Наприкінці травня президент Зеленський зібрав у закритому форматі депутатів парламентських фракцій. Серед іншого, голова держави тоді заявив, що є всі шанси завершити гарячу фазу війни до листопада.
За лічені дні ці слова підхопили ЗМІ та радники Офісу президента, а згодом і очільник ОП Кирило Буданов заявив, що такий сценарій справді можливий. Для суспільства, виснаженого чотирма з половиною роками повномасштабної війни з мобілізацією та новими масштабними ударами РФ, ці слова прозвучали як черговий довгоочікуваний проблиск надії.
Та чи справді листопад 2026-го може стати місяцем, коли в Україну прийде довгоочікуваний спокій? Чи, можливо, перед нами чергова спроба дати країні надію, прив’язану до нової календарної дати, без якогось змістовного наповнення? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Чому саме листопад: політичний трикутник і гарантії безпеки
Щоб зрозуміти природу цього прогнозу, варто подивитися на аргументи, які лягли в його основу. Перший і найочевидніший — це проміжні вибори до Конгресу США, які відбудуться якраз в листопаді 2026 року. Для адміністрації Дональда Трампа це стане своєрідним референдумом щодо довіри до його політики, зокрема й зовнішньої (американці мають до неї безліч питань).
У Києві, судячи з усього, виходять із логіки, що Трампу потрібен гучний зовнішньополітичний успіх, а мир в Україні — якраз той актив, який можна пред’явити виборцю. Мовляв, дивіться: я зупинив війну, якої не змогли зупинити попередники, хоча й витратив на це «трохи» більше часу, ніж обіцяні ще під час передвиборчої кампанії «24 години».
На цьому тлі справді можна очікувати активізації американських зусиль, однак досвід попередніх півтора року президентства Трампа змушує бути стриманими. За цей час жоден із раундів перемовин, жодна з ініціатив — чи то в Ер-Ріяді, чи то в Стамбулі, чи то в Женеві чи будь-де — не принесли відчутного прогресу. Трамп, зайнятий внутрішньою боротьбою, торговими війнами та власним порядком денним на кшталт війни в Ірані, не виявив готовності тиснути на Москву і Київ так, як цього потребував би реальний примус сторін до миру. Він охоче приймає лаври потенційного миротворця, але уникає ролі жорсткого поліцейського. Чи зміниться ця стратегія перед виборами — питання відкрите.
Другий аргумент — військовий. У Києві переконані, що черговий російський наступ, який триває зараз, видихнеться, не досягнувши стратегічних цілей. І справді: лінія фронту залишається переважно статичною, а ціна, яку платить російська армія за невеликі тактичні просування, залишається непропорційно високою.
Однак між провалом ворожого наступу та завершенням гарячої фази війни — дистанція величезного розміру. По-перше, Кремль не демонструє жодної готовності зупинятися. По-друге, сама концепція «гарячої фази» лишається розмитою: чи йдеться про припинення вогню, заморожування по лінії зіткнення, чи про повноцінний мирний договір? Кожен із цих сценаріїв потребує різного рівня домовленостей.
І тут виходить на сцену третій компонент — гарантії безпеки для України. Київ неодноразово наголошував, що будь-яке припинення вогню без надійних, юридично зобов’язуючих гарантій стане лише паузою перед новою війною, а тому Україна на це не піде. Чи готовий Вашингтон чи хтось ще надати такі гарантії? Чи погодиться на це Москва? Все це знову ж таки питання, на які зараз немає відповіді — а без них будь-яка дата завершення війни лишається лише абстракцією.
Історія осінніх обіцянок
Якщо відмотати стрічку часу назад, можна помітити сумну закономірність: осінь не вперше стає сезоном якихось великих очікувань. У 2022 році суспільство сподівалося, що на фоні масштабних успіхів ЗСУ війна закінчиться ще до зими. У 2023 році восени українці жили надією на прорив після літнього контрнаступу: тоді називали жовтень-листопад як можливий момент, коли армія РФ на фронті посиплеться. У 2024-му очікували, що вибори в США стануть каталізатором миру: мовляв, нова адміністрація швидко все владнає. У 2025-му знову говорили про осіннє «вікно можливостей» на тлі виснаження російських резервів. І ось на календарі 2026-й…
Загалом за чотири з половиною роки повномасштабної війни ми чули буквально сотні дат, рубежів і дедлайнів: до кінця року, до весни, до початку нового політичного сезону, до виборів там-то і там-то, тощо. Жодна з цих дат не справдилася. Війна — це взагалі той процес, який вкрай погано піддається календарному плануванню.
Чому ж тоді знову називається конкретний місяць? Відповідь, вочевидь, лежить не тільки і не стільки в площині військово-політичного аналізу, а й у площині суспільної психології.
Антикриз на тлі повітряного терору і «привид майбутнього Різдва»
Останні місяці стали періодом безпрецедентної ескалації повітряного терору проти українських міст. Росія методично атакує тил і нарощує масштаби своїх ударів. Минула зима вже стала найважчою в історії незалежної України, коли лише дивом вдалося уникнути повного колапсу інфраструктури. І тепер, коли за вікном тільки початок літа, думка про наступну зиму викликає не просто тривогу, а справжній страх. Чи переживе країна другу таку зиму? Чи витримає енергосистема, якщо морози будуть такими ж лютими, а удари — ще інтенсивнішими? Перевіряти це експериментально навряд чи комусь хочеться.
