Нещодавно в Україну приїхав екс-спецпосланник Трампа Кіт Келлог. Серед багатьох інших заяв він озвучив і таку: Укрaаїна, мовляв, нібито дуже хоче бути схожою на Ізраїль, а отже, жінки теж мають воювати. Його дружина і донька, за його ж словами, воювали — в Афганістані та Гренаді.
Паралельно на днях висловився Олексій Резніков — той самий колишній міністр оборони, який запам’ятався корупційними скандалами (сумнозвісні «яйця по 17») в Міноборони. Він теж вважає, що жінки мають воювати. Сам Резніков, до речі, не воює — так само, як і члени його родини.
Загалом останнім часом про жіночу мобілізацію раптом заговорили, причому дуже багато. ЦПД при РНБО каже, що цим наративом користується РФ — однак розмови про призов жінок ведуться не в московських, а в київських студіях, і робляться українськими (та, відповідно, американськими) спікерами. На офіційному рівні влада ці плани рішуче спростовує, але сам факт таких дискусій показує, наскільки далеко в суспільній свідомості зайшла розмова про тотальну війну.
То хто і навіщо розповідає про мобілізацію жінок, за яких умов взагалі можлива жіноча мобілізація і чому конкретно зараз вона дуже малоймовірна? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Ніхто не питав ані суспільство, ані жінок
У питаннях жіночої мобілізації немає жодної соціальної єдності. І, як заведено, ні суспільство загалом, ні жінок зокрема ніхто тут не питав. При цьому окремі спікери дуже люблять поговорити про «ізраїльську модель».
Проблема лише в тому, що — при всій повазі до держави Ізраїль — далеко не всім в Україні подобається ідея жити все життя в стані «обложеної фортеці» та гігантського військового табору. Про це красномовно свідчить той факт, що за кордоном перебувають від 4 до 8 мільйонів українців, і люди продовжують виїжджати. Про це свідчить і те, що понад 2 мільйони чоловіків не оновили дані й переховуються від ТЦК. Про це кричать сотні тисяч (!) випадків СЗЧ та дезертирства з лав ЗСУ — і ще красномовнішим є той факт, що інформацію про це засекретили.
Суспільство, яке на словах готове терпіти «скільки буде потрібно», в реальності демонструє зовсім інші настрої. Це типове орвеллівське «дводумство», а якщо досліджувати глибше — жахлива травма радянської тоталітарщини: коли людина говорить одне, думає друге, а робить третє в четвертих цілях.
Тож коли нам пропонують ізраїльську модель — варто згадати, що в Ізраїлі загальний військовий обов’язок існує з моменту заснування держави. Він вбудований у саму тканину суспільства, це з самого початку було основою їхнього суспільного договору — чого не скажеш про Україну. І так, жінки в ЦАХАЛ служать масово — але переважно в тилових, технічних та адміністративних підрозділах, а не в штурмових бригадах на передку.
Кіт Келлог, Олексій Резніков і всі їм подібні, якщо вони так прагнуть воювати, можуть піти добровольцями — причому всією родиною. ЗСУ приймають абсолютно всіх, секрету тут немає. Будь-яка жінка вже сьогодні може бути доброволицею, будь-який чоловік може добровільно піти на фронт, навіть якщо йому вже за 60, або якщо він іноземець. Жодних перепон немає. І, до речі, в лавах ЗСУ вже служать понад 60 тисяч жінок, і це їхній свідомий (а не насильницький) вибір. Але чомусь найпалкіші адепти примусової мобілізації жінок самі не поспішають до військкомату, навіть будучи чоловіками. Цікавий парадокс.
Врешті, сама по собі жіноча мобілізація — як і масова мобілізація загалом — нічого не дасть. Проблема не в людях: проблема в технологіях. Сучасна війна — це кіл-зона дронів, тепловізійні пастки, керовані авіабомби, РЕБи, артилерійські дуелі, тощо. Просто механічно насичувати фронт людьми, як у світових війнах минулого століття, сьогодні не має жодного сенсу. Так робить хіба що Росія, і несе гігантські втрати — сотні тисяч убитими та пораненими. Україна ж, якщо хоче вижити, не може дозволити собі такої розкоші — змагатися з кількістю росіян, яких більше щонайменше вп'ятеро. Додаємо сюди ще й те, що мобілізована без мотивації людина — це тягар, а не боєць. А примусово мобілізована жінка, яку відірвали від дітей чи роботи — це ще й перманентна соціальна напруга всередині підрозділу.
«Біла пляма» для ТЦК та адміністративний глухий кут
Разом із тим варто визнати, що жіноча мобілізація не є абсолютно неможливою. Однак вона вкрай малоймовірна. Причому не лише політично, а й суто адміністративно. Саме тут криється головна проблема, про яку мало хто замислюється.
