Декілька днів тому президент Володимир Зеленський вчергове заявив про загрозу з боку Білорусі. За словами голови держави, в прикордонних районах сусідньої країни станом на зараз ведеться активне будівництво доріг у бік України, а також облаштовуються вогневі позиції для артилерії. Такі висновки Зеленський зробив, посилаючись на доповідь головкома ЗСУ Олександра Сирського. На думку українського керівництва, Росія вчергове намагається втягнути Білорусь у війну.
Після цих заяв Зеленський застеріг білоруського диктатора Олександра Лукашенка від вторгнення до України. На думку українського президента, в такому випадку на Лукашенка може очікувати доля екслідера Венесуели Ніколаса Мадуро, якого викрали США та зараз готуються судити. Президенту РБ такі слова не сподобалися, і він в свою чергу почав погрожувати Україні та іншим сусідам ядерною зброєю у випадку, якщо хтось атакує Білорусь першим.
Разом із тим, у ДПСУ слова Зеленського не підтверджують. Там зазначають, що не фіксують якоїсь аномальної чи особливо загрозливої військової активності з боку РБ. Також прикордонники не бачать великих переміщень військ чи техніки.
Вся ця ситуація викликає певний дисонанс та нерозуміння. Одні спікери кажуть одне, інші — геть протилежне. Також варто зазначити, що подібні речі відбуваються не вперше, і про загрозу вторгнення з Білорусі заявляється регулярно, з періодичністю приблизно раз на півроку.
То що ж відбувається довкола Білорусі і чи є нова загроза вторгнення з півночі? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Риторична ескалація з Білоруссю: що відбувається
Черговий етап погіршення відносин із сусідньою республікою (хоча здавалося б, куди ще гірше) почався 17 квітня. Тоді Зеленський опублікував пост у своєму Telegram-каналі, де зазначив, що заслухав доповідь головкома Сирського по ситуації на фронті. Серед іншого, президент заявив про підвищення активності збройних сил Білорусі.
«За даними розвідки, у прикордонні Білорусі відбувається розбудова доріг до території України та налагодження артилерійських позицій. Вважаємо, що Росія вкотре пробуватиме втягнути у свою війну Білорусь. Доручив відповідними каналами застерегти фактичне керівництво Білорусі щодо готовності України захищати свою землю та незалежність. Характер та наслідки нещодавніх подій у Венесуелі повинні стримувати керівництво Білорусі від помилок», — написав український лідер.
Тобто фактично Зеленський пригрозив Лукашенку викраденням — за аналогією з тим, що трапилося з Мадуро. Щоправда, не зовсім зрозуміло, хто мав би викрасти білоруського диктатора у випадку, якщо б таке рішення ухвалили. США точно не стануть цього робити, та й Київ навряд чи ризикнув би здійснити настільки зухвалу та високоризикову спецоперацію — хоча в наш час немає нічого неможливого.
Як би там не було, лідеру РБ очікувано не сподобалися такі заяви з боку Зеленського. Лукашенко інтерпретував їх як нібито «загрозу агресії України» та пригрозив відповіддю аж до використання ядерної зброї. Його звернення адресувалося не тільки Україні, але й іншим сусідам: країнам Балтії та Польщі.
За словами президента Білорусі, його країна не бажає ні з ким воювати (хоча 24 лютого 2022 року Мінськ явно думав інакше). Також Лукашенко зазначив, що не збирається нападати першим. Однак у випадку, якщо хтось нападе на білоруську державу, відповідь буде швидка і жорстка — аж до використання зброї масового ураження.
«Упаси їх всіх Господь здійснити агресію проти Білорусі. Ми не хочемо війни… Ніяка війна з території Білорусі… неможлива. Ми не збираємося цього робити… Якщо нам не доведеться відповідати. Це не означатиме, що вже завтра, якщо почнеться протистояння, ми вдаримо ядерною зброєю. У нас достатньо іншої зброї, аби цьому протистояти. Але якщо ми побачимо, що буде загроза існуванню Білорусі, то не тільки ми, а й згідно з нашим договором з Російською Федерацією — ми застосуємо все, що в нас є. Мало не покажеться», — заявив Олександр Лукашенко.
