті, хто поїхав, як правило, молоді сім'ї з дітьми. Культурно їм (країнам ЄС та Північної Америки - ред.) зрозумілі, адаптивні люди, які легко асимілюються, працьовиті, освічені. 

Що нам робити в цьому випадку та як нам намагатися повернути тих, хто поїхав, або кого нам залучати і як залучати, щоб не було проблем? Це, на мою думку, не питання або-або, це паралельні процеси, які мають досліджуватися державою і розроблятися певні рішення. Я б тут додав ще один вимір: як нам залишитися конкурентними як державі і бути цікавими, незважаючи на фактор війни.  

Дуже багато у допомозі Україні і підтримці України йде не стільки від політикуму інших країн, а від їх населення. Це питання етики і моралі. Ми є жертвами цього збройного нападу. І це їм зрозуміло з позиції християнської етики, західної філософії і морального виміру. Як тільки люди перестануть фізично помирати тут, на Заході впаде розуміння, чому їх політики далі витрачають гроші на Україну. Коли, умовно кажучи, в Дюссельдорфі теж треба будувати школу, навіщо дозволяти політикам будувати школу десь в Чернігові? У вас же люди більше там не помирають? Ну все, далі, будь ласка, займайтеся цим самі.

І от в цей момент нам потрібно бути готовими відповісти на питання, яким чином нам бути цікавими для інвесторів після того, як війна закінчиться і у нас є цей військовий фактор, зруйнована економіка, зруйнована інфраструктура і так далі. Якщо ми відповімо на це питання, то тим самим ми зможемо відповісти на питання, яким чином спонукати людей повернутися. Тому що я впевнений, що буде повернення, навіть просто з відчуття патріотизму. 

Люди приїдуть, люди тут поживуть 3 місяці, 6 місяців, рік. Але врешті-решт потрібно платити по рахункам. І якщо держава не створить умови для виникнення тут нових робочих місць, або не створить ці робочі місця самотужки, не побудує достатню кількість житла, то люди повернуться назад у ті країни, де вони були, влаштували вже певне життя, і де вони точно зможуть розраховувати на гідну оплату праці і на високий рівень життя. 

Це дуже комплексне питання, воно нелегке. Це одне з тих питань, про яке потрібно починати говорити уже зараз - і з населенням, і між собою, і з урядом, тому що це своєрідна нова війна. Війна проти часу. Тобто ми тільки закінчимо одну війну, нам потрібно буде почати другу. І в цій війні проти часу все залежатиме від нас.

Тож у мене немає відповіді, кого нам потрібно залучати і як. Я вважаю, що нам насамперед потрібно спробувати максимально оптимізувати продуктивність праці для того, щоб просто скоротити кількість необхідних вакансій. І спробувати створити максимально комфортні умови для повернення наших громадян. А далі просто дивитися, яка кількість людей залишиться, яку необхідно таргетувати на наших сусідів, на ті країни, де була велика підтримка, і брати їх новим європейським епосом. Тому що я вважаю, що Україна творить новий європейський епос. І наших партнерів за кордоном ми маємо залучати за рахунок цієї зацікавленості, за рахунок привабливості того, що тут відбулося, в плані нашої перемоги.

Читайте також:

Нардепи зареєстрували дві моделі економічного бронювання

Законопроєкт про економічне бронювання: що пропонують парламентарі і чому військові негативно відгукуються про таке рішення

Головні виклики для технологічного бізнесу України: як пройшла перша зустріч влади та підприємців «FutureTech: сьогодні творимо завтра»