Весна 2026 року видалася для країн Балтії надзвичайно гарячою, причому не в кліматичному сенсі. Протягом останніх кількох тижнів Литва, Латвія та Естонія опинилися в епіцентрі подій, які змусили знову заговорити про цілком реальну загрозу війни. У Вільнюсі, Ризі та деяких прикордонних естонських містах навіть оголошували повітряну тривогу. В країнах закривали аеропорти та піднімали в небо винищувачі НАТО. А напередодні Служба зовнішньої розвідки РФ офіційно заявила, що Україна нібито готує удари по російських регіонах із території Латвії — і що Рига нібито дала на це згоду.
Київ і Рига миттєво спростували ці звинувачення, назвавши їх частиною пропагандистської кампанії Кремля. Але осад, як-то кажуть, залишився, бо всі ці інциденти — дрони, тривоги, заяви розвідки — разом складаються в тривожну картину, яку легко уявити як пролог до чогось значно серйознішого. Тож питання, яке сьогодні ставлять собі і в Таллінні, і в Брюсселі, і в Києві, звучить гранично прямо: чи може Путін найближчим часом напасти на країни Балтії? Тут складно дати однозначну відповідь, оскільки існують як аргументи «за», так і аргументи «проти», і всі вони цілком переконливі.
Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Чому напад РФ на Балтію можливий: аргументи «за»
Перше, що одразу спадає на думку — це вікно можливостей для Путіна за правління чинної адміністрації в США. Друге президентство Трампа створило безпрецедентний рівень невизначеності всередині НАТО. Рішення Білого дому зупинити військову допомогу Україні стало шоком для балтійських столиць. Якщо Сполучені Штати можуть так легко залишити без підтримки країну, яка п'ятий рік стримує повномасштабну російську агресію, то які гарантії безпеки мають Литва, Латвія та Естонія? До того ж Трамп цілком відкрито вважає ЄС нахлібниками та паразитами, а НАТО — недієздатним рудиментом минулих часів.
Кремль уважно стежить за цими процесами. Поки Трамп дорікає європейським членам НАТО за недостатню підтримку його операції в Ірані та погрожує наслідками, єдність Альянсу тріщить по швах. Саме в такі моменти Путін може спробувати провернути щось на кшталт справжньої «СВО»: не повномасштабне вторгнення, а точковий удар, розрахований на те, щоб паралізувати механізм колективної оборони.
По-друге, Балтія — це дуже вразлива ціль. Країни регіону об'єктивно є одним із найслабших місць НАТО. Маленькі армії, скромні території, майже повна географічна ізоляція від решти Європи — все це робить їх привабливою мішенню для Кремля. Ключовим місцем є Сувальський коридор — 65-кілометрова смуга землі на литовсько-польському кордоні, затиснута між білоруською територією та Калінінградським ексклавом РФ. Захоплення цього коридору відрізало б Литву, Латвію та Естонію від сухопутного сполучення з рештою Європи, залишивши лише морські шляхи для постачання. І це, до речі, не якісь теоретичні страхи. Саме цей сценарій відпрацьовували російські та білоруські війська під час навчань «Захід-2025».
По-третє, Путін сьогодні потребує відволікання від внутрішніх проблем. Війна в Україні не принесла Кремлю швидкої перемоги. Натомість сторони загрузли у виснажливому конфлікті без кінця і краю. Всередині РФ накопичуються економічні та соціальні проблеми, регулярні далекобійні удари по російській території стають дедалі болючішими, а суспільне невдоволення — хоча й ретельно придушуване — нікуди не зникає. У такій ситуації зовнішня агресія традиційно використовується Кремлем як інструмент для відволікання уваги населення. А заяви про «удари з території Латвії» чи щось подібне дають для цього ідеальний інфопривід.
По-четверте, Путін цілком може хотіти перевірити НАТО на міцність. Мета Кремля — не стільки захоплення територій, скільки тестування всім відомої Статті 5 Північноатлантичного договору. Суть проста: напад на одного члена НАТО вважається нападом на всіх. Але як саме це працюватиме на практиці — особливо в нинішніх міжнародних умовах — ніхто достеменно не знає.