Цікаво, що в певному сенсі «згладити» ситуацію вдалося ДПСУ. Спікер прикордонної служби Андрій Демченко після заяв Зеленського та Лукашенко зазначив, що його відомство не спостерігає якихось значних переміщень техніки чи особового складу до кордонів з Україною, що напряму б загрожувало державі. В ДПСУ кажуть, що Мінськ з 2022 року тримає на кордонах підрозділи військ, які регулярно ротуються, однак не нарощуються аж настільки, щоб це потребувало якоїсь особливої оперативної реакції з боку Києва.
«Вони нагнітають інформацію… Свого часу вони заявляли про створення Південного оперативного командування якраз в напрямку українського кордону. В рамках цього і можуть облаштовуватися позиції, полігони та під'їзні шляхи… Білорусь продовжує тримати певну кількість своїх підрозділів у прикордонні на напрямку нашого кордону, такими діями намагаючись показати, що очікує якоїсь загрози саме з території України. Але в цілому нестандартних ситуацій по кордону з Білоруссю немає», — зазначив Демченко.
Разом із тим речник ДПСУ зазначив, що розслаблятися все ж не варто, адже провокації чи зміна оперативної ситуації залишаються цілком вірогідними. Прикордонні підрозділи готові до будь-якого розвитку подій та постійно відстежують потенційного противника, уточнив Демченко.
Загроза з Білорусі: чому про це знову заговорили
Варто одразу зазначити важливий момент: білоруська загроза є об'єктивним фактором і з'явилася вона не сьогодні та не вчора. Власне, 24 лютого 2022 року в тому числі з території Білорусі почалося повномасштабне вторгнення РФ (але без прямої участі безпосередньо білоруської армії). З тих пір, очевидно, Мінськ розглядається як потенційний ворог.
Однак всі наступні роки нічого екстраординарного, окрім постійних риторичних ескалацій, з білоруського боку не відбувалося. Страх перед повторним вторгненням з півночі став постійним фоном цієї війни. Підрахувати точну кількість заяв офіційних осіб та військових експертів за весь період неможливо, адже йдеться навіть не про десятки, а буквально про сотні повідомлень. Навіть наше видання регулярно писало про гіпотетичну можливість агресії з боку Мінська під час загострень: в 2024-му, в 2025-му та навіть у поточному році.
Щобільше: навіть ще до початку повномасштабного вторгнення Білорусь розглядалася як потенційний плацдарм для початку війни. Про це говорили роками: наприклад, у 2014 році, у 2017-му під час навчань «Захід-2017», у 2020-му під час навчань «Слов'янське братство-2020», тощо. Поточну ситуацію відрізняє хіба що дивний розсинхрон у заявах політичного та військового керівництва: Зеленський каже одне, а ДПСУ інше.
Що ж відбувається саме зараз? Вочевидь, на білоруській території дійсно ведеться певна військова активність. Хоча сама по собі вона не є достатнім свідченням того, що Мінськ планує вступити у війну. Армія РБ доволі малочисельна і недосвідчена, тож навіть у випадку призову резервістів вона не має створити для ЗСУ екзистенційну загрозу непереборної сили. До того ж на кордонах з Білоруссю, за різними оцінками, зосереджено понад 100 тисяч українських бійців — якраз на випадок можливого вторгнення чи інших провокацій.
Тож тут є дві версії, і обидві рівнозначні та не суперечать одна одній. По-перше, Білорусі (а якщо дивитися ширше, то звичайно ж Кремлю) може бути вигідна паніка чи як мінімум знервованість в українському керівництві. В інтересах Путіна тримати перманентну невизначеність на північних рубежах, не даючи Україні вивільнити немалу кількість військових з-під білоруського кордону. Це точка напруги, яка постійно відволікає увагу та ресурси як Києва, так і партнерів (Польщі та країн Балтії). В цьому контексті Мінськ скоріше виконує роль такого собі провідника і виконавця «глобальної ІПСО»: регулярно робить щось, що змушує тримати його у фокусі уваги.
