Відносини між Україною та Польщею сьогодні перебувають у черговій серйозній кризі. Те, що ще недавно здавалося прикладом безпрецедентної солідарності — військова та фінансова допомога, відкриті кордони для біженців — нині розсипається на очах.
Позаду залишилися теплі обійми політиків і спільні пресконференції на тлі прапорів. Попереду ж — холодні та жорсткі заяви, демонстративне знімання українських прапорів у польських містах і погрози позбавити президента Зеленського найвищої нагороди Польщі — Ордена Білого Орла.
Приводом для загострення стали чергові історичні «горшки», які обидві сторони необачно побили. Недавні символічні кроки Києва — присвоєння одній з бригад ЗСУ імені героїв УПА та перепоховання одного з лідерів ОУН Андрія Мельника — спровокували дуже негативну реакцію Варшави.
Але проблема не лише в історії. За історичними суперечками стоїть також куди більш прагматична річ: жорстка економічна конкуренція — за аграрні ринки, за європейські субсидії, за статус головного регіонального лідера, тощо. Однак якими б вагомими не були об’єктивні причини, нинішнє псування відносин через фігури й події майже сторічної давнини є безвідповідальним і контрпродуктивним для обох сторін. Тим паче, коли справжній ворог — РФ — тільки цього й чекає.
Що ж наразі відбувається між Україною і Польщею? В якому стані наші відносини? Як поводитись, аби усунути причини для конфліктів у майбутньому? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Іскра, яка запалила багаття: необачні кроки з обох сторін
Почалося все з рішень української влади, які в Польщі сприйняли як свідомий виклик. У травні Зеленський присвоїв почесне найменування «імені Героїв УПА» одному з підрозділів ССО. Та для абсолютної більшості поляків УПА — це не герої, а люди, які їх, поляків, вбивали у великих кількостях. Там згадується насамперед Волинська трагедія та інші резонансні масові вбивства польського цивільного населення. Варто було очікувати, що такий крок викличе гостре несприйняття у Варшаві, але Київ, схоже, або свідомо пішов на ризик, або недооцінив глибину польських історичних травм.
Того ж місяця відбулося урочисте перепоховання Андрія Мельника — одного з лідерів ОУН, діяльність якого в Польщі також оцінюють вкрай негативно. Національний військовий меморіал, присутність вищих посадових осіб, пишна церемонія — все це додатково розлютило польську сторону.
Навіть з огляду на право України мати власний погляд на свою історію час і спосіб таких акцій все ж викликають запитання. Коли країна перебуває у стані великої війни, коли вона потребує постійної підтримки найближчого сусіда та союзника по НАТО — чи справді було необхідно влаштовувати пишні перепоховання неоднозначних історичних постатей саме зараз? Можливо, було б суто прагматичніше відкласти такі жести до кращих часів?
Втім, історія не знає умовного способу. Сталося те, що сталося.
Реакція Варшави, справедливості заради, теж виявилася непропорційно-емоційною. Президент Польщі Кароль Навроцький пригрозив позбавити Зеленського Ордена Білого Орла, врученого у 2023 році. Експрезидент Лех Валенса демонстративно зняв український значок з грудей, заявивши:
«Відзначаючи бандитів з УПА, президент України образив мене і всіх убитих поляків».
У кількох містах, зокрема в Любліні, прибрали українські прапори з державних установ. Заговорили й про те, що Україна не має інтегруватися в ЄС через чествування ОУН-УПА. А найбільш символічним ударом стало перенесення літака президента України з Жешува до Кишинева (Молдова): мовчазне визнання того, що почуватися в Польщі як вдома більше не вийде. І хоча кожен із цих кроків мав свою внутрішню логіку для тих, хто їх робив, разом вони створили враження, що Варшава теж свідомо руйнує той самий міст між нею та Києвом, який сформувався в останні роки.
Зрештою, чи справді зняття прапора з ратуші допомагає вирішити спільні проблеми? Чи не грає це на руку лише третій стороні? Чи, можливо, після того, як Лех Валенса перестане носити значок із жовто-синім прапорцем, Україна раптом розверне всю свою ідеологію останніх 12 років і перетвориться на якусь геть іншу державу? У просторі символічних жестів часто втрачається суть і сенс реальної політики та реальних дій, направлених на вирішення вже існуючих проблем, а не провокування нових конфліктів.
Економічна конкуренція як справжня причина
Історична пам'ять у цьому конфлікті — це важливо, але це лише верхівка айсберга. Набагато глибше лежить системне економічне суперництво: Україна та Польща — прямі конкуренти на європейському ринку, і нікуди від цього не дітися.
Найяскравіший приклад — аграрний сектор. З 2023 року польські фермери регулярно блокують кордон, протестуючи проти імпорту українського зерна. Їхні аргументи зрозумілі: дешевша українська продукція, вироблена без дотримання жорстких європейських стандартів, обвалює ціни всередині Польщі, загрожуючи розоренням місцевим господарствам.
Але й українську позицію можна зрозуміти: у час війни, коли морські порти заблоковані або постійно обстрілюються, наземний експорт є питанням виживання економіки. Проте фактично обидві країни борються за один і той самий європейський продовольчий ринок, і після вступу України до ЄС ця конкуренція лише посилиться.
