Відкриті питання: третя річниця 24 лютого. Осмислення подій напередодні та на початку великої війни

Біль. Страх. Сум. Розпач. Ненависть. Але разом із тим – віра, надія, любов, взаємодопомога, волонтерство, підтримка. Все це – про велику війну, яка розпочалася 24 лютого 2022 року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Найстрашніша подія в сучасній українській історії, яка роз’єднала українців, розкидавши їх по всьому світу, але разом із тим і об’єднала у велику пасіонарну спільноту, яка була здатна на те, що здавалося нездійсненним.

Вже тиждень як UA.News запустило унікальний власний спецпроєкт «Відкриті питання». Це цикл матеріалів, присвячених останнім дням перед війною, першим дням вторгнення і впливу війни на українське суспільство та культуру.

Сьогодні, в третю річницю з початку вторгнення, ми завершуємо наш спецпроєкт великим фінальним матеріалом, в якому востаннє відновимо у пам’яті події до війни та під час її початку - у загальній картині. Ми розкажемо, які питання досі залишаються відкритими, та розберемося, як війна змінила нас усіх.

Згадуємо та осмислюємо разом – у нашому матеріалі.

 

18 лютого: евакуація з «ЛДНР» та втеча еліти з Києва

18 лютого 2022 року стало одним із ключових днів у передвоєнній хронології подій в Україні. Цей день, всього за 6 днів до повномасштабного вторгнення Росії, вже був наповнений напругою, тривогою та передчуттям неминучого. Хоча багато хто тоді вважав, що відчуття його обманюють, а катастрофи не станеться і все буде добре.

Той день лише умовно можна вважати мирним. Так, активних бойових дій та обстрілів всієї території України ще не було. Але насправді, якщо дивитися в ретроспективі, то є всі підстави стверджувати, що вже тоді ситуація була максимально наелектризованою. Однак до підступного та злочинного рішення Путіна про вторгнення ще залишався майже тиждень.

В цей самий день керівництво самопроголошених «ЛНР» та «ДНР» оголосило про початок евакуації цивільного населення до Росії. Все відбувалося лише впродовж двох днів: 18 і 19 лютого. Згідно із заявами ватажків сепаратистів, це було зроблено через «загрозу збройного нападу з боку України». Однак зараз очевидно, що це була частина інформаційної кампанії, спрямованої на створення виправдання для майбутніх дій Росії.

Фото: евакуація в Донецьку, 18 лютого 2022 року

Напередодні евакуації ситуація на лінії розмежування між підконтрольною Україні територією та ОРДЛО значно загострилася. За даними Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, у період з 14 по 18 лютого було зафіксовано різке збільшення кількості порушень режиму припинення вогню. Зокрема, лише 17 лютого було зареєстровано понад 500 вибухів у Донецькій області та понад 600 у Луганській області.

Паралельно з подіями на Донбасі 18 лютого почалися активні переміщення в українській еліті. Перші бізнес-джети з представниками політичної та бізнесової верхівки почали вилітати з Києва. Багато хто з них вирішив «пересидіти» на Заході, побоюючись ескалації конфлікту.

Це не залишилося непоміченими. У соціальних мережах та ЗМІ з'явилися повідомлення про те, що деякі впливові особи вже покидають країну. Це викликало хвилю обурення серед українців, які звинувачували еліту в егоїзмі та небажанні ділити історичну долю зі своїм народом.

Втім, за кілька днів, 23 лютого, буквально за 6-8 годин до війни, багато хто з бізнесменів повернулися в Україну. Зокрема, найбільший український олігарх Рінат Ахметов. Ввечері 23 лютого вони мали зустріч із президентом Зеленським в ОП.

Якщо подивитися новини за той день, то ми побачимо, що Київ постійно продукував все нові й нові заяви щодо того, що він не збирається влаштовувати провокації чи тим паче починати якісь агресивні дії. Щобільше: Україна зверталася до всіх міжнародних інституцій та намагалася продемонструвати, що йдеться виключно про провокації Росії.

На жаль, все це не допомогло зупинити агресію ще до її початку. І на зміну сповненому тривогою 18 лютого прийшло 19 лютого – не менш тривожне.

Фото: обстріл з танку, ілюстративне фото, за декілька місяців після початку війни 

 

19 лютого: Мюнхенська конференція та ядерна зброя від Зеленського

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну залишається 5 днів. Цей день мав величезне значення, і в ретроспективі це помітно ще сильніше. Тоді президент Володимир Зеленський прибув на Мюнхенську конференцію з безпеки, де виголосив свою історичну промову, повну тривоги та постійних апеляцій до міжнародного права - які, на жаль, не почув ані агресор, ані, що ще більш прикро, західні партнери.

