Світ сьогодні перебуває в стані перманентної турбулентності. Одна криза змінюється іншою, старі безпекові парадигми розсипаються, а нові ще не встигли сформуватися. У цьому вирі подій надзвичайно важливим залишається те, що часто опиняється на периферії глобальних новинних порядків денних — відносини з найближчими сусідами. Бо сусідні держави — це не сусіди в багатоквартирному будинку. З будинку можна переїхати, змінити помешкання,, і в людини будуть інші сусіди.
З державами так не вийде. Географія — річ невмолима. Вона визначає не лише те, де ти розташований, а й те, з ким ти змушений мати справу щодня, незалежно від симпатій чи антипатій.
Видання UA.News вирішило розібратися, в яких стосунках наразі перебуває Україна з усіма ключовими сусідами. Не з Росією — там усе зрозуміло. Ми беремо шість країн: Молдову, Румунію, Польщу, Угорщину, Словаччину та Білорусь. У кожної з них своя історія відносин з Києвом, свої болючі точки, свої інтереси. Десь справи йдуть добре, десь зі змінним успіхом, а десь і, на жаль, відверто погано. Детальніше — в нашому матеріалі.
Молдова: стратегічне партнерство і повне взаєморозуміння
Якщо шукати серед сусідів України країну, з якою відносини сьогодні можна назвати майже безхмарними, то це, безумовно, Молдова. Кишинів і Київ демонструють гідний рівень взаєморозуміння, який ґрунтується не лише на добрих особистих стосунках лідерів (Володимира Зеленського та Майї Санду), а й на спільному баченні майбутнього.
Обидві країни розуміють: їхня безпека нерозривно пов'язана. Президент Зеленський під час зустрічі з молдовською колегою у квітні 2026 року заявив, що Україна продовжуватиме підтримувати Молдову в питаннях безпеки. Це стратегічна лінія, яка працює в обидві сторони. Кишинів, зі свого боку, неодноразово наголошував, що безпека Молдови тісно пов'язана з безпекою України, і що Молдова підтримує Україну в її боротьбі за суверенітет. Окрім цього, молдавська держава є надійним економічним та енергетичним партнером.
Особливо показово, що обидві країни синхронно рухаються до членства в ЄС. Вони навіть розраховують на відкриття переговорних кластерів у найближчому майбутньому.
Безумовно, у відносинах є і певні точки напруги. Але наразі обидві сторони демонструють політичну волю до координації дій. Молдова — це той загалом доволі рідкісний випадок, коли сусідство перетворюється на перевагу, а не на тягар.
Румунія: прагматичне партнерство з нюансами
Румунія — ще один сусід, з яким у України склалися доволі конструктивні відносини. Бухарест відіграє важливу роль у регіональній безпеці, і Київ це цінує.
Ключовим напрямком співпраці залишається оборонна сфера. Румунія також підтримує євроінтеграційні прагнення України. Це важливо, оскільки Румунія як член ЄС і НАТО має вагомий голос у цих питаннях.
Водночас є й тривожні сигнали: в румунський повітряний простір регулярно залітають БПЛА з території України. Такі інциденти нагадують про те, що війна створює ризики і для сусідніх країн також. Румунія змушена реагувати, і це створює певну напругу, хоча й не переростає у якісь політичні конфлікти.
Питання національних меншин також присутнє, але воно не набуло такого гострого характеру, як з Угорщиною. Румунська меншина в Україні, зокрема на Одещині, час від часу потрапляє в поле уваги Бухареста, але сторони намагаються вирішувати ці питання в європейському дусі та без якихось вагомих публічних конфліктів. Українська меншина в Румунії, зі свого боку, має представництво в парламенті через Союз українців Румунії, що свідчить про певний рівень інституційного визнання.
Загалом Румунія — це доволі надійний партнер, з яким можна і потрібно працювати. Відносини між Києвом і Бухарестом не позбавлені складних моментів, але обидві сторони демонструють готовність до діалогу та пошуку компромісів, що є ключовим.
