Ідея зупинення бойових дій між Україною та Росією шляхом заморозки конфлікту знову на наших очах стає ключовим елементом американської дипломатії по даному кейсу. Радник Дональда Трампа з національної безпеки Майкл Волц в одному з інтерв’ю напередодні заявив, що сторони «ближчі до миру, ніж будь-коли», і що переговори, які пройшли в Саудівській Аравії впродовж кількох минулих днів, включатимуть етапи поступового припинення вогню та «заморожування» ліній фронту.
За цією формулою, спочатку має бути припинення атак на енергетичну інфраструктуру – воно вже є, але поки що, здається, лише на папері, бо сторони щоденно звинувачують одна одну в постійному зриві домовленостей. Після того, як запрацює мораторій на удари по енергетиці, має встановитися перемир’я на Чорному морі, щоб дозволити рух зернових та енергетичних ресурсів – про це РФ, США та Україна якраз розмовляли в Саудівській Аравії. А далі – обговорення механізмів перевірки та підтримки тиші на лінії зіткнення задля забезпечення довготривалого миру.
У підсумку це означає, що США пропонують Україні та Росії варіант, за якого бойові дії зупиняються там, де вони є, фактично перетворюючи лінію фронту на новий кордон. І це аж ніяк не схоже на «довготривалий мир». Скоріше нагадує звичайну заморозку конфлікту.
Тобто така ініціатива не є ані юридично закріпленим миром, ані довготривалим вирішенням геополітичного конфлікту. Це швидше технічний компроміс, який має вигляд тимчасового виходу із ситуації, але не усуває самих причин війни.
Якими є позиції сторін, що не так з ідеєю заморозки та чи стануть взагалі успішними переговори стосовно такого формату завершення війни? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Американський підхід: ставка на особисті домовленості
Вашингтон, схоже, робить ставку не на повноцінний офіційний мирний договір, а на перш за все неформальні домовленості між Трампом та Путіним. Сценарій, який пропонують США, передбачає тимчасове врегулювання конфлікту шляхом припинення бойових дій через взаємні поступки, які не зачіпатимуть фундаментальних політичних позицій сторін.
Такий підхід вже був випробуваний Трампом у міжнародній політиці. Наприклад, у 2020 році він уклав угоду з «Талібаном», яка дозволила США почати виведення військ із Афганістану після 18 років військової присутності в цій країні. Проте, як ми знаємо, ця домовленість не привела до стабільного миру. У випадку України та Росії ризики ще вищі, оскільки заморожування лінії фронту не лише не вирішить територіального питання, а й може створити нові загрози в майбутньому.
Ключова проблема цього підходу – відсутність довготривалих гарантій. Адже навіть якщо Трамп домовиться з Путіним, його президентський термін триватиме максимум чотири роки. Згідно з конституцією Америки, він не зможе втретє стати президентом.
Що станеться після того, як він залишить посаду? Чи дотримуватиметься нова адміністрація США неофіційних домовленостей? І головне – чи дотримуватиметься їх Кремль? Відповідей немає.
Також незрозуміло, чим Трамп може зацікавити Росію, щоб змусити її погодитися на замороження війни. Москва продовжує вести активні бойові дії, обстрілювати мирні українські міста, а Путін нещодавно вдягнувся у хакі. Все це говорить про її небажання зупиняти бойові дії.
Російське керівництво навряд чи погодиться на такий варіант без серйозних політичних поступок з боку Заходу. Наприклад, у питанні санкцій, визнання її контролю над окупованими територіями, нового перерозподілу сфер впливу в Європі або навіть великих геополітичних проєктів у тій же Арктиці.
Позиція України: балансування між принципами та залежністю від Заходу
Українська влада неодноразово підкреслювала, що не погодиться на замороження конфлікту. Офіційний Київ наголошує: будь-яке припинення вогню без повернення окупованих територій лише дасть Росії час перегрупувати сили та підготувати новий наступ. Тобто українська сторона розцінює це як стратегічну пастку.