Зокрема, саме під час цього виступу український лідер натякнув - всього лише натякнув - на те, що Україна може повернутися до питання відновлення ядерного статусу для забезпечення своєї безпеки. Це не було брутальною погрозою чи конкретним планом дій, йшлося скоріше про емоційну реакцію. Але саме ці слова Кремль підхопив на щит своєї пропаганди. І вже за декілька днів Путін виправдовував початок війни в тому числі й «ядерною загрозою» з боку Києва.

Промову президента можна було описати двома словами: емоційність та нервовість. Голова держави розповів, що нещодавно приїхав з лінії розмежування на Донбасі. Там уже фіксувалися всі ознаки «розморозки»: постійні порушення режиму припинення вогню та пересування військ. Зеленський розповів про дітей Донбасу, які не з чуток знають, що таке війна. Також він проводив безліч історичних паралелей.


Фото: виступ президента України Володимира Зеленського на мюнхенській безпековій конференції в 2022 році

Найцікавіше у промові – дуже емоційна реакція та не надто вдалий коментар щодо повної відсутності гарантій безпеки. Коментуючи цей факт, Зеленський нагадав про Будапештський меморандум, який відверто не спрацював та виявився «фількіною грамотою». В цьому контексті, зазначив президент, якщо Україна відмовилася від ядерного статусу, нічого по суті не отримавши взамін - Київ може мати підстави вважати, що відтепер жодні положення «Будапешту» не працюють.

«За відмову від третього у світі ядерного потенціалу Україна отримала гарантії безпеки. Тієї зброї у нас немає. Безпеки у нас немає також. Немає й частини території нашої держави, що за площею більша, ніж Швейцарія, Нідерланди чи Бельгія. А головне – немає мільйонів наших громадян України. Усього цього немає. А отже – дещо є. Це право – право вимагати перейти від політики умиротворення до забезпечення гарантій безпеки та миру… Я ініціюю проведення консультацій у межах Будапештського меморандуму... Якщо вони знову не відбудуться або за їх результатами не буде гарантій безпеки для нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і всі пакетні рішення 1994 року поставлені під сумнів», - заявив президент.

Фактично він не сказав напряму про відновлення ядерного статусу чи щось таке. Україна нікому не погрожувала та нічого забороненого прямо не говорила. Слова президента були жестом відчаю та емоційною реакцію. Ніякі реальні дії на увазі не малися.

Втім, в Москві одразу ж ухопилася за цю фразу. Кремлівські пропагандисти подали це в такому ключі, що Україна нібито готується відновити ядерний статус. Пізніше це стало одним із формальних приводів для вторгнення: РФ, мовляв, хоче гарантувати власну безпеку для того, аби не допустити створення Україною власної ядерної зброї. Хоча це настільки абсурдна теза, а всьому світу настільки очевидно, що Київ не міг і не планував створювати таке озброєння, що незрозуміло навіть, про що тут говорити.

Станом на той час війська РФ вже давно перебували у бойовій готовності. «Навчання» Кремля довкола наших кордонів тривали вже рік. Угруповання окупантів готувалося до того, аби отримати злочинний наказ, з якого все почалося. Тобто рішення в Кремлі вже було прийняте. І жодна риторика президента України не змінила б цього факту.

Початок війни: штурм Гостомеля та знищення української «Мрії»

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення ворога в Україну. Одним із перших об'єктів атаки став аеропорт «Антонов» у Гостомелі, стратегічно важливий транспортний вузол поблизу Києва. Захоплення цього аеропорту було ключовим елементом плану Росії щодо швидкого оточення столиці України.


Фото: карта аеропорту в Гостомелі

Під час боїв за аеропорт було знищено легендарний Ан-225 «Мрія» — найбільший транспортний літак у світі. Крім того, інші літаки, розташовані на території підприємства, також зазнали пошкоджень або були знищені. Через недбалість тодішнього керівництва частина працівників «Антонова» опинилася в полоні російських окупантів.

27 лютого 2022 року стало відомо про знищення Ан-225 «Мрія» під час боїв за аеропорт. Літак стояв під еллінгом на території аеропорту «Антонов» у Гостомелі. Руйнування цього унікального повітряного судна стало символом початку широкомасштабної війни та втратою не лише для України, а й для всього світового авіабудування. Внаслідок пошкодження «Мрії» та іншого майна «Антонова» державі було завдано збитків на понад $288 мільйонів.

Командир екіпажу «Мрії» пілот Дмитро Антонов розповів нам, що літак можна було врятувати, переправивши його з Гостомеля. Але керівництво «Антонова» не надало відповідного дозволу, хоча усвідомлювало військові загрози для аеродрому: були попередження від страховиків, а також пропозиції врятувати літак від партнерів «Антонова» за програмою НАТО.