Польща: від стратегічного партнерства до глибокої кризи
Якщо Молдова і Румунія — це приклади успішної «сусідської дипломатії», то Польща — це, мабуть, найболючіша тема серед усіх сусідів України (звичайно, якщо не враховувати Росію та Білорусь). Ще кілька років тому Варшава була одним із найнадійніших союзників Києва, але сьогодні відносини перебувають у стані глибокої та затяжної кризи.
Проблеми накопичувалися поступово, і зараз вони накладаються одна на одну. Формально найгостріше — історичні питання. Президент Польщі Кароль Навроцький відверто заявив, що використовуватиме історичні суперечки як умову для блокування руху України до ЄС. Йдеться про Волинську трагедію та роль в ній бійців УПА, які в сучасній українській державі офіційно вважаються героями. Лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський також закликав Варшаву заблокувати нові раунди переговорів щодо вступу України до ЄС. Міністр оборони Польщі Владислав Косиняк-Камиш навіть заявив, що його країна не погодиться на вступ України до ЄС, якщо Київ не припинить вшановувати націоналістів минулого. Ситуація загострилася настільки, що президент Навроцький позбавив Зеленського Ордена Білого Орла, після чого почалися взаємні відмови від нагород. Це рівень дипломатичної війни, який відверто важко було уявити ще кілька років тому.
Але справа не лише в історії. На економічному рівні Польща та Україна є конкурентами — це те, про що не прийнято говорити вголос, але що реально лежить в основі багатьох конфліктів. Польща отримує понад 80 мільярдів євро з бюджету ЄС у поточному циклі, а Україна також претендує на європейські кошти. Спільна аграрна політика — одна з найбільших статей витрат ЄС, і українське зерно, яке має доступ до європейського ринку, створює пряму конкуренцію польським фермерам. Згадаємо блокування кордону у 2023 році та висипання українського зерна на землю: вже тоді ми бачили прояви глибокого економічного конфлікту інтересів.
І, нарешті, чи не найгірше — це напади на українців. За перше півріччя 2026 року польська поліція отримала понад 180 заяв від українських громадян про напади — на 30% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Це вже не окремі інциденти, а системна проблема: окремі агресивні поляки нападають навіть на українських дітей.
Польща та Україна — це два народи, які мають не тільки спільних ворогів, але й багато взаємних образ і претензій: як старих, так і нових. І поки політики з обох сторін використовують ці образи для внутрішніх електоральних цілей, справжнього прориву і перезавантаження у відносинах чекати, на жаль, не варто.
Угорщина: без Орбана стало краще, але ключові проблеми не розв'язані
Угорщина довгі роки була справжнім головним головним болем вітчизняної дипломатії. Екслідер країни Віктор Орбан послідовно блокував євроінтеграційні прагнення України, висував ультиматуми щодо прав угорської меншини на Закарпатті та відверто підігравав Кремлю.
Ситуація змінилася у квітні 2026 року, коли на виборах перемогу здобула опозиційна партія «Тиса» на чолі з Петером Мадяром. Це стало справжньою сенсацією. Мадяр дійсно продемонстрував готовність до перезавантаження відносин. Він заявив, що українсько-угорський конфлікт часів Орбана має завершитися. У червні 2026 року Угорщина зняла вето на переговорні кластери щодо вступу України до ЄС — це рішення, яке Орбан блокував протягом майже двох років.
Більше того, у червні 2026 року Київ та Будапешт підписали угоду про права угорської громади на Закарпатті. Це безпрецедентний документ, який засвідчує, що сторони готові шукати практичні рішення і вирішувати давно назрілі (навіть, скоріше, перезрілі) проблемні питання. Мадяр також ініціював технічні переговори щодо захисту мовних, освітніх і культурних прав угорської меншини.
Однак не все так просто. Угорська меншина на Закарпатті — це понад 100 тисяч осіб, і питання їхніх прав залишається складним і взаємно чутливим. Мадяр, попри готовність до діалогу, все ще висуває претензії щодо прав для угорців в Україні. І хоча тон змінився з відверто конфліктного на більш конструктивний, самі проблеми не зникли.