Простий приклад: усі українські хлопці з 16-17 років уже стоять на обліку у військкоматі. Якщо тобі не пощастило народитися чоловіком в Україні, то вже з підліткового віку ТЦК про тебе знає приблизно все, що йому треба знати. І навіть у такій ситуації, на п’ятий рік війни, ми маємо мільйони (!) чоловіків, які переховуються від мобілізації і яких просто не можуть знайти!
А тепер уявімо: жінки та дівчата, які в принципі ніколи не стояли на військовому обліку. ТЦК їх не бачить, вони для нього — «біла пляма», табула раса та чистий аркуш. Як їх усіх елементарно поставити на облік, щоб мобілізувати? Видати наказ всім добровільно оновити дані? Припустимо, мільйони жінок не захочуть і не оновлять. І що тоді — за ними ганятимуться, як за чоловіками?
Імаджинуємо картину: величезні чоловіки, за офіційним визнанням — ветерани, в масках і військовій формі, затягують до буса тендітну дівчину 25-30 років — бо вона не оновила дані. При цьому її профілактично можуть задути балончиком із газом, побити ногами або й ще щось гірше. Це вже виглядає як сценарій повного розпаду держави і суспільства.
Навіть чоловіків сьогодні часто відбивають натовпом. За жінок же встануть всі: і чоловіки, й інші жінки. Тобто держава на питанні мобілізації жінок «спотикається» на самому початку: а як їх усіх поставити на облік, оформити, зібрати в одному місці та, власне, мобілізувати? Суто командно-адміністративно — далеко не факт, що система з цим впорається. Не кажучи вже про все інше.
І це лише початок. Постановка на облік усіх жінок призовного віку потребуватиме колосальних ресурсів: розширення баз даних, збільшення штату ТЦК на порядок як мінімум, розробки нових медичних стандартів придатності для жінок, тощо. Адже фізіологічно жінки природно відрізняються від чоловіків, і армійська медицина має бути готова до цього.
Окрема історія — вагітні, матері з малолітніми дітьми, жінки, які доглядають за літніми родичами, тощо. Це мільйони людей, яких не можна мобілізувати за жодних обставин — і це ще більше звузить потенційну базу.
А правові аспекти? Щоб запровадити жіночу мобілізацію, потрібно змінювати закони, визначати категорії, вік, відстрочки, броні, тощо. Це не рішення одного засідання Верховної Ради, а роки роботи. І весь цей час суспільство житиме в стані невизначеності, що лише посилить паніку та виїзд жінок за кордон. А саме жінки дітородного віку потрібні Україні для післявоєнного відновлення — а не для того, щоб поповнювати статистику втрат.
Сценарій колапсу: коли мобілізація жінок теоретично можлива
Існує варіант, за якого жіноча мобілізація стане можливою. Це варіант стану перед повним колапсом держави. Коли давно знизять мінімальний вік для чоловіків до 18 років. Коли верхня планка сягне 65-70 років. Коли вже не залишиться ані броней, ані відстрочок, ані варіантів «порішати». Якщо війна триватиме ще 3-5-7 років років і більше, якщо вже не залишиться немобілізованих чоловіків, якщо росіяни вже стоятимуть на лівому березі Києва, готуючись до штурму правого — ось у такій гіпотетичній ситуації можлива мобілізація жінок. Можлива при сценарії вже без п’яти хвилин колапсу — і то це, найімовірніше, не допоможе.
Історія знає подібні приклади, і вони дуже песимістичні. Наприклад, фольксштурм у нацистській Німеччині 1944-1945 років, коли до армії кидали і старих, і підлітків, і жінок, не врятував Третій Рейх від краху. КНДР десятиліттями тримає жінок у армії на примусовій службі, але це не робить її армію ефективною, а суспільство — щасливим.
Коли держава вдається до тотальної мобілізації всіх — це не ознака сили. Це ознака агонії. І в сучасній високотехнологічній війні такий крок лише прискорить поразку, бо сотні тисяч невмотивованих людей без належної підготовки стануть виключно мішенню для дронів.
Оскільки описаний вище сценарій сьогодні здається, на щастя, майже фантастичним — то й мобілізація жінок залишається вкрай малоймовірною. Навіщо ж тоді про це говорять?
По-перше, певний прошарок суспільства й політиків, які на нього орієнтуються, справді вважає, що в окопах мають опинитися взагалі всі. Це їхня щира позиція, хоча й вона дещо відірвана від реальності.