Чому агресія РФ проти Балтії малоймовірна: аргументи «проти»
Так само, як існують цілком аргументовані тези «за», є й не менш важливі фактори «проти». І перший з них — фактор абсолютної непередбачуваності Трампа. Парадоксальним чином той самий Дональд Трамп, який створює для Кремля вікно можливостей, водночас є і фактором стримування. Його реакція на потенційну нову російську агресію абсолютно, тотально непередбачувана.
З одного боку, він цілком може вирішити, що війна в Балтії — це «не американська справа», і залишити європейців розбиратися самостійно. Але з іншого — Трамп напрочуд сильно цінує власний імідж «сильного лідера» і цілком може відреагувати на агресію Путіна з такою жорсткістю, якої від нього ніхто не очікує, аж до бомбардування РФ, як він зробив це в Ірані. Ризик для Кремля тут колосальний: прорахувати поведінку нинішнього господаря Білого дому не може абсолютно ніхто, і тим паче кремлівські аналітики.
По-друге, Росія зараз не має ресурсів для другої великої війни. Це, мабуть, найвагоміший аргумент проти. За роки повномасштабної війни в Україні Москва зазнала колосальних втрат: як людських, так і фінансових. Відкриття другого фронту проти НАТО — альянсу, який сумарно має перевагу над Росією в усіх видах озброєнь — вимагало б такого напруження сил, на яке російська військова машина сьогодні, скоріше за все, просто не здатна.
По-третє, ставка на слабкість Європи — загалом дуже ризикована гра. Розрахунок Кремля значною мірою тримається на припущенні, що Європа без США не наважиться на рішучі дії. Але це припущення може виявитися фатальною помилкою. Що ще важливіше — настрої в європейських столицях змінилися. Шок від дій Трампа змусив європейських лідерів усвідомити, що покладатися на американську парасольку більше не можна. І хоча процес створення автономної європейської оборони тільки починається, сам факт того, що Берлін, Париж, Брюссель, Варшава та інші почали сприймати загрозу серйозно, робить ставку Кремля на європейську пасивність надзвичайно ризикованою.
Є й ще один чинник, який часто недооцінюють: особисті страхи Путіна. Російський диктатор понад усе цінує власну владу та особисту безпеку. Людина на восьмому десятку, яка в часи ковіду приймала офіційних візитерів після кількох тижнів (!) карантину за 10-метровим столом, не схожа на ту, що ризикуватиме своїм «дорогоцінним» життям і здоров'ям просто так. Війна проти України, попри всі її жахіття, залишається для нього відносно «безпечною» — вона не загрожує безпосередньо фізичному існуванню чи існуванню режиму.
А от прямий конфлікт із НАТО вже зовсім інша справа. У разі відкритого збройного зіткнення з Північноатлантичним альянсом Путін ризикує не просто військовою поразкою, а буквально всім — владою, свободою, навіть життям. Історія показує, що в критичні моменти Путін завжди діє обережно. Він провокує, тестує, шукає слабкі місця, але уникає прямого зіткнення з сильнішим противником. Саме цей інстинкт самозбереження може виявитися найнадійнішим стримуючим фактором.
Не можна ігнорувати також економічний вимір. Російська економіка вже функціонує в умовах жорстких санкцій, і хоча вона виявилася куди більш стійкою, ніж очікувалося, її ресурси все одно не безмежні. Війна проти НАТО означала б миттєве запровадження нового пакету санкцій, який міг би включати повне ембарго на російські енергоносії, відключення від залишків міжнародної фінансової системи та вже тотальну ізоляцію навіть з боку Китаю. Для РФ це стало б справжнім економічним самогубством. Схеми обходу санкцій, які Москва вибудувала за останні роки, просто не витримали б такого навантаження.