Згадує пілот Дмитро Антонов:

«Наші партнери по НАТО запропонували, якщо є бажання, за їх кошт перевезти все у Лейпциг. І літаки, і технічний склад, і запчастини, все що треба. Вони казали «Назвіть об’єм, ми порахуємо, і все компенсуємо». Але такої команди не було. Ця інформація була надіслана генеральному директору Бичкову ще 26 січня». 

«Мрія» перебувала в Гостомелі з 5 лютого 2022 року і була готова до вильоту 23 лютого, ще до вторгнення. Літак міг вилетіти і раніше, навіть без одного двигуна. Але для цього керівництво «Антонова» мало дати команду.

Через відсутність чітких інструкцій та рекомендацій на випадок повномасштабного вторгнення частина працівників «Антонова» в Гостомелі залишилася на території аеропорту під час бойових дій. Внаслідок цього вони потрапили в полон до російських окупантів. Цей факт свідчить про недбалість та безвідповідальність тодішнього вищого керівництва підприємства, яке не забезпечило безпеку своїх співробітників у критичний момент.

«Від керівництва ніяких команд не було», - розповів нам один із працівників аеродрому в Гостомелі. 

СБУ розпочала розслідування дій керівництва  «Антонова» навесні 2022 року. Трьом колишнім керівникам підприємства – гендиректору Сергію Бичкову, начальнику відділу якості авіаційної безпеки ДП «Антонов» Олександру Нетьосову та керівнику АТП Михайлу Харченку – повідомлено про підозру за частиною 2 статті 114-1 Кримінального кодексу України (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, що призвело до загибелі людей та інших тяжких наслідків). Підозрюваним загрожує до 15 років ув'язнення.

Один із колишніх ТОП-керівників «Антонова» Михайло Харченко наразі переховується від правосуддя і оголошений у розшук. Крім того, поліція розслідує справу про пошкодження флоту і майна «Антонова» у Гостомелі як службову недбалість.

Фото: літак «Мрія» до та після повномасштабного вторгнення 

Окупація Херсонщини

24 лютого 2022 року російські війська вторглися в Україну й з протилежної від Києва сторони – на Херсонщину. Вже зранку перші вибухи пролунали в Чорнобаївці та біля військових частин. Колони ворожої техніки швидко просувалися лівим берегом області. У районі села Копані наші військові бились з ворогом, а прикордонну комендатуру в Скадовську обстрілювали з гвинтокрилів.

Командир танкової роти 59 ОМПБр ЗСУ Євген Пальченко разом із бійцями обороняв Північнокримський канал у Сергіївці.

«По дорозі до позицій ми їхали відкрито, не знаючи, чия авіація кружляє. Потім побачили червоні зірки—це був ворог», - згадує боєць.

Танкісти відкрили вогонь, підбили ворожий танк і перегородили міст. Далі їхня рота вирушила до Олешок, де частину українських бійців ворог уже оточував. По дорозі колона українських і російських танків несподівано розминулися, оскільки обидві сторони не мали маркувань.

До вечора 24 лютого росіяни захопили Каховську ГЕС та Північнокримський канал. Ворог просувався вглиб області, а українські військові намагалися втримати Антонівський міст.

«Перед мостом я помітив силуети людей, відкрив попереджувальний вогонь. Вони не розбіглися—це був ворог. Вони відкрили вогонь, і ми прорвалися на максимальній швидкості», — згадує Пальченко. 

Ніч завершилася важкими боями, авіанальотами та атаками ДРГ. 1 березня 2022 року російські війська увійшли в Херсон. Почалися репресії, викрадення та тортури місцевих мешканців. Однак херсонці не мовчали: за кілька днів вони вийшли на мітинг з українськими прапорами, скандуючи «Херсон — це Україна!».


Фото: проукраїнський мітинг у Херсоні, весна 2022 року 

Мітинги тривали протягом березня та квітня, незважаючи на репресії. У вересні окупанти провели фіктивний референдум, але українські війська вже готували контрнаступ. Листопад 2022 року став переломним — ЗСУ змусили ворога відступити. 12 листопада українські військові увійшли в Херсон. Містяни вітали їх зі сльозами радості.

«Коли ми дізналися, що наші війська в місті, ми плакали, вибігли на вулицю і раділи, як діти», — згадує місцева жителька Тамара.

Попри звільнення, місто залишалося під постійними обстрілами з лівого берега. 6 червня 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС, спричинивши масштабну екологічну катастрофу та загибель десятків людей.

Херсон і сьогодні потерпає від російських атак. 19 лютого 2024 року ворожа авіація скинула керовані бомби на житловий будинок, поранивши 13-річних двійнят і вбивши мирних мешканців. Попри все, люди залишаються в місті.

