20 травня 2026 року виповнюється рівно сім років з того дня, як Володимир Зеленський склав присягу українському народові та став шостим президентом України. Це шлях, який розпочався з обіцянок завершення війни і тотального оновлення держави та перетворився на період абсолютно безпрецедентних випробувань. Через повномасштабне вторгнення Росії каденція Зеленського продовжилася на невизначений термін, зробивши його незмінним лідером, який зіткнувся з найбільшою кількістю криз і викликів в історії незалежної України.
Кожен з цих семи років, серед іншого, залишив по собі гучний скандал, який щоразу змушував суспільство ставити незручні запитання владі. Це історія про те, як змінювався порядок денний скандалів — від зовнішньополітичних штормів до внутрішніх корупційних справ, які з роками підбиралися дедалі ближче до центру президентської влади.
Далеко не в кожному кейсі голова держави був замішаний особисто. Однак проблеми його найближчого оточення також цілком очікувано екстраполюються на самого президента.
Сьогодні згадаємо про найгучніші скандали кожного року правління Володимира Зеленського. Детальніше — в матеріалі UA.News.
2019: «Українагейт» — телефонний дзвінок, що ледь не зруйнував відносини з США
Президентство Володимира Зеленського почалося з міжнародного скандалу, якого не очікував, здається, ніхто. 25 липня 2019 року, лише через два місяці після інавгурації, у нього відбулася телефонна розмова з тодішнім президентом США Дональдом Трампом, який завершував свою першу каденцію. Те, що мало бути рутинним дипломатичним дзвінком, перетворилося на «справу десятиліття» для американської політики. Як стало відомо згодом із витоку інформації та оприлюдненої стенограми, Трамп прямо попросив Зеленського про «послугу» — ініціювати розслідування проти Джо Байдена, свого головного політичного опонента, та його сина Гантера, який до цього працював у раді директорів української компанії Burisma.
Цей дзвінок, який у США охрестили «Ukrainegate», запустив механізм, що призвів до оголошення першого імпічменту Дональду Трампу Палатою представників. Молодий український президент опинився в епіцентрі руйнівного політичного урагану, балансуючи між необхідністю зберегти військову допомогу США, яку адміністрація Трампа на той час призупинила, і ризиком стати інструментом у чужих виборах.
Для Зеленського ця історія стала «холодним душем»: вона викрила його вразливість перед великою міжнародною політикою. Втім, сам голова держави неодноразово публічно заперечував, що відчував якийсь тиск з боку Трампа, намагаючись дистанціюватися від внутрішньоамериканських «розборок».
2020: «Плівки Єрмака» — перше велике випробування для нового оточення
У 2020-му центр скандалів змістився всередину країни, вдаривши по людині, яка вже тоді ставала найвпливовішою фігурою в команді Зеленського — Андрію Єрмаку. Навесні того року нардеп від «Слуги народу» Гео Лерос оприлюднив серію відеозаписів, які отримали назву «плівки Єрмака». На цих записах людина, схожа на брата голови Офісу президента Дениса Єрмака, обговорювала призначення людей на державні посади за грошову винагороду.
Суть звинувачень зводилася до того, що через брата голови ОП здійснювався відвертий торг державними посадами. Андрій Єрмак, який лише за кілька місяців до цього обійняв ключову позицію в Офісі президента, відкинув усі звинувачення, назвавши оприлюднені матеріали «нарізкою з вирваним контекстом» та спланованою операцією проти нього. Попри те, що скандал так і не отримав належної правової оцінки і поступово був «спущений на тормозах», він продемонстрував негативну тенденцію: найближче оточення президента почало жити за власними правилами, а сам гарант виявився не готовим публічно та жорстко реагувати на компрометуючі матеріали щодо своїх соратників.