У цьому контексті заяви про завершення гарячої фази до листопада виконують цілком конкретну внутрішньополітичну функцію. Вони дають суспільству те, чого воно найбільше потребує після років виснаження — якусь надію на спокій, за яким маячить полегшення і бодай відносно мирне життя. Це класичний антикризовий прийом і технологія: коли реальність стає особливо гнітючою, завжди з’являється дата, до якої треба просто дожити — а потім все стане краще. Коли ж ця дата промайне, як і всі інші — з'явиться ще одна. І так до безкінечності.
Не випадково цього разу дедлайн прив’язаний саме до листопада — останнього місяця перед зимою, за яким іде грудень з його морозами й темрявою. Психологічно це вибудовує ланцюжок: «ще трохи потерпіти — і до холодів усе закінчиться». Це далеко не завжди означає, що влада свідомо маніпулює: радше вона використовує той самий механізм психологічного захисту, який включається у всього суспільства — віру в те, що страждання мають кінцеву точку. Хоча це, знову ж таки, абсолютно не гарантовано.
Думки експертів
Військовий експерт, капітан 2 рангу ВМС США у відставці Гаррі Табах вважає, що шанси на завершення війни до листопаду-2026 знаходяться десь на рівні «50 на 50».
«Війна може закінчитися, а може і ні. Треба розуміти, що Трамп — не Бог. Тому тут все залежить від багатьох чинників і факторів, враховуючи й саму Україну. Знову в ЗМІ розганяють тезу про те, що Трамп нібито щось там «обіцяв» — хоча він нічого такого не казав і жодних термінів не давав. А пов'язувати завершення вашої війни з виборами у Конгрес взагалі безглуздо. На вибори Україна сильно не впливає. Іран — так, впливає, а Україна… не думаю. Середньому американцю це все не так і важливо. Україна на його життя не впливає. Думаю, все це для Трампа більше особисте. Він не любить, коли вбивають людей… Очікувати якоїсь дипломатичної активізації з боку США, звичайно, можна. Але потім не треба звинувачувати інших, що вони не виправдали ваші очікування, поки ваші дії включають в себе виключно ваші видумані очікування. Результатів потрібно добиватися самим, а не очікувати, що інші зроблять це за вас, допоки ви їх критикуєте та сварите. Виключення тут — українські воїни», — впевнений Гаррі Табах.
Нардеп Ярослав Железняк прокоментував слова президента наступним чином:
«На зустрічі з депутатами президент в черговий раз озвучив чергову дату теоретичного завершення війни. Я думав її написати. Але враховуючи, що на кожній зустрічі кожен раз це звучало і кожен раз не збігалося з реальністю, то і немає сенсу».
А от військовий ЗСУ, командир роти розвідки Денис Ярославський зазначає, що війна дійсно може закінчитися до листопада. Але дуже багато чого тут залежить саме від позиції США і особисто Дональда Трампа.
«Я би хотів, щоби в питанні завершення війни звучали не тільки політичні лозунги. Є зріз по суспільству, що більшість хоче завершення війни. Це нормально і зрозуміло. Головне, щоб подібні заяви влади не були виключно засобом дати якусь надію, і на цьому все. Що ж стосується контексту виборів у США, то проміжні вибори у Конгрес завжди проходять восени, і історично чинна влада на них зазвичай програє. Але Трамп — це людина, яка налаштована на постійні перемоги. Я думаю, що для нього буде пріоритетом завершення до виборів як війни з Іраном, так і війни в Україні. Якщо обидва ці кейси будуть успішними, то на виборах він зможе продемонструвати серйозні результати.
Нещодавно я спілкувався з представниками адміністрації Трампа, і вони сказали дуже цікаву річ: на сьогоднішній день республіканське крило готове визнати Росію країною-спонсором тероризму. Ще раз: не демократи, а республіканці. Якщо Трамп піде на такий ультимативний крок для Путіна — мовляв, припиняй бойові дії, заморожуй конфлікт, або ми визнаємо тебе спонсором тероризму — я думаю, що це буде серйозний аргумент і він може спрацювати. США можуть за бажання завершити цю війну, вони мають для цього всі ресурси і засоби, хто би що не казав. Питання лише в тому, чи будуть вони їх використовувати», — сказав Денис Ярославський.
Резюмуючи, постає питання: то чи може війна завершитися до листопада-2026? Безумовно, може. Вона в принципі може завершитися в будь-який день — було б тільки бажання. І так само вона може не завершитися і в наступні 10 років. Шанси є і на перший, і на другий, і на третій сценарії. Однак між наявністю шансів та їхньою реалізацією пролягає величезна прірва.
Реальність же виглядає більш прозаїчно. Трамп навряд чи закінчить війну до своїх виборів. Власне, він і не може, і не мусить цього робити: війна в Україні — проблема України, а не президента США. Так само і Путін явно не збирається припиняти бойові дії. А гарантії безпеки, яких вимагає Київ, залишаються предметом дуже складних і невимовно повільних переговорів, прориву в яких очікувати важко.
Тому до заяв про листопад варто ставитися так, як радять досвідчені психологи: завжди сподіватися на краще, але готуватися до найгіршого. Скоріше за все, ані до цієї, ані до наступної осені гаряча фаза війни, на жаль, не завершиться. І це не песимізм заради песимізму, а твереза оцінка траєкторії, якою рухається цей конфлікт.
Надто багато разів за ці чотири з половиною роки ми чули схожі обіцянки, і надто часто потім наставало болюче розчарування. Антикризова технологія нової дати сяк-так працює, вона дає комусь надію та сили жити далі, але покладати на неї занадто великі сподівання все ж не варто.