«Херсон сірий, розбитий, але тут кипить життя. Люди відкривають кав'ярні, ринки, їздять безкоштовні тролейбуси. І в той же час за кілька метрів звідси хтось загинув від танкового пострілу», — зазначає журналіст Іван Антипенко.

Лівобережжя Херсонщини досі окуповане. Окупанти зміцнюють оборону, мінують територію, а українські війська ведуть бої за плацдарми. Україна ж вірить у звільнення всієї Херсонщини.

Фото: херсонці зустрічають ЗСУ, листопад 2022 року

 

Розмінування Чонгару: одне з головних відкритих питань війни

Одним із відкритих питань оборони півдня України у повномасштабній війні є непідрив Чонгарських мостів. Вважається, що руйнування цих об’єктів могло б стримати війська РФ, які безперешкодно перетнули адмінмежу між окупованим Кримом і Херсонською областю через КПВВ «Чонгар» та просунулись вглиб півдня України на 200 км протягом лічених годин.


Фото: ворожі війська проїздять через Чонгар 

На думку генерала Григорія Омельченка, розмінування могло бути проведене ще до осені 2021 року. Генерал піддає сумніву слова українського військового Івана Сестриватовського, який заявив, що мав здійснити підрив мостів на Чонгарі, але не зміг через технічну несправність. Омельченко вважає, що справжня інформація і масштаби розмінування приховуються українською владою, а Сестриватовський міг бути проінструктований СБУ та Офісом президента щодо того, що потрібно говорити в інтерв’ю журналістам.

За однією з версій, мости біля КПВВ «Чонгар» могли бути розміновані ще до початку повномасштабного вторгнення РФ, а саме в 2019-2022 роках в рамках реконструкції КПВВ. Українська влада в 2020 році уклала меморандум щодо оновлення КПВВ «Чонгар» з азербайджанською держкомпанією Socar. Однак публічно деталі документу і домовленостей не розголошували.

Ця версія припускає, що рішення про розмінування Чонгара могли спустити Україні на саміті «нормандської четвірки» у 2019 році з ініціативи Ангели Меркель на прохання російського президента. Не виключалось і те, що між президентами РФ та Азербайджану могли бути свої домовленості щодо цього. А на Чонгарі буцімто мала бути нафтобаза і АЗС азербайджанської Socar.

У публічному просторі також висловлюються теорії, що українські політики могли отримувати вигоди від Socar: наприклад, безкоштовний бензин та навіть живі кошти. Саме завдяки цьому нібито і міг з’явитись меморандум з владою, під який і буцім провели розмінування в районі Чонгара.

«Українці мають усвідомлювати, що велика частина політиків українських була корумпована через корпорацію Socar Азербайджану. Це стосується і мирних часів, і воєнних часів. Корумпована шляхом надання безкоштовного права там заправлятися, грошей. Розміщення матеріалів в медіа і тому подібне. Саме цим і зумовлена підтримка великою частиною нашого українського політикуму Азербайджану. Що б Азербайджан не робив - порушив він права людей чи проводив відверто загарбницькі дії по відношенню до Вірменії. Вони підтримують Азербайджан, тому що в кишені дзвенить. І це усталена практика, яка діє останніх 20, а можливо і 25 років», - розповів нам політик Ігор Мосійчук.

ДБР розслідує справу Чонгара за статтями «державна зрада» та «недбале ставлення до військової служби». Проте подробиці розслідування не розкриваються. Закритість розслідування та непрозорість в офіційних заявах щодо Чонгара досі породжує безліч чуток та конспірологічних теорій.


Фото: мости через Чонгарський пролив 

Замість висновків

Коли агентство UA.News починало робити цей масштабний спецпроєкт «Відкриті питання», ми не мали за мету з точністю розписати дні перед війною або просто переказати те, що і так усім відомо. Ми ставили ті самі відкриті питання та намагалися зрозуміти: чи можна було запобігти кровопролиттю і що пішло не так з самого початку? Нарешті, ми хотіли подивитися на ці події в ретроспективі, подекуди з неочевидних точок зору, і побачити те, чого не бачили тоді.

Ця війна змінила і нас, і Європу, і весь світ. Невимовний біль охоплює зсередини, коли починаєш згадувати про самий початок тих подій. Біль втрат, зруйнованих планів, загублених життів. Але разом з тим і гордість: що вистояли. Що змогли дати гідну відсіч ворогу. Що не дивлячись ні на що, життя в країні триває: люди працюють, пишуться книжки, знімаються фільми, тощо.

А отже, це не тільки три роки суму та жалоби, але й три роки надії. Надії на те, що за холодним лютим, який не припиняється вже три роки, одного дня прийде довгоочікувана весна. І що життя обов’язково переможе смерть.

Микита Трачук