Президент Зеленський прямо заявляв, що Україна воює не лише за збереження територіальної цілісності, а й за своє майбутнє як незалежної країни, яка не може існувати під постійною загрозою реваншу з боку РФ. Саме тому, наголошував голова держави, Київ зацікавлений у стійкому мирі, який унеможливить початок нової війни. Цікаво, що про буквально те ж саме говорить Росія – схоже, це єдине співпадіння у позиціях ворогуючих сторін.
Однак реальність така, що Україна залежить від підтримки США та Європи як у військовому, так і у фінансовому аспектах. Причому перш за все – саме від Америки, хоча наразі й проводяться спроби диверсифікувати цю залежність у бік поглиблення співробітництва з ЄС.
Якщо адміністрація Трампа почне активно тиснути стосовно перемир’я (що вже відбувається), Україні буде неможливо протистояти цьому тиску, навіть попри всі заяви про неприйнятність такого сценарію. Тобто простір для маневру насправді досить невеликий.
Водночас українське суспільство також неоднозначно ставиться до можливого замороження війни. З одного боку, багато людей втомилися від постійних руйнувань і хочуть повернення до нормального життя. З іншого боку, значна частина громадян не готова миритися із ситуацією, де частина територій залишиться під контролем Росії, а війна буде лише призупинена, але не завершена.
Хоча соціологія доводить, що більшість українців все ж таки виступають за бодай якесь, але припинення війни – хоча й з певними нюансами у поглядах респондентів. Таких громадян вже 70%.
Часткове перемир'я почало діяти?
Вже ввечері 25 березня з'явилися позиції сторін після переговорів у Ер-Ріяді. Про це висловилися як у Києві, так і у Москві. Якщо коротко, то схоже на те, що саме з вівторка, 25 березня, почало діяти часткове перемир'я та мораторій на удари по енергетиці та на бойову активність у Чорному морі.
Один з дуже важливих моментів у заявах усіх трьох сторін — мораторій стосуватиметься тільки енергетичних об'єктів. Тобто йдеться не про всю інфраструктуру, як деякі вважали раніше, а виключно про спеціалізовану енергетичну.
Окрім цього, Київ і Москва погоджуються на перемир'я у Чорному морі. Однак у російській версії є важливі нюанси.
По-перше, росіяни хочуть мати змогу контролювати судоходство та обстежувати судна. Тобто Москва планує контролювати всі поставки, які йдуть в українські порти, аби по морю ми не отримували військові вантажі. Ані американці, ані Україна ні про що таке не каже.
По-друге, Росія готова припинити вогонь у Чорному морі, коли США знімуть санкції з Россільгоспбанку та інших фінансових організацій, які задіяні у міжнародній торгівлі продовольчими товарами. Ці організації необхідно буде підключити до системи SWIFT та відкрити їм усі легальні рахунки. Тобто Москва вимагає від американців скасувати цілий список обмежень і санкцій, який стосується російської міжнародної торгівлі.
По-третє, росіяни в заяві про мораторій на удари по енергетиці кажуть, що він почав діяти з 18 березня 2025 року — після телефонної розмови Путіна і Трампа. Україна ж тут не конкретизує якісь дати, але підсумовується, що припинення вогню стартує з моменту оголошення зі сторони США. Виходить, що з російської точки зору, діють два перемир'я з різними датами: 18 березня та 25 березня, однак не зрозуміло, чи вступає воно в силу, адже навіть часткові санкції так швидко не знімаються.
В сухому залишку залишається лише привітати хоча й такі скромні, але все ж здобутки сторін на шляху до хоча би спроб забезпечення миру. А також уважно спостерігати за тим, чи будуть виконуватися ці домовленості.
Чому сценарій США може виявитися нестабільним
Головна проблема будь-якого тимчасового припинення бойових дій без остаточного вирішення конфлікту – це крихкість такого стану «ні миру, ні війни». Подібні ситуації у світовій історії неодноразово завершувалися новими спалахами кровопролиття.