2021: «Вагнергейт» — спецоперація, яка пішла не за планом
2021 рік вибухнув скандалом у сфері національної безпеки, який на деякий час поставив під сумнів професійність і рішучість української влади у протистоянні з РФ. Йдеться про так званий «Вагнергейт» — таємну спецоперацію українських спецслужб із викриття та затримання бойовиків російської ПВК «Вагнер», причетних до війни на Донбасі та збиття малайзійського «Боїнга» в 2014-му.
Суть операції полягала в тому, аби виманити групу «вагнерівців» до Білорусі під вигаданим приводом, а потім екстрадувати їх в Україну. Однак у вирішальний момент операцію перенесли, що й призвело до її провалу. Екскерівник ГУР Василь Бурба та журналісти-розслідувачі звинуватили у зриві операції особисто Андрія Єрмака, який нібито віддав наказ про її відкладення, що й спричинило витік інформації. Президент Зеленський у відповідь назвав організаторів операції та особисто Бурбу «аферистом і авантюристом», заявивши, що не міг погодити план, який вимагав від нього фактичного введення в оману світової спільноти. Цей скандал оголив конфлікт між політичним керівництвом країни та військовою розвідкою.
2022: «шашлики в травні» — фатальне заспокоєння перед бідою
На початку 2022 року, коли західні розвідки публічно били на сполох і попереджали про неминуче повномасштабне вторгнення Росії, Володимир Зеленський обрав іншу стратегію: публічного заспокоєння нації. У своїх зверненнях він неодноразово закликав українців не панікувати, запевняючи, що ситуація контрольована і немає причин для страху. Кульмінацією цієї риторики стала фраза, сказана ним менше ніж за місяць до початку війни.
«Що ж буде завтра, що ж буде в майбутньому?... Розповідаю. 22 січня ми відзначимо День Соборності України. Відкриємо Запорізький міст. За рік – збудуємо найбільшу трасу в Україні від Ужгорода до Луганська.Будемо будувати дороги, мости, школи, стадіони, вагони, літаки і танки… В квітні відзначимо Великдень. В травні як завжди — сонце, вихідні, шашлики, і звісно — День Перемоги. А далі літо…», — заявив тоді президент.
Ці слова, покликані знизити градус напруги в суспільстві, після початку війни перетворилися на дуже сумний мем, що символізує фатальну недооцінку загрози з боку влади. На світанку 24 лютого українські міста здригнулися від вибухів ракет, а колони російської техніки перетнули кордон — з тих пір сумнозвісні «шашлики у травні» стали гірким докором голові держави. Критики досі згадують цю фразу як доказ того, що вище керівництво України або не вірило у вторгнення (що в такому випадку свідчить про тотальну некомпетентність), або — що на порядок гірше — свідомо приховувало від народу страшну правду, через що люди просто не змогли підготуватися до агресії РФ (наприклад, виїхати з країни) з усіма витікаючими наслідками.
2023: «Золоті яйця» Міноборони — корупція на крові бійців ЗСУ
Коли війна йшла вже другий рік, а суспільство гуртувалося навколо допомоги фронту, журналістське розслідування завдало нищівного удару по довірі до влади. У січні 2023 року зʼясувалося, що Міністерство оборони, яке тоді очолював Олексій Резніков, закуповує харчі для військовослужбовців за значно завищеними цінами.
Найяскравішим символом цього скандалу стали яйця, які МО закуповувало по 17 грн за штуку (!) при тогочасній ринковій ціні максимум 5-7 грн. Суспільство, яке масово збирало донати на дрони та автівки для передової, було неабияк розлючене. Під тиском громадськості Резніков покинув пост очільника МО — але на цьому все. Президент Зеленський відреагував на події, пообіцявши «справедливі рішення». Однак жодних системних рішень, власне, так і не було, а всі ключові фігуранти «яєчного скандалу» досі на волі.
2024: Конфлікт із Залужним та розкол на вершині влади
2024 рік ознаменувався публічним розколом між політичним і військовим керівництвом країни, що вилився у відставку Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Конфлікт між президентом і генералом, який став народним героєм завдяки успішній обороні Києва, звільненню Харківщини та Херсона, назрівав давно. Каталізатором став вихід статті Залужного в CNN, де він окреслив власне бачення війни на 2024 рік, яке розходилося з позицією ОП.
