Пропустив дзвінок від Нобелівського комітету — як науковець дізнався про перемогу

Американський науковець Карл Дайссерот пропустив перший дзвінок із Нобелівського комітету, коли йому хотіли повідомити про присудження премії з фізіології та медицини. Вчений саме ліг спати після роботи, тому до нього додзвонилися через дружину. Уже за кілька годин після цієї новини він спілкувався з журналістами, а потім попросив перерву, щоб приготувати дітям обіди перед школою.

 

54-річний Карл Дайссерот, професор Стенфордського університету, став одним із трьох лауреатів Нобелівської премії з фізіології та медицини 2026 року. Нагороду він розділив із німецькими науковцями Петером Геґеманном і Георгом Нагелем.

Їх відзначили за відкриття, які допомогли створити та розвинути оптогенетику. Це метод, за допомогою якого вчені можуть керувати активністю нервових клітин за допомогою світла. Він став важливим інструментом для дослідження роботи мозку. Але дізнався про свою перемогу Дайссерот зовсім не так, як можна було б очікувати.

Він пропустив головний дзвінок

Дайссерот розповів, що часто працює далеко за північ. Того вечора він переглядав наукові роботи та листувався зі студентами. Після цього вчений ліг відпочити. Саме тоді йому зателефонували з Нобелівського комітету у Стокгольмі. Однак Дайссерот не почув телефон і пропустив дзвінок.

За кілька секунд телефон задзвонив уже у його дружини Мішель Монж-Дайссерот. На іншому кінці лінії запитали, чи можна поговорити з Карлом. Так науковець і дізнався, що став лауреатом Нобелівської премії.

Новина настільки його вразила, що на деякий час він навіть не міг нормально говорити. «Я майже відчув, ніби втратив здатність складати слова», — розповів Дайссерот Associated Press. За його словами, за хвилину-дві він уже зміг оговтатися.

Нобель за дослідження мозку

Нагороду Дайссерот отримав разом із Петером Геґеманном та Георгом Нагелем за дослідження світлочутливих іонних каналів та оптогенетики. Простіше кажучи, їхні роботи дали вченим спосіб вмикати та вимикати активність окремих нервових клітин за допомогою світла. Це дозволяє набагато точніше вивчати, як працює мозок.

Дайссерот зробив великий внесок у розвиток цього підходу. Він працював із клітинами мозку ссавців, у які вводили світлочутливі білки — опсини. Завдяки цьому активністю окремих нервових клітин можна було керувати за допомогою світла. Для самого науковця ця робота має не лише академічне значення. Він за фахом психіатр і наголошує, що його цікавить можливість у майбутньому краще допомагати людям із психічними та неврологічними розладами. «Я лікар-науковець. Я психіатр. Мені не байдуже до моїх пацієнтів з аутизмом і депресією. Мені важлива надія, яку це дає», — сказав Дайссерот.

Водночас він наголошує, що його цікавить і фундаментальна наука — тобто саме розуміння того, як працює людський мозок. «Мені важливо зрозуміти цей дивовижний орган — мозок, те, як він працює, як обробляє інформацію і як створює все те, що робить нас людьми», — зазначив учений.

Після Нобеля він майже не спав

Після оголошення премії спокійно поспати Дайссероту вже не вдалося. Протягом кількох годин він приймав привітання, відповідав на дзвінки та спілкувався з журналістами. Сам він жартома зазначив, що справжнього сну тієї ночі так і не вийшло. «Справжнього сну так і не вийшло», — сказав науковець приблизно через годину після оголошення результатів.

Близько 3:30 ночі до його будинку у Стенфорді приїхали фотограф і відеооператор Associated Press. Зовні вони побачили декорації до Геловіну, а всередині будинку горіло лише одне світло. Фотограф навіть подумав, що міг переплутати адресу. Але невдовзі двері відчинила дружина Дайссерота Мішель Монж-Дайссерот.

Вона також працює у Стенфордському університеті. Монж-Дайссерот — науковиця та дитяча нейроонкологиня. Тієї ночі вона залишалася поруч із чоловіком, поки він відповідав на дзвінки та давав інтерв’ю. Поки чоловік спілкувався з журналістами, вона ще й готувала каву для співробітників Стенфорда, які долучилися до нічного святкування. За словами Монж-Дайссерот, вона зовсім не здивувалася перемозі чоловіка. «Я дуже рада. Знаю, що я упереджена, але він справді змінив нейронауку — і, фактично, ще кілька інших галузей. Я дуже ним пишаюся», — сказала вона.

Після святкування треба було готувати дітей до школи

Попри всі привітання та увагу журналістів, уранці на Дайссерота чекали звичайні сімейні справи. Близько 6:30 ранку він попросив зробити перерву приблизно на годину. Мали прокинутися його діти, яким перед школою потрібно було приготувати обіди. Тож ніч, яка почалася з пропущеного дзвінка, а потім принесла Нобелівську премію, завершилася для науковця цілком буденно — підготовкою дітей до школи.

Коли один із представників Стенфорда поцікавився, чи не заважає сусідам нічна метушня біля будинку, дружина вченого лише відмахнулася від цього припущення. Родина живе в районі для викладачів університету. «У цьому районі багато Нобелівських лауреатів», — пояснила Мішель Монж-Дайссерот.

Так для Карла Дайссерота почався день, коли він став Нобелівським лауреатом. Спочатку він пропустив дзвінок, потім кілька годин говорив із журналістами, а вже зранку повернувся до звичайних батьківських справ. Про це повідомляє АР.