Березень 2026 року став найнапруженішим місяцем для Національного банку України з моменту піку валютної кризи наприкінці 2024-го. Регулятор змушений був «викинути» на ринок майже $4,8 млрд, аби наситити його іноземною валютою, вгамувати попит та не допустити обвального падіння гривні. Це рекордний показник за останні 15 місяців, який засвідчує дефіцит валюти в країні. Загалом з початку року Нацбанк уже витратив $12 млрд резервних коштів. Всього на кінець 2025 року їх було близько $57 млрд.
Така політика схожа на гасіння пожежі власними запасами води, коли пожежний гідрант (зовнішнє фінансування) перекрито. Угорщина продовжує блокувати надання Україні кредиту ЄС на 90 млрд євро, а нову програму МВФ поставила під загрозу парламентська криза. Те, що відбувається, не є випадковістю або тимчасовою проблемою. Натомість така ситуація відображає проблеми фінансової системи України: постійний дисбаланс і тотальна залежність від зовнішньої допомоги.
Як довго НБУ зможе продавати валютні резерви, чому це відбувається та якою буде ціна подальшої затримки міжнародної допомоги? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Березневий розпродаж: нові цифри антирекорду
У березні 2026 року обсяг валютних інтервенцій Національного банку сягнув $4,774 млрд, ставши найвищим показником із грудня 2024 року, коли було зафіксовано історичний максимум на рівні $5,3 млрд. Разом із січнево-лютневими інтервенціями загальний обсяг проданої валюти з початку 2026 року наблизився до $12 млрд. Тим не менш, станом на зараз регулятор звітує, що на рахунках знаходиться $51,9 млрд.
Звідки такий ажіотаж? Тут діє комплекс причин: від енергетичного шоку через зростання світових цін на нафту до інфляційних очікувань, які змушують бізнес заздалегідь закуповувати імпортні товари. Але головний чинник — відсутність впевненості в майбутньому через затримку зовнішньої допомоги.
Станом на 1 березня 2026 року міжнародні резерви України скоротилися до $54 млрд, станом на 1 квітня — ще мінус $2 млрд. Формально поточний обсяг резервів виглядає як солідна «подушка», що забезпечує фінансову стабільність. Але якщо поглянути на динаміку та врахувати, що темпи інтервенцій у березні зросли майже вдвічі порівняно з лютим ($4,7 млрд проти $2,9 млрд), стає очевидним: навіть такої «подушки» може не вистачити за збереження поточних темпів витрат.
Окрема стаття витрат — боргові виплати. У лютому Україна витратила $804,1 млн на обслуговування та погашення державного боргу в іноземній валюті, а також $279,7 млн — Міжнародному валютному фонду. У березні — $123,3 млн і $260 млн відповідно. В умовах, коли нові надходження від міжнародних партнерів опинилися під загрозою, ці виплати лягають непосильним тягарем на українську фінансову систему.
Чому НБУ продає резерви
Регулятор змушений виступати головним, а часто й єдиним продавцем валюти на ринку через структурний дефіцит. Простіше кажучи, бізнес і населення хочуть купувати долари та євро, а продавати їх нікому. У березні дефіцит операцій на міжбанку сягнув тримісячного максимуму в $0,96 млрд.
Чому так відбувається? По-перше, через скорочення експортної виручки. Агросектор, який традиційно був головним постачальником валюти, працює в умовах дефіциту пального, часткової блокади портів та обстрілів інфраструктури. По-друге, через зростання імпорту — як критичного (пальне, обладнання), так і споживчого. Війна та економічна невизначеність змушують українців рятувати заощадження у валюті, а бізнес — формувати запаси «на чорний день».
Тож НБУ виконує роль балансира, продаючи резерви, щоб утримати гривню від стрімкого падіння. Якби регулятор не робив цього, курс полетів би в піке, що миттєво підігнало б інфляцію до двозначних цифр і знищило б купівельну спроможність громадян.
Важливо розуміти, що валютні резерви — це не просто «заначка» на випадок корекції курсоутворення. Це також джерело гривневих коштів для бюджету. Коли НБУ продає валюту, він отримує гривню, яка потім спрямовується на фінансування державних видатків.
