На початку травня Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) опублікувало документ, який стосується дуже важливої і чутливої теми як для України, так і для Європи. Називається він «Перехід від тимчасового захисту: прогнозоване перебування, законні шляхи та варіанти політики для біженців з України». Як зрозуміло із назви, йдеться тут про українських біженців, які тікали в ЄС через російську агресію.
За офіційними академічними формулюваннями звіту ховається жорсткий і дуже сумний для держави висновок: навіть якщо війна закінчиться просто завтра, мільйони українців все одно вже ніколи не повернуться додому. І ніхто не знає, що тут робити — хіба що прийняти це як даність.
Автори доповіді не апелюють до емоцій та в цілому не переживають за українську демографію. Це суха аналітична робота, суто експертне заключення, де використовується агентне моделювання — метод, який дозволяє передбачати поведінку великих груп людей за різних сценаріїв. І ці прогнози-сценарії змушують замислитися про те, що Україна вже втратила значну частину свого демографічного майбутнього. Питання лише в тому, наскільки збільшуватимуться ці втрати надалі.
Про що ж йдеться у звіті ООН? Які сценарії бачать експерти Організації? Що буде з українськими біженцями? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Мільйони людей, які не спішать додому
Станом на кінець лютого 2026 року майже 4,5 мільйони українських біженців перебували під тимчасовим захистом у країнах Європейського Союзу. Ще понад 800 тисяч — у Британії, Молдові, Норвегії, Ісландії, Сербії та інших європейських державах, які при цьому не входять до ЄС. Загалом — близько 5,2 мільйона осіб. І це ще в звіті не йдеться про ті кілька мільйонів людей, які осіли в РФ та Білорусі. В будь-якому разі, для порівняння — це більше, ніж населення Фінляндії, Данії, Словаччини або Болгарії і співпідставно з населенням Австрії.
З 2022 року ці люди отримали доступ до житла, медицини, шкіл та ринку праці ЄС, і багато хто цим правом скористався. Діти пішли в європейські школ, дорослі — на роботу. Утворилися нові зв’язки, звички, побут, тощо. Життя сяк-так налагодилося.
Тимчасовий захист у ЄС діє щонайменше до березня 2027 року. Але що далі? ООН вбачає три сценарії, і жоден з них не є втішним для тих можновладців, експертів чи звичайних людей, хто ще досі чомусь мріє про масове повернення українців додому.
Три сценарії ООН
Отже, в Управлінні ООН по справах біженців бачать три потенційні сценарії подальшого розвитку подій.
Сценарій номер 1 — війна не припиняється. На жаль, це найбільш вірогідний шлях, його названо «продовження війни» або ж status quo. В цій рамці бойові дії тривають до кінця 2029 року з нинішньою або вищою інтенсивністю. Інвестицій у відбудову майже немає — лише гуманітарна та військова. У цьому разі, за розрахунками ООН, у Європі залишаться 99% українських біженців, тобто майже всі ті ж 5,2 мільйона.
Звісно, режим тимчасового захисту в такому випадку продовжуватимуть щороку. Але агентство наголошує: навіть за умов його пролонгації значна кількість українців уже зараз починає переходити на альтернативні правові статуси: робочі візи, студентські дозволи, возз’єднання сімей, притулок, тощо. Це означає, що після 2027 року вони все більше залишатимуться в Європі вже не як тимчасово захищені особи, а як повноцінні резиденти. Тобто фактично назавжди.
Цей сценарій — найбільш катастрофічний для України, і не тільки через війну як таку, а й через безповоротне демографічне виснаження. Люди, які виїхали на початку вторгнення, до 2029 року проведуть за кордоном уже 7 років. Їхні діти вже не пам’ятатимуть української школи. Їхні роботодавці — це європейські компанії. Повернення таких громадян буде скоріше винятком з ситуації, аніж правилом.
Сценарій номер 2 — «крихкий мир» із поступками. Саме його в доповіді розглянули найбільш детально. Відповідно до цього шляху, до кінця 2026 року бойові дії припиняються, але Москва зберігає контроль над окупованими територіями. Інвестиції у відновлення в такому випадку будуть середніми або високими на підконтрольних Україні територіях. Тимчасовий захист у ЄС завершується в березні 2027 року.
І ось тут цифри стають красномовними. Навіть за такого доволі оптимістичного сценарію (війна зупинена, але частина земель залишається під окупацією) в Європі залишаться до 3 мільйонів українських біженців. Це 56% від нинішньої кількості!
Звернімо увагу: мир є, умовна безпека в державі є. Але більшість не повертається. Чому так?
ООН називає декілька причин. По-перше, родини з дітьми, які вже інтегрувалися в європейську систему освіти, набагато менш схильні до повернення. По-друге, люди зі сходу та півдня України — а саме вони становлять більшість серед тих, хто залишається — не мають фізичної можливості жити вдома через руйнування домівок або окупацію територій. По-третє, багато хто просто боїться повторення агресії. По-четверте, і це ключове: люди просто звикли до кращого життя в Європі і банально не хочуть повертатися, умовно кажучи, «на згарище».