Друга сфера конкуренції — фінанси ЄС. Києву постійно потрібні гроші: десятки, а ще краще сотні мільярдів євро. Ці гроші так чи інакше вилучаються зі спільного бюджету ЄС, а отже, їх недоотримують інші країни. Польща десятиліттями була одним із головних бенефіціарів європейських фондів, а поява такого потужного конкурента, як Україна, неминуче зменшує польський «шмат пирога». Тут вже вмикається банальна арифметика, тільки на державному рівні.
Саме тому за історичними сварками насправді дуже часто вгадуються суто прагматичні інтереси.
Зупинити сповзання в прірву
Спробою «загасити полум'я» став візит до Варшави керівника Офісу президента Кирила Буданова на початку червня. Поїздка була терміновою та майже неанонсованою — ознака того, що в Києві врешті усвідомили серйозність ситуації. Буданов зустрічався з міністром оборони Владиславом Косіняком-Камишем та керівництвом МЗС Польщі, намагаючись донести просту думку: обом сторонам немає сенсу руйнувати стосунки через події, яким майже століття.
Результати візиту проаналізувати вкрай складно через брак інформації. В цілому, його можна назвати зупинкою найгіршого сценарію — тобто дипломатичного розриву вдалося уникнути — але відчутний осад, як-то кажуть, залишився. Цікаво, що й у Польщі знайшлися тверезі голоси, які активно закликають владу не ескалювати конфлікт з Україною, оскільки зараз це просто недоречно.
Тож є надія, що рано чи пізно Київ та Варшава перегорнуть сторінку історії, пов'язану з подіями далекого та нікому, за великим рахунком, не цікавого минулого — і зможуть більше до цього не повертатися. Тим паче що попереду чекають куди більш важливі та прагматичні виклики й проблеми.
Думки експертів
Політолог Максим Гончаренко вважає, що Україна як суверенна держава має повне право досліджувати, вшановувати та інтерпретувати роль власних історичних постатей. Тому небажання держави вставати у позицію, де їй треба «отримувати дозвіл» на власне бачення історичної пам'яті, цілком зрозуміле. Поступки у цьому питанні можуть сприйматися вже не як історично-ідеологічні суперечки, а як поступки суверенітетом та ідентичністю. Держава у війні намагатиметься уникати цього, зазначає експерт.
«Але важливою є і польська сторона, з якою Україна має безпрецедентний рівень близькості інтересів — особливо у галузі безпеки. УПА є чутливою темою для Польщі і саме на цьому моменті їхня політика історичної пам'яті прямо конфронтує з українським баченням. Але чи критично це? Ні. Останнім часом питання історичних претензій використовується у польській політиці більше у якості риторики та «обов'язкової програми». Яскравий приклад — протистояння «Права і справедливості» та «Громадянської платформи», де історичні проблеми артикулюються приблизно з одим і тим самим баченням. Фактично, це починає нагадувати перегони — хто більше переймається національною пам'яттю — але це все ще тільки риторика… Так, тема чутлива і викличе показове обурення з польского боку. Але на цьому все. Польща не буде перебудовувати свою зовнішню політику через назви українських підрозділів. Так само, як десятки вулиць та провулків на честь Бандери, Коновальця та Шухевича не завадили Польщі зрозуміти необхідність підтримки України у війні та близькість інтересів двох держав», — впевнений Максим Гончаренко.
Політолог, директор центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов дотримується дещо іншого погляду. На його думку, в цьому випадку з Польщею Україна знову «поскакала по граблях».
«Для Польщі тема ОУН-УПА є дуже чутливою, для польських правих це відчутний триггер. І якщо таке українофобство ще років 15 тому було суто в маргінесі, то зараз це перейшло в мейнстрім. І ми в цьому суттєво допомагаємо польським правим, які ведуть боротьбу за спадок братів Качинських. А в умовах війни ми більше зацікавлені у гарних стосунках з Польщею, ніж поляки з нами. І чому так відбулося? Проспект Бандери, проспект Шухевича з'явилися в Києві — і нічого не відбувалося багато років потому. Але зараз на тлі того, що в Польщі йде жвава боротьба за спадок Качинських, дуже активізувалися праві. І президентом там став альтер-его нашого В'ятровича — колишній керівник польського Інституту національної пам'яті Навроцький. А це відверто ідеологізована людина. Годі було сподіватися, що буде інакше.
Фактично наклалося одне на одне: перепоховання Мельника, присвоєння одній з бригад назви на честь УПА. І це дало синергетичний ефект та призвело до різких заяв з польського боку. Ми чули про ідеї позбавити Зеленського Ордену Білого Орла, перестати оплачувати Starlink для ЗСУ, і навіть літак Зеленського прибрали з Жешува до Кишинева. Ну, це досить наглядно. При цьому в Україні не розуміють, що це не тільки питання перельотів президента, але й наш шлях до Євросоюзу. Польща цілком може заблокувати його так само, як це робила Угорщина. Гра з використанням ідей інтегрального націоналізму в сучасній редакції та використання таких чутливих тем можуть стати на заваді європейській інтеграціїх України. Тому мабуть нам доведеться робити крок назад. Буданов намагався згладити ці протиріччя, але, скоріше за все, його візит нічого не дав. Гадаю, що треба перестати грати з тими темами, які псують нам стосунки з сусідами. Якщо на Банковій цього не зрозуміють, буде велика біда», — резюмував Андрій Золотарьов.