Саме завдяки цим механізмам уряд має змогу здійснювати масштабні та не надто доречні з макроекономічної точки зору соціальні програми. У квітні стартували одноразові виплати в розмірі 1500 гривень для соціально вразливих категорій. Загалом гроші отримають близько 13 млн (!) українців. Крім того, досі діють програми національного кешбеку, компенсацій за пальне, тощо.
Фактично валютні резерви сьогодні є «паливом» не лише для валютного ринку, а й для всієї соціальної системи. Якщо резерви вичерпаються, в першу чергу постраждають саме ті, кого держава намагається захистити.
Що відбувається з кредитом ЄС на 90 млрд та програмами МВФ
Головна інтрига для української фінансової системи сьогодні — доля кредиту ЄС на 90 млрд євро, призначеного на 2026-2027 роки. Голова Угорщини Віктор Орбан публічно заявив, що його країна блокуватиме виділення коштів доти, доки Україна не відновить постачання російської нафти через трубопровід «Дружба». Постачання припинилося після російської атаки наприкінці січня 2026 року, але Орбан наполягає, що це було «політичне рішення» Києва.
На саміті ЄС 19 березня 25 із 27 лідерів ухвалили рішення, яке підтверджувало намір розпочати виплату коштів вже у квітні. Цього, на жаль, недостатньо, адже потрібен повний консенсус. Будапешт і Братислава утрималися, фактично заблокувавши рішення. Орбан заявив, що «ніхто не може вимагати від нас позитивної відповіді», і пообіцяв не підтримувати жодної фінансової допомоги Україні від Брюсселя, доки не буде відновлено нафтопостачання «Дружбою».
Та проблеми із зовнішнім фінансуванням не обмежуються кредитом ЄС. В лютому МВФ затвердив нову програму розширеного фінансування України обсягом $8,1 млрд. Втім, згодом стало зрозуміло, що ця ініціатива також знаходиться під загрозою: Україна не виконала жодного з трьох ключових «структурних маяків», запланованих на перший квартал 2026 року. Верховна Рада провалила голосування за низку законопроєктів на кшталт нових податків, що їх вимагав Фонд, і продовжує таку політику дотепер.
Що буде, якщо грошей не дадуть
Відсутність кредиту ЄС, зрив програми МВФ та затримки іншої допомоги можуть призвести до системної фінансової кризи вже влітку 2026 року. Тут є декілька сценаріїв.
Перший — базово-песимістичний: НБУ продовжує продавати резерви в поточному темпі. В такому разі їх вистачить на 5,5 місяців — це дані НБУ. При цьому варто враховувати й боргові виплати (близько 0,5-$1 млрд щомісяця) та потенційне зростання попиту на валюту через девальваційні очікування. Реалістичніший термін виснаження резервів в такій ситуації — до 6-8 місяців.
Другий — кризовий: зовнішнє фінансування блокується повністю, а попит на валюту зростає ще на 20-30% через паніку. У такому разі резерви можуть вичерпатися вже через 3-5 місяців. Після цього НБУ буде змушений або різко девальвувати гривню (що призведе до гіперінфляції), або запровадити жорсткі валютні обмеження (заборонити купівлю валюти, обмежити вивезення капіталу тощо). Обидва варіанти матимуть катастрофічні соціально-економічні наслідки.
Третій — оптимістичний, але малоймовірний: Угорщина знімає вето після виборів 12 квітня, а перші транші кредиту ЄС надходять у травні-червні, МВФ закриває очі на зірвані «маяки» та видає черговий транш. У такому разі резерви можуть не тільки стабілізуватися, а й почати зростати до прогнозованих НБУ $65 млрд до кінця 2026 року.
Думки експертів
Економіст, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин вважає, що ніякої катастрофи станом на зараз немає. На думку експерта, Нацбанк почуває себе спокійно і впевнено, проводячи цілком осмислену політику.