Врешті, попри всю тривожну риторику та окремі супутникові знімки, наразі немає підтверджень масштабної концентрації російських військ біля кордонів Балтії, подібної до тієї, що передувала вторгненню в Україну в лютому 2022 року. Тоді розвідки західних країн фіксували розгортання великого угруповання, польові шпиталі, системи зв'язку та тилового забезпечення — тобто все те, без чого неможлива масштабна наступальна операція. Сьогодні нічого подібного не спостерігається.
Думки експертів
Військовий експерт, офіцер Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін зазначає: очевидно, що загроза для країн Балтії є. Допоки існує Росія, доти й буде загроза.
«Є риторика Кремля, є загроза Балтії. Якщо ми кажемо саме про цей рік, 2026-й, то є загроза і в цьому році за тих чи інших обставин. В будь-якому випадку, Путіну треба буде зібрати угруповання військ перед нападом. Тобто це не та загроза, коли ми завтра прокидаємося і вже щось раптово відбувається, ні. Ми поки що не спостерігаємо угруповання, яке могло б загрожувати державам Балтійського регіону. Але якщо таке угруповання буде розгортатися — це буде дуже помітно. Це циркулюватиме в ЗМІ, бо це не відбувається так, що є ті чи інші події з дронами, є звинувачення, а потім нізвідки виникають російські війська. Так не буває. Я нагадую, що перед повномасштабним вторгненням до України відбувалося розгортання російських сил. Це всі бачили, про це всі говорили, були супутникові підтвердження, тощо. З країнами Балтії, якщо що, буде те ж саме. Тож загроза є, і навіть у цьому році, але конкретної підготовки станом на зараз ми поки що не вбачаємо», — заявив Ігаль Левін.
Військовий експерт Олег Жданов солідарний з Ігалем Левіним: загроза для Балтії з боку РФ існує і є цілком реальною. На думку Жданова, росіяни можуть здійснити щось на кшталт збройної провокації, нанести точковий удар по території Естонії, Латвії чи Литви.
«Вони зараз шукають щось на кшталт casus belli, аби побачити реакцію НАТО на загрозу, яку вони можуть створити балтійським державам. Це робиться навмисно за допомогою технологій спуфінгу — це підміна сигналу для БПЛА. Чому наша система РЕБ в Україні називається «Ліма»? Вона використовує спуфінг, і навігатор показує що ти в Лімі, столиці Перу. А якщо спуфінг буде показувати, що дрон знаходиться на території Латвії чи Литви, він туди і буде залітати, щоб зорієнтуватися. Тобто це може бути операція під чужим прапором. А РФ потрібен доказ, що дрон летить з країн Балтії, знову ж таки як casus belli. Тож я думаю, що загроза цілком реальна. А от щодо сухопутного вторгнення — у це я не вірю. Хіба що диверсія, і то як операція під прикриттям. Сухопутна операція несе величезні ризики для Кремля. Підготовки угруповання для цього ми також зараз не бачимо. А от дрон в повітрі — це вже повітряний напад. Тож якогось casus belli зі збиттям дрону, а потім воланням на весь світ, що НАТО нападає на Росію — ось цього я цілком очікую», — зазначив Олег Жданов.
Резюмуючи, що ми маємо в сухому залишку? Ризик ескалації в Балтійському регіоні справді існує, і він вищий, ніж будь-коли. Історичний момент для Кремля виглядає спокусливим: він збігається з періодом максимальної невизначеності у Вашингтоні, неготовністю Європи до оборони та наявністю зручних інформаційних приводів у вигляді інцидентів із дронами.
Однак між «спокусливим моментом» і реальною війною лежить прірва. Аргументи проти масштабної агресії — виснаженість російської армії, економічна вразливість, страх перед непередбачуваною реакцією США та особистий інстинкт самозбереження Путіна — виглядають сьогодні переконливішими за аргументи на користь такого сценарію.
Тож тривогу у Вільнюсі, Ризі та Таллінні, вірогідніше за все, тепер оголошуватимуть і надалі — це, на жаль, нова «норма» для регіону. Але між повітряною тривогою та справжньою війною така сама відстань, як між блефом і реальністю. Путін, схоже, також це розуміє. І саме це поки що рятує ситуацію.