Крім того, є ще низка інших економічних і політичних питань, які потребують вирішення. Деескалація відбулася — це очевидно. Але попереду ще багато кропіткої дипломатичної роботи.
Словаччина: складний діалог у прагматичних тонах
Словаччина — ще один сусід, відносини з яким не можна назвати простими. Словацький прем'єр Роберт Фіцо відомий своїми суперечливими заявами щодо України та війни, і це створює додатковий фон напруги. Та останнім часом з'явилися ознаки того, що Братислава готова до більш конструктивної взаємодії.
У травні Зеленський і Фіцо поговорили особисто. Голова держави наголосив, що Київ готовий до конструктивного діалогу зі Словаччиною та зацікавлений в розвитку міцних відносин. Фіцо, зі свого боку, запевнив, що Словаччина підтримує вступ України до ЄС. Це дуже важлива заява.
Фіцо також заявив про намір активізувати словацько-український діалог як такий і зазначив, що Словаччина не заперечуватиме проти проєктів із посилення взаємозв'язку між Україною та ЄС, оскільки сама може отримати від цього вигоду. Це прагматичний підхід, який свідчить про те, що навіть за неоднозначної риторики Братислава усвідомлює свої економічні інтереси.
Економічна співпраця взагалі залишається важливим елементом двосторонніх відносин. Словаччина готова транспортувати українське зерно через порт Братислави — залізницею до річкового порту, а далі Дунаєм до румунської Констанци. Це створює альтернативні логістичні маршрути, які особливо важливі в умовах блокади морських портів.
Головна проблема у відносинах зі Словаччиною — риторика Фіцо, яка часом межує з відвертою симпатією до РФ. Але на практичному рівні Братислава демонструє готовність до співпраці там, де це відповідає її інтересам. Це складний, але потрібний і важливий діалог.
Білорусь: від дружби до співучасті в агресії
Якщо серед усіх сусідів України шукати країну, з якою відносини перебувають у найгіршому стані — окрім РФ, звичайно — то це без всяких сумнівів буде Білорусь. РБ не просто втратила статус нейтральної сторони, а перетворився на співучасника російської агресії проти України. Відкритої війни між Києвом і Мінськом, на щастя. поки немає. Але білоруський напрямок і політичний режим Александра Лукашенка й надалі становлять серйозну загрозу для української та європейської безпеки.
При цьому повністю контакти між країнами досі офіційно не розірвані. Так, у Мінську, наприклад, все ще продовжує роботу українське посольство — хоча й в обмеженому форматі. Водночас Україна підтримує контакти з демократичними силами Білорусі, які виступають проти режиму Олександра Лукашенка. До прикладу, у Києві офіційно приймають Світлану Тихановську.
Відносини з Білоруссю — це, мабуть, найскладніший напрямок серед усіх сусідів. Тут немає місця для компромісів у питаннях безпеки та не може бути двох думок стосовно співучасті республіки в агресії проти України в 2022 році. Водночас має існувати розуміння, що нам не потрібна друга повномасштабна війна з ще однією сусідньою державою. А отже, білоруський напрямок залишається в пріоритеті, і відносини, якими б поганими вони не були, все ж повинні мати шанси на покращення — виключно в інтересах миру та безпеки з півночі.
Резюмуючи, наразі немає жодної сусідньої країни, з якою все було б на 100% ідеально. Спільна риса більшості відносин — це боротьба між прагматичними інтересами та історичними образами, між економічною вигодою та політичними амбіціями. Польща та Україна могли б бути надійними союзниками, але історичні суперечки та економічна конкуренція розводять їх по різні боки. Угорщина після зміни влади демонструє готовність до діалогу, але старі проблеми залишаються. Словаччина балансує між дивною риторикою та практичними інтересами. Білорусь, колись чи не найближчий партнер, перетворився на противника і фактичного співучасника ворожого нападу.
Головний висновок простий: сусідство — це не вибір, а даність. І від того, наскільки ефективно Україна зможе керувати цими відносинами, залежить не лише її зовнішньополітичне становище, а й безпека та добробут мільйонів громадян. Географія невмолима, але й політику, в тому числі зовнішню, не дарма називають мистецтвом можливого.