По-друге, такі заяви робляться, щоб тримати суспільство «в тонусі», щоб «не розслаблялися». Цинічно, але дієво: поки люди обговорюють жіночу мобілізацію — вони не ставлять незручних питань про те, чому досі не побудовані фортифікації, куди поділися мільярди на оборону і чому досі не проведена демобілізація тих, хто воює з першого дня. Така собі інформаційна «димова завіса».
Думки експертів
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік впевнений: наразі жіноча мобілізація майже неможлива, вона вкрай маловірогідна. Хоча деякі категорії жінок — наприклад, медики — стоять на військовому обліку і вже мають певні обмеження. Та звісно ж, жіноча мобілізація сьогодні неможлива і не планується.
«Але це якщо говорити про сьогодні. Якщо говорити з точки зору перспективи, якщо війна продовжиться ще на 4-5 років — то рано чи пізно ми прийдемо і до призову жінок. Якщо це буде тотальна війна, якщо чоловічий ресурс країни повністю виснажиться, то ця мобілізація може бути проведена у віддаленій перспективі — 2029-2030 років. Зараз же мобілізаційну кризу будуть вирішувати іншим шляхом: передусім посиленням тиску на осіб, які ухиляються. Крім того, можливі зміни в мобілізаційному віці, коли одночасно буде знижуватися і верхня мобілізаційна планка — до 58-55 років — і нижня мобілізаційна планка до 22-18 років. Такі варіанти обговорюються. При цьому треба розуміти, що парламент не повністю володіє відповідними повноваженнями, незважаючи на всі заяви народних депутатів. Адже обговорюється питання про передачу функцій визначення мобілізаційного віку від парламенту до уряду.
Зараз мобілізація жінок неможлива. Ті люди, які при неї говорять, намагаються на цьому хайпувати. З іншого боку, це підхід наших західних партнерів, які це, безумовно підтримують — вони не розуміють, в чому різниця, вони не розуміють цієї «позитивної дискримінації жінок» при тій мобілізації, яка запущена в Україні. Але зараз це хайп і підхід західних партнерів — не більше. Через внутрішні політичні причини мобілізація жінок можлива лише у віддаленій перспективі у випадку погіршення ситуації на фронті і переходу війни в якусь термінальну, абсолютно радикальну, фінальну фазу», — зазначив Руслан Бортнік.
Політолог, директор центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов каже: зараз ходить багато чуток про жіночу мобілізацію. Але треба це питання розглядати в контексті того, що відбувається насправді.
«Зараз набагато більше інформації про те, що в Росії готується своя мобілізація, і візит голови ЦРУ Редкліфа якраз про це. Це наочне підтвердження того, що щось готується. І фактично ми бачимо, що облави на чоловіків призовного віку — це не чутки, а реальність. Зрозуміло, чого лякаються росіяни. Вони лякаються того, що нових мобілізованих кинуть в бій раніше, ніж вони встигнуть отримати хоча б мінімальну подготовку. Нова хвиля мобілізації в Росії — це не підсилення армії, а відправка тисяч людей на смерть під дронами. Ну і на окупованих територіях України вже діє обов'язковий військовий облік, зобов'язують чоловіків ставати на облікі: інакше або штраф, або арешт.
Навряд чи Путін буде як Сталін: брати на фронт з 14-15 років ніхто не буде. Скоріше за все, все ж таки буде прихована, латентна мобілізація, десь 300-400 тисяч осіб. І на це треба буде реагувати. На столі у військових є кілька рішень. Одне з них — рішення знизити віковий поріг до 21 року. І в наших умовах це більш реально, ніж фантазії про жіночу мобілізацію. І так, у нас 60 тисяч жінок служить зараз в ЗСУ, в тому числі і безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Саме тому розмови про жіночу мобілізацію — це відволікання суспільної уваги від негативних для влади тем. Але рішення подальшої мобілізації в Україні — невідворотнє, у випадку, якщо Росія піде на свою мобілізацію», — впевнений Андрій Золотарьов.
Резюмуючи, жіноча мобілізація в Україні сьогодні — це радше політична риторика, аніж реальний план. Вона не має ані суспільної підтримки, ані адміністративної бази, ані навіть військового сенсу. Суспільство, яке не може впоратися з мобілізацією чоловіків, просто не готове до мобілізації жінок — ні морально, ні організаційно. А заяви на цю тему — це або тотальна відірваність від реальності, або свідома спроба тримати українців у стані перманентного жаху.
І допоки війна не перетвориться на екзистенційний колапс, доти жінки в окопах залишатимуться радше сюжетом для політичних спекуляцій, аніж реальною перспективою. А ті, хто так палко про це говорить, хай спершу покажуть приклад власною персоною та власною родиною. Тоді вже можна буде говорити про якусь справедливість.