За прогнозами ООН, найбільше українців залишиться в Німеччині — майже 800 тисяч. У Польщі — понад 530 тисяч, в Іспанії — близько 130 тисяч, у Нідерландах — майже 70 тисяч. І це вже будуть не «біженці», яких треба рятувати. Йдеться про нові спільноти, які працюють, платять податки, орендують або купляють житло, користуються місцевою медициною, тощо. Тобто абсолютно повноправні жителі.
Врешті, залишається сценарій номер 3 — перемога України. На жаль, станом на сьогодні він виглядає найбільш фантастичним. Та навіть найкращий із можливих сценаріїв (перемога, звільнення всіх окупованих територій) — не повертає мільйони людей додому! ООН моделює таку ситуацію: бойові дії припинено, тимчасовий захист завершується в березні 2027 року. І що ж далі? А те, що за кордоном все одно залишаться 1,67 мільйона українців. Це майже третина від нинішньої кількості біженців.
Автори доповіді наголошують, що навіть за шляху перемоги ключові умови для повернення — а це житло, робочі місця, розмінування та безпека, соціальні послуги, тощо — не можуть бути задоволені миттєво. Люди не поїдуть додому наступного дня після підписання мирної угоди. Вони спостерігатимуть, чекатимуть, аналізуватимуть ситуацію. А поки чекатимуть, їхнє життя в Європі ставатиме дедалі комфортнішим і передбачуванішим, що знову ж таки негативно впливає на рішення про повернення.
Хто залишається в ЄС і чому це проблема
ООН не обмежується загальними цифрами. Експерти детально описують колективний портрет тих, хто, ймовірно, залишиться в Європі надовго.
Так, більшість із тих, хто не повернеться в Україну вже ніколи — це родини з дітьми, де хоча б один дорослий працює. Вони мають житло, діти відвідують школу, а батьки поступово підвищують свою кваліфікацію. Саме ця група має найвищі шанси отримати робочу резиденцію в ЄС і залишитися там назавжди. У західній і північній Європі концентрація таких родин найвища — тому, за прогнозами, і рівень повернення там буде найнижчим.
Та є й інша соціальна страта: це літні люди, одинокі батьки або матері з дітьми. Їхні шанси на отримання робочої візи чи посвідки на проживання через ринок праці мінімальні. Водночас вони не хочуть або не можуть повернутися в Україну — через вік, стан здоров’я, відсутність житла або окупацію рідних міст. Для цієї групи єдиним реалістичним шляхом залишитися в Європі стає притулок. І тут виникає системна проблема: європейські країни не готові до хвилі заяв про надання притулку від, умовно, мільйона людей одночасно, адже системи просто зламаються. А це означатиме черги, соціальну напругу, ризик вторинної міграції — коли українці почнуть переїжджати з країни в країну в пошуках кращих умов.
Втім, якщо цей процес реалізовуватиметься поступово, навряд чи він викличе якісь фундаментальні потрясіння. Ці громадяни, врешті, так і залишаться сидіти на європейській соціалці. Так, з моральної точки зору це може виглядати як мінімум неоднозначно, однак з точки зору звичайної людини все цілком логічно. Де краще отримувати пенсію чи соціальне забезпечення — в Україні чи в ЄС? Як-то кажуть, питання риторичне.
Окремий розділ доповіді присвячений тому, що англійською називається cliff edge — в перекладі буквально «край прірви». Йдеться про потенційне різке припинення тимчасового захисту в березні 2027 року без жодних перехідних механізмів, пільгових періодів або нових легальних статусів.
Якщо це станеться, мільйони людей опиняться в правовому вакуумі. Їхній доступ до житла, медицини, роботи та соціальних виплат може припинитися за один день. ООН називає це «катастрофічним сценарієм» — не лише для українців, а й для самих європейських країн, які таким чином ризикують отримати колапс адміністративних систем.
Що це означає для України
Для самої України доповідь ООН — не просто аналітичний документ, а черговий демографічний діагноз. Ми можемо скільки завгодно говорити про повернення біженців та територій, про програми підтримки, про примусові депортації (яких все одно не буде, це лише мрії окремих людей в Україні), про якийсь патріотичний обов’язок, тощо. Але реальність наступна: значна частина тих, хто виїхав, не повернеться вже ніколи, і це питання елементарної людської логіки.
Автори доповіді прямо закликають європейські уряди: готуйте довгострокові механізми легалізації, спрощені види на проживання, перехідні статуси, etc. Не доводьте до «краю прірви» у березні 2027 року. Інакше постраждають усі — і українці, які втратять дах над головою, і європейці, які отримають значну соціальну напругу.
ООН не дає готових рецептів, але дає сигнал: час надій і мантр про «обов’язкове повернення» давно минув. Європа не виштовхує українців, не дивлячись на окремі заяви — а українці, своєю чергою, аж ніяк не поспішають додому. Причому за будь-якого сценарію.
Люди, які виїхали — це переважно молоді жінки фертильного віку, діти, підлітки, молоді працездатні хлопці. Тобто демографічне ядро народу, буквально його найбільш активні та ініціативні представники. Цілі покоління, які мали б відбудовувати країну після війни, вже втрачені.
А найцікавіше, що з цією втратою неможливо боротися — її можна лише визнати. Визнати і намагатися будь-яким дипломатичним способом якомога швидше завершити війну, аби сюди повернувся хоч хтось. Бо в іншому випадку, ще після багатьох років кровопролиття, не повернеться вже ніхто.