«Не треба плутати резерви НБУ і зобов'язання по фінансам. Резерви НБУ не можуть використовуватися для покриття зобов'язань Мінфіну. Тож Національний банк не розпродає резерви, а проводить інтервенції для підтримки курсу нашої національної одиниці, тобто гривні. Продаж резервів для підтримки курсу — абсолютно нормальна практика. З цих грошей той же Мінфін не має нічого. Хочу також зауважити, що в 2022 році, в березні-місяці, НБУ мав $22 мільярди резервів. Зараз після всіх розпродажів у нього близько $53 мільярдів. Ця сума є безпрецедентною. У нас ніколи не було більше $30 мільярдів валютних резервів за всю історію існування незалежної України. Тобто сьогодні НБУ почуває себе дуже комфортно і впевнено. Так що переживати на цей рахунок не варто», — впевнений Олег Пендзин.
Кандидат економічних наук, економічний експерт Українського інституту політики Вадим Сирота оцінює ситуацію більш критично.
«На початку 90-х в уряді Росії був такий реформатор — Єгор Гайдар. Ініціатор політики «шокової терапії» — я її називаю «шок без терапії». Ось таке відчуття, що в нашому уряді сидять його онуки. Чому так? Тому що в сфері економіки у нас дотримуються саме цього «шоку без терапії». Їхня стратегія — ніч протриматися і день простояти. Вже в найближчі місяці у нас спаде ілюзія фінансової спроможності та здатності самостійно вести війну. Виникають касові розриви, залежність від західної допомоги стає критичною. Потреби фінансування на 2026-2029 — $136,5 млрд. Це кредит від ЄС на 90 млрд, програма Ukraine Facility, співпраця з МВФ, тощо. Без виконання цих програм грошей вистачає до травня. В інших варіантах — трохи більше. У нас дуже короткостроковий горизонт планування, у нас немає чим фінансувати війну, а залежність від партнерів занадто очевидна. Цих кредитів вистачає лише на покриття касових розривів. Це як брати в борг у лихваря до зарплати», — зазначає Сирота.
На думку економіста, у нас існує ілюзія щодо резервів: що їх досить багато і ми будемо на них жити. Але це не надходження валюти від гарно працюючої економіки. Це кошти від фінансової допомоги.
«НБУ лежить, як собака на сіні, на цих грошах. Це ілюзія валютної стабільності за рахунок допомоги наших західних партнерів. І вона вже починає розбиватися. Який вихід з цієї ситуації? Розраховувати на власні сили. Дивитися на фінансові ресурси: чи є вони в нас для подальшого підтримання такої політики, для подальшого ведення війни? З такими потребами необхідно $52 мільярди на 2026 рік. А залучено наразі $5,5. Залишається $46,5 мільярдів. Я не знаю, де ми їх можемо взяти. Лише за рахунок коштів західних партнерів. Але це не принципове вирішення питання, а лише продовження поточної ситуації.
А найбільш жахливе в цьому — нестача внутрішніх ресурсів для заміщення допомоги з ЄС. Втрати бюджету від тіньової економіки на рік — від $9,8 до $12,5 млрд. Навіть при ідеальній детінізації внутрішніх ресурсів все одно не вистачає. І в цих умовах вести мову про ще 2-3 роки війни — не зовсім адекватне сприйняття реальності. Головна роль у перемозі в цій війні буде за економістами. Чия модель економіки буде більш життєздатною, той і переможе у війні. І, на жаль, за збереження чинної ситуації я не бачу нашої перемоги», — вважає Вадим Сирота.
Резюмуючи, березневі рекордні продажі резервів НБУ — це не просто статистика, а тривожний дзвінок. Вони свідчать про глибокий структурний дисбаланс: країна споживає більше валюти, ніж заробляє, і покладається на зовнішню допомогу як на єдине джерело сякої-такої стабільності. Але це стабільність пацієнта на апараті ШВЛ: він формально живий, однак назвати це життям можна лише умовно. Коли ж джерело перекривається, весь тягар лягає на НБУ та його резерви.
Час сьогодні працює проти Києва. Якщо до липня-серпня фінансування не надійде, резерви опиняться на критичній межі. Україна давно довела свою стійкість у найважчих умовах, але фінансова система, як і будь-яка інша, має свої межі витривалості.