По-друге, президент Зеленський може мати власні політичні інтереси, коли робить подібні заяви стосовно РБ. Останнім часом Лукашенко знову почав грати свою звичну роль посередника між Заходом і Росією. Він відчутно покращив свої стосунки з США та особисто з Трампом, відпустив велику кількість політичних в'язнів, домігшись таким чином скасування низки американських санкцій, що критично важливо для дотаційної білоруської економіки. Є також вперті чутки, що диктатор сусідньої країни грав досить вагому роль в організації мирних переговорів між Трампом і Путіним — зокрема й відомого саміту на Алясці.
Дійшло до того, що президент США покликав Лукашенка до своєї «Ради миру». Вочевидь, все це негативним чином сприйняли в Києві, а українське керівництво почало протидіяти налагодженню стосунків, намагаючись довести американцям, що насправді білоруський диктатор залишається союзником Путіна і довіряти йому не можна, навіть попри образ «мирного посередника». В цю політичну лінію цілком вкладаються і заяви стосовно можливої агресії, і нові санкції проти РБ, і навіть натяки на можливе повторення Лукашенком долі Ніколаса Мадуро.
І хоча кінцева мета в цілому здається зрозумілою, все ж не вельми ясно, яким чином Київ хоче її досягти. Адже Трамп — людина «собі на умі», до того ж з явною симпатією до окремих пострадянських диктаторів. Якщо він вирішив потоваришувати з Лукашенком, то він потоваришує, і навряд чи український президент зможе переконати його цього не робити.
Як би там не було, але загроза з боку Білорусі все одно залишається. Можливо, вона не є безпосередньою та прямою, однак потенційною є точно. І втрачати пильність стосовно «молодшого північного сусіда», авжеж, не варто.
Думка експерта
Військовий експерт, полковник СБУ у відставці Олег Старіков так прокоментував UA.News питання потенційної загрозі з боку Білорусі.
«Завдання розвідки будь-якої країни світу — виявляти факти та ознаки у сусідніх країнах, що ця країна готується до військової агресії. У цього процесу завжди є специфічні розвідознаки: приведення військ у бойову готовність, початок мобілізаційних заходів, доукомплектація військ, призов резервістів, etc. Наскільки я розумію, інформація з Білорусі йде з одного каналу та аналізується за одним ескалаційним сценарієм. Якщо ЗС РБ раптово перевели у повну бойову готовність — це одне. Якщо ж ні, то це зовсім інше. Збройні сили Республіки Білорусь сьогодні — це 50-60 тисяч осіб, штатна структура армії. У нас у ЗСУ — приблизно мільйон. Ще раз: 60 тисяч наступатимуть на мільйон? Ну це потрібно бути, вибачте, ідіотом», — заявив Олег Старіков.
Експерт нагадує: сама по собі військова доктрина Білорусі має оборонний характер. У них сильні сухопутні та ракетні війська, але тільки для оборони. 60 тисяч білоруських бійців у нинішній війні нікому не можуть загрожувати, впевнений Старіков.
«Ще є момент топографії. Протяжність кордону України та Білорусі — 1084 км, і здебільшого це болота. Єдиний нормальний шлях – через Чорнобильську зону. Я сподіваюся, що з 2022 року там провели необхідні заходи і це наразі неможливо. Та навіть проникнення якихось ДРГ через ліси та болота з боку Білорусі в Україну не принесуть відчутної загрози національній безпеці та суверенітету. Це військова складова.
Що ж до політичної складової — я не знаю, що собі думають на Банковій. Може, вони мають якісь відомості від агентів прямо біля Лукашенка. А взагалі уявіть собі: ось сидить Лукашенко, радіє життю, а тут керівник сусідньої країни обіцяє йому долю Мадуро. Якби війни не було, можна було б не зважати, проте це кажуть з воюючої країни. При цьому українська армія сьогодні найсильніша у Європі. Звісно, Лукашенко після цього викликав керівників силового блоку, а потім почав робити якісь заяви. Мені здається, що це скоріше вони нас бояться. Тому що навіть усні заяви керівників країни можуть сприйматися як позиція самої держави. Нам необхідно зміцнити кадровий потенціал МЗС, щоб вони пояснювали владі, що всі заяви сприймаються серйозно і потрібно робити їх з обережністю. Особливо якщо це країна, з якою у нас дуже складні стосунки», — резюмував Олег Старіков.