Приклади можна знайти будь-де. Наприклад, в Нагірному Карабаху, на Корейському півострові, у Придністров’ї, Сирії, Лівії, Секторі Гази та безлічі інших заморожених конфліктах, які десятиліттями залишаються джерелами нестабільності для усіх держав регіону.
Якщо війна між Україною та Росією буде заморожена без офіційного мирного договору та/або фундаментального вирішення причин, які призвели до кровопролиття, майбутнє такого перемир’я залишиться невизначеним та, скоріше за все, воно буде коротким. Залежно від змін у міжнародній політиці, економічній ситуації чи зміни керівництва в Києві, Москві або Вашингтоні, цей конфлікт може знову розгорітися у повномасштабну війну, причому дуже швидко.
У кращому випадку Україна отримає паузу, яка дозволить відновити економіку та зміцнити обороноздатність. Це вже добре: будь-який день, коли в нашій державі ніхто не помирає через обстріли та удари ворога, стане перемогою, перш за все для мирних жителів.
Проте такий мир не стане гарантією безпеки. Скоріше, він означатиме тривале протистояння в інших сферах – від кібератак і шпигунських операцій до економічного тиску та інформаційної війни.
Попри заяви США про близькість до миру, ключові учасники війни – Росія та Україна – поки що не демонструють готовності до запропонованого сценарію. Хоча Київ уже погодився на безумовне припинення вогню. Замороження війни, втім, не вирішує базових протиріч, а лише відкладає їх на майбутнє.
Думки експертів
Політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко досить скептично налаштований до переговорного треку в Саудівській Аравії. Він не вірить у всеосяжний великий мирний договір між Україною та Росією. Експерт вважає, що максимум, що можна зробити – це дійсно припинити вогонь, тобто фактично «заморозити» конфлікт.
«Чи можливий взагалі мирний договір між Україною та РФ? Теоретично можливий. Але по деяким речам навіть теоретично домовитися неможливо… Я дуже скептично оцінюю будь-яку можливість всеосяжного мирного договору між Україною та Росією. Чому я в це не вірю? Назву лише два питання, а насправді їх набагато більше. Перше і головне: питання статусу окупованих територій, перш за все — анексованих. Якби не було факту анексії, була би лише проблема Криму. А зараз і Крим, і 4 анексованих РФ регіони. РФ нічого нам віддавати не буде, бо це за конституцією їхні території. Більше того: Росія вимагає віддати їй навіть те, що вона не контролює!» - наголошує Фесенко.
За його словами, Київ і Москва можуть домовитися про припинення вогню по всій лінії фронту. Це єдиний варіант припинення бойових дій, припинення війни. Але ми не можемо домовитися та визнати російський статус загарбаних територій. Бо це означатиме, що завтра РФ зможе анексувати ще будь-яку частину української території. А ще, пояснює Фесенко, Україна таким чином зламає міжнародну підтримку.
«Якщо російський статус територій визнаємо ми — визнають і всі або майже всі. А поки що, нагадую, не те що Китай чи Іран, а навіть Лукашенко не визнав навіть анексію Криму. Це перше фундаментальне питання. Друге — наш зовнішньополітичний статус. Це відмова від прагнень до членства в НАТО, щоби ми офіційно зафіксували свій нейтральний статус. Це вкрай маловірогідно. Це буде самообмеження нашого зовнішньополітичного суверенітету. Хоча ми розуміємо, що найближчим часом членства в НАТО не буде, як і незрозуміло, що взагалі буде з Альянсом. Але самі відмовитися від цього не можемо.
І це — лише два питання. А є ще питання денацифікації, демілітаризації, безліч інших. Тож я дуже скептичний до можливості мирної угоди. На мій погляд, єдиний варіант закінчення війни — це припинення вогню. І все. Це єдиний компромісний варіант. Або перемога однієї зі сторін і капітуляція іншої. Я не думаю, що повного припинення вогню вдасться досягнути швидко. Трамп дуже спішить, а Путін його пригальмовує. І це пригальмування він використовує для того, аби натякнути, що США слід тиснути на Україну задля тих чи інших поступок. Ось така стратегія Росії», - резюмував Володимир Фесенко.