Політичні експерти попереджали, що звільнення надзвичайно популярного головнокомандувача стане великою політичною помилкою, оскільки рейтинг довіри до Залужного в суспільстві цілком конкурував з президентським. Попри це, 8 лютого 2024 року Зеленський підписав указ про звільнення Залужного, призначивши на його місце Олександра Сирського. Сам Залужний після цього став послом України у Великій Британії та, за впертими чутками, має власні політичні амбіції та великі рейтинги підтримки.
2025: «Міндічгейт» — енергетична корупція, що призвела до падіння Єрмака
Восени 2025 року в Україні вибухнув один із наймасштабніших корупційних скандалів за всю історію незалежності, який отримав назву «Міндічгейт». НАБУ та САП викрили злочинну організацію, пов'язану з масштабними махінаціями в енергетичному секторі, ключовим фігурантом якої став бізнесмен Тимур Міндіч.
Розслідування показало, що через складні корупційні схеми виводилися величезні кошти державних енергетичних компаній. Скандал набув такого розмаху, що спричинив політичну кризу. Під тиском опозиції, частини депутатів та громадськості керівник ОП Андрій Єрмак був змушений подати у відставку. «Міндічгейт» став також потужним ударом по репутації самого президента, адже вкотре засвідчив, що корупція проникла в найближче коло першої особи країни, а сам Зеленський до останнього намагався утримати свого соратника на посаді, ігноруючи суспільний запит на справедливість.
2026: кооператив «Династія»— маєток для «Вови» і тінь підозри на президенті
Історія, яка розгортається просто зараз, навесні 2026-го, стала логічним і найбільш скандальним продовженням попередніх викриттів. Вже після своєї відставки Андрій Єрмак отримав від НАБУ та САП нову підозру, цього разу — у легалізації майна, отриманого злочинним шляхом. Йдеться про причетність до будівництва розкішної резиденції в елітному кооперативі «Династія» під Києвом.
За версією слідства, ще до війни Єрмак оплачував коштами, здобутими незаконним шляхом, будівництво власного маєтку, особисто контролював хід робіт та навіть узгоджував дизайн інтер’єрів. Оціночна вартість цієї резиденції сягає близько кількох мільйонів доларів, а загалом у справі фігурує сума у 460 мільйонів гривень. Однак справжню бурю в суспільстві викликала інша деталь: за даними розслідувачів, один із будинків у «Династії» будувався для особи, яку в матеріалах справи та неофіційних розмовах називають R1, «шеф» або «Вова». Це породило хвилю припущень, що йдеться про самого президента.
Варто одразу підкреслити: офіційно жодних звинувачень на адресу Володимира Зеленського у цій справі немає. НАБУ і САП окремо зазначали, що голова держави в справі не фігурує — як мінімум тому, що він є юридично недоторканим, допоки перебуває при владі.
Однак сама поява загадкового R1, поєднана з багаторічною роллю Єрмака як «правої руки» гаранта, створила надзвичайно токсичний фон. Справа «Династії» остаточно підірвала віру в обіцянки побороти корупцію та поставила перед суспільством головне питання: чи знав Володимир Зеленський про справжнє обличчя своїх найближчих підлеглих? Якщо так, то чому не діяв відповідним чином? Остаточну відповідь на це має дати слідство.
Підбиваючи підсумки, варто сказати, що за таку довгу та насичену каденцію (яка до того ж ще не закінчена) скандалів, авжеж, було дуже багато. Сім вищенаведених кейсів — лише верхівка айсберга та хронологія трансформації влади, яка пройшла шлях від ейфорії після перемоги на виборах до важких випробувань війною, внутрішніми чварами та системною корупцією. Кожен із них по-своєму випробовував на міцність українську державність і залишив свій слід в ще не завершеній історії президентства Володимира Зеленського.