Політолог, директор центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов також не надто позитивно оцінює переговорний трек у Саудівській Аравії. Експерт каже, що росіяни абсолютно не демонструють готовності до компромісів. Тоді як з таким підходом складно взагалі сподіватися на будь-який позитивний результат.
«Переговори в Ер-Ріяді не призвели до чогось конкретного, оскільки не була ухвалена підсумкова заява. Москва тримає гробову тишу, так само як і не було жодних заяв від Києва. Важко було розраховувати на якийсь позитивний для України результат, враховуючи те, хто від Росії поїхав на переговори: давній кар'єрний дипломат Карасін та ексголова 5-ї служби ФСБ Беседа, генерал у відставці. Це люди з антиукраїнськими поглядами, які розглядають Україну як прикре непорозуміння на карті, як «країну 404», які впевнені, що «українське питання» потрібно вирішити остаточно і безповоротно. Враховуючи «конструктивність» цих двох, важко було сподіватися на щось інше.
Потрібно було крок за кроком йти від інфраструктури до розморожування судноплавства в Чорному морі і далі рухатися до перемир'я. Однак з цим нічого не вийшло: російська сторона не продемонструвала жодної готовності піти хоч на якийсь компроміс. Хоча би в плані відмови від тих ультимативних вимог, висловлених ще в серпні 2024, які передбачали те, що Україна повинна спочатку залишити чотири області в їх адміністративно-територіальних межах, зокрема Херсонську та Запорізьку, а санкції мали бути демонтовані. Тільки тоді ми, мовляв, сядемо і поговоримо. Тобто за формулою «що наше — то наше, про ваше поговоримо». З таким підходом важко розраховувати на якийсь компроміс», - каже Золотарьов.
Експерт зазначає, що для США таким компромісом виглядало б заморожування війни по лінії фронту. І це можна було б подати як перемогу Трампа, враховуючи те, що скоро спливають 100 днів з моменту інавгурації. А це означає, що «медовий місяць» президента Дональда Трампа наближається до кінця. І зазвичай при закінченні цього «медового місяця» ставлення до обраних політиків стає набагато більш критичним.
«Для Трампа надзвичайно важливо оголосити про перемогу. А що далі буде потім — це вже інше питання… Залишається сподіватися, що принаймні Україна в найближчі три тижні, які залишилися до Великодня, не отримає той самий «ганебний мир», про який говорять злі язики. Враховуючи ситуацію на фронті, можна вважати, що заморожування бойових дій по лінії фронту для України було б оптимальним результатом, оскільки залишити за РФ Херсонську та Запорізьку області політично мало б ефект вибуху бомби. І це призвело б до сильної турбулентності. Цього б не пробачило й українське суспільство. Тобто, по суті, це була б капітуляція.
Водночас ми все ще втрачаємо населений пункт за населеним пунктом. Не так швидко, як це було восени та взимку. Але противник володіє стратегічною ініціативою. Це, на жаль, сумна реальність. Як і те, що вести війну, розраховуючи на власні ресурси, Україна не може. Взагалі. Це означає, що ми будемо змушені так чи інакше рухатися під тиском партнерів. Головне, щоб ці партнери в цьому трикутнику не опинилися так — двоє проти одного. Одне діло, коли ми відчували підтримку Сполучених Штатів — це давало підстави розраховувати на кращий результат. Інша ж справа, коли США дистанціюються від війни, демонструючи, що це був невдалий проєкт попередників, і при цьому хочуть ще отримати матеріальні вигоди», - резюмував Андрій Золотарьов.
В якості висновків можна сказати, що найбільший ризик такого «замороженого миру» – це його тимчасовий характер. Якщо бойові дії справді припиняться, Україна отримає паузу. Але ця пауза може бути дуже короткою. І тоді питання буде вже не в тому, як зупинити війну, а в тому, коли вона почнеться знову.
Микита Трачук
